Нелегкий путь китайских экономических преобразований
Власти Поднебесной могут восстановить государственный контроль в экономике, но это станет концом китайских либеральных реформ. (Укр.)
Ознаки зменшення темпів економічного росту Китаю почали проявлятися ще у 2012 році.
Тоді, після майже 33 років середнього 10-відсоткового росту, ВВП країни не досяг і 8%.
Стало зрозуміло, що Китаю доведеться шукати нову модель розвитку, оскільки експортоорієнтована модель виснажує економіку і шкодить природі.
У 2015 році, коли ріст ВВП становив 6,9%, було проголошено економічний курс "нової нормальності" Китаю.
Він характеризується реформами фінансової системи, які передбачають лібералізацію фіскальної та регуляторної політики.
Однак ці зміни негативно впливають на фондовий ринок Китаю.
Так, сукупний індекс Шанхайської біржі спочатку року скоротився на 22%, Шеньчженьської біржі - впав на більш ніж 22%. Індекс, що призначений для реплікації продуктивності 300 акцій, що торгуються на Шанхайській та Шеньчженьській фондових біржах, втратив 20%.
Загальна вартість підприємств на фондовому ринку за цей період впала на 2 трлн дол. Не дивно, що деякі експерти вбачають у такому різкому спаді ознаки кризи 2008 року, яка буде мати суттєвий негативний вплив на всю світову економіку.
Зважаючи на це, виникає питання, як такий різкий спад економіки Китаю вплине на його амбіційну зовнішньополітичну програму "Один пояс - один шлях", яка передбачає багатомільярдні інвестиції в транспортну інфраструктуру інших країн.
Ребалансування економіки
2015 рік був не простим для економіки Піднебесної. Крім потрясінь на фондових ринках улітку, була також запущена програма лібералізації фіскальної політики.
Зокрема, був знижений державний контроль над юанем та перетворення його у вільно конвертовану валюту. Під кінець року це принесло позитивний результат у вигляді включення юаня до кошика резервних валют МВФ.
Однак рішення МВФ набере чинності в жовтні 2016 року, а боротися з негативними наслідками девальвації національної валюти владі Китаю доводиться вже зараз.
Лише з 20 січня Народний банк КНР операцією зворотного репо - купівля цінних паперів із зобов'язанням зворотного продажу за фіксованою ціною - влив у фінансову систему країни понад 115 млрд дол.
Крім того, паніка на фондовому ринку спричинила значний відплив капіталу з країни. За різними оцінками, за 2015 рік і перший місяць 2016 року за кордон було виведено від 676 млрд дол до 1 трлн дол.
Голова МВФ Крістін Лагард на Світовому економічному форумі в Давосі причиною паніки на фондовому ринку Китаю назвала страх інвесторів через закритість влади щодо планів у фіскальній політиці та відсутність необхідної для аналізу інформації.
В експертів також виникають небезпідставні запитання до системи виключення торговельної біржі при досягненні граничних показників спаду котирування акцій в день та їх купівлі державою задля підтримки цін на ринку.
У разі паніки така система виключення біржі може спрацьовувати занадто часто і посилювати хвилювання інвесторів, спричиняючи більш глибоке падіння ринку, ніж за умов відсутності такої системи. Тобто погано продумані правила, що покликані стабілізувати ринок, можуть ставати причиною їх дестабілізації.
Варіанти виходу
Головний економіст консалтингової компанії IHS Наріман Бехравеш визначає три очевидні варіанти рішень для китайської влади в умовах, що склалися.
"По-перше, урядовці можуть відпустити національну валюту. Це призведе до подальшого падіння юаня на 15-20%. Наслідки будуть жахливими. Можуть початися глобальна війна валют і світова рецесія.
По-друге, Пекін може далі використовувати свої валютні резерви для підтримки юаня, але вони колись вичерпаються.
Китайська влада може відновити державний контроль, але цей третій варіант стане кінцем китайських реформ лібералізації фінансового ринку", - каже економіст.
На думку експерта, саме третій варіант є найменшим злом.
Однак ці рішення не суперечать одні одним. Китайській владі нічого не заважає поступово відпускати національну валюту і, щоб не спричинити значної негативної реакції інвесторів, підтримувати її резервами при різких падіннях. Це і буде якоюсь мірою проявом державного впливу на юань.
