Перше рішення про конфіскацію майна російського олігарха ухвалене. Що це дає Україні?
За пів року великої війни Україна зазнала колосальних економічних втрат: близько 14 млн людей стали вимушеними переселенцями, десятки тисяч українців окупанти позбавили життя.
З кожним днем війни ці цифри зростають. Заявлена економістами сума економічних втрат – 750 млрд дол – ще буде змінюватися.
Одне із завдань, яке стоїть перед країною, – змусити рф і тих, хто сприяє агресії, заплатити за свої злочини бодай грошима.
Доки це питання вирішується на світовій політичній арені, Вищий антикорупційний суд (ВАКС) ухвалив рішення про конфіскацію активів Володимира Євтушенкова – одного з найбагатших людей Росії. Чому це рішення важливе?
На які російські гроші можна розраховувати
Активи, які можна конфіскувати в росіян, діляться на два види: приватні та суверенні.
Суверенні активи – це власність РФ як держави. У серпні за кордоном було розміщено близько 580 млрд дол російських суверенних активів.
Наприкінці лютого держави, які підтримали Україну, вирішили заморозити ці активи. Їх орієнтовна вартість становить 300 млрд дол.
Чимало приватних активів, що належать окремим особам чи компаніям, які сприяють війні в Україні, заморозили країни ЄС.
Наприклад, Бельгія заблокувала 50,5 млрд дол приватних російських активів, Велика Британія – 13 млрд дол, Швейцарія – 6,8 млрд дол, Польща – 2,7 млрд дол, Італія – 1,7 млрд дол, Франція – 1,2 млрд дол.
Звісно, це навіть не половина заморожених суверенних активів центробанку РФ, але загальна сума заблокованих приватних активів постійно зростає.
Навіть цієї суми було б достатньо для покриття більшої частини прямих збитків від російської агресії, які, за підрахунками Київської школи економіки, сягають 113 млрд дол.
Очевидно, що заморожування суверенних та приватних російських активів не вплинуло на позицію Росії та більшості осіб, що потрапили під такі санкції.
Малоймовірно, що навіть конфіскація суверенних активів вплине на хід війни, адже ці гроші резервні і навряд чи путінський режим на них розраховує. Однак саме ці гроші матимуть істотну вагу для відбудови України.
З іншого боку, перспектива втратити збереження для кожного росіянина, який повʼязаний з ухваленням рішень щодо агресії в Україні або який фінансує війну, може стати значним стимулом для припинення підтримки агресії та путінського режиму.
Поки ж тягар втрат та збитків, завданих російською агресією, продовжують нести українські та західні платники податків. Саме конфіскація російських активів має перекласти фінансовий тягар відновлення України на РФ та росіян.
Цілком очікувано, що російські олігархи, які десятиліттями збагачувалися завдяки путінського режиму, не шкодуватимуть грошей на найкращих юристів з метою уникнення конфіскації та збереження своїх статків. Саме тому напрацювання ефективного юридичного механізму є таким важливим.
Які країни долучилися до санкцій
Попри гучні заяви, західні країни не поспішають конфісковувати активи російських олігархів та політичної верхівки РФ. Найбільший камінь спотикання – як зробити так, аби міжнародні суди не визнали це зазіханням на один із стовпів західного світу – право власності.
Першою і поки єдиною, окрім України, державою, яка на законодавчому рівні закріпила подібну конфіскаційну процедуру, стала Канада. У червні її парламент вніс зміни, які полягають у можливості конфісковувати активи держав та приватних осіб, які вчинили значні порушення міжнародного правопорядку, прав людини або значні корупційні порушення.
США теж шукають правові механізми вилучення активів осіб, пов'язаних з путінським режимом. Відповідний законопроєкт навіть пройшов Палату представників та переданий на розгляд Сенату.
На відміну від американців, які ще думають про особливості впровадження такого механізму, ЄС планує піти більш традиційним шляхом і визнати ухилення від блокування активів та інших санкцій злочином, що дозволило б конфіскувати активи за звичайним кримінальним вироком суду.
Україна першою почала реалізовувати процедуру конфіскації. Саме тому увага світу буде прикута до цього процесу, його законності та наслідків.
Формування належної практики покаже решті світу, наскільки цивілізованим є такий інструмент та чи підходить він для країн західної демократії, у яких переважно перебувають активи російських еліт.
Що з цього вийшло
Через три місяці після набуття чинності законом, який дозволив конфісковувати активи приватних осіб, пов'язаних з агресією РФ, Міністерство юстиції подало до Вищого антикорупційного суду (ВАКС) перший позов.
Відповідачем став російський олігарх Володимир Євтушенков – один з найбагатших людей Росії.
31 серпня відбулося судове засідання у цій справі, а остаточне рішення було ухвалене 1 вересня. Цікаво, що ВАКС знадобився лише день для розгляду справи та ухвалення рішення.
Не менш цікаво, що саме українська сторона через Мін’юст подала клопотання про проведення слухання в закритому режимі. Причина – серед доказів є матеріали досудового розслідування та інша таємна інформація.
Міністерство наполягло на закритому форматі слухань не лише під час розгляду "таємної" інформації, а й усіх доказів. Через це оприлюднені лише вступна та резолютивна частини рішення.
Що вирішив суд
Суд задовольнив позов Мін’юсту і конфіскував активи олігарха на користь України. Це численні обʼєкти нерухомості (земельні ділянки, квартири, нежитлові будівлі), а також частки в низці українських компаній.
