Юрій Костенко: ліберал і бюрократ

"Економічна правда" разом з відповідями кандидатів починає публікувати власний редакційний аналіз відповідей у тому ж порядку, у якому вони публікуються.

Даний аналіз коментує першу частину відповідей кандидата стосовно фінансового сектору та державних фінансів.

Головна мета аналізу - показати найбільш цікаві та проблемні сторони відповідей, а також проаналізувати, чи є кандидат послідовним прихильником тієї чи іншої економічної школи.

Аналіз "Економічної правди" не є істиною в останній інстанції, а є лише суб'єктивним поглядом авторів та редакторів "ЕП".

Запрошуємо експертні кола до широкого обговорення відповідей кандидатів у президенти.

Юрій Костенко у питаннях економічної політики протягом своєї політичної кар'єри традиційно тримається прагматичного пронаціонального підходу.

Він є одним із небагатьох представників правих політичних сил, які розуміють, що без відповідного економічного базису розбудова незалежної демократичної держави не буде мати успіху.

В той же час, слушно відмічаючи недоліки діючої бюджетно-податкової системи, Юрій Костенко досить часто не наводить власних конкретних пропозицій та механізмів їх імплементації. Ще рідше його системне і раціональне бачення матеріалізується у запропонованих ним законодавчих актах.

В економічних поглядах Юрій Костенко є консервативним прихильником ринкової економіки. Його переконання в окремих аспектах є близькими англо-американському неокласицизму 1980 років, принципи яких на практиці реалізовували Тетчер та Рейган.

Водночас, як пронаціональний політик, а також через наявність у лавах УНП значної кількості представників середнього бізнесу, Юрій Костенко в останні роки зробив відчутний крен до тези про необхідність підтримки національного виробництва.

Такий підхід близький до економічної ідеології Партії регіонів, більшість членів якої є бізнесменами середньої ланки, і які також активно виступають за підтримку вітчизняного виробництва.

В суто економічних питаннях Юрій Костенко міг би знайти спільну мову з ПР, проте політичні розходження, очевидно, роблять співпрацю неможливою.

У той же час, його ідеологія несумісна з економічною політикою нинішнього уряду, який застосовує командно-адміністративні методи в економіці і виступає проти надання пільг чи підтримки національним виробникам.

Блок 1. Бюджетна політика і політика держборгу

У питаннях бюджетно-податкової політики кандидат в президенти Юрій Костенко продемонстрував досить глибоку обізнаність.

Він показав, що, окрім офіційної статистики, яка часто викривляє справжній стан речей, знає про деталі, які розкривають реальну картину. Зокрема, Юрій Костенко резонно відзначає, що показник фіскального тиску на економіку - відсоток до ВВП, який подає офіційна статика, - не відповідає дійсності.

Справді, європейська та світова практика передбачають, що цей відсоток має включати не лише видатки бюджету, а й видатки Пенсійного та соціальних фондів. Якщо їх врахувати, то фіскальне навантаження на економіку сягає майже 48%, а не 32,9%, як подавалося статистикою у 2008 році.

Розуміння того, що фіскальний тиск на економіку в Україні є значно вищим, ніж у країнах Центрально-Східної Європи, які є прямими конкурентами Києва на ринку капіталу, свідчить про чітке уявлення Юрія Костенка про позиції України, а отже, очевидно, і про можливі варіанти їх покращення.

Аналогічним чином, можна констатувати, що кандидат в президенти розуміє проблеми реального дефіциту бюджету та зростання боргових пасивів держави.

Оцінюючи бюджетний процес, Юрій Костенко, що властиво опозиційним політикам, виділив лише критичні сторони.

Справді, складно не погодитися з тим, що в Україні "відсутня система довгострокового планування", а "макроекономічні показники, на основі яких має здійснюватися формування державного бюджету, стають жертвою маніпулювання в угоду політичній доцільності".

Проте констатація факту, яка не доповнена власними пропозиціями щодо вирішення окресленої проблеми, автоматично трансформується у критиканство.

Позицію щодо нової редакції Бюджетного кодексу можна охарактеризувати як виважену і обґрунтовану. Не викликає сумнівів теза про те, що "перегляду матриці бюджетних стосунків має передувати повноцінна адміністративно-територіальна реформа".

Водночас, будучи народним депутатом і маючи значний вплив, Юрій Костенко не використав в повній мірі свої законодавчі повноваження для поліпшення ситуації. Адміністративно-територіальна реформа мала б стати одним із пріоритетних напрямів УНР, проте ця проблема не була піднята на достатній рівень.

Певні локальні, але корисні для національної економіки ідеї Юрій Костенко декларує у галузі системи оподаткування. Він резонно відмічає надто велику кількість податків в Україні.

Згідно з дослідженням Paying Taxes 2009, яке готують Світовий банк, IFC та PriceWaterhouseCoopers, в Україні підприємці сплачують 99 податкових платежів, на що витрачається 848 годин на рік.

