Мічені Нобелем: продавець лимонів Джордж Акерлоф
Психологічна теорія справедливості стверджує, що після падіння зарплати нижче рівня, який видається працівникові "справедливим", він починає недбало ставитися до своїх обов'язків. Працівник, отримавши більше заслуженого, схильний віддячувати фірмі лояльністю у майбутньому.
"Економічна правда" продовжує рухатися до 1969 року, коли був названий перший лауреат Нобелівської премії з економіки - найпрестижнішої галузевої відзнаки, заснованої на честь 300-річчя Банку Швеції.
На початку листопада "ЕП" написала про володаря нагороди 2002 року. Сьогодні на редакційному "календарі" - перший рік нинішнього тисячоліття.
У 2001 році економічна премія пам'яті Альфреда Нобеля була присвоєна трьом видатним економістам сучасності, які першими створили і розвинули теорію ринків з асиметричною інформацією.
Джордж Акерлоф, Джозеф Стіґліц та Майкл Спенс є настільки яскравими вченими і громадськими діячами, що заслуговують окремого розгляду.
Акерлоф відомий вивченням ринків, де продавці володіють більшою інформацією про якість продукції, ніж покупці. Учений довів, що на таких ринках менш якісні продукти витісняють високоякісні, деформуючи механізм утворення цін.
Сфера наукових інтересів
Здобуваючи науковий ступінь доктора філософії у престижному Массачусетському технологічному інституті, Акерлоф вивчав популярну у ті часи теорію економічного зростання. Уже тоді він зрозумів, що навряд чи хтось зможе створити щось краще за модель Ерроу або ж модель економічного зростання його вчителя Солоу.
Саме тому власну дисертацію Акерлоф оцінює не надто високо, однак каже, що це була одна з перших спроб поставити кейнсіанську макроекономіку на тверду мікроекономічну основу.
У 1966 році молодий учений починає кар'єру асистента професора у Берклі. Того ж року він пише статтю "Ринок лимонів", яка згодом принесла автору світову славу дослідника асиметричної інформації.
Втім, шлях Акерлофа до визнання був тернистим. У 1960-ті роки більшість економічних моделей у західній науці були варіаціями на тему простої моделі досконалої конкуренції.
Учений був одним з небагатьох, хто насмілився піти всупереч традиції і використати новий економетричний апарат для дослідження ринків з асиметричною інформацією, у яких, на відміну від ідеальних ринків досконалої конкуренції, знання продавців і покупців про товар суттєво різняться.
"Лимонна" стаття науковця виявилася настільки незвичною, що отримала три відмови в американських економічних виданнях, перш ніж була прийнята до друку редакцією Quarterly Journal of Economics у 1970 році.
Після вручення нобелівської нагороди професор Акерлоф висловив філософське ставлення до негативних рецензій, отриманих в молодості. Економіка, на думку лауреата, є потужним дослідницьким інструментом, однак нагадує мікроскоп, який зазвичай фокусує увагу на певних аспектах реальності, оминаючи інші аспекти.
Продовжуючи цю аналогію, Акерлофа можна вважати тим, хто зумів перевести важкий мікроскоп економічної науки на невивчені сфери економічного життя.
Численні дослідження лауреата стосуються теорії вимушеного безробіття, впливу соціальних традицій на безробіття, інертності цін і зарплат на ринках монополістичної конкуренції, проблем бідності, расової дискримінації, монетарної політики, об'єднання Німеччини, причин зростання частки позашлюбних дітей в афро-американців у США і навіть вплив кастового устрою на економіку Індії.
Втім, основний акцент науковець зробив на ролі ідентичності, співробітництва, справедливості, стадної поведінки, інформаційної асиметрії в економіці, збагативши економічний аналіз надбаннями соціології, антропології та психології.
Суть вчення
У статті "Ринок лимонів: невизначеність якості та ринковий механізм" Акерлоф аналізує ринок, де продавці краще за покупців інформовані про якість продукції.
Автор розкриває концепцію інформаційної асиметрії на прикладі ринку старих авто, які можуть бути якісними або дефективними, на американському сленгу - "лимонами".
При купівлі автомобіля покупець не може відразу визначити: перед ним хороша машина чи "лимон". Однак з практикою новоспечений власник дізнається про свою покупку безліч унікальної інформації, відомої лише йому.