Однак всі ці три рішення є прийнятними у короткостроковій перспективі, яка може бути актуальною найдовше до кінця 2016 року.
У довгостроковій перспективі, на думку лауреата Нобелівської премії з економіки Джозефа Стігліца, "заходом для структурних змін в економіці може стати зважена підтримка внутрішнього споживання шляхом витрат на соціальне забезпечення, екологічні проекти, охорону здоров'я, освіту, інфраструктуру і технології".
Для реалізації таких проектів можуть бути підвищені деякі податки. При цьому буде зростати внутрішній попит населення і розвиватиметься сфера послуг, що спричинить скорочення рівня безробіття.
Приймаючи такі реформи, керівництво країни здобуває ширші можливості для реалізації плану "китайської мрії" - побудови країни з великим середнім класом. Саме за такої моделі розвитку, пояснює аналітик Френсіс Фукуяма, набирає ваги ідея "експорту китайської моделі росту".
Тобто йдеться про використання зовнішньополітичної стратегії "Один пояс - один шлях" задля створення виробничих потужностей і споживчого попиту за кордоном, в першу чергу - в країнах Центральної Азії. Це може перетворити даний регіон з периферії глобальної економіки в один із її центрів.
Найбільше загрожує такій стратегії продовження надто агресивного спаду фондових ринків та різкої девальвації юаня.
У такому випадку на наступному засіданні Всекитайського зібрання народних представників, яке відбудеться навесні 2016 року, керівництву Китаю, ймовірно, доведеться вжити термінових заходів для стабілізації економічної ситуації і повернути державний контроль за обміном національної валюти.
Тоді, як зазначає Wall Street Journal, Китай може скотитися до агресивного націоналізму і провокацій у зовнішній політиці задля відвернення уваги громадян від економічних проблем. Однак це не вирішує питання економічного курсу країни, тому може бути ефективним тільки для показників тимчасової підтримки населення.
Зовнішній вплив
У 2013 році Сі Ціньпінь проголосив старт зовнішньополітичної стратегії Китаю "Один пояс - один шлях". Вона включає в себе побудову залізничної транспортної інфраструктури, яка б з'єднала західний Китай, Центральну Азію, Європу, Близький Схід і Південну Азію задля швидшого руху товарів і послуг - "Один пояс".
У рамках цієї стратегії також реалізовується проект економічного поясу шовкового шляху включно з інтенсифікацією морського сполучення з країнами Східної Азії та Океанії шляхом побудови морських портів і терміналів - "Один шлях".
Для фінансування цих проектів був створений міжнародний "Азійський банк інфраструктурних інвестицій", однак необхідні інвестиції перевищують його ресурси.
У зв'язку із зниженням темпів економічного росту та обвалом фондових ринків Китай найближчим часом буде більше зайнятий внутрішніми трансформаціями. Тому варто очікувати корегування проекту "Один пояс - один шлях" хоча б на деякий час.
Навряд будуть починатися великі проекти і в країнах ЄС. Можлива навіть пауза у фінансуванні чинних проектів до стабілізації економічної ситуації. Однак це не стосується країн Центральної Азії через взаємозв'язок внутрішніх трансформаційних процесів з перенесенням китайської моделі розвитку в країни цього регіону.
Не варто також очікувати вагомих інвестицій у недавно запущений в обхід Росії Транскаспійський шлях з Європи в Китай через Україну, Грузію, Азербайджан і Казахстан. Хоча Пекін привітав цей проект, він зазначив, що для нього основною залишається Транссибірська транспортна магістраль.
Однак це не означає, що учасники проекту не можуть його розвивати самостійно, особливо після підписання меморандуму про приєднання до проекту Латвії.
Демографічний виклик
Вагомим викликом для Китаю стала проголошена у 1978 році політика демографічного скорочення, що не дозволяла мати в сім'ях більше однієї дитини.
Невдовзі пенсіонерів стане надто багато порівняно з населенням, що працює, аби продовжувати наповнювати пенсійний фонд при поточних податках. Тому недавно Китай відійшов від цієї демографічної політики і дозволив мати у сім'ї двох дітей.
На думку професора Сіднейського університету Сальваторе Бабонеса доведеться зачекати ще кілька десятиліть, поки діти, що народяться, зможуть стабілізувати демографічну ситуацію. Скоріш за все, Китай постаріє швидше, ніж стане заможним.
* * *
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.