Від блекаутів узимку Україну може врятувати розподілена генерація. Як це працює? Досвід великого міста

Російські терористи цілеспрямовано нищать українську енергетику. За словами міністра енергетики Германа Галущенка, наслідком лише останніх кількох атак була втрата понад 8 ГВт генерації. Для розуміння масштабу: улітку 2021 року загальна потужність споживання електроенергії становила близько 15 ГВт.

Знищення генерації призвело до того, що в історично профіцитному травні, коли споживання традиційно перебуває на найнижчому рівні, ледь не щодня запроваджуються обмеження для промисловості та бізнесу, а слідом за ними відключення цілком імовірно торкнуться й населення.

Що ж буде влітку та наступної зими, коли споживання суттєво зросте, а ворожі атаки посиляться? Вочевидь, найскладніша зима для України ще попереду.

Як до неї підготуватися? Перш за все, необхідно відновлювати великі електростанції там, де це можливо, та розвивати розподілену генерацію. Це газові генератори малої потужності, яких достатньо для підтримки роботи критично важливих теплокомуненерго та водоканалів.

Як це працює в Хмельницькому та чому місцева влада почала розвивати розподілену генерацію ще 20 років тому, "Економічній правді" розповів заступник міського голови Василь Новачок.

Про ціну електроенергії з газогенераторів, їх вартість та "китайські тапочки"

— Останнім часом багато говорять про розподілену генерацію, зокрема про когенераційні установки. Що це таке?

— Це велика генераторна машина, яка, спалюючи газ, видає електроенергію. Бонусом є отримання тепла. Це, грубо кажучи, генератор, у якому люди звикли спалювати бензин чи солярку, але набагато більший і спалює газ. Принцип його роботи аналогічний. Оскільки газова інфраструктура більш захищена, знищити її важче, то це чудова альтернатива для заміни великих знищених котелень.

— Коли перша така установка була встановлена в Хмельницькому?

— Ще у 2003 році.

— Чому місто вирішило їх встановлювати 20 років тому?

— Тоді мова не йшла про безпеку та резервне живлення, то була просто економіка. Зрозуміло, що електроенергію треба купувати, вона не дешева, тому наші тепловики почали купувати ці установки і встановлювати в котельнях.

— Але ж тоді електроенергія коштувала копійки.

— Газ був дешевший.

— Яка тоді була економіка?

— Тут проста математика. Дешевий газ дозволяв отримувати дуже дешеву електроенергію. Потім газ зростав, електроенергія зростала. Економічно воно було дуже ефективно для підприємства ("Хмельницьктеплокомуненерго" – ЕП).

Економічно для підприємства воно ефективно і зараз, особливо в тих умовах, що зараз є ринок електроенергії, плата "Укренерго", плата місцевим обленерго. Загалом доходить десь до двох гривень за кожну кіловат-годину. Підприємство поставило когенераційну установку і не платить за транспортування. Тобто спалює газ і виробляє тепло та електроенергію для власних потреб.

— Яка потужність когенераційних установок? Хто їх виробляє?

— У нас 15 установок, 14 з них виготовив завод "Первомайськдизельмаш". Ще одну у 2023 році нам презентувала Міжнародна організація міграції (МОМ).

Середня потужність – по пів мегавата. Ось ця п'ятнадцята установка, мабуть, трішки сучасніша, ніж ті, які вироблялися в Україні. Але вітчизняні теж показали себе надійними, досить таки простими. Тобто наші фахівці можуть повністю самостійно виконувати основні ремонти, утримувати їх, запускати.

— Тобто у вас загалом менше восьми мегаватів?

— Близько 7,5 мегавата, але в підприємств наразі немає потреби в такій потужності. Коли їх було дванадцять, то цього вже було цілком достатньо. Вони не були розосереджені по всіх об’єктах, бо не було бачення, що їх треба максимально "розкидати". Усе ж почалося не в умовах війни.

Росія продовжує нищити українську енергетику. Що чекає на Україну без ТЕС? Роз'яснення

— Вони живлять тільки ваші об’єкти чи віддають електроенергію в мережу?

— Вони спочатку живлять свій об'єкт, а надлишки віддають у мережу. Об'єктів теплокомуненерго багато: котельні більші, менші, центральні теплові пункти. Деякі з них споживають 20 кіловатів, 30 кіловатів. Відповідно, їх неможливо заживити з однієї установки. Тому ця установка віддає в мережу, а ми з мережі забираємо свою ж електроенергію, але платимо тільки за транспортування.

На одному об’єкті виробляємо пів мегавата, а об'єкт споживає 300 кіловатів. На інших об’єктах споживаємо. Але якщо на цьому об’єкті споживаємо без розподілу, то на іншому платимо "Укренерго" й обленерго за розподіл та передавання.

