Статус кандидата в ЄС: якою має бути комунальна сфера в Україні
Критична зношеність інфраструктури комунальної теплоенергетики та водопровідно-каналізаційного господарства України потребує системних перетворень.
Цей важливий блок проблем повинен бути в центрі уваги влади та громадянського суспільства, адже відновлення комунальної сфери є своєрідним маркером євроінтеграційного поступу України.
Стратегічний напрям – ЄС
23 червня 2022 року Україна отримала статус кандидата на членство в ЄС. Наразі ще триває виконання семи рекомендацій Європейської Комісії, необхідних для подальшого вступу.
Усім цим подіям передувало підписання "Угоди про асоціацію Україна – ЄС". Тож тепер Україна зобов’язана впровадити 6 водних Директив ЄС щодо якості води та управління водними ресурсами.
На порядку денному України постали важливі та нагальні проблеми з дотримання європейських стандартів, покращення якості питної води та формування сучасної водної політики. Утім, зосередимо свою увагу на трьох Директивах, які, на наш погляд, стосуються усіх без винятку громадян нашої держави.
Чільне місце в цьому переліку займає Директива Ради 98/83/ЄС від 3 листопада 1998 року "Про якість води, призначеної для споживання людиною".
Вона встановлює необхідні стандарти для води, призначеної для споживання людиною, – нормування передбачає контроль 48 мікробіологічних та хімічних показників.
Більшість вітчизняних водопровідно-каналізаційних господарств (а незалежні експерти стверджують, що усі без винятку водоканали) нині неспроможні забезпечити виконання цих вимог.
Україна також зобов’язалася вдосконалювати системи очищення міських стічних вод і забезпечити впровадження вимог Директиви Ради 91/271/ЄЕС "Про очистку міських стічних вод" від 21 травня 1991 р.
Зокрема, передбачалося до 2030 року реалізувати інвестиційні проєкти з реконструкції існуючих та будівництва нових очисних споруд і, у підсумку, зменшити загальний обсяг скидів забруднених стічних вод до 279 млн кубометрів (або не більше 5 відсотків загального обсягу стічних вод).
До 2050 року Україна планує поетапно запровадити на міських очисних спорудах міст з населенням більше 500 тисяч осіб додатковий третій ступінь очищення – біологічне та хімічне вилучення сполук нітрогену та фосфору.
У перспективних планах є також розбудова систем попереднього (локального) очищення на суб’єктах господарювання, впровадження біогазових установок у процесі очищення міських і промислових стічних вод, а також відходів, виробниками яких є сільськогосподарські підприємства.
Реалізація цієї Директиви надзвичайно затратний процес. Ще 2010 року данська консалтингова компанія "COWI" визначила, що інвестиційні витрати на вторинне очищення міських стічних вод для населених пунктів, у яких мешкає 100 000 або більше громадян, становитимуть 115 євро на особу.
На третинне очищення від фосфору в таких населених пунктах доведеться скерувати 138 євро з розрахунку на одного жителя.
Зауважимо, що попередній графік досягнення цілей цієї Директиви, який був розрахований на 8 років, невиконаний за всіма пунктами і з огляду на масштабну і тривалу війну перенесений на невизначений час.
Загальні висновки щодо впровадження екологічних Директив ЄС до українського законодавства теж невтішні: значна частина ключових заходів, які планувалося здійснити до 2017 року, не була завершена.
Задля об’єктивності, варто згадати про позитивне юридичне рішення, яке сприятиме реалізації вимог Директиви Ради 91/271/ЄЕС: 7 серпня 2023 року набув чинності Закон "Про водовідведення та очищення стічних вод".
Цей Закон покликаний забезпечити громадян послугами якісного централізованого та нецентралізованого водовідведення, та водночас зменшити негативний вплив стічних вод на довкілля.
Одним із дієвих інструментів запобігання забрудненню підземних і поверхневих вод від сільськогосподарської діяльності є Директива Ради 91/676/ЄEC від 12 грудня 1991 року "Про захист вод від забруднення, спричиненого нітратами з сільськогосподарських джерел".
Поява цього документа зумовлена очевидним фактом – сільгоспвиробники є одними з найбільших водокористувачів і від наслідків їхньої діяльності суттєво залежить якість ґрунтових і поверхневих вод.
Статистика споживання води тваринницькими фермами та птахофабриками промовистіша за будь-які слова. Так 2015 року середньостатистична птахофабрика споживала 2 млн кубометрів води – за об’ємами це співвимірно з використанням води гірничо-збагачувальним комбінатом.
Очевидно, що таке колосальне споживання води пов’язане з найнебезпечнішими екологічними загрозами.
Вирішення цієї проблеми можливе за умови впровадження нормативно-правового законодавства, яке передбачатиме обов’язкове очищення виробничих стоків на локальних очисних спорудах.
Таке обладнання вже успішно продукують і готові постачати вітчизняні підприємства.
Застосування локальних очисних споруд дозволяє створити "зелені" сільськогосподарські комплекси з безстічними замкнутими системами водоспоживання, запровадити водооборотне водопостачання та централізоване водовідведення, повторно використовувати очищені та дощові води для технічних потреб.
Від констатації негативу – до чистої води та гідних соціальних умов
Значна частина вітчизняних водопровідно-каналізаційних господарств сьогодні нагадують руїну.
Із 122 тисяч кілометрів трубопровідних мереж централізованого водопостачання майже 40 відсотків зношені й аварійні. Вони і є першопричиною вторинного забруднення питної води та її невідповідності нормативам.
