Чи можливі реформи без лідера
Загалом в Україні багато реформ і реформаторів, а ось із лідерством поки що не склалося.
Можливо, саме тому темпи реформ викликають невдоволення населення і дипломатичну стурбованість Заходу.
Суспільство та політикум повинні бути готові прийняти лідерство конкретної людини й забезпечити їй належну підтримку.
Лідер же повинен бути готовий спертися на підтримку активного громадянського суспільства і водночас мати можливість сказати "ні".
Якщо попросити пересічного соціально-активного українця продовжити логічний рядок "реформи - Сінгапур - лідер…", "реформи - Грузія - лідер…", він без зайвих зусиль зможе назвати прізвища. Якщо ж запитати про аналогічний рядок в Україні, чи зможе він це зробити? Боюся, що це буде складно.
У цій статті йдеться про реформи в цілому, а не за певними напрями. Але, як правильно зазначив Іван Міклош на виступі в KSE, реформи тоді дають найбільший результат, коли вони комплексні та системні.
Андерс Аслунд та Симеон Дяков у книжці "Велике переродження" підкреслюють важливість лідерства на ранніх етапах пострадянського переходу: "Фігура лідера має найбільше значення на ранньому етапі переходу, тобто до того, як інституції почнуть визначати поведінку лідерів".
На думку автора статті, ми нині в середині початку переходу. На Майдані ми зробили вибір на користь європейського майбутнього, але до інституційності ще зовсім далеко. Це доводиться тим, що успіх конкретної реформи в Україні залежить від лідерських рис керівника у певній сфері.
Чи можна назвати лідером реформ в Україні президента? На думку автора, ініціатором - так, оскільки за його підписом побачила світ дорожня карта реформ - стратегія "Україна-2020", але лідером - ні. І чи повинен президент це робити?
Чи став прем'єр-міністр лідером реформ? Чи можна взагалі говорити про реалізацію реформ в Україні? Чи обов'язково прем'єрові бути лідером реформ? На думку автора, зовсім ні. Як показує аналіз, лідери-реформатори можуть обіймати різноманітні державні посади.
Реформатори в різних країнах
Країна |
Лідер-реформатор |
Посада лідера |
Роки реформ |
Основні реформи |
Сінгапур |
Лі Куан Ю |
прем’єр-міністр |
1959-1990 |
боротьба з корупцією; реформа освіти; політика залучення іноземних інвесторів; податкова реформа; впроваджена система обов’язкового медстрахування |
Грузія |
Каха Бендукідзе |
міністр з координації економічних реформ |
2004-2008 |
ефрорма держуправління; дерегуляція; приватизація; реформа соціального забезпечення; податкова і митна реформа; реформа трудового права |
Чехія |
Вацлав Клаус |
міністр фінансів, прем’єр-міністр, президент |
1989-1998 |
лібералізація; приватизація; інституційна трансформація |
Польща |
Лешек Бальцерович |
віце-прем’єр-міністр фінансів |
1989-2001 |
лібералізація; інституційна трансформація; скорочення держвитрат; приватизація; реформа публічних фінансів; пенсійна реформа; дерегуляція; податкова реформа |
Словаччина |
Іван Міклош |
міністр фінансів, віце-прем’єр |
2004-2008 |
реформа публічних фінансів; податкова реформа; приватизація; реформа держуправління та фіскальна децентралізація; реформа ринку праці, соціального забезпечення, охорони здоров’я; пенсійна реформа |
Росія |
Єгор Гайдар |
заступник голови уряду з економічної політики й фінансів, в. о. голови уряду |
1991-1994 |
лібералізація економіки; приватизація підприємств; обмеження бюджетного дефіциту, звільнення цін на енергоносії |
Західна Німеччина |
Людвіг Ергард |
директор економічного управління Бізонії, міністр економіки ФРН |
1948-1950ые |
грошова реформа, реформа цін, підтримка малого і середнього бізнесу; житлово-будівельна реформа; антимонопольна реформа; політика "соціального ринкового господарства" |
Велика Британія |
Маргарет Тетчер |
прем’єр-міністр |
1981-1990 |
масштабна приватизація; скорочення держвитрат; монетаризм; скорочення соціальних програм; підтримка малого бізнесу (податкові пільги), з одночасним збільшенням непрямих податків |
США |
Рональд Рейган |
президент |
1981-1989 |
уповільнення зростання держвитрат; скорочення податків; скорочення втручання держави в економіку; скорочення інфляції шляхом скорочення грошової маси |
Україна |
??? |
2014-??? |
В Україні є Національна рада реформ, є її виконком, є окремо проектний офіс. Але Національна рада реформ - це поки що тільки майданчик для ескалації проблем або детального розбору певної реформи. Тут нема лідерства як такого.
