Обратная сторона коррупции, или как не стать соучастником преступления

Шоу під умовною назвою "затримати корупціонера" вже стає звичним для українців.

Багато хто пам'ятає, як у прямому ефірі кайданки вдягали на чиновників Держслужби з надзвичайних ситуацій. Потім були гучні арешти кількох прокурорів, суддів, міліціонерів та інших службовців.

Словом, влада робить все для того, щоб її намагання помітили, хоч вони й не завжди приводять до очікуваного результату і судова перспектива кримінальних проваджень залишається під великим питанням. Незважаючи на це, у суспільстві все ж тліє надія на викорінення корупції.

Згідно з даними міжнародної організації Transparency International, Україна посідає 142-ге місце у списку 175 найкорумпованіших країн світу.

Українці вважають, що найбільше хабарів вимагають у судах, міліції та прокуратурі. Однак насправді, згідно з опитуванням TNS, проведеним у травні 2015 року, найбільше хабарів пересічні громадяни дають лікарям та працівникам освіти, що не є дивним з урахуванням розмірів їх заробітних плат та фінансування медичної та освітньої галузі.

Держава бореться із нелегальними винагородами протягом усього свого незалежного існування. Зменшити кількість корупціонерів намагаються навіть залякуваннями.

Міжнародні партнери, як от США, попереджають, що дають українським чиновникам останній шанс на те, щоб нарешті побороти свою погану звичку. А голова Української православної церкви Філарет навіть пригрозив відмовляти в обряді причастя тим, хто буде пропонувати або брати хабарі.

Однак ані залякування, ані вмовляння результатів не дають. Хабарі й далі залишаються камінням у фундаментах, на яких тримаються усі сфери життя суспільства. Варто хоча б згадати, як радіють і дивуються люди, коли поліцейські або лікарі відмовляються взяти гроші. Навіть, якщо це просто знак вдячності за добре виконану роботу.

Існує купа причин, через які українці не можуть одужати від корупції, серед них - політичні, правові та економічні.

Та одним з найважливіших факторів є бюрократичний: сприятливі умови для корупції виникають там, де відбувається завищення ролі регулюючих органів і втручання держави в економіку та бізнес.

На сьогодні діє безліч правил та інструкцій, які посадовці можуть використовувати у своїх інтересах. Тому й не дивно, що люди не бачать іншого способу вирішити власні проблеми, окрім як дати хабар. І мало хто зауважує, що таким чином автоматично стає співучасником злочину.

Пропоную замислитися, чи є ефективним та безпечним такий, на перший погляд, легкий і швидкий шлях владнання проблеми і до яких наслідків він може привести.

Уявімо собі молодого, але вже цілком успішного підприємця. Його справи тільки-но почали налагоджуватися, з'явилися перші прибутки, це помітив більш досвідчений і цинічний конкурент, зателефонував "кому треба" - і от до бізнесмена прийшли з перевірками або обшуками. Що він робитиме?

Практика показує, що шукатиме знайомих "зі зв'язками", які знають, кому заплатити, аби йому дали спокій. Та часом буває так, що посадовці беруть гроші, але вирішувати конфлікт не поспішають — занадто великий ризик потрапити до в'язниці.

Отримання грошей, як правило, здійснюється за схемою "Вранці гроші, увечері стільці". Отже, після отримання хабаря чиновник затягує процес виконання обіцянки. За кілька місяців, в умовах стрімкого реформування держорганів, у високому кабінеті, куди були занесені важко зароблені, з’являється зовсім інша службова особа, яка не знає про жодні домовленості зі своїм попередником.

Надалі бізнесмен через низку посередників намагається повернути свої гроші, місяцями стукає в закриті двері, оббиває пороги високих кабінетів, випиває десятки літрів кави, люб’язно запропонованих привітними секретарями у просторих приймальнях, та з часом, коли скінчаються сили, а від випитої кави починається печія, мириться зі своєю сумною участю.

Таким чином проблема лишається невирішеною, а підприємець позбувається своїх грошей.

Варто зазначити, що втрата грошей — не найгірший розвиток подій у цій ситуації. Діюче кримінальне законодавство передбачає відповідальність не лише за отримання неправомірної вигоди, а й за давання хабаря.

Пропонуючи "винагороду", пересічний громадянин не тільки банально фінансує, підживлює корупцію, а й сам ризикує опинитися за гратами.

Замислюючись про підкуп чиновника, слід ознайомитись з вимогами статті 369 Кримінального кодексу України "Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі".

Особливої уваги заслуговує той факт, що кримінальна відповідальність, згідно з цією статтею, настає не лише за давання хабара, а навіть за його пропозицію або обіцянку.

Запропонувавши неправомірну вигоду службовцю, людина ризикує щонайменше заплатити штраф у розмірі від 8,5 тисяч до 12,75 тисяч гривень, забруднивши свою біографію фактом притягнення до кримінальної відповідальності.

Із більш серйозними наслідками можна зіштовхнутися, якщо дати гроші службовцю на особливо відповідальній посаді. У такому випадку легко потрапити за грати на 5-10 років із конфіскацією майна.

Не варто пропонувати хабар і тим, хто не є держслужбовцями, але надають публічні послуги. Запропонувавши гроші аудитору, нотаріусу, експерту або арбітражному керівнику, можна зірвати "джекпот" у вигляді 200 годин виправних робіт, а в деяких випадках – сісти до в'язниці на строк до 2 років із конфіскацією грошей або цінностей, які були предметом хабаря.

Справедливим буде питання: "Що ж робити підприємцю або звичайному громадянину в умовах, коли корупція в державі залишається на дуже високому рівні, а правила гри передбачають, що проблеми із законом або непереборні бюрократичні перепони можуть торкнутися кожного другого?".

Найголовніше — не братися вирішувати такі проблеми самотужки, а доручити це питання своєму захисникові. Він має з’ясувати обґрунтованість претензій з боку правоохоронних чи контролюючих органів та прорахувати судову перспективу справи.

Після цього адвокат має розробити правову позицію та узгодити стратегію захисту.

Обравши такий шлях, ви будете діяти в рамках правового поля і збережете свій імідж.

У випадку, коли має місце відкрите та нахабне вимагання хабаря, варто ще й докласти зусиль до надання цьому факту розголосу за допомогою соціальних мереж та засобів масової інформації. Злочини не люблять публічності.