Ці проблеми посилюються застарілими методами підготовки питної води, а також технічною неспроможністю очисних споруд відновлювати міські стічні води.
За приблизними оцінками, в Україні нині експлуатують майже 1000 каналізаційних очисних споруд (КОС). Більшість з них були спроєктовані і збудовані у 60-х роках минулого століття, тому потребують негайної реконструкції.
Майже на всіх КОС проблеми однакові або дуже подібні, і спричинені вони біогазовою корозією, енергозатратним обладнанням та застарілими технологіями очищення стоків.
Але сьогодні ще можна провести поетапну реконструкцію багатьох очисних споруд із заміною конструктивних елементів, які застаріли, або ж зруйновані корозією. Коштуватиме це набагато менше, ніж будівництво нових об’єктів.
Для продовження строків експлуатації аварійних залізобетонних колекторів чи не єдиним економічно доцільним способом стає реновація (санація) мереж із застосуванням технології протягування/проштовхування труб з полімерних матеріалів.
Звісно, ці кроки потребують залучення коштів. Натомість соціально відповідальні компанії та підприємства значно меншим коштом можуть вплинути на якість стічних вод "власного виробництва" – потрібно лише подбати про встановлення локальних очисних споруд.
Як відомо, найбільшими забруднювачами водних об’єктів є міста, де проживають понад 500 тисяч осіб. А системи очищення стічних вод у містах з населенням до 100 тисяч осіб, селищах і сільських населених пунктах переважно відсутні.
Щороку із зворотними водами до водних об’єктів скидається близько 2 млн тонн забруднюючих речовин. І транскордонні ріки несуть ці нечистоти нашим європейським сусідам.
Українські довоєнні реалії мали не надто оптимістичний вигляд: 58 місце у світовому рейтингу якості водопровідної води. За кількістю питної води на душу населення Україна – на 125 місці з-поміж 180 країн.
Через застарілі системи і технології очищення, зношені трубопроводи – пити воду з-під крана в Україні не рекомендується – таку інформацію оприлюднили науковці, які провели дослідження на замовлення Світового Банку.
Щоб перейти від констатації негативних фактів до наступного рівня, слід керуватися простою й очевидною тезою: для кожної проблеми є інструменти її вирішення. Нині Україні як ніколи раніше потрібне велике інфраструктурне будівництво та реновація інженерних мереж.
Централізоване теплопостачання: оновити і врятувати
2011 року Україна стала повноправним членом європейського Енергетичного співтовариства і зобов’язалась реалізовувати відповідні рішення Євросоюзу з розвитку енергетики.
Окрім того, у довгостроковій Стратегії створення Енергетичного союзу ЄС для країн-учасниць визначено амбітні й обов’язкові цілі. До 2030 року викиди парникових газів мають бути знижені на 40%, а енергоефективність має зрости на 27%.
Обсяги використання поновлюваних джерел енергії в енергетичній структурі Євросоюзу мають бути доведені до 27 відсотків.
Перспективне планування ЄС також зорієнтоване на перехід до систем опалення, де викопні енергоносії не використовуються взагалі. На порядку денному Європейського Союзу – кліматична нейтральність (економіка з нульовим рівнем шкідливих викидів) і перехід на відновлювані джерела енергії.
Важливо, що навіть в умовах війни в Україні триває розробка Стратегії низьковуглецевого розвитку держави до 2050 року. Наша країна намагається реалізувати амбітну мету – максимально декарбонізувати економіку та досягнути кліматичної нейтральності.
Україна також повинна зупинити старіння та деградацію централізованої системи теплопостачання – необхідно модернізувати котельні, відновити трубопровідні мережі, знизити втрати тепла і підвищити ефективність централізованого теплопостачання.
За даними порталу Energy Map, загальна протяжність тепломереж, які в нашій країні експлуатуються понад 25 років, на початок 2020 року становила майже 9346 км, із них реконструкції потребували 7334 км трубопроводів.
Імовірно, що навіть така статистика не відображає реальний стан справ у регіонах країни. Адже хаотичний і спровокований міськими чиновниками перехід громадян на індивідуальне опалення за останні 15 років скоротив централізовану теплову генерацію на 45 відсотків.
І така руйнація централізованого опалення в Україні може поставити хрест на "зеленій" енергетиці, а також ускладнить використання місцевих видів палива (солома, тирса, щепа тощо) й тепла, виробленого на сміттєспалювальних заводах.
Натомість, за оцінками фахівців, проведення масштабної реконструкції міських систем теплопостачання зменшить споживання природного газу в країні на 40-50%.
Масштабна російська агресія спричинила Україні і колосальні економічні втрати і руйнування критичної інфраструктури. Ймовірно, що ситуація погіршуватиметься й надалі. Тож доведеться відновлювати зруйноване і готувати перспективні проєкти.
Щодо планів відбудови
Очікувано, що до масштабної післявоєнної відбудови України долучаться міжнародні фінансові інституції і надаватимуть кредити та гранти на відновлення і розбудову комунального теплопостачання, а також систем водопостачання і водовідведення.
Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль нещодавно заявив, що влада зосередиться на трьох основних аспектах: швидке відновлення, залучення приватних інвестицій та розвиток регіонів.
Аби бути готовими до таких викликів, і Кабінет міністрів України, і мерії міст повинні завчасно готувати плани відбудови. Вони потрібні вже сьогодні, й знадобляться на наступний день після нашої перемоги.
І засадничими факторами системних змін в комунальному секторі повинні стати енергоефективність та дружні до довкілля технології, які допоможуть Україні чітко і неухильно торувати стратегічний євроінтеграційний шлях.