Як Нафтогаз переміг Газпром в Стокгольмі. Історія однієї війни
Після анексії Криму та початку війни на Донбасі російське керівництво для досягнення політичних цілей шантажувало Україну умовами постачання газу. Через це "Нафтогаз" у 2014 році звернувся до Стокгольмського арбітражу з вимогою переглянути окремі пункти газових контрактів з "Газпромом".
У результаті тривалої боротьби НАК виграв суд. Арбітраж назвали найбільшим в історії комерційним арбітражем, оскільки вимоги сторін сягали 125 млрд дол.
У книзі "Стокгольм. Бери або плати" Юрій Вітренко, один з керівників "Нафтогазу", та інші члени української команди, які займалися арбітражем, розповідають деталі тих подій. ЕП наводить деякі цитати з книги.
Розповідь ведеться від імені команди "Нафтогазу", перериваючись цитатами Вітренка та інших членів команди. Висловлені у книзі думки є позицією НАК.
Як усе починалося
У складі СРСР нафтогазовий комплекс України мав стратегічне значення і керувався безпосередньо з Москви. У незалежній Україні нафтогазові підприємства залишилися без належного управління.
Спробою розв'язання цієї проблеми в контексті розбудови української державності стало створення у 1992 році Державного комітету з питань нафти і газу.
Найперші домовленості в газовій сфері не були схожі на ринкові контракти: за згодою у Масандрі тодішніх президентів Кравчука та Єльцина у вересні 1993 року Україна погодилася обміняти частину своїх кораблів Чорноморського флоту на списання 800 млн дол першого газового боргу перед Росією.
За місяць енергосистеми України та Росії були офіційно роз'єднані. Першу міжурядову газову угоду Україна та Росія підписали у лютому 1994 року. Щороку аж до 2005 року Росія мала постачати Україні 50-70 млрд кубів газу і забезпечувати транзит газу із Середньої Азії обсягом 25-35 млрд кубів газу.
Роком пізніше на ринку з'являються посередники: корпорація "Республіка", ЄЕСУ, "Ітера". У 1995-1996 роках віце-прем'єром з питань ПЕК стає майбутній український прем'єр Павло Лазаренко, а "Єдині енергетичні системи" України під керівництвом Юлії Тимошенко — найбільшим імпортером газу в Україні.
У 2000 році президентом Росії стає Володимир Путін. Поступово змінюється політика РФ щодо України.
— Чекісти замінюють газовиків у керівництві "Газпрому" і так само змінюють відносини з "Нафтогазом". З публікацій у ЗМІ відомо, що Солнцевська організована злочинна група у співпраці з "Газпромом" відбирає контроль над поставками туркменського газу. На чолі з Фірташем в Україну заходять Eural TransGas, а потім — "РосУкрЕнерго", — розповідає Юрій Вітренко.
— Частина прибутків "РосУкрЕнерго" потім використовувалася для корумпування українських політиків найвищого рівня, придбання провідного телеканалу, фінансування політичної сили. Так за кошти самої України її розвалювали зовнішні та внутрішні вороги, — додає Юрій.
"Нафтогаз" просто хотіли поділити: "Газпрому" віддати ГТС, родині президента Януковича — більшість газового видобутку. А Фірташ на той час вже "купив" собі розподіл газу та хімічну промисловість (фактично переробку газу на добрива). Такий собі анбандлінг по-українськи", — зазначає Вітренко.
Путінський режим використовував це: під ширмою бізнес-риторики йшла системна корупційна колаборація з клептократичною елітою. І не тільки українською, а і європейською. Зрештою, більшість продажних чиновників та олігархів були готові відстоювати інтереси колишньої імперії.
Як виник конфлікт та як шукали альтернативу
У 2014 році дефіцит бюджету "Нафтогазу" становив 103 млрд грн, а дефіцит зведеного бюджету України — 72 млрд грн. "Газпром" скасував усі знижки, отримані Януковичем у Путіна в обмін на оренду бази для ВМФ Росії у Севастополі та фактичну відмову від європейської інтеграції.
Ціна водночас підскочила з 265 дол до 485 дол. У "Газпромі" вимагали терміново сплатити 11 млрд дол боргу. До того ж, російська компанія мала право вимагати 22 млрд дол за положенням контракту "бери або плати". В Україні ж вважали, що "Газпром" не мав права скасовувати знижки, і ціна мала залишатися незмінною.
Потрібні були переговори з "Газпромом". Вони відбулися, але результат був нульовим. Було вирішено шукати правди в арбітражному процесі за контрактом на поставку газу, а також на тристоронніх переговорах за участю ЄС.
