Лаша Тумбай, або як український бізнес переорієнтовується на ринки Європи
На восьмому році війни з Росією частина українських підприємств продовжує торгувати з РФ та пострадянським простором. Що змушує їх це робити, які переваги у європейських ринків і чому не всі ними користуються?
Кілька років тому Угода про асоціацію з Європейським Союзом відкрила Україні двері до найбільшого ринку в нашому регіоні. Це допомогло країні переорієнтуватися з пострадянських ринків на європейські та наростити експорт до ЄС.
Вихід на європейські ринки став для українських експортерів викликом. Їм довелося вивчати смаки європейців, а також створювати продукти і сервіси високої якості, щоб не лише відповідати вимогам європейської сертифікації, а й конкурувати з локальними виробниками.
Наскільки добре українському бізнесу це вдалося і чи не варто Україні повернутися до ринків, на які вийти простіше. Спойлер: ні.
Що Україна продає Євросоюзу
Саме до країн ЄС вирушає значна частина українських товарів: як сировинних, так і готових виробів. У 2020 році, до прикладу, Україна експортувала до ЄС товари на 18,6 млрд доларів. Це – майже 40% усього експорту української продукції.
Серед категорій товарів, які українці експортують до ЄС найбільше, – продукти рослинного походження (зернові культури, фрукти й овочі, насіння), недорогоцінні метали і вироби з них, машини й електроніка.
Євроскептики часто кажуть, що нібито Європа не зацікавлена у повноцінному партнерстві з українцями. Мовляв, Україну розглядають лише як такий собі "сировинний придаток".
Проте українські виробники продають до ЄС і інноваційну продукцію, тобто нові конкурентоздатні товари та послуги. Нові товари повинні суттєво відрізнятися за своїми характеристиками або призначенням від тих, які підприємство виготовляло раніше.
Наприклад, якщо продукти харчування додатково насичують вітамінами та мікроелементами, отриману продукцію можна вважати інноваційною. Адже тепер її можуть рекомендувати використовувати не лише для харчування, але й для оздоровлення.
Порівняно з іншими європейськими державами, обсяги експорту українських інновацій – поки що не дуже великі.
У 2016 році, за даними Держстату, частка середньо- та високотехнологічної продукції становила 25,7% всього українського експорту. Для порівняння, у 2015 році у Швейцарії така частка становила 63%, а в Німеччині – 61,4%.
Куди ще прямують українські товари і чому великі тяжіють до Росії
У квітні-червні 2020 року Інститут економічних досліджень та політичних консультацій провів опитування серед українських підприємців. 70,2% опитаних відповіли, що експортують до країн Євросоюзу.
На другому місці опинилися країни Євразійського Економічного Союзу, за винятком Росії (Білорусь, Казахстан, Вірменія, Киргизстан). Туди експортують майже 30% опитаних підприємців.
Трохи більше 15% експортерів продають свої товари країні-агресору.
Також серед популярних напрямків – Молдова, Китай, Туреччина, Грузія.
Ще один важливий висновок – представники великого бізнесу частіше відповідають, що експортують свою продукцію до Росії та інших країн пострадянського простору. Так, на експорт до країн ЄЕС орієнтуються переважно промислові підприємства.
Очільниця Офісу з просування експорту України Тетяна Міськова пояснює так:
"Історично і згідно зі всіма технічними регламентами, наша промисловість була заточена під СРСР, і природньо, що якісь із підприємств продовжують туди експортувати.
А чому, варто запитувати в самих підприємств: чи тому, що там є попит? Чи, можливо, це унікальна продукція, чи їм бракує інвестицій, щоб переорієнтуватися? Чи їм, можливо, не треба переорієнтовуватися, і їх влаштовує і задовольняє ринок Росії? Це вибір кожного підприємства". [BANNER1]
Угода про асоціацію: зміна правил гри
На високі позиції Євросоюзу в структурі українського експорту, безперечно, вплинула Угода про асоціацію між Україною та ЄС, а саме – її економічна частина.
За умовами Угоди, Євросоюз зменшив митні тарифи для українських підприємців, а також знизив, а для деяких категорій товарів – взагалі скасував, квоти.
І хоча експортери досі скаржаться на певні проблеми, про які йдеться нижче, результати опитування за 2016-2020 роки свідчать, що дедалі більше українських підприємців користуються перевагами Угоди.
В дослідженні 2020 року зазначається: майже 40% опитаних підприємців відповіли, що їхній бізнес значно або незначно виграв від Угоди про асоціацію з ЄС. Таку відповідь давали на 11% частіше порівняно з аналогічним опитуванням 2016 року.
У чому проблема?
Проблем, насправді, є декілька. Розглянемо ті з них, із якими стикається більшість українських підприємців, які експортують товари до ЄС.
Складнощі сертифікації. Українські сертифікати якості не визнають у Євросоюзі. Тому для експорту в ЄС підприємці повинні проходити європейську сертифікацію. Це – доволі складно і не завжди, наприклад, малий бізнес може дозволити собі такі витрати.
Розв’язати цю проблему допоможе укладення Угод про оцінку відповідності та прийнятність промислової продукції (Agreements on Conformity Assessment and Acceptance of Industrial Goods, угоди АСАА або "промисловий безвіз").