Завдання проектного офісу - моніторинг та інформування донорів про реалізацію реформ в Україні, це платформа для забезпечення горизонтальних зв'язків і певної координації. Однак він фінансується ЄБРР та іншими донорами і не перебуває у вертикалі влади, тому про лідерство поки що говорити не доводиться.
В Україні є Координаційний центр із забезпечення взаємодії президента з Кабінетом міністрів. Хоча його назва нагадує сценку з "Простоквашино", де Матроскіну і Шарику для спілкування потрібен був листоноша Пєчкін, сама по собі ідея інтенсифікації взаємодії органів влади між собою цілком здорова.
Загалом в Україні багато реформ і реформаторів, а ось із лідерством поки що не склалося. Можливо, саме тому темпи реформ викликають невдоволення населення і дипломатичну стурбованість Заходу.
Але що таке лідерство, і звідки беруться лідери? Чи можливі лідери в Україні? Описуючи це у власному, а не академічному розумінні, лідерство саме по собі - це впливовість - іноді не має нічого спільного з популярністю, обумовлена вродженими і набутими навичками просуватися вперед та вести за собою людей.
Політичне ж лідерство у реформах - це плід особистого лідерства, економічної потреби та політичної домовленості.
Водночас лідер-реформатор - це кризовий менеджер і девелопер, який не має політичних амбіцій і готовий відповідати за зроблене. Особливо в Україні, де вибори починаються наступного дня після попередніх. Як казав Джеймс Кларк, "політик думає про наступні вибори, державний муж - про наступне покоління".
На жаль, лідера неможливо замовити через Amazon. Його неможливо привезти з Півдня чи Заходу. Суспільство та політикум повинні бути готовими прийняти лідерство конкретної людини та забезпечити їй належну підтримку.
Лідер же повинен бути готовий спертися на підтримку активного громадянського суспільства і разом з тим мати можливість сказати "ні". Умовою появи лідера є готовність пожертвувати частиною свого бачення реформ для забезпечення загального результату. Такої "пожертви" в Україні наразі дуже мало.
Коаліція замість політичної відповідальності стає інструментом шантажу. Висунуті пропозиції дедалі більше нагадують популізм. Приміром, депутатський і громадський проект податкової реформи передбачав зниження ставок. До подачі в парламент він мав компенсатори та пропозиції щодо зниження витрат.
Одна проблема - нема заяви про складання депутатських повноважень і готовність перейти в уряд та Мінфін для реалізації цієї податкової реформи.
Що допоможе Україні знайти лідера? Україна зазвичай не шукає легких шляхів, їй у вирішенні проблем допомагають або довгий час, або збіг обставин.
У сценарії довгого часу - це поява нових партій, що неможливо без залучення населення в політику та усвідомлення відповідальності за свій вибір. Збіг обставин - коли градус напруження пристрастей сам приведе до появи лідера.
Два роки тому лідером на якийсь час став Мустафа Найєм - за збігом обставин зібрав спочатку тисячі, а потім мільйон. Потім же сам Майдан лютневими ночами скандував: "Лі-де-ра".
Будемо сприймати з позитивом такі дві можливості й уважно дивитися навколо у пошуках лідера.
Вікторія Страхова, експерт із питань фінансового сектора, voxukraine.org
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов'язаний з VoxUkraine.