Письмо Богатыревой

Я - жертва дефіциту, бо народився у країні комуністичного терору і суцільної нестачі всього - від шампуню, майонезу та зеленого горошку і до банального ситцю. Не кажучи про пилосос, кольоровий телевізор чи автомобіль.

Переживши численні кризи і переломні моменти, зрадів, що нарешті наша країна почала рухатися у напрямку ринкової економіки, де слово "дефіцит" буде занесене до червоної книги. Проте не судилося.

Теперішня влада "професіоналів", яка обіцяла покращити життя вже сьогодні, зруйнувала мої надії і сподівання.

Сьогодні, як і в ті уже давні часи, я знову - пішки та громадським транспортом - міряю кілометри і "дістаю" дефіцитний товар. А раптом його десь "викинули"?

Для мами-пенсіонерки, яка десятками років працювала на благо комуністичної держави і на розбудову незалежної України, щомісяця купую імпортний гормональний препарат "Тамоксифен". Його треба вживати щоденно, і курс лікування переривати не можна.

До руйнування нинішньою владою системи закупівель імпортних ліків у мене ніколи не було проблем з придбанням цього препарату.

Проте тепер я живу з постійним острахом, що не зможу "дістати" дефіцитні ліки, і лікування матері на цьому припиниться. Оббігаю численні аптеки столиці, обдзвонюю своїх знайомих, які працюють у медичній і фармацевтичній сферах, підключаю інтернет-ресурси - і все марно.

У Києві сьогодні нема жодної таблетки цього імпортного препарату! А тисячам українців він потрібен щодня, як повітря. Влада каже: кризу подолано, але вона забула уточнити, чию кризу: свою чи народну.

Фото УП

Сподіваюся, я таки зможу вирішити цю проблему: допоможуть закордонні колеги, які надішлють мені гуманітарну допомогу.

Але виникає питання: якщо я, житель столиці, людина, яка працює у медичній сфері, стикаюся з такими проблемами, то що говорити про людей, які живуть у далеких селах?

Як вони там виживають? Чи вже не виживають, а тихо вмирають?

Шановна колего Раїсо Богатирьова, може, не варто руйнувати те, що було зроблено до вас? Можливо, не треба покращувати все навкруги? Може, варто зберегти хоч щось добре, зроблене до вас? Заради моєї мами і всіх українців.