Без імпортного газу взимку 2014-2015 років українська ГТС зупинилася б. Зникло б централізоване та індивідуальне газове опалення. Труби опалення полопалися б, як свого часу в Алчевську. Цим, як і будь-якою іншою слабиною української держави, скористалися б і без того активні проросійські сили та колаборанти.
Коли Росія повністю перекрила вентиль, "Нафтогазу" потрібно було у стислий термін в десятки разів збільшити імпорт газу з Європи. Потрібно було будувати нові з'єднання і переходити на європейські правила торгівлі газом.
— Ми це зробили, але нових потужностей з Європи було недостатньо для компенсації втрачених обсягів імпорту з Росії. Без скорочення споживання газу в системі було б недостатньо. Підвищення цін для населення було болючим, але це був важливий стимул ефективно використовувати газ. Я вдячний людям, які з розумінням до цього поставилися, — ніби вибачається Юрій Вітренко.
Шокові методи дали позитивний результат. Коли стало зрозуміло, що в України є реальні шанси пройти зиму без імпорту палива з РФ, тристоронні переговори у форматі Україна — ЄС — Росія завершилися підписанням "зимового пакета".
— Така позиція Росії зайвий раз підтверджує, що справжні переговори ведуть тільки із сильними, з тими, у кого є прийнятна альтернатива, — коментує Вітренко.
Далі було безліч намагань "Газпрому" заблокувати поставки газу з Європи до України. "Він витратив мільярди доларів на те, щоб у нас знову не було альтернативи", — наголошує Вітренко. Але завдяки роботі з європейськими компаніями "Нафтогазу" вдалося провести Україну крізь зиму 2014-2015 років.
Вітренко пригадує: "Нам потрібні були зовсім інші обсяги, щоб замінити "Газпром". Ці компанії не могли настільки збільшити поставки. Більшість інших компаній із значними обсягами поставок на той час взагалі боялися працювати з "Нафтогазом" через ризик помсти з боку "Газпрому".
Купувати на провідних європейських біржах і самостійно організовувати логістику по всій Європі — для цього потрібен був час, а також ресурси і система управління, яких у "Нафтогазу" не було і досі нема".
У 2019 році в Україну імпортують газ багато компаній, серед яких — і провідні європейські. Потужності для імпорту з Європи нині значно перевищують потреби України. Достатня частина цих потужностей є гарантованими, тобто поставки газу з Європи не мають перериватися, навіть якщо РФ зупинить транзит через Україну.
Про перебіг арбітражу
За контрактом "Тимошенко-Путіна", Україна мала купувати критичну частку газу у "Газпрому" і платити за це, навіть якщо цей газ був не потрібен ("бери або плати"). Ще згадаймо про потребу сплачувати борг за відібраний газ у 2013-2014 роках.
Коли "Нафтогаз" вирішив не платити, "Газпром" звернувся до міжнародного комерційного арбітражу, і в разі перемоги "Нафтогаз" мав би сплатити "Газпрому" до кінця 2019 року суму, що перевищує весь ВПП і весь зовнішній борг України.
"Нам конче потрібно було виграти арбітраж, інакше рішення купувати газ у Європі було б лише тимчасовим спасінням. Міжнародний комерційний арбітраж не був для мене чимось окремим. Це був один із засобів досягнення результату — змін у комерційних відносинах з "Газпромом", — пояснює Вітренко.
Для "Газпрому" арбітраж, навпаки, був засобом залишити все без змін, залякати "Нафтогаз" і, якщо не вийде, добити рішенням арбітражу.
"Вони були впевнені у своїй перемозі. Наші західні юристи спочатку розраховували лише пом'якшити нашу поразку. Розумієте, вимоги "Газпрому" сприймалися на Заході як справедливі, мовляв, сторони уклали контракт за європейськими правилами і тепер мають його виконувати. Сучасна ринкова економіка тримається на виконанні контрактів", — каже комерційний директор "Нафтогазу".
"Газпром" вимагав у Міжнародному арбітражному суді Стокгольма, щоб "Нафтогаз" сплатив за передбачений контрактом "Тимошенко-Путіна" газ у повному обсязі, незалежно від того, отримала Україна товар чи ні.
Арбітраж ухвалив окреме рішення з цього питання у 2017 році, тож "Газпром" міг вимагати кошти лише за період до кінця 2016 року — набігло 44 млрд дол. Росія наполягала, щоб це положення залишилося незмінним до завершення контракту у 2019 році. У такому разі борг України до цього часу сягнув би 80 млрд дол.
"Це була б та кабала, про яку ми часто говоримо", — пояснює Вітренко.
