Як Фонд держмайна занижує ціну приватизованих об'єктів

Система маніпулювання оцінкою підприємств і компаній, які виставляються на приватизацію, - це найважливіший інструмент, який останні 10 років полегшував придворним українським олігархам присвоєння державних активів.

Не випадково нинішнє керівництво Фонду держмайна розвернуло широкомасштабну пропагандистську кампанію, покликану переконати громадян, що ціна продаваних об'єктів (починаючи з „Шахти Засядька”, „Укртелекому”, „Міжнародних авіаліній України”, Київського ЦУМу, „Західенерго”, „Київенерго”, „Донецкобенерго”, „Дніпроенерго”) в сьогоднішніх умовах значно перевищує ринкову їх вартість.

Для чого і для кого призначений оціночний блеф

Нажаль, у цю лицемірну дезінформаційну кампанію ставленик комуністів на посту глави ФДМУ Олександр Рябченко втягнув «експертів» Центру ім. Разумкова (Сергія Дяченко), інвестиційних компаній „Конкорд Капітал”, „Трійка діалог” (Сергія Невмержицького), „Арт капітал” (Станіслава Зеленецького), „European Capital Management” (Вадима Браїлівського), „Сократ” (Дмитра Мельника).

В якості головного аргументу своїх тверджень про нібито завищену оцінку вони посилаються на низькі котирування акцій цих підприємств на фондовому ринку України. Ці твердження стосуються як вже проданих Фондом держмайна об'єктів („Укртелекому”, „Міжнародних авіаліній України”, „Західенерго”, „Київенерго”, „Донецькобленерго” і „Дніпроенерго”), і тих енергокомпаній і облгазів, які лише виставляються приватизаційним відомством на продаж.

Але будь-кому, хто мало-мальськи тямить в економіці, відомо, що за 20 років проведених в нашій країні „реформ” національний фондовий ринок так і не зумів вийти із зародкового стану.

Про орієнтації на його показники можна лише було говорити (і то з певними застереженнями) з початку 2006 до весни 2008 року, коли спостерігався економічний підйом і в Україні, і в Європі. Це, по-перше.

По-друге, під час кризи, яка спостерігається вже третій рік у більшості країн світу, просто абсурдно посилатися на котирування акцій у нашій недорозвиненій та гіпермонополізированій економіці.

І по-третє, навіть в розвинених західних країнах при визначенні вартості того чи іншого підприємства в розрахунках використовуються також оцінки вартості великих (мажоритарних) пакетів акцій. У нас же на „фондовому ринку” продаються лише дрібні міноритарні пакети акцій великих компаній, в яких держава має свою вагому частку. В їх вартості не врахована така складова, як контроль над діяльністю підприємства.

Всі заяви експертів інвестиційних компаній про нібито завищену ціну державних об'єктів, в порівнянні з їх ринковою вартістю, є дивовижними ще з однієї точки зору. У другій половині 1990-х років, коли економіка України ще перебувала в занедбаному стані, накопичений значний досвід оцінки підприємств за витратним і порівняльним методами. Якщо говорити спрощено, перший передбачає індексування всіх фондів підприємства, визначення ступеня їх зношеності і арифметичне підсумовування вартості всіх активів даного об'єкта. А другий - пошук подібних заводів, фабрик і компаній, і обчислення ціни приватизованого підприємства за аналогом.

В умовах сьогоднішнього економічного кризи в Україні, застосування витратного та порівняльного методів мали б стати пріоритетом у приватизаційній сфері. Як, втім, і розрахунок за дохідним методом вартості, наприклад, для „Західенерго”, „Київенерго”, „Донецькобленерго” та „Дніпроенерго”. Він враховує, по-перше, монопольні преференції ринку тепло-і електроспоживачів на відповідних територіально-адміністративних одиницях, які отримала ДТЕК Ріната Ахметова при купівлі цих енергокомпаній. А, по-друге, величезну економічну вигоду, яку отримують вугільні підприємства найбагатшого українця у зв'язку з тим, що в умовах конкурсу записано пункт про обов'язкову покупку для постачання теплоелектростанцій не менше 70% коксу вітчизняної виробітку.

Хоча, треба визнати, виконання вищевказаних вимог не вирішить до кінця проблему визначення більш-менш об'єктивної ціни на енергетичні, хімічні та інші високоліквідні активи держави, які виставляються на продаж у 2011-2014 роках.

