"Зелений" тариф: яка модель може бути прийнятною для всіх

За останні два роки український ринок виробництва "зеленої" електроенергії перейшов від стрімкого зростання до застою. Держава спочатку запропонувала фінансово привабливу для інвесторів та легку в адмініструванні схему "зеленого" тарифу. Схему, яка добре підходить для початкового запуску ринку, однак не для його постійного функціонування.

Проте влада не змогла вчасно перейти до нових моделей підтримки виробництва електроенергії з відновлюваних джерел енергії (ВДЕ). Коли це призвело до фінансових проблем, вона перестала платити інвесторам, аби вибити з них "добровільну" згоду на зниження "зеленого" тарифу.

Бажання вкладати кошти в такі проєкти зникло і в інвесторів, і в банків. З 2020 року ЄБРР припинив фінансування таких проєктів. Отже, старі моделі вже не працюють, а нових ще нема.

Урядовці та експерти почали розробляти законопроєкти стосовно таких бізнес-моделей. Причому увага приділяється інструментам, що підходять лише для великих гравців ринку. Мова йде про аукціони, що мають замінити "зелений" тариф, а також про приватні PPA (Power Purchase Agreement) – договори, що підписуються великими виробниками та споживачами.

Однак ринок ВДЕ суттєво відрізняється від традиційних енергетичних ринків. На "зеленому" ринку працюють сотні виробників різного масштабу. Серед них – багато малих учасників, кожен з яких володіє кількома десятками чи сотнями кіловат встановленої потужності.

Типові приклади – фермери, власники пекарень, готелів чи СПА-салонів, які встановили сонячні панелі на дахах своїх будинків. Для такої розподіленої генерації аукціон як інструмент не підійде, зате може підійти випробувана у світі модель net metering.

Що вона передбачає?

Уже не дивина

Ще десять років тому сонячні панелі на дахах будинків або виробничих цехів викликали жвавий інтерес у сусідів та перехожих. Зараз навіть у віддалених селах України є будинки, власники яких виробляють електроенергію для власного споживання та продажу за "зеленим" тарифом.

Поява чергового сусіда із "сонячним" дахом або заправки, що встановлює фотовольтаїчні панелі паралельно із зарядними станціями для електромобілів, стала чимось буденним. Хоча Україна відстає від більшості європейських країн за темпами "озеленення" енергетики, вона стає для українців усе більш звичною, сприймається як зрозумілий і закономірний факт.

На фоні незграбних, а почасти й руйнівних дій держави на енергетичному ринку, які призвели до величезних боргів перед виробниками енергії з ВДЕ, зростання потужностей відновлюваних джерел енергії мало б повністю зупинитися. Попри те, сотні підприємств в Україні зайняті обрахунками вартості встановлення власної генерації.

Фінансові директори металургійних заводів спілкуються з інвесторами та юристами на тему використання ВДЕ на своїх підприємствах. Деякі з них навіть дійшли від розрахунків в Excel та нарад до практики. Так, Ferrexpo Костянтина Живаго у 2021 році запустила сонячну електростанцію з піковою потужністю 5 МВт на Полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті.

Малі виробники не такі помітні. Про сонячну електростанцію підприємця з Київської області Сергія, на відміну від станції Ferrexpo, знають одиниці.

Зрештою, це закономірно: усе виробництво і ціла компанія Сергія вміщаються в одному цеху, а його електростанція розташувалася на даху його офісу. Однак, за словами підприємця, 100-кіловатна інсталяція відіграє відчутну роль у його бізнесі.

"Я економлю на електроенергії та вартості додаткового підключення. Мій бізнес за останні роки зріс, і нам потрібно більше електроенергії. Це означає, що потрібно більше підключеної потужності та кіловат-годин. Якщо я можу "зрізати" ці витрати, то чому ні?" – каже підприємець.

Інтерес великих конгломератів та малих підприємців до відновлюваних джерел здебільшого економічний. Вони порівнюють вартість електроенергії з ВДЕ з вартістю електроенергії з мережі.

Оскільки для багатьох підприємств кіловат-година коштує понад 4 грн, відновлювані джерела електроенергії стають привабливими навіть без жодного державного стимулювання.

Така ситуація характерна не лише для України, її рушії – глобальні. Головний з них – зниження вартості кіловат-години електроенергії (LCOE). За даними дослідницької компанії Lazards, з 2009 року цей показник для сонячних електростанцій у США впав у десять разів. Подібні показники і в Україні, тож стрімке здешевлення обладнання робить ВДЕ конкурентоздатними.

Стеля пікового споживання

Хоча українські підприємства і зацікавлені використовувати відновлювані джерела енергії, вони здебільшого роблять це "за лічильником". Тобто їхні станції працюють винятково на власне споживання, не віддають електроенергію в мережу і не беруть участі в наповненні ринку.

"Я би хотів встановити більшу потужність електростанції, однак мушу орієнтуватися на перетин між мінімумом споживання мого цеху і максимальною потужністю станції.

Якщо встановлю більшу потужність, то може скластися ситуація, що ми виробляємо більше, ніж споживаємо, і нам нема куди віддати цю електроенергію. Якби ми могли віддавати її в мережу хоча б за мінімальною ціною або якимось взаємозаліком, нам було б це дуже цікаво", – говорить Сергій.

Така ситуація характерна для багатьох бізнесів. Вони хочуть забезпечувати себе електроенергією від сонця та вітру, однак змушені зважати на мінімальне споживання. Якщо в країнах ЄС малих виробників та "прозюмерів" (споживачів з власною ВДЕ-генерацією) намагаються залучати до ринку, то в Україні вони часто залишаються за його межами.

Такий механізм існує в розвинутих країнах. Він дозволяє малим виробникам продавати надлишки виробленого в мережу.

Він відомий як net metering (система чистого вимірювання), а один з його популярних варіантів отримав назву net billing (система чистого обліку). За цими термінами прихований простий інструмент стимулювання виробництва енергії з ВДЕ. Його ідея полягає у тому, що домашній споживач або супермаркет, які мають на даху сонячну електростанцію, можуть вільно віддавати надлишки електроенергії в мережу і платити лише за різницю між спожитою та відданою в мережу електроенергію.

Net metering має кілька варіантів. Наприклад, взаємозаліки між постачальниками та споживачами можуть проводитися на основі кількості відданих та спожитих кіловат-годин. В інших випадках основою для розрахунку може бути ціна електроенергії в кожен проміжок часу.

Такий механізм запровадили 70 країн, включно з багатьма державами ЄС та Північної Америки. Він працює в Австралії – на одному з найбільш інноваційних ринків електроенергії у світі. Є великий простір для застосування цієї моделі і в Україні.

За даними громадської організації "Екодія", net metering можуть скористатися понад 380 тис підприємств та понад 6,5 млн сімей.

Наступний крок

Потенціал для впровадження net metering і користь для споживачів та галузі загалом важко переоцінити. Поява тисяч нових учасників ринку, стимулювання розвитку розподіленої відновлюваної генерації без переплати за кіловат-годину – лише найбільші переваги системи.

Що потрібно для того, аби струнка теорія стала широкою практикою?

"Потрібно поєднати зусилля різних гілок влади, регуляторів та гравців ринку. Кілька груп уже розробляють рішення для net metering, ми їх підтримуємо. Настав час об’єднати ці зусилля задля якісного законодавчого та регуляторного результату, який виведе український ринок на новий рівень", – відзначає співзасновник Асоціації сонячної енергетики України Олексій Бадіка.

Андрій Подоляк, експерт з енергоефективності Реанімаційного пакета реформ

Фото на головній ua.depositphotos.com