Турнікети для ЗСУ – міфів більше, ніж об'єктивної правди

Кровоспинний турнікет - досить простий та недорогий медичний виріб, але його справжня ціна - життя наших бійців. Сьогодні в країні є низка місцевих виробників таких необхідних армії інструментів для порятунку життя.

Комусь із них, із початком повномасштабної російської агресії довелося не пройти, а "пролетіти" всі етапи розвитку, які займали у провідних західних виробників чи не десятки років. Хтось просто копіює вже існуючі варіанти. Втім, є навіть приклад, коли український виробник зміг удосконалити "золотий стандарт", отримавши схвалення та визнання американських військових медиків та хірургів.

Так чи інакше, в країні вже сформовано існуючий ринок. Доводиться визнати, що ринок – не безпроблемний. Просто уявіть: чи можлива, наприклад, хоча б у теорії добросовісна конкуренція між виробниками, якщо в країні й досі немає єдиних вимог до стандартизації турнікетів?

Питання, звісно, риторичне. А це, нагадаємо, життя наших людей.

Якість цього медичного виробу вимагає насамперед високого рівня експертизи, яку, на жаль, не всі гравці ринку хочуть розвивати. Однак, є і зворотні приклади.

Про перспективи та проблематику ринку турнікетів в Україні ми поговорили з керівником відділу зі стандартизації, сертифікації та якості  української компанії TQ Dnipro Гречко Ларисою Володимирівною.

– На Вашу думку, наскільки зараз важливим є контроль за виробництвом та якістю турнікетів з боку держави та її відповідних установ? Мова саме про вітчизняних виробників.

– Звісно, це важливо. Національного виробника можна контролювати на всіх етапах виробництва, можна ставити умови по строкам та плануванню виробництва продукції. А з іншого боку – це робочі місця та податки до бюджету.

Будь яка країна світу перш за все орієнтується на власного виробника. Усе інше – так званий критичний імпорт – продукція, яку не можливо виробляти у країні.

За два роки війни кровоспинні турнікети стали для нас національною ідеєю. Багато хто виробляє саме цей медичний виріб, або намагається виробляти, докладає певних зусиль, але, нажаль, з боку законодавства та технологій не всі дотримуються міжнародних стандартів. Це дуже вагомі та важливі стандарти.

Це історія виробництва турнікетів та історія клінічних випробувань у декілька десятків років. Це випробування в цивільних та військових умовах. Нажаль, зараз в Україні не всі виробники враховують цей досвід та зберігають роботу в рамках стандартів.

На мою думку треба систематизувати дані та на державному рівні створити єдиний перелік певних вимог. Я думаю, що у такому випадку багато з тих виробників які зараз є на ринку зможуть довести своє виробництво до того рівня, який вважається світовим.

– На скільки це буде складно?

– Державний контроль зараз трохи запізнюється у порівнянні зі швидкістю еволюціонування виробників будь-якого військового спорядження, екіпірування та інструментаря. Тобто ініціатори процесу виробництва та постачання будь чого до ЗСУ або на волонтерських засадах або інші вітчизняні виробники йдуть попереду.

Просто вони більш гнучкі ніж державні установи. Тому і складається така ситуація: є сертифіковані за міжнародними стандартами виробники, але держава не має методики щодо відповідного оцінювання, перевірок та впливу на виробників. Цей процес вже запущено, він вже розпочався. Розпочався не так давно, але я сподіваюся, що найближчим часом будуть отримані якісь результати.

– Що стоїть за виробництвом кровоспинних турнікетів? Існує, вірогідно, помилкова думка, що це не складно і не потребує зусиль.

– Це дуже складно. Ми, наприклад, як виробник починали буквально "з нуля". Відпрацювали всі технологічні схеми, практичні схеми, інженерні рішення, систематизацію бізнеса, впровадили стандарти контролю якості.

Пройшли сертифікацію та перевірку якості у декількох країнах світу. Отримали позначку СЕ на відповідність європейським нормам. Продукція зараз постачається на експорт у 10 країн світу. І сама компанія і її продукція повинні бути у постійному розвитку.

Ми не маємо права зупинятися на досягненнях. Топ-менеджмент буквально живе розвитком, удосконаленням та оптимізацією процесів виробництва турнікетів 24 години на добу. Так, це складно, але ми розуміли який саме шлях нам доведеться пройти.

Дійсно, багато хто думає, що кровоспинний турнікет – це простий виріб. Але є факт: досягти ефекту, щоб виріб стовідсотково виконував свої функції якісно – це складно. Має працювати лабораторія з відповідним обладнанням.

У нас турнікети з виробничої лінії кожного дня тестуються. Так само проводяться тести у державних лабораторіях. Є відділ інженерних розробок, відділ експериментальних розробок, є свої проектанти, свої технології. Всі процеси описані та систематизовані. Це дуже кропітка та довга робота.

– На чиї розробки та досягнення ви орієнтувалися?

– Коли часу замало, а обставини потребують результат "на вчора" в умовах війни, то винаходити колесо на мою думку це невірний підхід. Як приклад ми взяли інструменти  декількох провідних виробників та дослідили як вони працюють. Вивчили – "розклали на молекули" та  почали виробляти турнікети з матеріалів, які на той час були наявні в Україні.

Перша версія нашого виробу пройшла іспити лабораторій та компаній, які проводили тренінги для фахівців. Отримали повний фідбек. Через два місяці після старту ми вже отримали виріб, який було схвалено громадською організацією  "Центром Тестування Турнікетів".

Варто розуміти, що ми були змушені пройти усі початкові етапи у дуже стислий період.

Усі іноземні фахівці, які були на нашому підприємстві були здивовані кількістю докладених зусиль та якістю отриманого результату.

Вороткова система яку ми взяли за основу для нашого інструмента, бере свій початок з давніх часів. Підтвердивши свою актуальність на полі бою багатьох війн та військових конфліктів, утримуючи першість серед інших конструктивних реалізацій на сучасному етапі, вона дійсно зручна для наших бійців, а це головне.

Ми відразу поставили за мету спроектувати якісний продукт та отримати можливість відправляти його на експорт в інші країни. Зараз виріб має конструкцію на низку винаходів які  покращили його характеристики.

Це визнали тактичні медики, парамедики та судинні хірурги з США та Європи. Також ми втілити винаходи, які дозволили отримати захисні патенти.

– Отже, резюмуючи: що саме треба зробити державі та вітчизняним виробникам сьогодні, аби покращити ситуацію в майбутньому?

– На мою думку Держава має систематизувати вимоги до турнікетів, як це зроблено в усьому світі, запропонувати прозорі умови для всіх учасників цього ринку. Не лобіювати інтереси окремих виробників, давати однакові умови для всіх. Прозоро кваліфікувати кожного виробника. Зараз ці процеси розпочато, але вони мають прискорити свій рух так, як це зробили ми.

Доцільними були б державні замовлення, які надають змогу виробнику спланувати роботу на майбутнє. Планувати подальший розвиток у зрозумілих та передбачуваних межах. Це насамперед пов’язано з логістикою та закупівлею сировини, адже усе крім металу – імпорт.

Це те, що треба зробити державі, а справа виробника перш за все – розвиватися. Покращувати продукцію постійно, а не намагатись конкурувати. Тим більше, якщо ця конкуренція намагається бути недобросовісною.

І може спотворити головний орієнтир для будь-якого виробника – рятування життя наших хлопців та дівчат, що боронять країну. Ми не маємо права їх підводити. Ми повинні бути їх надійним тилом. Тому, для конкуренції зараз не місце і не час.