Найчастіше власники "лимонів" приймають рішення якнайшвидше позбутися зіпсованого товару. Відтак вони виходять на ринок старих автомобілів, на якому трапляються і хороші машини, що продаються з інших причин.
Рівноважна ціна на цьому ринку, звісно, є нижчою за середні ціни автосалонів. Причиною цього є не тільки зношеність транспорту, а й вищий ризик придбати "лимон", на який наражається необізнаний покупець.
Відповідно, рівноважна ціна встановлюється посередині між високою реальною вартістю якісних автомобілів та низькою внутрішньою вартістю "лимонів".
Як наслідок, добросовісні продавці якісних старих авто виходять з ринку, бо вважають сформовану таким чином ціну заниженою. У той же час власники "лимонів" з радістю заповнюють ринок, оскільки середня ціна значно перевищує реальну вартість підфарбованого автомобільного мотлоху.
За умов невизначеності якості товару для покупців виникає явище зворотного або негативного відбору, оскільки якісні товари витісняються гіршими. Схожий економічний закон був сформульований ще у 16-му столітті радником королеви Єлизавети Томасом Грешемом: "Погані гроші витісняють хороші".
Втім, Акерлоф зазначає, що аналогія не є повною: закон Грешема передбачав, що кожен учасник ринку знає, які з монет - срібні чи золоті - є переоціненими. Тимчасом, зворотний відбір виникає за умов інформаційної асиметрії, коли одна сторона ринку не володіє усією повнотою даних про якість предмету обміну.
Акерлоф приходить до висновку: негативні наслідки недобросовісної поведінки продавців на ринку не обмежуються лише втратами покупців, які придбали неякісний товар. Значно гіршим результатом асиметрії інформації стає витіснення чесних агентів, які незгодні продавати якісний продукт за безцінь.
Як наслідок, страждає уся система. За умов інформаційної асиметрії ринковий механізм дає збій, втрачаючи здатність стимулювати покращення якості продукції та адекватно задовольняти потреби всіх учасників.
Особливо різко асиметрія інформації і негативний відбір проявляються у країнах, що розвиваються. "Індійські домогосподарки вимушені ретельно перебирати рис, куплений на ринку, оскільки торговці нерідко навмисно підсипають у нього дрібні камінці, схожі за кольором і формою на рисові зерна", - пише Акерлоф.
Будь-яке порівняння відмінностей у якості товарів, придбаних на вуличних ринках, із стандартною якістю товарів в американському супермаркеті свідчить, що проблема неоднорідності якості значно гостріша на Сході, ніж на Заході, додає він.
Оскільки підприємницький хист зустрічається рідко, неоднорідність якості продукції може гальмувати економічний розвиток країн, що розвиваються.
По-перше, заняття торгівлею в умовах асиметрії інформації і ризиків купівлі неякісної продукції стає прибутковим бізнесом, відволікаючи потенційних підприємців із сфери виробництва на товарні ринки.
По-друге, неоднорідність якості продукції провокує зростання трансакційних витрат часу та енергії підприємця на одиницю випуску продукції.
Україна з 1990-х років теж перебуває у замкнутому колі інформаційної асиметрії, високих трансакційних витрат і млявого економічного росту. Проводячи паралелі з Індією, можна виявити спільні риси кредитних ринків країн, що розвиваються.
Акерлоф звертає увагу на обмеженість індійських інвестиційних банків, які в середині 20 століття знаходилися під контролем кастових та етнічних угрупувань.
Такі кредитні інститути, працюючи в умовах загального обману та невизначеності, надавали позики за прийнятними ставками лише "своїм". Багаті землевласники, боячись фінансових махінацій, не довіряли банкам з "чужих" общин, що стримувало розвиток депозитного ринку і не сприяло зниженню кредитних ставок.
Ставки в індійських селах були удвічі вищими, ніж у містах. Банки, які хотіли проникнути на сільські ринки і зіграти на різниці відсоткових ставок, неодмінно зазнавали збитків, оскільки залучали недобросовісних позичальників.
На кредитному ринку позичальники виступали агентами, які володіють повною інформацією. Банки з великих міст не знали, кому виділяють кошти, а тому були змушені підвищувати ставки для покриття ризиків, що призводило до подальшого відпливу чесних позичальників і заміщення їх клієнтами-"лимонами".
Натомість місцеві лихварі, знаючи оточення, могли, не наражаючись на серйозний ризик, кредитувати тих, хто за інших умов взагалі не міг би отримати позику.