Справа в тому, що формально в Україні існує досить-теоретико-методично, нормативно-законодавчо та організаційно-практично розвинена система незалежної експертної оцінки матеріальних і нематеріальних активів (простіше кажучи, система розрахунків ринкової ціни різних видів об'єктів). Але, як і більшість інших „незалежних” інститутів нашої ринкової економіки, вона вже давно перетворено на засіб обслуговування інтересів наших олігархів та високопоставлених чиновників. Більш того, без найменшого перебільшення можна сказати, що на сьогодні, завдяки „зусиллям” керівництва Фонду держмайна, провідні українські оціночні фірми стали складовою ланкою корупційної системи розкрадання державної власності та фінансів, яка склалася в країні.

Тоді головою ФДМ був Михайло Чечетов Джерело: operkor.files.wordpress.com

Щоб зрозуміти, де „зарита собака” в первісному заниженні Фондом держмайна ціни державних активів, необхідно звернутися до „Порядку визначення початкової ціни пакета акцій відкритих акціонерних товариств, які підлягають продажу на конкурсах” (затверджений наказом ФДМУ від 23 січня 2004 року за № 105). Цей документ призначений для внутрішньої оцінки (силами штатних фахівців приватизаційного відомства) з метою визначення початкової вартості об'єкта при виставленні його на конкурсний продаж.

У вищезгаданому Положенні, згідно з Міжнародними стандартами, передбачається оцінка пакетів акцій трьома класичними методами: дохідним, витратним (майновим) і порівняльним. Але, на відміну від практики роботи незалежних експертів-оцінювачів, які працюють за більш „демократичними” методиками і так званими 1-м, 2-м, 3-м і 4-м Стандартами, штатні спеціалісти ФДМУ затиснуті в своїй діяльності алгоритмами строгих формул, прописаних в Наказі Фонду держмайна №105.

Внутрішня оцінка була введена керівництвом приватизаційного відомства в 2004 році, з одного боку, для скорочення часу на процедуру визначення ціни пакетів акцій. А, з іншого, - щоб заощадити чималі кошти, які Фонд держмайна змушений витрачати на оплату послуг незалежних експертів-оцінювачів. Вона отримала назву „стандартизованої”.

Оскільки „внутрішня оцінка” затиснута строгим алгоритмом формул, вона навіть в умовах зростання української економіки в 2003-2008 роках давала більш низьку вартість об'єктів приватизації, ніж об'єктивно і професійно виконана експертна оцінка. Цей недолік, як правило, компенсувався конкуренцією декількох учасників в процесі проведення конкурсів або торгів, в результаті якої початкова ціна зростала до рівня ринкової.

Як зменшували стартову ціну „Криворіжсталі”

Найбільш показовим в цьому відношенні є порівняння 1-го і 2-го продажу „Криворіжсталі” (сьогодні „АрселорМіттал Кривий Ріг” – „ЕП”). Ще в середині 2003 року, плануючи неконкурентний продаж „Криворіжсталі”, її потенційні покупці Віктор Пінчук і Рінат Ахметов, завдяки родинного зв'язку першого з них з президентом Леонідом Кучмою, провели завчасну переоцінку основних фондів цієї перлини української металургії. Її провела „Міжнародна консалтингова компанія „Оцінка” Олени Коваль, на той час голови українського суспільства оцінки. В результаті, вартість активів „Криворіжсталі” штучно зменшилася в 3,5 рази.

Віктор Пінчук з дружиною та Леонідом Кучмою Джерело: rospres.com

Завдяки проведеному „усиханню”, Фонд держмайна за внутрішньою (стандартизованою) методикою в 2004 році оцінив підприємство в $800 млн. Далі відбулося цинічне і незаконне відсікання від участі в конкурсі американського консорціуму LNM Group і US Steel, а також  російського холдингу „Северсталь”. Це було зроблено шляхом введення обмежувальних умов. Гігант української металургії був проданий на неконкурентній основі лише за $803,7 млн.

Восени 2005 року, після реприватизації «Криворіжсталі» і повторного її продажу на міжнародних торгах, держава отримало за нього $4,8 млрд. Як кажуть в Одесі - це „дві великі різниці”. Вони показують ступінь необ'єктивності фахівців Фонду держмайна при обчисленні вартості підприємства за методикою стандартизованої оцінки навіть в умовах підйому в економіці.

В умовах же економічної кризи, яка продовжується вже третій рік поспіль, та приватизації адресного характеру, що проводиться з середини 2010 року, „внутрішня оцінка” Фонду перетворилася на засіб виправдання низьких цін, за якими він продав чи передав у користування „Укртелеком”, „Міжнародні авіалінії України”, столичний ЦУМ, „Західенерго” , „Київенерго”, „Донецькобленерго”, „Дніпроенерго” та готель „Спорт”. На черзі, як вже зазначалося вище, велика група високоліквідних енергоактивів, хімічних комбінатів і ряду інших високоліквідних підприємств.

