Сбалансированность. Гибкость. Адекватность

Два тижні поспіль ЗМІ рясніли заголовками щодо потенційних кандидатів на вакантну посаду голови Національного банку України.

Проте зовсім невелика частина публікацій присвячена не персоналіям, а політиці, яку повинен провадити майбутній очільник НБУ для забезпечення стабільності гривні та сприяння виходу економіки з кризи.

Це не дивно, адже пошук балансу між цими завданнями є чи не найскладнішою проблемою монетарної політики.

У минулому ми мали можливість переконатися, до яких негативних наслідків може призвести надмірне захоплення або одним, або іншим пріоритетом.

Стисло викладу власне бачення бажаної політики Національного банку у найближчому майбутньому.

Стаття 99 Конституції України визначає, що основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці. На перший погляд, усе просто і зрозуміло, однак більшість проблем у монетарній політиці останніх років пов'язані з відсутністю чіткого визначення цього поняття.

Закон "Про Національний банк України" передбачає, що при виконанні своєї основної функції НБУ повинен виходити з пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності.

На другому місці за пріоритетністю – сприяння фінансовій стабільності, у тому числі стабільності банківської системи. На третьому – сприяння додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримка економічної політики уряду.

Тобто закон передбачає різні ступені пріоритетності цілей Національного банку, проте не дає права ігнорувати будь-яку з них. На жаль, саме це робив НБУ впродовж кількох попередніх років: надміру жорстка монетарна політика не лише не сприяла економічному зростанню, а й гальмувала його.

З фінансовою стабільністю, попри оптимістичні декларації регулятора, також не все гаразд. Таким чином, перед новим керівництвом Нацбанку стоятиме непросте завдання – відновити баланс цілей задля забезпечення стабільності гривні не лише в короткостроковій, а й у довгостроковій перспективі.

Інфляційне таргетування – гнучкий режим, який не заважає центральним банкам дбати про цінову стабільність та економічне зростання одночасно.

Більше того, у контексті поточної кризи деякі центробанки провадять стимулюючу монетарну політику навіть в умовах перевищення інфляцією її цільового рівня. Це слушна політика, адже запобігання економічній кризі нині допоможе уникнути фінансової кризи (з ризиком знецінення грошей) завтра.

Цінова стабільність

Зважаючи на високий ступінь доларизації економіки і значну частку імпорту в структурі споживання, підтримання низьких і стабільних темпів інфляції можливе лише за умови відносної стабільності обмінного курсу гривні.

На сучасному етапі розвитку економіки найбільш ефективно впливати на цінову динаміку Національний банк може саме через валютний канал. Отже, працювати необхідно в цьому напрямі, а не намагатися за всяку ціну приборкувати інфляцію шляхом пригнічення попиту.

Дані платіжного балансу за п'ять місяців 2020 року свідчать, що наразі немає підстав для істотної девальвації гривні. Зниження попиту призвело до випереджаючого падіння обсягів імпорту. У підсумку це забезпечило профіцит поточного рахунку, який "перекрив" відплив коштів за фінансовим рахунком.

Як наслідок, додатне сальдо зведеного платіжного балансу за січень-травень становило 224 млн дол. Зазначена відносна рівновага є дуже хиткою, оскільки проти стабільності гривні "працює" велика кількість психологічних чинників.

Тому Нацбанк повинен оперативно реагувати на кон'юнктурні сплески попиту і пропозиції на валютному ринку і провадити виважену комунікаційну політику.[BANNER1]

Фінансова стабільність

Забезпечення фінансової стійкості банків НБУ позиціонує як одне з найбільших досягнень останніх років. Проте достатній рівень капіталізації, ліквідності та прибутковість банків не є тотожними поняттю фінансової стабільності.

Стабільність фінансової системи передбачає також її здатність до ефективного перерозподілу ресурсів в економіці. На жаль, з цим у нас великі проблеми.

Невиважена процентна політика Національного банку призвела до так званого ефекту витіснення: пріоритетним напрямом діяльності для банків стало вкладення коштів у державні облігації і депозитні сертифікати НБУ на тлі фактичної зупинки кредитування виробничої сфери.

Наприкінці 2019 року обсяг депозитів уперше за 20 років перевищив обсяг банківських кредитів в економіку. Відношення позик у корпоративний сектор до ВВП скоротилося із 48% у 2014 році до менш ніж 20% у 1 півріччі 2020 року.

Враховуючи те, що 55% кредитів корпораціям є непрацюючими, відношення "живих" позик бізнесу до ВВП не перевищує 9%. У результаті ми отримали різке охолодження інвестиційної активності задовго до початку коронакризи.

Одним з основних завдань нового керівництва Національного банку мусить стати відновлення ефективного перерозподілу ресурсів – перетворення заощаджень на джерело фінансування розвитку економіки.

Сприяння економічному зростанню

Аналізуючи вплив монетарної політики на стан соціально-економічного розвитку України, Рада НБУ в грудні 2019 року констатувала, що правління регулятора "не забезпечило в межах своїх повноважень підтримання стійких темпів економічного зростання та відновлення кредитування економіки".

З огляду на зазначені вище факти, з таким висновком складно не погодитися.

Окрім підтримання низьких темпів інфляції, внеском Національного банку в забезпечення економічного зростання мусить стати зниження вартості ресурсів та пожвавлення кредитування (передусім корпоративного сектору економіки).

З цією метою необхідно продовжити пом'якшення монетарних умов шляхом зниження облікової ставки та (за потреби) оптимізації операційного дизайну монетарної політики. Можливості для цього є, адже поточний рівень інфляції (2,4%) перебуває значно нижче цільового діапазону НБУ (5% +/- 1 п. п.).

Відновлення повноцінного кредитного процесу неможливе без приведення до адекватності вимог щодо оцінки банками розміру кредитного ризику за активними операціями (постанова НБУ № 351 від 30 червня 2016 року).

Особливо зважаючи на те, що вони жорсткіші і запроваджені значно раніше, ніж це передбачено рекомендаціями Базель ІІІ.

Необхідно також припинити маніпуляції навколо поняття "емісія".

Випуск коштів в обіг є природною функцією Національного банку. Вибір оптимального каналу емісії (кредитний, валютний, фондовий) залежить від обставин, а її обсяг повинен бути достатнім для повноцінного функціонування економіки та не створювати ризиків для стабільності гривні.

Оцінюючи можливості збільшення обсягу грошей, потрібно враховувати, що за останні п'ять років відношення грошової бази до ВВП скоротилося з 20% до 12%.

І останнє, проте не менш важливе. Національному банку варто провадити виважену комунікаційну політику, зокрема, припинити зловживання поняттям незалежності. Слід виходити з того, що монетарна політика центрального банку є невід'ємною складовою економічної політики держави.