Владислав Каськів: Я не кажу, що ми святі

Продовження інтервю з головою Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами Владиславом Каськівим. Першу частину, що присвячена відкриттю перинатальних центрів, читайте тут.

- Чому так довго не відбувалася презентація ТЕО для будівництва LNG-терміналу? (Техніко-економічне обґрунтування за проектом будівництва терміналу з приймання зрідженого газу (LNG) буде презентоване 15-17 березня)

- Завершена розробка техніко-економічного обґрунтування цього проекту. Воно складається десь з 1200 сторінок. Зараз відбувається процес передачі цієї роботи від виконавця іспанської компанії Socoin до державного підприємства „LNG-термінал”. Ми обов’язково вийдемо із оголошенням результатів, які, в першу чергу, будуть представляти наші партнери-іспанці.

- Як виглядатиме проект LNG?

-  „LNG-термінал” ми трансформуємо в національний проект „LNG України”. „LNG-термінал” залишиться, як і був, а доданий буде проект „LNG-ресурси”. Він присвячений альтернативним проектам постачання.

- Мається на увазі побудова терміналу в Грузії разом з азербайджанцями?

- Ні. Можливо, є рішення цікавіше - навіть за ідею з Азербайджаном. Я дуже хотів би розказати, але не можу. Натякну, що ми зберігаємо ідею терміналу в Україні. Міжнародне законодавство є таким, що дозволяє нам постачати на цей термінал газ без всіх цих інтриг, без Азербайджану, без кого-небудь, тому що прохід танкерів через турецькі протоки регулюється міжнародним законодавством.

- Тобто, не потрібна згода Туреччини?

- Не потрібна. Хоча краще мати їх політичну підтримку, бо ми – стратегічні партнери.

Але питання не в тому. При  ризиках не зовсім позитивного ставлення когось до цього, важче залучити інвесторів для будівництва самого терміналу. Можливо, доведеться просто розглядати іншу формулу.

Наприклад, як поляки зробили. Вони випустили євробонди, під них залучили гроші, і це державний термінал. Якщо поляки так зробили, чому ми не можемо? Інша ідея – 75% можна продати, але після того, як воно рік чи два попрацює, коли всі побачать, що є довгі контракти на закупку. Тому що термінал – це сам по собі бізнес. Його заробіток не залежить від того, яка ціна на газ. В нього є фіксований тариф на переробку - умовно кажучи, долар з тонни.

Я вважаю, що Україні треба так чи інакше це робити. Навіть якщо йти на фінансування державою. Навіть якщо сплатити $650-700 млн, навіть $900 млн, це вартість газу, яку ми сплачуємо за місяць. А якщо в нас з’явиться приймаючий термінал, тоді в усіх з’явиться стимул на нього постачати, бо в нас великий внутрішній ринок.

 

- Три місяці тому Держінвест започаткував „Єдине вікно” для великих інвесторів. Які є результати?

- Ми маємо вже два десятки клієнтів. Це топ-компанії, вартість яких перевищує  сотні мільйонів доларів. В рамках абсолютно конкретних договірних форм ми працюємо з ними  по Україні. Як правило, це стосується створення якогось виду виробництва.

Для декого з них ми вже забезпечили сервіс у вирішенні локальних проблем, з якими вони стикалися в Україні.

- А які важелі впливу використовуєте? Ви ж не ходите до президента по кожному випадку?

- Поки ні, хоча президент казав, що є пряма можливість звертатися до нього. Люди розуміють, що у нас є така можливість, і ніхто не хоче випробовувати долю. По-друге, вирішення проблем – це окрема частина нашої роботи.

Набагато важливіша частина пов'язана із наданням кваліфікованих послуг. Тобто, інформації про конкретні об'єкти, аналізу ринку, юридичних коментарів, прогнозування різних ситуацій. Врешті-решт, вони трансформуються у створення конкретної дорожньої карти, за якою ми пропонуємо цим компаніям зайти на український ринок.

- Міжнародні компанії не мають бізнес-планів?

- Звичайно, що бізнес-план у них є. У нашому випадку іде мова про специфічний аналіз ринку, який склався в Україні: аналіз законодавства, проекти законодавчих актів, державна стратегія. Потім, сам факт супроводження проекту з боку „Єдиного інвестиційного вікна” вже превентивно дозволяє цим компаніям уникати багатьох ризиків, і корупційних ризиків в тому числі.

Врешті решт і в окремих випадках, коли створюються вже конкретні абсолютно проблеми, то вирішення цих проблем – це теж частина  цього функціонування єдиної інвестиційної групи.

- За що платять компанії, які користуються послугами „Єдиного вікна”? Бо якщо це робиться за рахунок бюджету, якось нелогічно.

