Чи потрібен аграріям ринок землі?

Однією з найбільш важливих і в той же час найбільш контроверсійних реформ, яку намагається провести чинна влада на чолі з Віктором Януковичем, є реформа земельних відносин.

Ідея впровадження вільного ринку землі викликає палкі дискусії в суспільстві. Причому, як прихильники, так і противники цього не вирізняються в емоційних епітетах на адресу один одного.

Противники вільного обігу сільськогосподарських земель взагалі роблять апокаліптичні прогнози для майбутнього української нації, якщо ці наміри будуть реалізовані. Але емоційність дискусії, на жаль, не підкріплюються виваженими аргументами, з поясненнями як переваг, так і ризиків, які виникатимуть в наслідок такого рішення.

Автор, в свою чергу, є прихильником впровадження вільного ринку землі. Але при цьому доцільність цього кроку саме зараз викликає великі сумніви.

Реформа відносин в аграрному секторі, як і будь-яка реформа, потребує чіткого визначення мети, цілей, задач, послідовності та інструментарію для їх реалізації. При цьому проголошені мета та цілі реформи мають відповідати справжній меті та цілям.

В Україні це має особливе значення, адже офіційно проголошені добрі наміри доволі часто не співвідносяться із задачами та інструментарієм, який використовується для проведення цих реформ. Це дає підстави вважати, що справжні цілі відмінні від проголошених для суспільства.

Реформи обов'язково потребують аргументованого роз'яснення. Якщо вони не зрозумілі та не сприймаються суспільством, то їх доволі важко реалізувати.

Але з усім цим у чинної влади існують проблеми. Проголошені мета і цілі реформ викликають великі сумніви в їх справжності, а обґрунтування в більшості випадків залишає бажати кращого.

Мета та цілі реформ в аграрному секторі

Метою мала би бути розбудова такої системи стосунків в аграрному секторі, які забезпечать його сталий розвиток, формування в якості одного з провідних у вітчизняній економіці, гарантування продуктової безпеки України, збереження значної частини селянства в якості власників та виробників аграрної продукції на своїй землі.

Останнє особливо важливо, бо селяни в якості власників сільськогосподарських земель та виробників агропродукції є тим середовищем, де формується національна ідентичність будь-якої країни.

Цілями реформи можна було би вважати: залучення інвестицій та дешевих банківських кредитів в сільське господарство і відповідне використання сільськогосподарських земель в якості застави під них.

Ціллю може стати забезпечення внутрішнього ринку продовольством та сільськогосподарською сировиною вітчизняних товаровиробників; задоволення поточних потреб і формування достатніх стратегічних запасів продовольства в державі; підвищення конкурентоздатності сільськогосподарської продукції вітчизняного виробництва на внутрішньому та зовнішніх ринках та становлення українського АПК як одного з провідних та надійних постачальників продовольства, особливо екологічно чистого, на світові ринки.

Така реформа може допомогти вирішити соціальні проблеми селищ та залучити молодь для роботи в аграрному секторі, інтегрувати продукцію українського сільського господарства до світового продовольчого ринку та забезпечити аграрного виробництва кадрами та науковим потенціалом.

Нарешті, це охорона навколишнього середовища, ефективне використання сільськогосподарських земель та збереження і підвищення їх родючості.

Не розпорошуючи увагу на всі аспекти необхідних реформ в аграрному секторі варто розібратись, в якій мірі саме вільний ринок землі є тим першим обов'язковим кроком, без якого досягнення вищевказаних цілей є неможливим.

Очевидно, що перше питання, яке виникає після заяв урядовців, чи є вільний обіг землі однією з цілей реформ, що планується проводити чинною владою, чи все ж таки лише інструментом для досягнення певних цілей та мети?

Зрозуміло, якщо це для влади самодостатня ціль, тоді всі розмови стають не потрібними. В цьому випадку залишається лише прийти до логічного висновку, що є справжньою метою активності можновладців в аграрному секторі.

Варто розібратися, в якій мірі є виправданими очікування, що вільний обіг сільськогосподарських земель сам по собі призведе до залучення значних інвестицій та надасть можливість аграрним підприємствам та фермерам отримувати більше кредитів та на більш вигідних умовах, а також дозволить сформувати ефективних власників в аграрному секторі.

Інвестиції в аграрний сектор зростають і без вільного ринку землі

Останні декілька років можна спостерігати велику зацікавленість українського бізнесу до інвестування в аграрний сектор. Останні українські мультимільйонери та навіть мільярдери з'явились саме в аграрному секторі.

