Як європейці захищаються від експансії українських виробників та що з цим робити

2020 рік закріпив позицію Європейського Союзу як основного торговельного партнера України. За даними Держстату, 40,7% від усього обсягу торгівлі країни у 2020 році припало саме на 28 країн-членів ЄС.

Українські виробники активно експортують у країни ЄС. За даними Мінекономіки, у 2018 році експорт українських товарів та послуг до Євросоюзу зріс на 8,6%, у 2019 році – на 4,6%. Динаміка дещо змінилася лише у 2020 році, коли відбувся спад експорту на 9,4%, зокрема через пандемію.

Вітчизняні виробники готові збільшувати обсяги товарів та послуг, що йдуть на ринок ЄС. Водночас, Євросоюз обережно ставиться до української продукції та підприємців на своєму ринку і безапеляційно захищає своїх виробників.

За таких обставин українські підприємці вимушені самостійно відстоювати свої інтереси у взаємодії з європейською та українською бюрократією.

Відсутність чітких регламентів для отримання сертифікатів EUR.1, ускладнені процедури отримання довідок від профільних міністерств, прогалини в законодавстві – це лише обмежений перелік того, на чому акцентують увагу підприємці в публічних заявах та безпосередній комунікації з урядом.

Бізнес, будучи локомотивом, який тягне Україну в євроінтеграційному напрямку, очікує адекватної підтримки держави.

Вікно можливостей

Економічна частина угоди про асоціацію (УА) України з Євросоюзом почала діяти п'ять років тому.

Поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі (ПВЗВТ) забезпечила для багатьох промислових та аграрних товарів безмитний доступ на ринок ЄС і водночас запустила внутрішньодержавні процеси щодо врегулювання стандартів безпечності продукції, контролю на внутрішньому ринку та загалом здійснення реформ у питаннях, які стосуються торгівлі.

Утім, визначені безмитні квоти на значну кількість аграрної продукції, як правило, вичерпуються вже в перші дні нового року, а Польща та Угорщина застосовують обмежувальні заходи щодо товарів українського походження всупереч умовам угоди про асоціацію та ПВЗВТ.

Тому зараз українські підприємці потирають руки в очікуванні покращення умов для експорту. З 1 січня 2021 року сторони угоди можуть розпочати переговорний процес щодо модернізації умов функціонування зони вільної торгівлі України та Європейського Союзу.

Відповідно до положень УА, через п'ять років після набрання нею чинності сторони можуть почати "всебічний огляд досягнення її цілей". Для більшості положень угоди така можливість відкрилася в листопаді 2019 року, однак для ПВЗВТ – лише цьогоріч, оскільки ЗВТ набула чинності в січні 2016 року.

Український уряд ґрунтовно і зважено ставиться до цього процесу. Щоб сформувати чітку та переконливу позицію, він ще влітку 2020 року розпочав консультації з представниками бізнесу.

Офіс європейської та євроатлантичної інтеграції впродовж другого півріччя 2020 року збирав пропозиції підприємців у форматах публічних консультацій, онлайн-опитування і безпосередньої комунікації з галузевими асоціаціями.

Зібрані пропозиції підприємців ляжуть в основу подальшої аргументації під час переговорів з Євросоюзом. Робота в напрямках запровадження "промислового безвізу", цифрового ринку, захисту довкілля, боротьби із змінами клімату (у частині Green Deal) та фінансової співпраці вже почалася.

Саме ці сфери були означені пріоритетними для оновлення за підсумками двостороннього саміту ЄС-Україна у жовтні 2020 року. Бізнес висловив свої побажання не лише щодо оновлення угоди про асоціацію, а й окреслив очікування щодо формування урядом внутрішніх політик держави.

Український бізнес також закликав уряд ухвалити низку законів, регламентів та декларацій, які дозволять виробникам виходити на ринок Євросоюзу.

Зокрема, очікується імплементація директиви ЄС/2011/92, яка передбачає оцінку впливу окремих державних і приватних проєктів на довкілля, узгодження українського законодавства з регламентом 1308/2013 Європарламенту та Ради від 17 грудня 2013 року щодо встановлення спільної організації ринків аграрної продукції, розробку та ухвалення оновленого закону "Про дитяче харчування".

Перелік необхідних змін значно ширший і стосується багатьох галузей сільського господарства, промисловості і транспорту.

Представники кожного сектору економіки чекають, аби уряд та законотворці виконали свої зобов'язання в рамках УА і створили спільне з ЄС регулювання. Залишається стежити за тим, наскільки влада дослухається до підприємців.

Сторони рівні, але Євросоюз "трохи рівніший"

Торговельне співробітництво України та Євросоюзу вказує на постійну диспропорцію обсягів експорту-імпорту України та ЄС. Для порівняння: у перший рік дії ЗВТ український експорт в ЄС становив 15,82 млрд дол, імпорт з ЄС – 17,1 млрд дол. Сальдо – 1,3 млрд дол – не на користь України.

