Почему у нас труха, а не ЖКХ?

Робота мера – це переважно господарські питання. За підтримку населення голови міст і селищ б’ються по-різному.

Для більшості найголовніше для успіху – це картинка. Парки, сквери, лавки, клумби, якщо до цього додати задобрений адмінресурс (працівники бюджетної сфери), то шанс на переобрання має чи не кожний мер.

Люди, як правило, обирають те, що блищить, або ту людину, про яку гарні відгуки, при цьому кого б не обрали в будь-якому населеному пункті, більшість мешканців лишаються все одно з своїми невирішеними комунальними проблемами.

Часто можна почути, що в нашій державі проблеми ЖКГ вічні і їх неможливо вирішити. Ні для кого не таємниця, що начальників ЖЕКів ніколи ніхто не любить.

Першу зиму мені доводилось самій о 5-й ранку вставати і перевіряти, чистять дороги чи ні. При тому, що в селищі зношений автопарк часів СРСР.

Фактично в цій країні все тримається на людях. Вони дуже часто цілком логічно питають: "Ми ж сплачуємо за комунальні послуги, куди ж діваються кошти?" І якщо бачать, що хтось готовий до системних змін - можуть волонтерити і допомагати налагоджувати роботу.

Обслуговування і утримання будинків, прибудинкових територій, послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення, електроенергія – це все те, за що ми сплачуємо відповідно до затвердженого тарифу. Тарифи затверджує місцева влада – виконком. Це передбачено законом.

На перший погляд, все дуже логічно. Комунальне підприємство має обраховувати економічно-обґрунтовані тарифи і вчасно подавати на погодження виконавчого комітету відповідної ради, який має перевірити і затвердити. Але влада не зацікавлена в тому, щоб піднімати тарифи, бо це впливає негативно на настрої виборців.

Статті витрат (це зарплата, вартість енергоносіїв, енерговитрати, амортизація, адмінвитрати, податки тощо) плануються із врахуванням фактичних витрат по цих статтях за попередні роки, кошторисів таких витрат на плановий період або інших розрахунків.

Калькулювання планованих витрат і планованого прибутку здійснюється у розрахунку на 12 місяців, що регламентується постановою КМУ № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги".

Що ж відбувається насправді?

Підвищення мінімальної зарплати може бути частіше ніж раз на рік, аналогічно вартість електроенергії, ціни на газ також змінюються без календарного плану.

Відповідно комунальні підприємства мають переглядати тарифи, але так як політичну відповідальність за підняття тарифів законотворець переклав на місцеві ради, то політична воля ані перед виборами, ані після не завжди присутня на місцях, адже персональної відповідальності члени виконкому не несуть.

Як і депутати не несуть відповідальності за те, що 3-тю каденцію поспіль можуть не формувати виконком.

На прикладі Коцюбинського, я отримала УЖКГ "Біличі" з 16 млн грн боргу, визнаних вже судом на момент обрання мене селищним головою в 2015-му.

Я чудово розуміла, щоб такі борги відшкодувати, ЖЕКу треба заробляти. Відразу постало питання: "На чому?".  На наданні послуг населенню й залученні інвестицій.

Не дивлячись на політичний супротив, нам вдалось відсудити котельні на користь громади і залучити субвенції 4,2 млн на модернізацію водоканалу, але найболючіша проблема тарифів і мінусового фінансового результату лишилась.

З такою проблемою стикаються всі міста і селища. Для цього законотворець передбачив інструмент відшкодування тарифної різниці (закон від 03.11.2016 №1730-VIII). Але треба чесно казати, що обсяг коштів, які закладають в держбюджеті не вистачає всім комунальним підприємствам у різних населених пунктах.

Цей інструмент діє для обраних як адмінресурс. Місцеві ради також можуть відшкодовувати тарифну різницю, але роблять це вкрай рідко, так як політичних бонусів це не приносить.

Якщо в комунальному підприємстві, яке надає послуги теплопостачання, є великі борги, то законодавство передбачає можливість реструктуризації боргу на 60 місяців і при цьому списуються штрафні санкції. Але цей інструмент ефективний лише тоді, коли комунальне підприємство є платоспроможним.

Ті підприємства, що недоотримали штрафні санкції (НАК "Нафтогаз", ДП "Енергоринок" і т д), які мали б покрити щонайменше їхні інфляційні збитки, їм має відшкодовувати держава компенсацію з наших податків.

Чому країна не готова до ОСББ?

ОСББ – це ті самі ЖЕКи і господарчі задачі люди виконують не гірше комунальників, просто більш вболівають за своє майно. Мешканці самі беруть на себе відповідальність. При цьому треба чесно казати, що більшість країни не готова переходити на ОСББ.

У бюджеті на 2018 рік я пропонувала депутатам розглянути програму стимулювання переходу будинків на ОСББ, виділяти фіндопомогу на капітальний ремонт лише тих будинків, які готові брати на себе відповідальність і переходити на ОСББ.

Ця ініціатива не була підтримана депутатською більшістю і, чесно кажучи, населення не виявило бажання брати на себе відповідальність. Депутатам більш вигідно просто вливати гроші в свої округи і робити це засобом для переобрання, аніж стимулювати відповідальних громадян брати на себе управління своїм комунальним майном.

Комунальні господарства мусять заробляти

Постає питання, що ж робити і чому так складно впорядкувати комунальне господарство, яке в принципі має функціонувати як жива економічна модель.

Будь-яке підприємство завжди продає товари чи послуги виходячи з того, що ціна, щонайменше має покривати собівартість, при цьому кожне підприємство має бути прибутковим, інакше не буде розвитку.

Те саме і з тарифами, вони мають бути не лише економічно-обґрунтованими та формульними.

Коли в населеному пункті два пориви і пожежа, немає часу, щоб бігати і просити членів виконкому (навіть якщо він функціонуючий і адекватний) переглянути тарифи, бо коштів немає на заміну магістралі.

Перерахунок має робитись автоматично, щоб законотворці усвідомлювали зону відповідальності на всі галузі, коли затверджують підвищення мінімальної зарплати та вартість енергоносіїв для населення.

Зараз фактично все незадоволення населення відчувають на собі місцеві ради. Так законотворці убезпечили себе й делегували відповідальність вниз.

Низовий рівень влади не хоче приймати на себе ці ризики і грає в популізм - не голосує за підвищення тарифів. Як результат - з ЖКГ сиплеться труха.

У такий же час на загальнодержавному рівні все частіше піднімаються питання енергоефективності. Заощаджувати треба безперечно. Але як запровадити енергоефективні заходи, якщо нема коштів навіть на те, щоб людям вчасно виплатити зарплатню? Про модернізацію й мови нема.

Досвід всього цивілізованого світу показує, що перш за все потрібно заробляти. Комунальне господарство не є винятком, так воно потребує інвестицій, але вони мають бути окупні.

Але сьогодні ми маємо ситуацію, коли місцевим політикам вигідно інвестувати виключно в те, що всі побачать - лавки, сквери, галузь ЖКГ не дає їм таких електоральних бонусів. Водогони під землею, а вода це наше здоров’я, як і теплотраси ніхто не бачить. Тому ми приречені з таким підходом жити в комунальній трусі.