Бойся гнева терпеливого человека: война с будмафией начата

Українців роками ганебно грабують забудовники-шахраї, а на допомогу їм приходять лише примарні намагання щось змінити та обіцянки без конкретики. Люди вкладають мільярди в житло, і це в той час, коли заробити на квартиру в нинішніх реаліях — завдання надскладне. 

Історію з інвестуванням у своє житло в нашій країні можна прирівняти до народження дитини: середньостатистичний українець робить це в середньому 1-2 рази за все життя. Тому вкрай важливо, аби закон захищав його права, і за потреби — відкривав можливість притягнути до відповідальності забудовника-шахрая.

Ошукані інвестори — це не лише про недобудови, в які люди вкладали шалені гроші, а забудовник, зібравши кеш, просто не закінчив об’єкт чи зробив його як-небудь. 

У наших реаліях існує багато схем, які створили, щоб залізти до вашої кишені і вийняти звідти всі заощадження. 

Звісно, найпоширеніша практика "купівля повітря", коли забудовник звів фундамент (чи декілька поверхів) і на цьому все. Втім, є й інші схеми. Наприклад, продаж неіснуючого житла, коли підробляються фото, документи на квартиру ітд. 

Аферисти, зробивши дублікати документів, продають житло по кілька разів. Вони збирають кілька комплектів паперів на житлову площу. Один кейс реєструється самостійно, а від покупця отримується вся сума. А з інших людей (після нотаріального оформлення) береться завдаток, залишаючи їх на самостійне реєстрування договорів. Після цього шахраї зникають. 

А ще існують псевдопродажі житла за "липовими" заповітами ітд. Та сьогодні зупинюся на одній дуже нахабній історії, яка трапилася зі знайомою киянкою. І незважаючи на те, що вона першокласний юрист і нині навіть працює в апараті Верховної Ради — шостий рік не може в правовому полі довести, що квартиру, за яку заплатила, належить їй (житло перепродали). 

Ще в 2014-му сотні людей інвестували в другу чергу будівництва ЖК "Кришталеві джерела". Будинок здали у травні 2015-го. Тоді ж інвестори почали звертатися до забудовника, чому їм не видають ключі. 

З різних причин цей момент відтягувався, і тільки з вересня інвестори почали отримувати свої квартири. Тоді ж з’ясувалося, що з забудовником загадковим чином пов'язана фінансова компанія, що управляє коштами інвесторів. А разом з актом прийому-передачі житла, людям нав’язали "примусово-добровільний" додатковий договір з ЖЕКом. 

Вишенькою на торті цього договору були жахливі умови для мешканців: не фіксована система штрафів, будь-які ремонтні роботи в квартирі можна робити тільки з письмового дозволу обслуговуючої компанії, необхідно повідомляти про своє місце перебування (аби жеківці мали постійний доступ до будь-якої квартирі) і ще багато нюансів, які суперечать здоровому глузду (на кшталт високих цін на опалення та дорогої парковки). 

Відмовитися від цього договору, або розірвати в майбутньому було неможливо. Частина людей на такі умови пішла, а дехто — ні. 

Після "бунту на кораблі", найактивніші, які не хотіли забудовницького рабства, отримали поштою порожні конверти з чистими аркушами. На суді папірці представили як акт-передачі, який інвестори нібито проігнорували. 

Таким чином, людей звинуватили в невиконанні умов договору. А забудовник відкріпив від них право на отримання квартир, за які вони заплатили. 

Цікаво, що в нинішнє законодавство захищає таких шахраїв: у фонді фінансування будівництва передбачається, що якщо інвестор протягом 3-х місяців не звертається за ключами своєї ж квартири — забудовник має право її потім йому не віддавати. "Зручно", правда ж?

Завдання №1: побороти схеми

Прийшовши до Верховної Ради я мала багато чітких цілей. Одна з найголовніших — змінити нинішнє законодавство так, аби воно нарешті почало поважати людину. 

Бо ж нині в українських судах інвесторів не захистить абсолютно ніщо. І це в той час, коли саме вони (з логіки здорового глузду) повинні мати найбільше прав. З чітким бажанням змінити цей ганебний підхід, я почала активні перемовини з постраждалими інвесторами, які потрапили в найрізноманітніші схеми. 

У листопаді спільно з однодумцями вдалося організувати комітетські слухання, під час яких дали низку завдань багатьом гілкам влади, щоб кожен на своєму рівні провів аудит проблеми та напрацював шляхи її вирішення. 