Наразі пріоритетними секторами для укладення таких угод є низьковольтне
електричне обладнання, електромагнітна сумісність обладнання та машини.
Нестача дозволів на перевезення. Між Україною та європейськими державами існує "дозвільна" система автомобільних перевезень. Держави самостійно визначають, скільки дозволів на перевезення видавати, тому з року в рік їхня кількість може змінюватися.
Особливо болючим для підприємців є питання польського кордону. За угодою, Польща зобов’язана щороку видавати Україні не менше 200 тисяч дозволів. Однак у 2019-му році вона видала їх удвічі менше. У результаті дозволи закінчилися ще до кінця сезону.
Щоб продовжувати їздити закордон, перевізники змушені перереєстровувати свій транспорт у Польщі і туди ж сплачувати податки.
Квоти. Щоб захистити власних виробників від "небажаних" конкурентів, ЄС встановив квоти на ввезення певних категорій товарів. Для виробників деяких видів продукції квоти є особливо жорсткими, що не дозволяє їм повністю реалізувати свій потенціал.
Окрім того, українські підприємці можуть стикатися з певними упередженнями на європейських ринках.
Так, голова правління підприємства Golden Tile, яке виробляє керамічну плитку, Дмитро Салімонов скаржиться, що європейським клієнтам складно зрозуміти, як в Україні можуть поєднуватися війна, корупція та якісні продукти.[BANNER2]
Які ринки обрати
Попри складнощі з експортом до ЄС, багато підприємців орієнтуються саме на європейський ринок. Для цього є кілька причин.
По-перше, вимоги, які ЄС ставить до виробництва і продукції, стимулюють український бізнес покращувати якість товарів і послуг та більше дбати про працівників та екологію.
Наприклад, серед таких вимог – зобов'язання під час виробництва використовувати LED-лампи замість ртутних ламп, які забруднюють навколишнє середовище. Ще одна вимога ЄС – регулярний екологічний аудит підприємств.
Модернізація виробництва на вимогу стандартів ЄС актуальна не лише для великих підприємств, але і для малого та середнього бізнесу. Представники харківської компанії "Боріка" з виробництва комплектуючих для човнів та катерів стверджують, що підготовка до виходу на євроринок допомогла їм покращити якість продукції.
Зокрема, проходження необхідної сертифікації дозволило компанії швидко визначати, на якому етапі виникає брак. Підприємці запевняють, що після цього проблеми з браком продукції у них практично не виникають.
По-друге, вимоги до експортерів в ЄС є дуже високими. Тому часто наявність сертифіката ЄС дозволяє експортерам не проходити аналогічну оцінку в інших країнах і економічних зонах. Таким прикладом є європейський сертифікат СЄ. Він означає, що продукція є безпечною для споживачів і нешкідливою для навколишнього середовища.
Цей сертифікат не вимагає підтвердження в Японії, Швейцарії, США, Ізраїлі, Австралії, Нової Зеландії, Канаді та деяких інших країнах. Ще одним прикладом є стандарти, що застосовуються до електричних і електронних пристроїв. ЄС узгодив низку таких стандартів з Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO) і Міжнародної електротехнічною комісією (IEC).
Таке узгодження означає, що підприємству не потрібно повторно витрачати час і гроші на проходження стандартизації.
Проте наявність європейського сертифіката – не є панацеєю і не вирішує усі проблеми, які можуть виникнути і підприємців під час виходу на ринки інших країн. Іноді усунути існуючі проблеми може і уряд.
Наприклад, одеська компанія "Айсберг", яка займається виробництвом холодильних вітрин, успішно пройшла всі бюрократичні процедури й експортує свою продукцію до ЄС.
Також підприємці планують продавати свою продукцію в країнах Перської затоки та Єгипті. Полегшити вихід на цей ринок допомогло б визнання цими країнами сертифікату "Євро-1". Такий сертифікат підтверджує, що товари виготовлені в Україні, і дає право на оформлення товарів на кордоні за зниженими митами.
Щоб це визнання відбулося, уряд України має підписати відповідні міжнародні угоди. Під час публічної консультації щодо оновлення Угоди про Асоціацію, яку організовував Центр спільних дій, представники компанії повідомили, що вже зверталися до уряду з такою пропозицією.
Утім не всі підприємці готові йти складнішим шляхом, коли існують більш доступні ринки.
Минулого року ЄС заборонив використовувати в сільському господарстві деякі види пестицидів. Було доведено, що вони надзвичайно токсичні і небезпечні для здоров'я людини. У той же час, наприклад, у Єгипті, куди Україна сьогодні експортує близько 10% сільськогосподарської продукції, ці пестициди не заборонені.
Українські аграрії мають спокусу відмовитися від експорту до ЄС на користь інших ринків. Адже використання цих пестицидів допомагає вберегти від паразитів понад 60 сільськогосподарських культур.
За такого сценарію аграрні підприємства будуть отримувати більше врожаю і більше прибутку.
Проте відмова від європейських стандартів заради короткострокового прибутку неминуче впливає на якість і безпечність продуктів.
Крім шкоди для репутації наших товарів і послуг на світових ринках, небезпечні продукти і послуги впливають на здоров'я і тривалість життя самих українців.
Марія Очеретяна, Марія Квіцінська, Центр спільних дій