Як зменшували стартову ціну „Київенерго”

Технологію заниження ціни, за якою ФДМУ по виставляє об'єкти на продаж, можна простежити на прикладах оцінки „Київенерго”, „Укртелекому” та „Міжнародних авіаліній України”.

Напередодні оголошених Кабінетом Міністрів планів приватизації 14-ти енергокомпаній в 2011-2012 роках, ДТЕК Ахметова шляхом проведеної кількох етапів добровільно-примусової скупки акцій в січні-листопаді поточного року збільшила свою частку в ПАТ "Київенерго" з 6,1 % до 46,82%.

Як наслідок, якщо вірити опублікованому 21 жовтня минулого року фінансовому звіту компанії на сайті Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), чистий дохід „Київенерго” за дев'ять місяців зріс на 28,33% - до 727,1 млн грн, а валовий збиток збільшився (!) на 43,52% - до 711,4 млн грн.

В результаті, ПАТ „Київенерго”, що експлуатує столичний енергокомплекс, за січень-вересень 2011 року скоротило чистий прибуток в 27,7 рази, в порівнянні з аналогічним періодом 2010 року - до 23,2 млн грн.

І якщо хтось думає, що це могло статися з будь-яких об'єктивних обставин (наприклад, через наростання другої хвилі світової економічної кризи), або з причини несподіваного зниження відповідальності киян за оплату опалення та споживання електроенергії, то глибоко помиляється.

Праворуч - Рінат Ахметов Джерело: "Сегодня"

Справа в тому, що згідно п.3.4 того самого „Порядку”, визначальну роль при обчисленні ціни об'єкта приватизації за доходному методу відіграють фінансові показники підприємства за рік. Значне їх погіршення природно знизило вартість «Київенерго» (за нашими підрахунками десь в 1,5-2 рази).

Про те, що це робилося цілеспрямовано, свідчить факт перенесення конкурсу з липня на листопад 2011. Якщо б він відбувся терміни, що були оголошені спочатку, тоді б фахівці Фонду держмайна повинні були використовувати цифри фінансової звітності за півріччя. А вони ще не дозволили компенсувати значно більш позитивні показники діяльності „Київенерго” в попередні два роки.

Тому необхідний був ще один квартал, щоб довести цифри 9-ти місячної фінансової звітності до необхідного Ахметову рівня.

Про те, що ціна 25%-го пакета акцій „Київенерго” була сильно занижена, свідчать і недавно опубліковані аналітиками інвестиційної групи „Сократ” порівняльні дані про існуючі у світі ціни ряду енергокомпаній (в одиницях їх встановленої потужності). Для „Західенерго” вона знаходиться на рівні $116 за кіловат, для «Київенерго» - $180.

У Росії аналогічний показник для енергетичних компаній складав до кризи приблизно $600-800, після 2008 року на мінімумі падав до $160 за кіловат. А в країнах, що розвиваються, за даними „Сократа”, генеруючі компанії коштували в середньому $284 за кіловат, в розвинених - $516. Отже, з повною підставою можна стверджувати, що Ахметов придбав державні енергоактиви за ціну, в 2-3 рази меншу , ніж вони коштують навіть в аграрних африканських і латиноамериканських країнах.

Як зменшували стартову ціну „Укртелекому”

Аналогічним „Київенерго” способом була занижена вартість і „Укртелекому”. До моменту оголошення восени 2010 року конкурсу з продажу 96%-го пакета акцій цього ВАТ її керівництво цілеспрямовано (протягом 6 років) погіршувало фінансові показники компанії. Про це тоді багато писали різні ЗМІ.

Крім того, за три роки до початку конкурсу з продажу „Укртелекому” (він раз переносився п’ять разів), під приводом надмірного зносу устаткування, була здійснена уцінка основних засобів. В результаті проведеної фахівцями Фонду держмайна стандартизованої оцінки вони отримали явно занижену стартову ціну для конкурсу. За моїми підрахунками (в 2004 році я керував оцінкою цього підприємства), вона була занижена як мінімум в 2,5-3 рази.

Джерело: img.ria.ua

Оскільки на участь в конкурсі з приватизації „Укртелекому” була подана лише одна заявка (конкурувати з підставною «австрійської» компанією нашого гаранта ніхто не наважився), відповідно до існуючих нормативно-законодавчим вимог, для визначення ринкової вартості ВАТ на конкурсі була відібрана „незалежна” оціночна компанія „Острів”.

