Усе в державу. Україна збільшує кількість власних підприємств, але це не добре

Воєнний час та його небезпека зумовили потребу ухвалювати владні рішення "тут і зараз", через що роль держави в економіці значно зросла.

З одного боку, ідеться про функції: проведення евакуації населення, виплати пенсій та субсидій, забезпечення поштового зв’язку та інші завдання, які найбільші українські держкомпанії виконують з перших днів.

З іншого боку, відчуження "Мотор Січі" та "Укрнафти", можлива націоналізація одного із системних банків, передавання на користь "Нафтогазу" облгазів олігарха Дмитра Фірташа спряли тому, що державний вплив на економіку суттєво зріс.

Чи виправдано це? Як змінилася роль держави в економіці воєнного часу та якою має бути повоєнна економіка?

ЕП наводить основні тези дискусії, організованої "Ціною держави" та "Економічною правдою" за участю заступника директора МВФ Владислава Рашкована та консультанта з корпоративного управління Андрія Бойцуна.

Як змінилася роль держави у воєнній економіці

Державні підприємства менш ефективні, ніж приватні. Це не раз доводили різні дослідження.

Зокрема, за розрахунками Центру економічної стратегії, рентабельність компаній з однієї галузі, але різної форми власності, у середньому відрізнялася на 61%. Звісно, не на користь державних.

За словами експерта з корпоративного управління держпідприємств та приватизації Андрія Бойцуна, у кінці 2021 року вартість активів держкомпаній становила 1,7 трлн грн або 13% від усіх підприємств країни. Це близько 40% ВВП.

Велика частка держави в економіці – це також перешкоди для швидкого розвитку економіки, якого Україна особливо потребуватиме в повоєнний час.

У цьому сходяться не лише економісти, а й урядовці. Віцепрем’єр-міністерка економіки Юлія Свириденко називає скорочення частки держави в економіці однією з головних умов розвитку України в наступні роки.

Наразі в Україні близько 3,5 тис держпідприємств. За словами Свириденко, з них не працюють близько 2 тис.

До того ж держава забезпечує роботою 715 тис осіб і за цим показником є найбільшим роботодавцем у країні. Це без урахування комунальних підприємств, кількість яких перевищує 13 тис.

Після 24 лютого роль державних підприємств суттєво зросла.

Хоча націоналізація активів росіян повною мірою не реалізована і переважно стосувалася майна, а не компаній, держава за дев’ять місяців великої війни наростила вплив на економіку і забрала в управління низку важливих об’єктів.

Наприклад, "Нафтогаз" через Агентство з розшуку та управління активами (АРМА) отримав в управління 26 облгазів, зокрема, облгази Дмитра Фірташа, а також мережу пов’язаних з колишнім депутатом та кумом Путіна Віктором Медведчуком АЗС Glusco. На базі останніх державний гігант запустив власну мережу U.GO.

Найсвіжішим прикладом зростання ваги держави на ринку є відчуження державою на воєнні потреби "Мотор Січі", "Запоріжтрансформатора", "АвтоКрАЗу", "Укрнафти" та "Укртатнафти" (Кременчуцький НПЗ). Усі вони тепер перебувають в управлінні Міноборони щонайменше до закінчення війни.

Причому держава не збирається зупинятися. Коментуючи перехід в руки держави "Мотор Січі" та інших компаній, президент Володимир Зеленський заявив, що такі рішення можуть повторитися.

Найближчим часом відповідні зміни очікуються в банківському секторі у вигляді націоналізації Альфа-банку. Тож до закінчення війни держава може акумулювати значно більше активів, ніж у неї було до 24 лютого.

Оборонні підприємства: державі чи в приватні руки?

Державні підприємства в Україні є в секторах, які створюють інфраструктуру для решти економіки, та в найбільш капіталомістких галузях. Подекуди вони є природними монополіями.

Робота цих компаній визначальна у воєнний час. Так, "Укрзалізниця" з 24 лютого забезпечувала евакуацію населення, "Укрпошта" – поштовий зв’язок навіть у щойно деокупованих містах та селах, а державні банки – стабільну роботу фінансової системи, доступ українців до своїх коштів та отримання допомоги.

Проте, як зауважує Владислав Рашкован, під час великої війни роль приватних компаній не менша. Вони забезпечують мобільний та поштовий зв’язки, надійне енергопостачання попри постійні обстріли інфраструктури росіянами, роботу морських портів, доступ до банківських послуг.

Одним із питань, яке постає в контексті дискусій про повоєнну відбудову країни, є дизайн оборонно-промислового комплексу. Навіть після закінчення війни сусідство з Росією означатиме, що Україна повинна мати достатньо зброї та військових технологій, аби захищати свої кордони.

Хто має забезпечити цей ресурс: держава чи приватні компанії? Наразі виробництво зброї зосереджене переважно в державному секторі ("Укроборонпром"), а приватизація підприємств, що забезпечують обороноздатність держави, заборонена законом. Щоправда, з 2014 року приватне виробництво зброї поступово зростає.