У цьому контексті цілком раціональною видається пропозиція кандидата впровадити єдиний соціальний внесок, який на паритетних засадах мають сплачувати роботодавець і робітник.

На концептуальному рівні можна також погодитися і з запровадженням податку на нерухомість, але більш дискусійними тут є питання про об'єкт, базу та ставки оподаткування, а також про механізми його адміністрування.

Головний "мінус" Юрія Костенка - пасивність в реалізації власних економічних ініціатив. Як показує досвід, цінність і ефективність політика залежить не від декларування правильних тез, а від здатності реалізувати свої принципи.

В той же час, Юрій Костенко як народний депутат не виходив із законодавчими ініціативами щодо більшості тих ідей, які він пропагує в усній формі.

У даному контексті кандидату досить складно буде показати, що його реальні справи спрямовані на реалізацію свого бачення економічної політики.

З 23 законодавчих ініціатив, суб'єктом яких був Юрій Костенко, бюджетно-податкової політики стосуються лише три, два з яких є більше політичними.

Зокрема, хоча законопроект стосовно запровадження податку на політичну рекламу був цікавою ініціативою, проте очевидно, що кандидат на посаду голови держави мав би займатися системним реформуванням бюджетно-податкової системи, а не зосереджуватися на дрібних ініціативах.

Серед досягнень Юрія Костенка - проект закону про державні закупівлі в умовах фінансової кризи, який, правда, не був прийнятий.

Проте теза про зобов'язання розпорядників бюджетних коштів купувати винятково українську продукцію була записана у прийнятому законі про мінімізацію впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості. Однак, за поданням президента, Конституційний суд визнав даний закон неконституційним.

Блок 2. Банківська система

Відчувається, що відповіді Юрія Костенка готувалися з точки зору професійного банкіра. Єдина думка, яка, напевно, є більш політичною, стосується вкладів Ощадбанку СРСР.

Видно, що відповідь на це питання взята цілісним блоком з уже існуючого документа. Йому уже кілька років, тому що у ньому йдеться про доцільність створення оновленого реєстру вкладників Ощадбанку, а це зроблено 2008 року.

Сама ідея погашення боргів теж неоднозначна - пропонується роздати населенню державні облігації терміном від року до 30 років. Навіщо це потрібно, незрозуміло.

По-перше, це нічим не відрізняється від існуючої схеми погашення: держава не збирається відмовлятися від повернення грошей, але і не поспішає їх видавати.

По-друге, випуск таких паперів миттєво запустить "чорний ринок" облігацій. Знайдуться підприємці, які скуплять у населення ці папери за ціною 10-20% від номіналу, а потім домовляться з Мінфіном про позачергове погашення за відповідну винагороду. Невже і справді Костенко хоче отримати нове МММ?

Якби Юрій Костенко призначав нового голову НБУ, Україна отримала б суміш ліберала і бюрократа. У відповідях кандидат зробив багато акцентів на державне регулювання, але при цьому він схильний спиратися на ринкові механізми.

При цьому жодна з викладених ідей не є оригінальною. Втім, це не гріх - абсолютно нові теорії придумати складно.

Костенко ліберал, бо, на його думку, Нацбанк повинен бути незалежним. Він також виступає за продаж державних банків, які займаються тими ж операціями, що й комерційні банки. Іншими словами, після приходу людини Костенка в НБУ будуть приватизовані Ощадбанк, Укрексімбанк, "Родовід", Укргазбанк, "Київ" і "Надра".

Про лібералізм Костенка також свідчить його пропозиція створити Національний банк реконструкції та розвитку. Ідея зовсім не свіжа, але досі не реалізована. Завдяки цьому механізму, повоєнна Німеччина швидко піднялася з колін.

Суть НБРР проста - за пільговими ставками і на великий термін фінансувати тільки інвестиційні проекти. На жаль, з відповідей кандидата не зрозуміло, як уникнути головної української епідемії: розкрадення коштів.

Костенко бюрократ, бо він схильний тиснути на Нацбанк і змушувати його рефінансувати банки під кредитування економіки. Цей адміністративний метод має і плюси, і мінуси, однак з-поміж багатьох інших кандидат обрав саме його.

Ще один приклад: Костенко пропонує, щоб до Ради НБУ увійшли міністр економіки та міністр фінансів. Мовляв, так уряд зможе впливати на рішення регулятора. Ідея хороша, однак ці чиновники і зараз присутні на засіданнях Ради НБУ, і їх голоси звучать там досить вагомо.

Загалом, тези політика щодо роботи банківського сектора грамотні. У кандидата є позиція, і це чудово.

Блок 3. Фондовий ринок

Відповіді Юрія Костенка на питання цього блоку складно назвати концепцією розвитку фондового ринку України.

