Черная дыра украинского космоса

Прізвище голови Державного космічного агентства Юрія Алексєєва стоїть п'ятим у списку чиновників, звільнених Кабміном за законом "Про очищення влади".

Думки щодо цього списку різні, зважаючи на ділові якості чиновників, що потрапили під люстрацію.

Проте при аналізі діяльності Держкосмосу виникає інше питання:  хто відповідатиме за той стан, до якого дійшла за останні роки космічна галузь?

Точніше - до якого не дійшла. Тим більше, що від цього стану залежать життя військовослужбовців та добровольців на сході. Саме космічна галузь є базою сучасного зв'язку, однією з небагатьох високотехнологічних галузей України

Кінець "Алькантари"

Найбільш резонансний скандал, що може вивести Україну із списку космічних держав, пов'язаний із спільним проектом України та Бразилії з побудови космічного ракетного комплексу - КРК - "Циклон-4" на бразильському космодромі "Алькантара".

Україна повинна була спроектувати й поставити ракету і технологічне обладнання, а бразильці будували інфраструктуру космодрому та стартовий майданчик.

Проектувало улюблене дітище Леоніда Кучми "Державне підприємство КБ "Південне", виготовляло ракету та обладнання виробниче об'єднання "Південмаш". Обидва гранди українського космосу знаходяться на одній території.

Комплекс повинен був стати до експлуатації ще 2006 року.

Юрій Алексєєв працює генеральним директором ДКАУ з 2005 року. Тоді про високотехнологічний міжнародний проект радо рапортували усі державні ЗМІ, але згодом різко втратили до нього цікавість. У 2004 році на проект було взято кредит з державними гарантіями на 150 млн дол на десять років, але нічого не відбулося.

У 2012 році теж з державними гарантіями узяли ще 240 млн дол, бо старого виявилося замало, і знову хвалені українські ракети на космодромі "Алькантара" не з'явилися. Термін першого кредиту спливає у грудні 2014 року.

Ситуація з "космічною ініціативою сторіччя" така. Вартість знову перерахована, і вже зрозуміло, що для закінчення проекту необхідно ще 380 млн дол.

Фінансування спільного підприємства "Алькантара-циклон-спейс" припинене, а бразильські будівельні підрядники виставляють йому претензії на десятки мільйонів.

Власного виробництва маршових двигунів на "Південмаші" досі нема, воно не відновлене. Отже, на що пішли кредитні гроші, не зрозуміло. Те, що залишалося на російських складах з 1980-х років, навіть без урахування війни із східним сусідом, дозволяло зібрати у кращому випадку півдесятка ракет.

Зрештою, і в програмі розвитку галузі до 2017 року нема нічого про "Циклон-4". Схоже, що ніхто і не планував використовувати майданчик "Алькантара" у національних цілях.

Може, українські підприємства космічної галузі просто не можуть уже нічого робити? Ні. Яскравий приклад - американська ракета-носій Antares, першу ступінь якої розробило саме ДП "КБ "Південне" і виготовило ВО "Південмаш". Або двигун для четвертого ступеня ракети-носія "Вега" на замовлення Європейського космічного агентства.

Усе це виконано вчасно і якісно. У чому ж справа? Може, у національному замовникові?

"Либідь" не полетіла

Як відомо, одна з найбільших проблем АТО - надійний і добре зашифрований зв'язок.

Україна уже могла б мати такий зв'язок через власні супутникові канали. Створення рекламованої "Національної супутникової системи зв'язку" планувалося на листопад 2012 року. ДКАУ повинно було запустити національний супутник "Либідь" з одним із світових галузевих лідерів канадською компанією MDA Gepspatial Services Inc.

Оскільки національні гроші осідали і осідають відомо де, то з державними гарантіями залучили кредит Канадського експортного агентства на 292 млн дол. Зрозуміло, що ніякого супутника на орбіті нема, і бійці АТО про надійний зв'язок лише мріють.

Тут ситуація дещо складніша. Поки українські керівники космічної галузі колупалися в носі, країна втратила зарезервовану за нею орбітальну позицію для геостаціонарного супутника, яку використала європейська космічна фірма Eutelsat.

Після переговорів у 2011 році Eutelsat надала Україні власну точку розміщення, причому з більш цікавим частотним ресурсом, на базі якого вдавалося обслуговувати не лише Україну з Європою та Центральну Африку, як було заплановано, а й Індію.

Це давало можливість отримати більше 100 млн дол додаткового прибутку, але і збільшувало вартість супутника на 10 млн дол.

Усі ці дані ДКАУ мав ще 2011 року. Однак для затвердження нових параметрів проекту знадобилося аж шість місяців, а на внесення змін у документацію - півтора року.

Запуск супутника перенесли на грудень 2013 року. У зв'язку з цим кредитор погодився перенести початок виплат кредиту на 2014 рік. Справді, у січні та липні 2014 року держбюджет "полегшав" загалом на 48 млн дол. Однак супутник знову не полетів.

Недавно преса радісно повідомила про запуск у "першому кварталі 2015 року". Воно б і нічого, хоча за сучасного стану економіки повертати вкладені кошти інтенсивною експлуатацією дорогої іграшки потрібно якомога швидше.