З одного боку, без потужних інвестицій неможливо серійно виробляти високотехнологічну зброю, а одноосібно забезпечити великий фінансовий ресурс для повоєнної держави буде непросто.

З іншого боку, якщо країна самостійно виробляє зброю, вона не залежить від третіх сторін у питанні її застосування.

На думку Рашкована, якісну продукцію у військовому секторі може виробляти не лише держава. Приклад – американські системи HIMARS, Stinger та Javelin, які постачають Україні для протистояння з російськими окупантами. Їх виробляють приватні компанії Lockheed Martin та Raytheon Missile.

"Треба було робити все можливе, аби на завод "Антонов" у 1990-х роках прийшли Airbus чи Boeing. Тоді ми могли б давно випускати будь-які літаки", – переконаний Рашкован. Він вважає, що приватний бізнес, який розглядає оборонне виробництво як інвестицію, може зробити його економічно ефективним.

Бойцун додає: держава під час виконання оборонного замовлення є клієнтом. За його словами, в останні роки державне оборонне замовлення не було належно організоване і залишалося непередбачуваним для постачальника.

Держава потрібна лише в регуляції, тобто в ліцензуванні, побудові політики та вільних від корупції інституцій.

Приватизувати все

"Роль держави дуже велика, але як її зробити дуже ефективною? Якщо роль велика, а ресурсів на управління не вистачає, то ти погано виконуєш свою велику роль", – каже Рашкован.

Аби утримувати велику кількість державних підприємств та ефективно ними керувати, потрібно чимало ресурсів. Зокрема, слід знайти професійний менеджмент.

Значно краще якісно виконувати невелику роль і зробити так, аби приватний сектор реалізовувався більш ефективно.

Одним із шляхів зменшення державного сектору є приватизація. Раніше передавання низки великих активів у приватні руки було одним із структурних маяків меморандуму з МВФ. Проте за останні роки це вдалося зробити лише з одним підприємством – Київським машинобудівним заводом ("Більшовик").

Поштовхи були і в фінансовому секторі. У 2021 році Приватбанк готували до розділення на "хороший" та "поганий" для приватизації, Укргазбанк підписав кредитну угоду з IFC з можливість входження в капітал державного банку, а Ощадбанк готувався до схожої угоди з ЄБРР.

Бойцун зауважує, що приватизація – це також про ставлення населення і про довіру, яка залишається низькою. "Зараз може зрости довіра населення і це шанс на радикальні реформи", – вважає він. Допомогти в цьому може показовий успішний досвід прозорої великої приватизації.

Попри війну Фонд держмайна прагне розблокувати продаж великих державних активів. Першими можуть стати Об'єднана гірничо-хімічна компанія, Запорізький титаномагнієвий комбінат та Одеський припортовий завод. Крім того, з вересня поновилася мала приватизація, яка за перший місяць принесла в бюджет понад мільярд гривень.

Які ще підприємства можна приватизувати? Серед великих активів – державні частки в "Центренерго" та "Президент готелі".

Бойцун наголошує, що кожне велике держпідприємство має частину, яку можна передати в приватні руки. Наприклад – вантажний напрям "Укрзалізниці", відокремлення якого планувалося в рамках реформи монополіста.

Інший приклад – оператор системи передавання "Укренерго". Компанія має сервісний напрям у вигляді ремонтних бригад. Цю функцію може виконувати приватна компанія.

Однак на державному рівні приватизація великих компаній наразі не обговорюється. "Якщо держава не буде продавати частини "Укрзалізниці", "Укренерго" та інших, то вона залишиться найбільшим власником", – резюмує економіст.

Що робити після війни

Під час війни держава стикається з потребою оперативно відновлювати пошкоджені росіянами будинки, енергетичні мережі, залізничні шляхи та іншу інфраструктуру.

Щоб ефективно виконувати ці завдання, Україна, вважає Бойцун, повинна стати повноцінною європейською державою з ринковою економікою. Це допоможе залучати інвестиції для відновлення інфраструктури та розвитку промисловості.

Роллю держави має бути не намагання робити все самостійно, а створення умов для діяльності приватних гравців.

"Питання втручання держави постає, коли ринкові умови викривлені. Війна є такою умовою, але ми не можемо будувати економіку з точки зору, що війна буде завжди. Україна має вийти з війни країною з більшим приватним капіталом та інвестиціями, а не більшою роллю держави", – пояснює Рашкован.

Україні потрібні міцні інституції та регулятори, які забезпечать справедливу роботу ринку і сприятимуть залученню приватного капіталу. Ідеться про посилення Антимонопольного комітету та створення транспортного регулятора.

На підприємствах, які залишаться в управлінні уряду, повинні діяти стандарти корпоративного управління, аби не допускати зловживань.

Заручившись високою довірою українців до влади, Україна має шанс не допустити державного капіталізму після війни і створити всі умови для функціонування ринків. Цей шлях потребуватиме часу та політичної волі.