За результатами п'ятого року дії ЗВТ диспропорція тільки збільшилася: експорт з України становив 18,66 млрд дол, імпорт з ЄС – 23,74 млрд дол.

З огляду на перевагу європейського імпорту в співвідношенні з українським експортом у Євросоюз, у національних виробників цілком логічно виникає запит на формування таких політик сприяння бізнесу, які дозволять їм розвивати експортні можливості і не втратити український ринок.

Яскравим прикладом такого запиту стала виноробна галузь. Українські винороби переконані, що в ході виконання угоди про асоціацію національний виробник залишається наодинці з викликами, які створює для нього євроінтеграція. Принаймні в останній рік, коли змінилося законодавство.

Річ у тім, що на шляху до євроінтеграції у вересні 2019 року Верховна Рада внесла зміни до закону "Про правову охорону географічних зазначень". Відповідно до них, Україна зобов'язалася відмовитися від використання географічних зазначень, які перетинаються з європейськими.

До захищених географічних назв можуть належати вина, сири, м'ясні вироби, оливкова олія, морепродукти, пиво, вироби з хліба, фрукти та овочі. Наприклад, коньяк, порто, шампанське, пармезан, фета, камамбер. До 2023 року Україна зобов'язана відмовитися від назви "фета", до 2026 року – від назви "коньяк".

Водночас, корпорація "Укрвинпром" наголошує: відповідно до положень угоди TRIPS про "дідівське право" (grandfather law), країни, що виробляли продукцію до 1994 року, мають право продовжувати виробляти її на своїй території.

Експортувати таку продукцію Україна не може, однак на внутрішньому ринку вона може використовувати кириличні терміни "Коньяк України" та "Шампанське України", як сказано в законі "Про виноград і виноградне вино".

Відмова від цих назв зумовлює втрати для виробників, переконані в "Укрвинпромі". Отже, вони потребують компенсаційної підтримки та пільг за втрату використання зазначень. Принаймні – на перехідний десятирічний період, який був наданий відповідно до положень угоди.

Українські винороби так і не отримали обіцяної компенсаційної підтримки та допомоги з боку європейських інституцій відповідно до чинної угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS), а при формуванні угоди про асоціацію цей аспект оминули.

Водночас, Україна продовжує йти шляхом виконання зобов'язань у рамках угоди і 1 січня 2021 року скасувала ввізне мито на виноробну продукцію європейських виробників. Його розмір становив 0,3-0,4 євро за літр.

Керівник виноробної компанії "Агро юг" та президент Асоціації виноградарів та виноробів Одеської області Владислав Блюмберг зауважує, що Європейський Союз свій ринок для українського вина не відкрив.

"З різних причин ринок ЄС майже закритий для українських вин, особливо для виноматеріалів. Нам вдається щось експортувати до ЄС, але це спонтанно і дуже важко. І документально, і з огляду на обмеження", – зазначає він.

Українські винороби розуміють та підтримують євроінтеграційний процес, зокрема у своїй галузі, однак потребують від держави конкретних рішучих кроків назустріч власним виробникам. У цьому очікуванні вони не одні.

Домашня робота

Інтеграція ринків України та ЄС – це не лише широкі можливості експорту, а й формування такої державної політики, за якої бізнес розвиватиметься і буде достойним конкурентом підприємцям з європейських країн.

Очікування бізнесу цілком артикульовані. Мова йде про функціонування державних програм підтримки українських виробників без порушення умов угоди, зокрема державне спільне фінансування участі в міжнародних виставках.

Крім того, ідеться про компенсаційну підтримку за відмову від географічних зазначень, формування адекватної системи кредитування, цільове спрямування податків і зборів на розвиток певної галузі.

Ці запити йдуть від виробників холодильного обладнання та аграрної продукції, представників машинобудівної галузі та легкої промисловості.

Питання лише в тому, наскільки влада готова дослухатися до вітчизняних підприємців. Виробничі й експортні спроможності України значні в аграрному і промисловому секторах. Бізнес прагне розвиватися, збільшувати експорт у ЄС та інші країни, тому потребує розуміння і кроків назустріч від держави.

Щоб не допустити відпливу підприємців у країни, де бізнес-клімат сприятливіший, необхідно, аби влада чітко розставила пріоритети задля економічного зростання.

Уряду важливо пам'ятати, що євроінтеграційний процес в частині повної та всеохоплюючої зони вільної торгівлі з ЄС не є самоціллю. Він полягає у стимулюванні розвитку спроможностей українського бізнесу задля розбудови вітчизняної економіки як частини європейської.

Марта Семеряк, Центр спільних дій