Тепер виникає інше питання, чи буде цей проект комерційним.

Для залучення додаткових 10 млн дол замовник супутника ДП "Укркосмос", яке досі не має держзамовлення від ДКАУ, хоча кошти з бюджету на обслуговування позики отримує, ще 2012 року вивчило всі варіанти, починаючи від нового кредиту Канадського експортного агентства і завершуючи завчасним продажем ресурсу супутника.

За погодженням з Кабміном та ДКАУ була підготовлена угода з компанією MPG Hellenisat Ltd, яка наперед виставила MDA як гарантію власні кошти. Проте укладений контракт не набув чинності. В результаті, виготовлення супутника недофінансовано, а мільйонні борги перед MPG Hellenisat "зависли".

Ракетоносій для супутника "Південмашем" також не закінчений. Його частини, зокрема, розгінний блок та обтічник, з грудня 2012 року лежать у Підмосков'ї, в НВО імені Лавочкіна, бо "Південмаш" не може сам побудувати цілу ракету. Станцію управління, що на вимогу ДКАУ було розміщено в Євпаторії, захоплено разом із Кримом.

Росія навряд чи ризикне не віддати станцію та супутник відомій канадській компанії, але про переговори з цього приводу нічого не чути.

Є однак рішення про монтаж станції управління у містечку Городок на Житомирщині. Новий ЦУП заплановано розмістити у Києві, хоча за 25 км від столиці, у Калинівці, є готові будівлі для комплексу такої станції управління.

Його звела компанія Elsacom Ukraine в рамках чергового спільного проекту - українсько-італійського. Він почався і закінчився невдалим запуском ракетоносія "Зеніт-2" у 1998 році. Тоді було втрачено 12 низькоорбітальних супутників Global Star. Проект припинили, а будівлі ЦУП продали як непотрібні. Згодом їх перепродали.

Існує лист MPG Hellenisat до ДКАУ з пропозицією безкоштовного передавання ЦУП у Калинівці у власність держави та допомоги у спасінні обладнання, що застрягло в Криму. Віз і нині там. Резервна станція управління та ЦУП взагалі відсутні. Їх можна орендувати десь на Заході, але як це буде виглядати з точки зору національної безпеки?

Без зондування

На відміну від "Либіді", про національний супутник "Січ" чули усі. Він був "братом" "Єгіпсата-1". Обидва призначалися для дистанційного зондування Землі. Це не дозволяло застосовувати їх для військових цілей - роздільна здатність оптики на борту становила 6-8 м, проте давало фантастичні можливості для різних галузей економіки.

Незважаючи на запізнілі "роди" - 2007 рік замість 2004 року, "Єгіпсат-1" через три роки використання був виведений з експлуатації через погану роботу обладнання. Модернізований "Січ-2" запустили 2011 року, але і цей супутник перетворився на купу металобрухту вже на початку 2013 року.

Щоб хоч якось компенсувати втрати, ЦУП та станцію приймання інформації було налаштовано для сигналу від ізраїльського супутника EROS-B, а в Мінекології - створено геопортал "Державний центр екологічної експертизи", що мав можливість отримувати інформацію з інших супутникових систем.

Робили не самі, незважаючи на хвалених на увесь світ "українських програмістів". Тендер на програмне забезпечення - основну частину геопорталу - не вперше виграла австрійська "Австроплан інжинірінг ГмбХ" і отримала у 2011-2012 роках 50 млн грн.

Фахівці стверджують, що створення центру тодішній профільний міністр узгоджував з Віктором Януковичем та Миколою Азаровим. Це не допомогло або ж "допомогло" специфічно: система нормально не запрацювала.

Виявилося, що досвід підрядника з розробки систем зондування сумнівний. Компанія займається цементними заводами, а низка робіт виконана спеціалістами російського підприємства "Совзонд", що тісно пов'язане із спецслужбами РФ.

Для відновлення життєздатності геопорталу у 2012 році згадана корпорація MDA через українсько-кіпрського партнера вклала кошти у його модернізацію.

Тепер є можливість використовувати інформацію супутників високої та надвисокої роздільної здатності оптичного та радіолокаційного типу. Однак угода не була оплачена, а у генпрокуратури виникли претензії. Слідство досі не закрите, а представники виконавців стверджують, що за часів Пшонки від них вимагали хабарів.

Таким чином, з геопорталом сталося те саме, що й з іншими "проривними українськими ініціативами" в космічній галузі. ДП профільного міністерства, заборгувавши іноземним постачальникам мільйони доларів, закинула проект, який мав би надавати українським військам регулярні дані про зміни на карті східних областей.

Виникає логічне питання: навіщо відпускати Юрія Алексєєва? Може, спершу провести такий-сякий аудит "проектів сторіччя" і зрозуміти, на що і за якими цінами пішли мільйони доларів? Якими є реальні перспективи супутникового зв'язку для українського війська, і як все-таки Україна буде розбудовувати власну картографію?

Головне - чим країна буде розраховуватися з іноземними інвесторами у грудні та січні, і чи вистачить у нової влади фахівців, які б розібратися у ситуації?

Фото на головній: Юрій Алексєєв. Фото nkau.gov.ua

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.