Місія МВФ: технічна чи остання?

Роман Шпек, голова Ради Незалежної асоціації банків України

Цього тижня у Києві почала роботу технічна місія МВФ.

Її мета — обговорити ключові завдання програми реформ в Україні, статус їх виконання.

Та чи є Україні що продемонструвати? Велика частина структурних маяків, давно встановлених і відтермінованих майже рік тому, досі у стадії реалізації.

Одне з небагатьох законодавчих досягнень — закон про приватизацію — був ухвалений лише недавно і ще не почав працювати. Український досвід свідчить, що між законом та його застосуванням може бути прірва, особливо у таких принципових темах.

Не вирішене питання деполітизації ціни на газ для населення. Остаточний перехід до автоматичного перегляду ціни за формулою був попередньою умовою отримання Україною четвертого траншу кредитної програми EFF.

За останні місяці Україна зробила все, аби зруйнувати віру в деполітизацію ціни на газ. Керівництво країни досі висловлює думку про те, якою повинна бути ціна на цей товар.

Це відбувалося за багатьох програм МВФ та за багатьох урядів і щоразу призводило до розбалансування державних фінансів, грошової емісії та посилення девальвації гривні. Наївно вважати, що цю тему вдасться забути у 2018 році.

Не менша проблема — перетворення боротьби з корупцією на публічний фарс. Провідні акціонери МВФ не раз відверто висловлювали своє ставлення до цих процесів. Чому ж ми очікуємо, що фонд ставитиметься до них інакше?

Фінансові кола мають два сценарії для України: з МВФ та без МВФ.

Усі знають, який обсяг виплат за державним зовнішнім боргом чекає Україну у 2019-2020 роках.

Усі знають, що єдиний, хто пропонував Києву гроші для рефінансування багатомільярдних боргів, — це МВФ.

Усі знають, що "потяг відходить": програма МВФ закінчується, а у швидке ухвалення нової програми у виборчий 2019 рік до формування нового уряду може повірити лише невиліковний оптиміст.

Хоча у песиміста більше шансів, адже екстрені програми порятунку від фінансової кризи ухвалюють набагато швидше.

Усі розуміють, що для ухвалення фінансових рішень щодо України в разі реалізації песимістичного сценарію ніхто не буде чекати, перевіряючи, скільки ми протягнемо без рефінансування від МВФ. Не кажучи про знак рівності між відсутністю реформ і відсутністю перспектив.

Тривожить, що останні події в економіці могли посилити самообман української влади.

Ціни на чорні метали високі, проте ніхто не замислюється, як за такого поліпшення цінової кон’юнктури та слабкої бази порівняння наша економіка зростає лише на 2-3%? Таке "економічне піднесення" більше нагадує фіаско, і навіть страшно уявити, що буде в разі погіршення ситуації на світових ринках.

Ще один приклад. Останнім часом гривня суттєво укріпилася завдяки припливу коштів портфельних інвесторів з-за кордону в державні облігації. Проте краще говорити не укріпилася, а повернулася до рівня жовтня-листопада 2017 року, який існував до великого викидання бюджетних коштів на ринок наприкінці 2017 року.

Ціною цього зміцнення гривні є підвищення облікової ставки. Найголовніше — портфельні інвестори можуть в будь-який момент піти з українського боргу в іноземну валюту, і це рано чи пізно станеться у разі сценарію "без МВФ".

В Україні часто говорять про перемогу там, де ще потрібно багато працювати. Прикро, що приїзд технічної місії МВФ, скоріше за все, запишуть до переліку перемог і сприймуть як неправильний сигнал: "Можна і далі не виконувати зобов’язання, вони все одно приїдуть".

Вони приїдуть, але їм досі нема чого сказати своїм акціонерам для ухвалення позитивного рішення щодо України. Потрібно використати цей візит для швидкого пошуку компромісу, адже українська економіка виборами не закінчується.

Без позитивних рішень зростають інфляційні та девальваційні ризики, що може спричинити політичні ризики не тільки для окремих осіб, а і для всієї країни.

Ухвалення нової програми співпраці з МВФ можливе тільки після парламентських виборів та формування нового уряду, тобто навесні 2020 року. Це занадто пізно, якщо не вдасться забезпечити фінансування у 2018 році.