У наших зверненнях йшлося від запровадження механізму держреєстрації права власності на об'єкти незавершеного будівництва і до скасування положень закону про інвестиційну діяльність (що передбачають фінансування будівництва без держкоштів).

Завдання отримали Кабмін (там мали створити робочу групу з напрацювання стратегії вирішення проблем інвесторів, організувати робочі зустрічі, розробити та внести на розгляд ВР проект закону про сприяння добудові проблемних об'єктів та оформленню речових прав інвесторів), Верховний Суд, органи місцевого самоврядування тощо. 

Що ці структури зробили станом на сьогодні? Практично нічого. І ще якщо раніше, я будучи на посаді представника уряду в парламенті, могла активніше питати з виконавчих структур — то нині ситуація погіршилася. На щастя, невирішуваних питань не існує. 

Є люди, яким вигідно не чіпати проблему, бо вона працює в їх особистих інтересах. Та нас більше, і я відчуваю, що ми в силах здолати цю мафію.

Час розрубати цей гордіїв вузол

У нещодавно презентованій програмі Уряду (яку ми повернули на доопрацювання через тотальну непродуманість) йшлося якраз про захист житлових інвестицій. Правда, лише одним реченням, без деталей і варіантів вирішення проблеми. 

Розбираючи це питання не один рік, побачила в цьому не зовсім кваліфікаційний підхід. Тому й напрацювала і подала свої конкретні пропозиції.

На сьогодні я спільно з колегами розробила проект закону по інвесторах, мета якого — запровадити заборону на продаж квартир до завершення їх реєстрації та передбачити інші важливі нюанси. 

Це повинно поставити крапку в історії, коли люди не отримують документів на власне житло. До слова, днями цей законопроект ми фіналізували у Мін’юсті, де отримали гарантії щодо підтримки нашої ініціативи, та сформували робочу групу з цього питання (яка вже працює).

Мої важелі — це законотворчість. Але в цьому питанні її може бути недостатньо. Тому почала активно розширювати горизонти, і підключила обговорення цього питання на рівні КМДА. Адже працювати на випередження — одне, а закінчувати недобудови — інше. 

До речі, за даними комунального підприємства "ЛІК", в Києві — понад сотня незаконних забудов. Всі вони або самочинні, або проблемні.

Це пам’ятники безвідповідальності та корупції по всьому місту. Це нагадування про злочини, які протягом років замовчувалися у ДАБІ та інших держорганах. Адже донині правила були прості: будуй, а потім узаконюй. 

І байдуже, що в історичному центрі, на території непристосованій під будівництво чи без урахування інфраструктурної логістики. Гроші вирішували все. 

Але зараз так не буде. Ми вже прикриваємо цей безлад: з впровадженням нашої Єдиної державної е-системи в будівництві, забудовники вже не зможуть отримувати (узаконювати) свої горе-об’єкти за хабарі. 

До слова, прозорий е-кабінет вже працює, і завдяки ньому нам вже вдалося впіймати "на гарячому" незаконне будівництво на Подолі (той самий "будинок Білозір" на вул. Мирній, 2/1). 

Аферисти хотіли здати в екплуатацію багатоповерховий об’єкт, задекларувавши всього 4 поверхи. Але не вдалося. Нині на нього накладений арешт.

Разом з тим, ми працюємо над спрощенням передачі таких незаконних, недобудованих об‘єктів. Але універсального правила для них існувати не може, шукаємо підхід до кожного окремо. Бо ж всі історії (як і будь-який злочин) — по-своєму складні. Десь треба підключити місцеве самоврядування, десь — інвестиції. 

Тому й веду перемовини з мером Києва, аби серед іншого, напрацювати алгоритм розв’язання і цієї проблеми.

А між тим, щодня мені пишуть десятки ошуканих людей, які просять про допомогу. Від цього моє нестримне бажання допомогти їм стає ще більшим. 

Чи не всі роки незалежної України десятки тисяч людей у всіх куточках країни вкладають величезні кровно зароблені у житло, а їх обманюють. Але що знаю точно: так більше не буде. 

Розпочинається активна фаза роботи: тотальний контроль над виконанням наших завдань і домовленостей. І все для того, щоб якнайшвидше винести наш законопроект під купол. В цей момент я згадую слова класика: "бійся гніву терплячої людини". Ми довго терпіли. Настав час розрубати цей гордіїв вузол.