- „Єдине вікно” не здійснює платних послуг. Тобто воно не входить до переліку підприємств, які від імені держави надають платні послуги. Я абсолютно переконаний, що держава має обов’язково надавати стандартний якісний пакет безкоштовних послуг до інвесторів. Тому що задача держави – створити максимально комфортні умови, щоб інвестор прийшов.

- Це справедливо?

- Наївно думати, що ти на цьому етапі зможеш заробити гроші. Це було би дуже безруке рішення, скажемо так. Але у нас є ідея, як цей пакет розширити (щоб ввести платні послуги – ЕП).

- „Повітряний експрес” буде введений в експлуатацію до початку Євро-2012?

- Не буде. Навіть якби була така можливість, ми би не ризикували, тому що оце об’єкти, де будуть сконцентровані туристи. Будувати на вокзалі чи в аеропорті в той час, коли проходить Євро, мені здається, не дуже розумно…

- Фахівці з Борисполя казали, що проект не є окупним.

- Неправда. Була дискусія на старті цього проекту, а зараз це точно не так.

За статистикою, радикально швидше за прогнози зростає обсяг пасажироперевезень з Борисполя. І це базовий показник для окупності проекту. Він точно дозволяє стверджувати, що прогнозні показники будуть досягнуті.

Але навіть якби цей проект окуплявся 50 років, все одно краще його окупляти 50 років, але реалізовувати за ринковою моделлю, ніж будувати за бюджетні гроші.

З точки зору логістики, відсутність залізниці призведе до колапсу. Зараз це додаткове навантаження в кілька тисяч машин, які їздять між Києвом і Борисполем. Я вже не говорю про питання екології та навантаження на міську інфраструктуру.

Є інші фактори. Згадайте теракт в Домодєдово. Якби не було залізниці, смертей було би більше в десятки, а то і в сотні разів, тому що виїхати було б неможливо.

Я вас запевняю, що противники „Повітряного експресу” просто не хочуть, щоб в Україні з’явилися великі інфраструктурні проекти. Бо вони реалізуються за іншою моделлю, ніж вульгарне бюджетне фінансування, з якого відповідні можна отримати відкати.

Можу сказати, що з початку цього проекту, ми дуже суттєво оптимізували його бізнес-модель.

- Наприклад…

- Майже на 10 км скорочена залізнична гілка. Після цього скорочення відпала необхідність будувати до Борисполя дві гілки. Можна робити тільки одну – на в’їзд на виїзд. Відповідно, це скорочує затрати на естакаду, навантаження на інфраструктуру, на мости.

- Як вони будуть рухатись?

- Потяги можуть розминатися по вже діючій колії, а в’їжджати та виїжджати по одній.

Далі, двоповерховий поїзд – це поки що теорія, але він скорочує довжину перону. Є десятки отаких рішень.

Другий інфраструктурний проект, який нам передав уряд – це будівництво на київській окружній дорозі. В нас дуже оптимістичні очікування стосовно того, щоб реалізувати перший концесійний проект саме на ділянці так званої Малої окружної.

- А ви не вважаєте, що це занадто вигідний бізнес, щоб держава його віддала. Може, вона приймала б участь принаймні на умовах партнерства?

- Ну концесія – це і є партнерство.

 

- Президент ветував закон по „зеленому тарифу” по електроенергії, що виробляється з біогазу. Чи ви плануєте вчергове спробувати отримати його?

- Ну, треба пробувати, щоб за рахунок одного рішення вирішувати зразу дві проблеми. І альтернативне паливо створювати, і вирішувати проблему сміття в Україні. Правильно? Логіка, мені здається, бетонна. Але ви розумієте, що є проблеми.

- Ви все ще не називаєте, хто з віце-премєрів створював ці проблеми? (ходили чутки, що закон блокував Андрій Клюєв, який донедавна займав посаду першого віце-премєра – ЕП)

- Я навіть припустити не можу, що це віце-прем’єр.

- Які підсумки роуд-шоу?

- Як мінімум, три контракти ми будемо мати. Ми вийшли на абсолютно конкретні переговори. І в сміттєпереробці, і в туристичному секторі, і в енергетиці.

Але це – прямий результат, який є маленькою частиною загального результату, який дуже важко проаналізувати. Ну, як можно капіталізувати те, що 7 тисяч топ-менеджерів і власників найбільших світових компаній почули про Україну? Нічого собі! 46 мільйонів в центрі Європи! Та це просто щось з області фантастики!

- Чи є правдою, що у вас не вийшла ціла купа матеріалів у зарубіжних ЗМІ та наружної реклами через те, що вам заблокували фінансування, і фактично весь минулий рік тримали без грошей?