Фішка її відбору полягала в тому, що вона була фактично афілійована з керівництвом „Укртелекому”. З 2006 року фахівці „Острова” за договором з державним оператором зв'язку здійснювали не тільки переоцінку основних засобів компанії, а й оцінку і оформлення прав власності на земельні ділянки, на яких розташовані численні об'єкти „Укртелекому” на території всієї Україні. Заробила на цих замовленнях фірма „Острів” близько 10 млн грн. Як зрозуміє будь-яка розсудлива людина, замовлення на такі суми просто так не отримуються. Це, з одного боку.

А з іншого, при таких великих замовленнях і „відкати” чималі. Інакше кажучи, за п'ятирічку співробітництва оціночної компанії „Остров” і „Укртелекому”, керівництво першою стала для адміністрації другий майже „рідним”. Відповідно, що в годину „Х” фахівці „Острова” оцінили державний пакет акцій ВАТ „Укртелеком” як треба - лише на 0,5% більше стартової ціни.

Як зменшували стартову ціну „МАУ”

Приблизно за аналогічною схемою Фонд держмайна продав навесні 2011 року і контрольний пакет акцій ЗАТ „Міжнародних авіаліній України”. Рішення про його продаж було прийнято 1 листопада 2010 року. Згідно старому статуту компанії, аукціон дозволялося проводити тільки після того, як викуп частки запропонований міноритарним акціонерам, і вони відмовилися від участі в ній. Але після прийняття в 2010 році нового закону „Про акціонерні товариства” це положення стало необов'язковим, і у Фонду держмайна, як мажоритарного акціонера авіакомпанії, з'явилася можливість виключити цей пункт з статуту, коли він приводився у відповідність з новими нормативними вимогами.

Арон Майберг. Джерело: strategy.com.ua

Але керівництво приватизаційного відомства чомусь відмовилося від такої можливості. Замість неї воно обрало варіант продажу державної частки в МАУ саме міноритарному акціонеру - компанії Capital Investment Projects, яку контролює Арон Майберг.

В цьому не було б нічого страшного для держави, якби Фонд держмайна для визначення продажної вартості 61,58%-го пакету „Міжнародних авіаліній України” не відібрав на конкурсі „Українську експертну групу”.

По-перше, названа оціночна фірма своєю попередньою діяльністю була афільована з компаніями Майберга. По-друге, вона заплямувала свою репутацію скандалами навколо попередніх замовних оцінок. По-третє, компанія значно поступалася багатьом іншим учасникам конкурсу за професійним рівнем (в ній не було жодного фахівця з авіаційним освітою). В-четверте, вона запропонувала істотно більшу, ніж інші оціночні фірми, ціну за свої послуги.

Природно, „Українська експертна група” визначила вартість державної частки МАУ „як треба”, в розмірі 270 млн грн. За оцінками фахівців, вона була занижена мінімум на 200-250 млн грн. На знак протесту проти такого відверто замовного продажу, в березні 2011 року подав у відставку директор департаменту ФДМУ, який відповідав за приватизацію цього об'єкту, Тарас Степура. У своїй заяві про звільнення за власним бажанням він написав про порушення законодавства, яких припустилось керівництво Фонду держмайна.

Нажаль, Генеральна прокуратура, яка має стежити за дотриманням законності в приватизаційній сфері, ніяк не прореагувала на письмові визнання чесного чиновника, що розкривають корупційні дії конкретних посадових осіб ФДМУ. Тому голова Фонду держмайна Олександр Рябченко „з чистою совістю” підписав невигідний державі договір купівлі-продажу з компанією Майберга.

Наскільки незалежні у своїх розрахунках «незалежні оцінювачі»?

Як можна було побачити з наведених вище прикладів, особливе місце в сформованій в Україну корупційній системі заниження вартості приватизованих і орендованих держоб'єктів займають так звані „незалежні оцінювачі”. Відповідно до існуючої нормативно-правової бази, вони виступають у двох видах: сертифіковані Фондом держмайна фахівці і ліцензовані цим же відомством юридичні особи (ТОВ або СПД).

Перші з них готуються на спеціальних курсах в декількох навчальних центрах протягом 3-5 тижнів (в залежності від кількості придбаних спеціалізацій). Після їх закінчення, слухачі протягом року повинні проходити стажування в оціночних фірмах, брати участь у підготовці кількох практичних звітів, і лише потім можуть здавати іспити єдиної комісії, яка складається з представників ФДМУ, Кабміну та членів громадських організацій оцінювачів. Але навіть та, хто склав іспити, не можуть повноцінно та якісно оцінювати складні об'єкти. Професіоналізм досягається тільки після 2-3 років.