Автор порушив тему залучення капіталу для корпоративного та державного секторів, проігнорувавши питання розвитку інфраструктури ринку.

Пропозиція кандидата зобов'язати підприємства не менше 50% акцій розміщувати на вітчизняному ринку взята з російських реалій. Цей принцип ефективно працює у сусідній країні, але він потребує адаптації до українських реалій.

Блок 4. Державне регулювання і податки

Державній економічній політиці пішли б на користь окремі ідеї неокласицизму, з якими іде на вибори Юрій Костенко. Розбудова ринкової інфраструктури, лібералізація економічних відносин, підтримка середнього та малого бізнесу, безумовно, стали б конструктивним імпульсом для розвитку вітчизняної економіки.

Водночас, декларуючи принципи класицизму, Костенко автоматично втрачає шанси на розширення своєї електоральної бази на президентських виборах. Подібні ідеї не є популярними в Україні, оскільки національно-свідомий середній клас має стійку тенденцію до зменшення, а ідеологія ринкової економіки після шести років соціалістичного курсу української влади втратила свою привабливість.

Костенко як політик, що відстоює інтереси середнього та малого національного бізнесу, в економічній частині своєї ідеології порушує ключові актуальні проблеми.

Це простежується у питаннях антимонопольної політики, цінового регулювання, податкової системи, реформування соціальної сфери. Чи не кожна проблема розглядається кандидатом у межах єдиного концептуального підходу.

Тим самим відповіді не виглядають еклектичним поєднанням найбільш популярних положень різних, а інколи протилежних економічних шкіл, як це часто простежується у поглядах інших претендентів на посаду глави держави.

Зокрема, Юрій Костенко відстоює принцип лібералізації відносин в АПК. Замість адміністративної цінової політики він пропонує перейти до політики інтервенцій основних видів продуктів харчування з резервних фондів.

До слова, саме така система притаманна більшості західних країн. Її сенс полягає у тому, що в разі ажіотажу на продовольчому ринку уряд через свої фонди насичує ринок продукції, компенсуючи дефіцит пропозиції і стримуючи ціни. Натомість, у період надмірного падіння цін уряд, навпаки, скуповує товар.

Нинішня влада хоч і намагається вибудувати аналогічний механізм, проте все ще активно користується адміністративними важелями.

З точку зору розвитку вітчизняного АПК ідеї Юрія Костенка досить продуктивні, але з погляду електоральної підтримки вони безперспективні. Кожна політична сила, яка знаходиться при владі, декларуючи необхідність їх реалізації, намагається уникнути цього процесу саме під час своєї каденції.

У цьому контексті локомотивом реалізації реформ мав би стати парламент, проте УНП займає там доволі пасивну позицію.

Актуальною ініціативою є пропозиція кандидата спростити систему оподаткування. Зокрема, він пропонує створити Національний фонд соціального страхування (НФСС) на базі існуючої системи фондів соціального страхування.

Ця ідея, доповнена пропозицію про формування єдиного соціального внеску, має не лише спростити податковий облік для підприємств, але й зменшити витрати держави на адміністрування зборів.

Крім того, варті уваги пропозиції Юрія Костенка про запровадження п'ятирічного мораторію на зміни, які погіршують умови роботи підприємств, про збільшення норми амортизації активної частини основних фондів і про реформування системи звітності та оподаткування малих підприємств.

Ці ініціативи вирішують локальні проблеми, але вони вкрай актуальні для економіки. Водночас, Юрію Костенку варто було б розглянути і загальні аспекти. Для прикладу, йдеться про адміністрування ПДВ, реформування інституту податкового кредиту, доцільність стягнення тих чи інших зборів.

Ліберальний підхід сповідує кандидат і у соціальній сфері.

Монетизація пільг, диверсифікація джерел фінансування медичної системи, під якою криється запровадження платної медицини, необхідність концентрації бюджетних ресурсів на захист найменш забезпечених верств населення є спробою екстраполяції англо-американської ідеології соціального захисту і звуження соціальних видатків на працездатних громадян.

На концептуальному рівні такий підхід бачиться раціональним, проте його навряд чи можливо реалізувати в Україні. Головною перешкодою є не лише ментальний фактор, а й відсутність адекватної і своєчасної оплати праці громадян.

Очевидно, що звуження соціальних видатків має супроводжуватися випереджаючим зростанням рівня добробуту населення, що має досягатися через встановлення справедливої заробітної плати та зниження рівня інфляції.

Найбільш слабким елементом економічної ідеології Юрія Костенка є його ставлення до тінізації економіки. Це один з головних стримувальних чинників економічного зростання України, тому механізми щодо мінімізації цього явища мають посідати ключове місце у передвиборній програмі кандидата.

Натомість, наведені ним рецепти є, скоріше, теоретико-методологічними засадами цієї проблематики.

Автори: Олексій Молдован, Сергій Лямець, Віктор Петрусь (Astrum)

Далі буде