- Я не думаю, що це якась спеціальна акція по відношенню до нас. В самі знаєте, яка непроста ситуація із державним фінансуванням. Ми нікому не жалілися, відтягували, як могли.

Ніхто навіть і уявити не може, якими зусиллями нам вдалося витримати зобов’язання перед партнерами. Це здається, що так легко організовувати роуд-шоу. Якщо б був зірваний процес, ми замість плюсу, який зараз можна критикувати чи коментувати, отримали би колосальний репутаційний мінус.

Але я не вважаю, що це була якась цілеспрямована атака. Я не готовий називати якихось конкретних осіб. Звичайно, що в нас багато опонентів, на жаль, навіть не в політичній площині. Бо дуже багато хто не хоче, щоб ми досягли успіху. Чому? Хоча б тому, що якщо ми досягнемо успіху, це примусить міняти багато схем.

Я не кажу, що ми святі, і все ідеально робимо. Але сам факт того, що проекти реалізуються, вже є серйозним прогресом. Напевно, за нами прийдуть хтось, хто зробить це набагато краще та ефективніше. Але хтось мав це починати.

Скажу вам ще один дуже сумний висновок, який я зробив для себе. Попри загальну мантру, що в Україні кваліфіковані люди і дуже хороша освіта, у нас дуже мало ефективних і кваліфікованих кадрів. Навіть для оплачуваної та престижної роботи зараз дуже важко знайти спеціалістів.

- Чи є правдою, що ваш заступник Микола Стеблинський – це саме та людина, яка блокує виділення бюджетного фінансування для „Держінвесту”?

- Ну, це без коментарів. Мені ці факти не відомі.

- Вважають, що він людина Миколи Азарова, і призначений, щоб контролювати вашу роботу. По факту, його діяльність обертається блокуванням зсередини, і ви нічого не можете з цим зробити.

- Я не відчуваю таких проблем. Тобто, я не можу підтвердити це - ось так правильно буде сказати.

Друге. Мені доводилося працювати в різних умовах, і такого роду загрози точно не стають для нас проблемою. Ми не боїмося ніяких проблем. Хоча конкретно проти названої вами людини я вам нічого негативного не скажу.

- Скільки у вас проектів зараз? Скільки їх буде найближчим часом?

- Формально, в нас сьогодні 11 національних проектів, які затверджені комітетом економічних реформ в минулому році, затверджені постановою уряду та внесені в реєстр національного проекту.

Потім комітет економічних реформ підтримав рішення про запровадження трьох національних проектів в аграрній сфері. Це проекти „Зерно України”, „Зелені ринки” і „Нове скотарство”. Ці три проекти зараз на рівні концепції, і по них ми маємо вже сьогодні почати замовлення техніко-економічних обґрунтувань. Але, нажаль, у нас нема бюджету. Поки що.

Ще новий національний проект - зробити більше ефективну систему навігації швидких допомог по Україні за допомогою GPS. Він не дорогий, і на нього виділено фінансування з бюджету на Міністерство охорони здоров’я. Зараз ми готуємо проект вирішення про передачу цих коштів нам.

Моє дітище - це індустріальні парки в Україні. Дуже якісний законопроект, глибоко опрацьований міжнародними організаціями, які дозволяють нам створити індустрію індустріальних парків.

- Всі проекти рухаються добре? Пам’ятаю, ви хотіли „Олімпійську надію” віддати Колеснікову.

- На жаль, не все рухається так оптимістично, як би нам хотілося. „Дунайський коридор” у нас буксує. „Місто майбутнього” - ми так і не знайшли спосіб, як швидко приробити їй ноги. Зараз ми запропонували реалізовувати його в трьох складових.

Одна з них – це Intermedical Eco City. Це проект професора Володимира Козявкіна на Арбатській стрілці. Він хоче побудувати нове супер сучасне медико-інноваційне містечко. І воно точно працює, бо це український доктор, який в Україні створив медичний бізнес. Він заробляє гроші від клієнтів з усього світу. Держава забов’язана таким ініціативам помагати, але це концептуально новий тип населеного пункту.

- Що по проекту „Доступне житло”?

- По ньому ми вже закінчили ТЕО, і хочемо його пересунути до Міністерства.

- До Мінстрою?

- Так. Але зберегти проектний принцип в управлінні, тому що зараз, на наш погляд, неефективно використовуються бюджетні кошти, спрямовані на будівництво. Є багато міністерств та відомств, які оперують цими грошами не дуже ефективно. Є сенс їх сконцентрувати в одному фонді, а вже з них замовники нехай формують свої запити.

Якщо ж зовсім правді дивитися в очі, то будівельний ринок просто впав. Така кон’юнктура, ми з нею нічого не можемо зробити.