Але в цьому випадку мова йде про величезні аграрні холдинги, кожен з яких вже зараз контролює сотні тисяч гектарів угідь. І кошти, які вони інвестують в аграрний бізнес, зараз вже обчислюються сотнями мільйонів доларів.

Причому зрозуміло, що для них введення вільного обігу земель з встановленим максимальним обмеженням в 2100 гектарів, яким може володіти одна фізична особа, особливих додаткових можливостей не створює.

Все одно основну частину земель потрібно буде брати в оренду. Тобто власники цих аграрних холдингів можуть скупити на себе, своїх близьких та навіть підставних осіб дуже незначну частину від того обсягу с/г земель, які вже зараз знаходяться у них в оренді.

Отже для тих компаній, в яких в оренді вже зараз знаходиться від декількох десятків до декількох сотень тисяч гектарів землі, наявність чи відсутність їх вільного обігу не вплине на ті інвестиції, які вони вже зараз здійснюють і надалі здійснюватимуть в свій аграрний бізнес.

У типового агро виробника в обробці знаходиться від двох до двадцяти тисяч гектарів земель. Теоретично можна припускати, що для них є актуальним купівля сільськогосподарських земель, і їх власники бажатимуть інвестуватимуть сюди свої кошти.

Але, по-перше, вони вже зараз обробляють тисячі гектарів земельних угідь, і викуповувати її їм в більшості випадків не має сенсу. Додаткова скупка земель окрім значних фінансових та організаційних зусиль, відволікатиме кошти від необхідних інвестицій в сільгосптехніку, в сховища тощо.

Єдина принципова відмінність оренди від власності землі для таких компаній полягає в сподіваннях убезпечити себе від рейдерського захоплення. А останні два роки в різних регіонах можна спостерігати непоодинокі намагання відібрати у тих чи інших агровиробників ті землі, що знаходяться в оренді.

Причому зрозуміло, що з такими спробами стикаються не великі агрохолдингів, а саме малі та середні сільгоспвиробники, які не настільки фінансово могутні, щоби захистити себе в тих чи інших "владних кабінетах".

І третьою потенційною категорією, що бажатиме інвестувати власні кошти в купівлю с/г земель, можна вважати фермерів, у яких в обробці знаходиться від декількох десятків до максимум двох тисяч гектарів сільськогосподарських угідь.

Але на сьогодні це в Україні найбільш третирувана та незахищена категорія аграріїв. І в більшості випадків у них немає коштів для інвестування їх в скупку навіть двох-трьох сотень гектарів. До того ж вони зіштовхнуться з численними ризиками навіть після придбання земель.

Чи отримають аграрії більше кредитів?

Ще один стереотип полягає в тому, що вільний обіг землі сприяє кредитуванню аграріїв.

Великі агрохолдинги можна одразу вилучити з переліку тих, хто бажатиме отримати кредит, віддаючи землю в заставу. Необхідні їм для ведення власного бізнесу оборотні кошти абсолютно незрівнянні з тими, які вони зможуть отримати під заставу землі.

Що стосується середніх та малих агровиробників, то для них кредити під заставу землі начебто можуть бути більш актуальними. Але і в цьому випадку не все так просто.

Як і в будь-якому бізнесі, аграрії потребують короткострокові кредити - до року - для поповнення оборотних коштів та довгострокові інвестиційні кредити - до п'яти-семи років - для закупівлі техніки та обладнання, материнського поголів'я великої рогатої худоби та свиней, будівництва об'єктів, що задіяні в аграрному виробництві.

Але надавати землі в заставу під короткострокові кредити аграріям невигідно, так само як і комерційним банкам через високі витрати на оформлення застави землі.

Враховуючи це, під, так звану, "оборотку" землю не заставлятимуть. Крім того процедура та реалізація заставленої землі теж потребуватимуть суттєвих витрат для банку. Отже на практиці кредитні ризики по короткостроковим кредитам навіть після введення у вільний обіг с/г земель покриватимуться в першу чергу за рахунок застави майбутнього врожаю та наявного в сховищах аграрної продукції, а також інших активів позичальника.

Тобто так, як це робиться сьогодні. Насправді значна частина ризиків за короткостроковими кредитами для аграріїв, як і всюди в розвинутих країнах, мала би покриватись за рахунок страхування сільськогосподарської діяльності.

Але це можливо лише за умови грамотної та ефективної державної допомоги. Поки що, на жаль, в цьому напрямку українською державою зроблено катастрофічно мало.

Якщо говорити про довгострокові кредити, то дійсно застава землі могла би бути ефективним інструментом покриття банківських ризиків, але і в цьому випадку існуюча практика показує, що для малих та середніх аграрних підприємств вигідніше купувати аграрну техніку та обладнання за схемами лізингу чи застави самої цієї техніки та обладнання.

