"Гидропарк" под охраной. Чьей?

Минулої п’ятниці стало відомо, що комунальне підприємство візьме під свою охорону парк культури та відпочинку "Гідропарк". 

Нова робота в "Муніципальної охорони" з’явилася не за результатом конкурсу, або іншої конкурентної процедури.

Ні, просто КМДА внесла Гідропарк до "адресного переліку об’єктів комунальної власності, що потребують охорони та збереження".

На перший погляд все абсолютно логічно – є парки, які потребують охорони.

Жоден киянин не буди проти того, аби в Гідропарку стало безпечніше й чистіше, а пішохідними стежками припинили їздити не завжди тверезі водії.

Однак давайте спробуємо підійти до цього питання з іншого боку. І почнемо зі слова "ринок", в сенсі ринок послуг.

Так от. Ринок охоронних послуг в Україні загалом і у Києві зокрема сформувався давно.

Постійний попит на охорону різних об’єктів дає можливість існувати великій кількості ліцензованих структур, які давно і завзято конкурують між собою за клієнтів.

Чергове дослідження Київського обласного тервідділення АМКУ лише підтвердило ці очевидні висновки.

І було б все чудово, якби одна з охоронних структур не була комунальним підприємством.

Тобто створеним Київською міськрадою суб’єктом господарювання, який отримує прибуток не лише як винагороду за послуги, в даному випадку охорону, але й фінансується з міського бюджету.

Як це працює? Під новий 2019 рік наш столичний орган самоврядування надає КП "Муніципальна варта" перелік об’єктів для охорони і прописує під цю діяльність фінансування (станом на червень було виділено 100 млн грн).

Далі більше. Це не гроші за власне охорону, це фінансування КП. А вартість охорони визначається додатково – на договірних засадах.

Тобто з одного боку, КП "Муніципальна охорона" отримує перевагу над конкурентами, оскільки навіть не повинна змагатися за перелік об’єктів – їх "подарувала" міськрада.

По-друге, навіть якби послуги з охорони цих об’єктів були предметом, наприклад, відкритих торгів, то як чесно змагатися із компанією, яка вже має гарантований дохід з бюджету, отже, може "впасти" в ціні, але все одно залишитися у виграші?

По-третє, з огляду на збереження договірного підходу у встановленні вартості послуг комунального підприємства із охорони "виділених" йому об’єктів, сума може бути змінена у будь-яких час незалежно від запланованого розміру державного фінансування.

Це може призвести до надмірного витрачання коштів з бюджету Києва.

У підсумку ми маємо достатньо ознак привілейованості комунального підприємства на висококонкурентному ринку. Це якщо говорити про економічний аспект. 

Якщо ж зважити на підпорядкування подібних охоронних структур керівникам міста, то можна дійти ще сумніших висновків.

 це при всій щирій повазі до самих співробітників таких компаній, багато з яких мають бойовий досвід і ретельно виконують свою роботу.

При цьому у разі проведення прозорого конкурсу, КП "Муніципальна охорона" мало б можливість не тільки брати в них участь,  а… і з великою вірогідністю перемагати в чесній конкуренції.

Але повернімося до компетенції Антимонопольного комітету. Юридичною мовою вищевикладене звучить так.

Дії Київської міської ради, які полягають у наданні рішенням від 20.12.2018 КП "Муніципальна охорона" виключного (ексклюзивного) права на надання охоронних послуг щодо певного ряду об’єктів комунальної власності територіальної громади Києва на договірних засадах, містять ознаки порушення ЗУ "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування.

Мова йде про надання КП "Муніципальна охорона" переваг, які ставлять його у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить до обмеження конкуренції на ринку охоронних послуг у територіальних межах м. Києва.

Наслідок: адміністративна колегія Київського обласного територіального відділення АМКУ розпочала розгляд відповідної справи.