Клімат та інновації. За що дали Нобелівську премію з економіки у 2018 році
Лауреатами Нобелівської премії з економіки за 2018 рік стали американські економісти Вільям Нордхаус і Пол Ромер.
У своїх роботах вони ніяк не перетинаються.
Якщо Нордхаус цікавиться кліматичними змінами і їх впливом на економіку, то Ромер вивчеє вплив на економіку технологічного прогресу.
ЕП пояснює, хто такі Нордхаус та Ромер і в чому полягає важливість їх робіт.
Хто такий Вільям Нордхаус
Вільяму Нордхаус 77 років. Він народився 31 травня 1941 року в Альбукерку, США.
Нордхаус отримав ступінь бакалавра в Єльському університеті у 1963 році. У 1967 році він отримав докторський ступінь з економіки в Массачусетському технологічному інституті, після чого повернувся в "Єль", де продовжує працювати.
При адміністрації американського президента США Джиммі Картера, у 1977-1979 роках, Нордхаус був членом Ради економічних консультантів. Він також був іноземним членом Шведської королівської академії інженерних наук.
Крім того, Нордхаус — співавтор популярного підручника з економіки "Економіка: вступний аналіз" разом з Полом Самуельсоном, також лауреатом Нобелівської премії.
Нордхаус став одним з перших економістів, які звернули увагу на глобальне потепління і зміну клімату. Він почав займатися темою глобального потепління ще у 1970-ті роки в статусі аспіранта. Зараз його називають засновником сучасної екологічної економіки.
Що в його роботах про зміну клімату
Нордхаус став одним з перших, хто почав говорити про необхідність оподаткування викидів вуглецю. Вуглекислий газ, який потрапляє в атмосферу і нагріває Землю, не вкладається у звичайні ринкові транзакції.
"Для економіки цих викидів не існує, якщо не втрутитися і не інтерналізувати цю екстерналію (зовнішній ефект), тобто вбудувати зміну клімату в економічні моделі та процеси", — пише наукове видання N+1.
Нордхаус стверджує, що найкращий спосіб обмежити викиди — розрахувати вартість фіксованого рівня викидів, а потім вимагати від компаній або урядів оплатити ці витрати.
"Зміна клімату є частиною особливого виду економічної діяльності, відомої як глобальні суспільні блага. Щоб вирішити цю проблему, як мінімум, всі країни повинні домовитися про штраф за викиди вуглекислого газу та інших парникових газів за узгодженою мінімальною ціною", — йдеться у його роботах.
У 1990-х Нордхаус розробив першу інтегровану модель з оцінювання DICE (Dynamic Integrated Climate-Economy). Вона дозволяє економістам аналізувати витрати на зміну клімату. У цій моделі пов'язані воєдино економічні та кліматичні показники (зв'язок економічного зростання з викидами вуглецю і потеплінням).
Ця модель дозволила розрахувати, скільки повинні платити всі причетні до викидів в атмосферу і можливих кліматичних змін. Нордхаус вважає, що приблизно 40 дол за тонну.
Пізніше він створив схожу регіональну модель (RICE), за допомогою якої можна спрогнозувати витрати на викиди в регіоні або країні.
Чому це важливо
Багато хто помітив, що в день вручення Нобелівської премії була представлена доповідь ООН про небезпеки, пов'язані із зміною клімату, та ймовірності утримати зростання глобальної середньої температури на Землі в межах 1,5 градуса.
"Доповідь містить попередження, що для запобігання значній шкоді міжнародне співтовариство повинне швидко скоординувати зміни в регулюванні навколишнього середовища в масштабах, які не мають документального історичного прецеденту", — пише New York Times.
Можна сказати, що завдяки роботам Нордхауса світове співтовариство навчилося оцінювати економічні наслідки глобального потепління.
Хто такий Пол Ромер
Американському економісту Полу Ромеру 62 роки. Він бакалавр математики (1977) і доктор філософії (1983) в області економіки Чиказького університету.
Професор Стенфордського університету, потім Нью-Йоркського університету. директор Інституту управління міським господарством Меррона при Нью-Йоркському університеті. Науковий співробітник Національного бюро економічних досліджень. У 2016-2018 роках — шеф-економіст Світового банку.
Що в його роботах про технологічні інновації
Ромер спробував пояснити роль технічних досягнень у забезпеченні економічного зростання, зрозуміти вражаюче прискорення росту економіки, яке почалося разом з промисловою революцією.
Якщо традиційна економіка розглядає тільки два фактори виробництва — капітал і працю, то Ромер додає третій — технологію.
Як зазначає New York Times, економісти традиційно розглядали появу нових ідей як манну з неба: очевидно важливу, але як таку, що не контролює державну політику.[L]
Ромер стверджував, що компанії і держави могли б сприяти технологічним інноваціям, наприклад, інвестуючи в нові дослідження і розробки.
Один з висновків Ромера: економіка, яка володіє ресурсами людського капіталу та розвиненою наукою, в довгостроковій перспективі має кращі шанси на зростання, ніж економіка, позбавлена цих переваг.
З моделі Ромера випливає: якщо одна фірма домагається просування, то іншим набагато легше цьому навчитися. Те саме може відбуватися і з ціною товару.
"Предмети зберігають сталу вартість за одиницю продукції, тоді як ідеї мають величезну вартість за першу одиницю продукції і практично нульову — за кожну наступну одиницю", — говорить Ромер.
Учений не є автором ідеї ендогенної моделі економічного зростання. Він допрацював модель іншого американського економіста Кеннета Ерроу, тому модель навчання в процесі діяльності (Learning-by-doing) названа на честь обох економістів.
Чому це важливо
Ромер змінив підхід до макроекономіки, запропонував інший спосіб моделювання економічних процесів.
"Він запровадив параметр "знання", коефіцієнт, який сам є фактором виробництва. Він запропонував інший погляд на те, як моделювати економіку, і цей погляд виявився дуже плідним. Він дозволяє зрозуміти, чому якісь країни ростуть, а якісь не ростуть, і одночасно пояснити, від чого залежить продуктивність праці. Один з факторів, що впливає на неї, і є загальний набір знань та ідей", — пише N+1.