В Україні проблему не помічали. Хоча був контракт, були умови "бери або плати", що, в принципі, є стандартом для всіх довгострокових поставок газу в Європі. Ігнорувати лихо, яке наближається, було б просто злочинною халатністю.
"Ми розробили вісім ліній захисту. Спрацювала лише остання", — говорить Вітренко. Україна показала, як невідповідність формулювань у положенні "бери або плати" робить договір, що підписала Тимошенко, смертельним для України.
Арбітраж дав можливість донести нашу позицію, яка була складніша, ніж позиція росіян. Передусім, тому, що їхня позиція була дуже простою. Вони говорили, що є контракт, ми маємо його дотримуватися. Це ми мусили переконати трибунал у тому, що умови контракту несправедливі. Нам вдалося переконати трибунал.
Рішення суду
Вітренко пригадує: "Після отримання рішення арбітражу ми прочитали фінальну частину, зрозуміли, що ми виграли стосовно take or pay та перегляду ціни. Наші перестороги не матеріалізувалися, ми перемогли. Лишалося питання, наскільки. Вночі я не міг спати і вирішив прочитати все рішення, понад тисячі сторінок.
Перші сотні сторінок — це повторення того, що ми самі казали в арбітражі. Потім почалася частина, де вже арбітри аналізують те, що ми представляли, і пояснюють своє рішення, яке ми прочитали в результативній частині.
Читаю їх пояснення і розумію, що всі ці лінії захисту, які ми мали щодо "бери або плати", не спрацьовують. Арбітраж дуже методично каже: дивіться, ось ваша перша лінія захисту. Ми не можемо задовольнити вашу позицію, бо ми вважаємо, що ваші юридичні аргументи в даному випадку не можуть бути прийняті нами.
Те саме стосується другої лінії захисту, третьої, четвертої, п'ятої.
Я все більше переживаю, думаю, може, ми щось не те прочитали в результативній частині?
Може, насправді ми програли за цими пунктами? А ми всьому світові вже розказали про перемогу. Нас уже всі вітали, ми одні одних вітали.
Підходимо до останньої лінії захисту. Арбітраж каже: "Подивімося на вашу останню лінію захисту.
Якщо вона не спрацює, ви маєте платити гроші "Газпрому".
Остання лінія захисту — це "Секція 36", яка використовується для захисту споживачів у Швеції. Арбітраж каже, що споживачі у Швеції — це люди, які купують холодильники чи пральні машини, а ви купуєте газ в таких шалених обсягах.
Ви найбільша газова компанія в Україні. "Газпром" — найбільша газова компанія у світі. У вас довгостроковий контракт, найбільший у Європі. Використовувати для вас механізми захисту споживачів у Швеції не дуже логічно, тому ми не можемо застосувати для вас положення шведського права про захист споживачів.
Я думаю: "Це означає, що ми програли, бо в нас інших аргументів нема. Арбітраж сказав, що всі наші аргументи не працюють. У мене просто виступив холодний піт. Думаю: ми точно щось неправильно прочитали. Що тепер робити?".
Якось потрібно дочитати до кінця. Дочитую до кінця, і вони кажуть: "Але оскільки всі попередні лінії захисту не працюють, а ви нам стільки навели аргументів: і юридичних, і економічних, з усіх поглядів, чому це неправильно, що ми, в принципі, розуміємо, що це положення є кабальним. І що було б несправедливо змусити вас платити за цим кабальним положенням десятки мільярдів доларів "Газпрому".
Враховуючи всі ваші аргументи з приводу того, що якщо б будь-яке право було застосоване, то за цим правом це було б незаконно, ваші економічні аргументи, що це нерозумно, неправильно, несправедливо, ми все-таки кажемо, що ми застосовуємо це положення захисту шведських споживачів, які купують пральні машини і холодильники, щоб захистити вас від цього кабального положення".
І тоді я відчув, що тепер вже можна спати, й усвідомив, що ми дійсно перемогли".
Ще не кінець
Хоча ми виграли всі важливі битви у протистоянні з "Газпромом", ми маємо констатувати той факт, що війна триває і напруга навіть зростає. "Газпром" замість того, щоб виконувати рішення міжнародного арбітражу, до якого він сам звернувся, оскаржує його і фактично вимагає перегляду цього рішення.
"Газпром" почав новий арбітраж, де хоче перегляду рішення попереднього арбітражу. Якщо це рішення буде скасоване або переглянуте, ми знову будемо винні "Газпрому" 80 млрд дол за take or pay і муситимемо доплатити за отриманий газ. Це мільярди доларів. І ми не зможемо претендувати на доплату за транзит.