Що стосується придбання поголів'я великої рогатої худоби та свиноматок, то і в цьому випадку ефективніше діятиме система кредитування під заставу купленого поголів'я з одночасним страхуванням, яке убезпечуватиме компенсацію збитків в разі його загибелі.

Крім того обсяг тих земель, що знаходитиметься у власності малих та навіть середніх агровиробників, буде не настільки значним, щоби  розраховувати на суттєві кредитні кошти.

Враховуючи, що в кредит можна буде взяти в кращому випадку лише половину суми від  ринкової вартості заставленого майна, може з'ясуватись, що питання про довгострокові інвестиційні кредити під заставу землі для таких агровиробників носитиме скоріше теоретичний характер.

Це не означає, що можна взагалі заперечувати можливість та доцільність запровадження застави землі для банківського кредиту, але і переоцінювати їхню роль, як інструменту вкрай необхідного для значного зростання обсягів кредитування навряд чи варто.

Чи з'являться ефективні власники?

Ще одним доволі вагомим аргументом впровадження вільного ринку землі є сподівання, що це дозволить формування ефективних власників, які дбатимуть про свою землю, зберігатимуть та підвищуватимуть її родючість.

З точки зору теорії, це абсолютно справедливе припущення.

Але у великих аграрних компаній більшість земель, які вони обробляють, знаходяться в оренді. Отже для них питання власності на с/г землі, як аргументу формування ефективного власника, не зовсім актуальне.

Більш значним фактором, що породжуватиме в них зацікавленість в збережені родючості землі, є усвідомлення взаємозалежності родючості наявних земель та капітальної вартості їхнього бізнесу.

Хоча в той же час слід визнати, що власники таких агрохолдингів відірвані від землі. Деякі з них взагалі вже живуть з родинами закордоном. Для них земля лише інструмент, що формує грошові потоки.

І збільшення цих потоків забезпечуються не стільки за рахунок підвищення продуктивності праці та зростання врожайності одного гектару оброблених земель, скільки в результаті збільшення обсягів земель, що обробляються аграрними підприємствами.

Показовим є те, що навіть в провідних агрофірмах, які займаються аграрним бізнесом 8-10 років, врожайність з одного гектару угідь в півтора-два рази нижча, ніж в звичайних фермерських господарствах в Європі. І це при тому що саме в нас якість земель та природні умови в переважній більшості значно кращі.

Та ж ситуація і з середніми агропідприємствами. Власники, як правило, відірвані від безпосередньої обробки землі. Для них головним пріоритетом є перехід у "вищу лігу" агробізнесу.

Тому дотримання природоохоронного законодавства, збереження та підвищення родючості земель - їх турбує не найбільше.

Шанобливе ставлення до землі більш характерне для малих сільгоспвиробників - фермерів. Але і вони в непоодиноких випадках гребують дотриманням правил землеробства. Їх на ці порушення доволі часто штовхає безгрошів'я та свідома політика українських урядів, які в першу чергу допомагають та зважають на інтереси великих гравців аграрного сектору.

І сподівання, що навіть купивши землю, яка  зараз знаходиться в оренді, їх поведінка негайно зміниться, є марними.

Важливим інструментом, який повинен забезпечити охорону навколишнього середовища, збереження та примноження родючості земель, є наявність ефективного жорсткого контролю з боку держави.

Повинен бути запроваджений тотальний моніторинг використання всіх сільськогосподарських земель та застосовуватись максимально жорсткі санкції за порушення сівозміни, забруднення угідь чи їх невикористання.

В той же час корумпованість державного апарату в Україні настільки всеохоплююча, що немає впевненості, що навіть цей інструмент діятиме ефективно.

А без цього всі розмови про збереження, вже не кажучи про підвищення, родючості земель не дуже змістовні.

Отже незважаючи на те, що вільний обіг земель є важливим елементом впровадження цивілізованих відносин в аграрному секторі, перевищувати його роль в залученні інвестицій і кредитів, та формування ефективних власників навряд чи доречно.

Цього можна досягти лише розробивши та впровадивши великий комплекс заходів організаційного, нормативного та фінансового характеру, які сприятимуть інвестиційній привабливості сільського господарства та формуванню високоефективного аграрного виробництва.

При цьому запровадження вільного ринку землі без цього комплексу породжуватиме значні ризики та напруження в українському суспільстві.

Читайте також:

ЖКГ: хто продавець і покупець?

Як подолати комунальний монополізм

ОСББ як комунальна хірургія

Детінізація зарплат - боротьба з вітряками

Пенсійна реформа як суміш міфів