Щоб консалтингова, юридична, ріелторська фірма або СПД отримали ліцензію на здійснення оціночної практики, вони повинні мати відповідні напрями діяльності в статуті, і утримувати принаймні одного штатного оцінювача. Таких юросіб в Україні налічується близько 700. Серед них близько 25-30, які давно працюють на цьому ринку і мають досвідчених фахівців і менеджерів, здатних оцінювати не лише будівлі і споруди, а й великі заводи, фабрики, комбінати, різного роду обладнання, літаки, кораблі, об'єкти інтелектуальної власності.

Для оцінки об'єктів напередодні приватизації, Фонд держмайна відбирає ліцензовані фірми через процедури конкурсів. Як і будь-які державні тендери, вони покликані забезпечити конкурентність та об'єктивність, щоб оцінку конкретних підприємств робили найбільш гідні експертні фірми. Критеріями повинні бути: найменша ціна пропозиції, досвід роботи і професіоналізм фахівців, які будуть виробляти практичні розрахунки, розумні строки виконання роботи.

Але так має бути в ідеалі. На практиці ж відбувається зовсім інакше. Як фахівець з 17-річним стажем стверджую: за останні дев’ять років інститут „незалежної оцінки” під організаційно-методичним керівництвом Фонду держмайнастав повністю корумпованим. Корупція спостерігається скрізь, починаючи з підготовки останніх конкурсів з відбору експертних фірм, і закінчуючи затвердженням кінцевих цифр їх розрахунків співробітниками приватизаційного відомства.

Заради істини, треба визнати, що і до 2003 року оцінювачі не були „святими”, і часто грішили в інтересах отримання більшого заробітку. Але в наступні роки корупція набула системного характеру. Вона стала складовою і невід'ємною частиною корупційних технологій, які використовуються для приватизації та відчуження державних активів.

Віктор Пінчук та Ігор Коломойський Джерело: epravda

Деградація інституту „незалежної оцінки” почалася з корупційною оцінки скандально відомого „Нікопольського феросплавного заводу”, який на безконкурентной основі придбав влітку 2003 року зять третього президента Віктор Пінчук. Тоді відібрані на конкурсі фірми „Українське товариство оцінювачів” Олени Коваль та „Увекон” і „Міжнародна оціночна компанія”  Володимира Шалаєва оцінили кожен з двох 25%-х пакетів акцій цього високоліквідного підприємства в 204 млн грн.

У той же час, не допущені до конкурсу компанії Ігоря Коломойського "Стахановський завод феросплавів", КБ "ПриватБанк", "Запорпожскій завод феросплавів" та ВАТ "Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат" публічно пропонували за них у 2-2,5 рази більшу суму.

Дійсно незалежні фахівці на той час визначали ринкову вартість НФЗ в розмірі 700-900 млн грн.

Щоб убезпечити себе від випадковостей вибору на конкурсі „не тієї” оціночної фірми, керівництво Фонду держмайна в тому ж 2003 році вивело із складу конкурсної комісії представників громадських організацій, і залишило в ній тільки своїх співробітників.

З 2004 року дану конкурсну комісію очолював заступник голови ФДМУ Дмитро Парфененко. Він започаткував ще одне корупційне „ноу-хау”. Шляхом посадового тиску на членів комісії, він став домагатися, щоб по ласим підприємствам, за які від потенційних покупців можна було отримати лівий „бакшиш", переможцем визначалася потрібна йому експертна фірма. Для цього оціночна фірма знижувала свою цінову пропозицію до найменшого рівня із заявлених усіма учасниками тендеру.

Після призначення в середині 2005 року керівником Фонду держмайна соціалістки Валентини Семенюк, ця практика була припинена. Правда, що наступник Парфененка на посаді куратора оціночного напрямку Олександр Потімков уже через рік адаптувався до корупційних реалій приватизаційних процедур. Він вирішив, що визначати переможця конкурсу можна взагалі без будь-яких критеріїв, на свій розсуд. Ні, звичайно, все обставлялося як колективне рішення комісії, але по суті було лише виконанням вказівки начальства.

(в наступній частині тексту читайте про те, скільки коштує пролобіювати на конкурсі свого оцінювача, та чи можна змінити оцінку ФДМ)

ПРО АВТОРА:

Фото Укрінформ

Володимир Ларцев. Доктор наук, автор 11 книг і монографій з історії, теорії та практики приватизації та експертної оцінки. Директор консалтингової компанії в 1994-1998, оцінювач з 17 річним стажем. Екс-заступник директора департаменту законодавчо-аналітичного забезпечення реформування власності ФДМУ, звільнений 23 квітня 2009 року.