— Скільки коштує встановлення одного мегавата?

— Ціни різні. Для нас ідеальними є генератори потужністю пів мегавата. Їх вартість – 10-15 мільйонів гривень залежно від виробника. Можливо, якась більш брендова модель буде коштувати 20 мільйонів гривень.

Ми спочатку встановили дванадцять генераторів і більше не планували, бо не було потреби. Коли почалася велика війна і виникли проблеми з електрикою, ми стали доставляти додаткові генератори, щоб закрити "сліпі зони".

Ми продаємо з них електроенергію за ціною енергоринку. У 2023 році виготовили 21 мільйон кіловатів електроенергії, з них 6 мільйонів продали на енергоринку, а потужності дозволяють виробити 50 мільйонів. Тобто наші генератори часто простоюють через те, що продавати електроенергію не вигідно.

Чим Україні загрожують нові атаки на енергосистему. Топменеджер ДТЕК Дмитро Сахарук

— Ви ж казали, що в цьому є економіка.

— Для себе економіка є. У 2023 році собівартість однієї кіловат-години була 4,94 грн з ПДВ, а підприємство купує десь по 6 гривень плюс 2 гривні за розподіл. Коли виробляєш для себе, ти суттєво економиш, бо ще маєш тепло. Якщо ж продавати на ринок, то це збитки, адже там середня ціна була близько 3 гривень.

Коли уряд та Офіс президента закликають встановлювати когенераційні установки, розподілену генерацію, мовляв, це дуже корисно, зручно та дешево, то це не зовсім відповідає дійсності. Якщо для власних потреб – ок. Якщо для підтримки енергосистеми України, то це робота в збиток через ціну на газ.

Ми писали листи про те, щоб ціну на газ для когенерації залишити на рівні 7,96 гривень за кубометр, як для населення. Тоді це буде економічно цікаво. Держава не може в це інвестувати, я в це не вірю. Час уже втрачений.

— Тобто заяви прем’єр-міністра та міністра енергетики про будівництво розподіленої генерації залишаться заявами?

— Це дуже сумно. Не хочу оцінювати професійні якості топменеджерів, але це виглядає дуже сумно. Когенераційні установки – це не китайські тапочки, які можна купити на базарі. Їх виробників у світі дуже мало, на пальцях однієї руки можна порахувати. Можливо, щось у Китаї є, але логістика буде дуже складна.

В Україні наразі купити когенераційні установки майже неможливо. Черга на заводах величезна. Виробництва за кордоном також завантажені. Це треба було робити ще у 2022 році. А коли вже травень 2024 року і ми хочемо їх купити, привезти і змонтувати, то це виглядає не дуже реалістично.

Про втрачений урядом шанс, "кинджали" на Хмельницькій АЕС і тепло під час блекаутів

— Коли ми домовлялися про інтерв'ю, на питання, скільки може знадобитися часу для встановлення когенераційної установки, ви сказали: "Вони вже все втратили". Хто ці "вони" і що значить "втратили"?

— Звичайно, що уряд. Я, власне, з того і починав. У 2022 році всі відчули, що енергетика України дуже вразлива, особливо великі об'єкти, особливо об'єкти, які розподіляють. Замість виділення великого ресурсу на захист цих об'єктів потрібно було давати завдання обласним адміністраціям, аби ті визначили місця, де має бути мала генерація, як вона має бути "підв’язана" з обленерго.

Цього не було зроблено. Більше того, навіть зараз ніхто цього не робить. Окрім закликів, що розподілена генерація це класна штука, купляйте і ставте, більше нічого нема взагалі. От зовсім. Тому так: втратили час у 2022 році, у 2023-му і я навіть не бачу якогось активного руху у 2024-му. Може, просто я не бачу.

— Скільки часу займає установка одного газогенератора?

— З усіма технічними умовами від газівників та обленерго, проєктування, експертиза, монтаж, якщо у вас є готова установка, то це десь пів року.

Україна будуватиме ще одну найбільшу АЕС в Європі. Для чого і де братимуть гроші?

— Виробляються вони теж десь пів року?

— Не можу сказати. Ми аналізували ринок. Коли нам сказали, що скрізь треба чекати, що немає готового, то ми не особливо й допитувалися. Це довго, а якщо говорити про величезні генератори, 10-20-30 МВт, то це дуже непросте питання. Часу згаяно дуже і дуже багато. Є заяви, а є реальна робота.

Усі ж чули про плани добудови блоків на Хмельницькій АЕС? Щоб добудувати третій та четвертий енергоблоки, потрібно близько 80 мільярдів гривень. Що ми в результаті отримаємо? Ми отримаємо 2 ГВт електроенергії. Вони мають бути розподілені через лінії 750 кВ і 330 кВ, які постійно вибиваються.