♦ 42,09% у ТОВ "Електрозавод-ВІТ" (Запоріжжя),
♦ 59,2% у ТОВ "ІТМ-Україна" (Київ),
♦ 59,2% у ТОВ "Смарт диджитал солюшнс" (Київ),
♦ 34,21% в АТ "Український науково-дослідний проєктно-конструкторський і технологічний інститут трансформаторобудування (Запоріжжя), якими Євтушенков володіє через АТ ХК "Електрозавод" (Москва),
♦ 42,09% у ТОВ "Науково-інженерний центр "ЗТЗ-сервіс" (Запоріжжя).
Відповідач на засідання не з’явився і навіть не відправив адвокатів чи представників. Це може свідчити про те, що Євтушенков планує оскаржувати рішення.
Причин для цього можна придумати чимало: від неотримання повістки чи неможливості в такі короткі строки знайти захисника та підготувати відзив (на що закон дає два дні) до фізичної неможливості прибути в Україну, у тому числі через страх за своє життя та особисту безпеку.
Оскаржити це рішення російський олігарх зможе шляхом подання протягом пʼяти днів заяви до Апеляційної палати ВАКС. Не виключено, що апеляцію він не подаватиме, але згодом спробує оскаржити рішення в міжнародних інстанціях, зокрема ЄСПЛ.
А як щодо 300 млрд дол суверенних активів РФ
Хай там як, а найбільший шматок пирога в санкційному процесі – це суверенні активи. Це власність Росії як держави, 580 млрд дол з яких розміщені за кордоном.
Усупереч нецивілізованим діям, Росія залишається частиною глобальної економіки. Вона вразлива до санкцій найбільших гравців світового ринку – США, Канади, ЄС, Великобританії.
Однак спосіб отримати кошти агресора є. Україна та її партнери обговорюють варіанти конфіскації суверенних активів РФ та їх використання для допомоги Україні.
Основна проблема – це міжнародний звичай, який надає державі імунітет від суду і забороняє забирати власність держав.
У 2012 році Міжнародний суд ООН зазначив, що жоден національний суд не може позбавити іншу державу її власності, навіть якщо така держава вчинила жахливі порушення міжнародного права. Як, наприклад, Росія.
У ситуації, що склалася, держави мають два типи поведінки. США та Канада є сильними гравцями міжнародної політики. Вони можуть дозволити собі не завжди брати до уваги міжнародне право та здатні ухвалювати власні правила.
Іншим державам робити це набагато складніше. Право багатьох з них вимагає дотримуватися міжнародних норм і звичаїв на рівні конституцій.
Також РФ може поскаржитися до Міжнародного суду ООН, якщо знайдеться підстава визнати його юрисдикцію і виграти. Тоді доведеться або повертати конфісковані активи назад, або відкрито нехтувати міжнародним правом.
Це матиме погані наслідки, адже саме на міжнародне право посилаються Україна та інші держави, що засуджують дії РФ. Тоді Росія з міжнародно-правової точки зору теж виглядатиме жертвою.
Однак вихід є. Будь-який міжнародний звичай не є постійним правилом. Він залежить від державної практики та обґрунтованого переконання держав у тому, що вони діють законно.
Якщо багато країн підпишуть багатосторонню угоду щодо конфіскації активів РФ і успішно її виконуватимуть, то буде запроваджений новий міжнародний звичай.
Варто також розуміти, що Україна отримає не всі конфісковані кошти.
Держави, які зазнали значних втрат через допомогу Україні, громадяни та компанії з інших держав, які постраждали від війни, теж зможуть претендувати на російські гроші.
Це станеться, якщо такий договір запровадить компенсаційну комісію, яка розглядатиме претензії від усіх постраждалих сторін. Тому цей договір повинен закріпити, що інтереси України та українців пріоритетні.
Крім того, якщо США визнають Росію державою – спонсором тероризму, в американців, які постраждали від цієї війни, зʼявиться новий механізм для стягування російських грошей, заморожених у США. А це 10% від усіх заморожених активів у світі. Українці ж не зможуть претендувати на кошти за цією процедурою.
Звісно, усі моделі конфіскації мають ризики та недоліки, проте їх співвідношення не однакове.
Україна та її союзники повинні враховувати, що міжнародне право все ще загальновизнане і на нього спирається більшість держав. Тому підписання багатостороннього міжнародного договору краще забезпечить ефективність і законність конфіскації активів, ніж окремі закони.
* * *
Безумовно, перше рішення суду щодо конфіскації активів російського олігарха є позитивним сигналом і водночас тривожним дзвіночком для інших агресорів та їх пособників.
Звісно, зараз партнери підтримують Україну, але так буде не завжди. Саме тому влада повинна докласти зусиль, щоб практика конфіскації була зразковою і цей процес відбувся відповідно до міжнародних стандартів.
Україна повинна максимально кооперуватися з іншими країнами щодо укладення міжнародного договору із загальною юридичною рамкою конфіскації суверенних та приватних активів.
У процесі конфіскації активів РФ варто пам'ятати, що ці активи – не просто величезний фінансовий ресурс, який можна використати на відбудову України. Це насамперед потужний інструмент впливу на формування політики РФ та на осіб, залучених до ухвалення рішень.
Тетяна Хутор, голова аналітичного центру "Інститут законодавчих ідей"