Якщо взяти 80 мільярдів і розділити на 15 мільйонів – вартість установки на пів мегавата, то отримаємо 4 тисячі установок, які зможуть виробляти ті самі 2 ГВт, але вже розподілені. Ще 2 мільярди залишаться на монтаж і супутні матеріали.

Уряд говорить, але робить інші речі. Я не бачу, де уряд реально займається справами, які б сприяли побудові розподіленої генерації, малої когенерації.

— Вони говорять, що нам потрібні і базова генерація, і малі електростанції.

— А толку з того? Прилетять п'ять "кинджалів" на розподільчий пункт 750 кіловольт Хмельницької АЕС – і все.

— Є заява про те, що Україна потребує щонайменше 2,5 гігавата маневрових генеруючих потужностей. Наскільки реально це реалізовувати в Україні?

— Реально, звичайно.

— За поточної ринкової ціни на газ це має сенс?

— Без пільг на газ я в це не вірю. І в те, що це буде зроблено у 2024 році навіть з пільгами на газ, теж не вірю. Україна буде мати дуже суттєві проблеми вже восени. Якщо хоч щось почати робити, то ці проблеми можуть бути менші.

Ми виробили 21 мільйон кіловат-годин, а можемо виробити 50 мільйонів. Була б це підтримка для енергосистеми? Звичайно. Але у збиток ніхто не продаватиме.

— Більшість установок ви встановили до початку великої війни?

— Так, ще три – уже після повномасштабного вторгнення.

— Плануєте встановлювати ще? Можливо, більшої потужності.

— За таких умов потреби в них немає. Якщо будуть інші умови, тоді можна буде говорити.

— Які ще умови потрібні, крім дешевого газу?

— Думаю, ціна на газ вирішить ці питання. Підприємства і муніципалітети готові витрачати людські і фінансові ресурси для підтримки енергосистеми. Уряд має запропонувати правила гри, за яких підприємства не будуть отримувати збитки.

Зараз навіть бізнес розглядає можливості встановлення генераторів на місцях великого споживання електроенергії. Для них це цікаво, тому що немає розподілу. Бізнес буде виробляти електрику для свого підприємства без використання системи обленерго та "Укренерго". Так воно наразі економічно привабливо.

— За словами міністра енергетики, у нас уже втрачено 8 ГВт. Напевно, важко буде замістити їх установками по пів мегавата?

— "З миру по нитці – голому сорочка". Треба дивитися, з яким розмахом ми будемо йти. Якщо встановити 4 тисячі малих установок, то матимемо 2 ГВт.

— Харків та Одеса взимку можуть залишитися без тепла. Установки допомогли б?

— Це єдиний варіант для них. Особливо для котелень.

Ми маємо гарну комунікацію з USAID. Вони також чимало вклали в енергетику, теплоенергетику міста, у тому числі під час великої війни надавали допомогу. Вони кажуть, що дуже велику увагу приділяють саме Харкову й Одесі щодо когенераційних установок. Я так розумію, що шукають в усьому світі, купують і будуть надавати, допомагати тим містам, які ближче до бойових дій.

— Про переваги багато сказано, а які недоліки цих установок?

— Є жирний недолік: "підв’язка" під газ. Установка на 0,5 мегавата споживає в середньому 3 тисячі кубометрів газу на добу, тобто 125 кубометрів за годину.

Україна вперше в історії не купувала газ для проходження зими. Чи можна назвати це перемогою?

— Які ще міста пройшли схожий шлях з Хмельницьким?

— Інші міста теж встановлювали когенерацію, але в такій мірі, як ми, не знаю, чи десь ще таке є.

— Що означає "в такій мірі"?

— У тій мірі, що теплокомуненерго не купує електроенергію взагалі, а тільки продає. У Франківську є когенераційні установки, у Рівному також бачив. Але вони не закривають всі свої потреби в повній мірі.

— Як ці установки рятували місто під час блекаутів?

— Частина котелень була прив’язана до об’єкта 330 кВт. Коли в нього прилітало, а прилітало часто, частина міста знеструмлювалася. Її неможливо було перемкнути на інші мережі і там люди інколи кілька днів були без світла.

Будинки, підключені до центральної системи опалення, були з теплом, тому що ми швидко запускали установки. Ніде світла немає, а в котельні є, у квартирах тепло є. Це було дуже важливо для людей. Під час блекаутів у нас не було жодного разу, щоб місто було хоч пів доби без тепла.

У когось індивідуальне опалення, газ є, але котли не працюють через відсутність світла. А тут у квартирах тепло. Нема потреби відкривати пункти незламності, як їх гордо називають. Для чого? Вода є, тепло є. Базові умови для людей створені.