Протягом усієї наукової кар'єри Акерлоф приділяв багато уваги економічним проблемам бідності. Вчений активно вивчав взаємозв'язок між бідністю, безробіттям, наркоманією, криміналом і проблемами расових меншин у США.
Так, у 2000 році частка афроамериканців за межею бідності становила 23,6%, що утричі перевищувало показник зубожіння білого населення - 7,7%. Відтак Акерлоф створив теорію ідентичності для пояснення бідності серед національних меншин.
Він зазначив, що вибір ідентичності молодого афроамериканця досить складний: адаптація до домінантної культури психологічно надто витратна, оскільки існує високий ризик неприйняття як з боку білих, так і відторгнення з боку сім'ї і друзів, що залишаються у рамках опозиційної культури.
Саме тому багато представників расових меншин обирають психологічно легший, але фізично більш виснажливий шлях, зберігаючи контр-культурну ідентичність.
Для боротьби з негативними наслідками проблем расових меншин Акерлоф пропонує приділяти більшу увагу вихованню молоді з бідних районів, підвищуючи витрати на якісну загальну освіту для афроамериканців.
Працівник без якісної освіти може бути наділеним значними вродженими здібностями, однак якість цих здібностей має підтверджуватися освітньою установою, перш ніж компанія прийме рішення взяти його на роботу.
Такий заклад повинен мати гарну репутацію, тоді як поганий імідж шкіл з бідних районів звужує економічні перспективи їх випускників. Відтак диплом про освіту є інструментом послаблення інформаційної асиметрії та її шкідливих наслідків.
Важливим предметом досліджень Акерлофа, відзначеним Нобелівським комітетом, є проблема вимушеного безробіття та ефективної заробітної плати.
Зростання рівня безробіття під час економічних криз американський професор пояснює схильністю фірм платити більшу за ринкову зарплатню. Така зарплата називається ефективною, вона менш залежна від бізнес-циклів, тоді як ринкова заробітна плата знижується разом з падінням сукупного попиту на продукцію.
Безробіття виникає через те, що підприємства не хочуть знижувати зарплату усім працівникам до економічно виправданого рівня і надають перевагу звільненню частини персоналу для збереження ефективної зарплати.
Такі мотиви роботодавців Акерлоф пояснює низкою факторів, що знаходяться за межами традиційної економічної науки. Антропологічна теорія обміну послугами робить акцент на тому, що працівник, отримавши більше заслуженого, схильний віддячувати фірмі лояльністю у майбутньому.
Психологічна теорія справедливості стверджує, що після падіння зарплати нижче рівня, який видається працівникові "справедливим", він починає недбало ставитися до своїх обов'язків. Соціологічна теорія еталонних груп пояснює надлишкові зарплати дією певних групових норм щодо "справедливої зарплати".
За моделлю "інсайдер-аутсайдер", існуючі працівники - інсайдери - не допускають до фірми претендентів ззовні, згідних трудитися за плату, нижчу від ефективної.
Впровадження результатів досліджень
Наукові праці Акерлофа знайшли широке застосування у медичному страхуванні, фінансовому секторі, ринку праці, корпоративному управлінні. Асиметрія інформації виявилася невід'ємною складовою багатьох секторів економіки.
Позичальники про власну платоспроможність знають більше, ніж кредитори. Продавці про свої товари знають більше, ніж покупці. Наймані топ-менеджери про прибутковість фірми знають більше, ніж акціонери. Страхувальники можуть краще за страхову компанію оцінити стан свого здоров'я. Прикладів безліч.
Нобелівський лауреат з економіки Деніел МакФадден, сказав, що Акерлоф і його колеги з премії здійснили революцію у розумінні, як працюють ринки в умовах асиметричної інформації. Ця теорія дала життя простій, але сильній універсальній ідеї. Принцип зворотного відбору увійшов до підручників з мікроекономіки.
Цікаво, що подолання проблем асиметрії інформації Акерлоф не вважає лише обов'язком держави. Це спільна відповідальність усіх агентів ринкової економіки.
Замість жорсткого державного регулювання нобелівський лауреат пропонує розвивати інститути гарантування та підвищувати репутацію учасникам ринку.
Проблеми асиметричності інформації ефективно вирішуються в економіках, у яких істотну роль відіграють бренди, товарні знаки, франчайзинг, фірмові магазини, ліцензування і державний захист контрактів.
За таких умов важче грати в нечесну гру, оскільки вона призводить до втрати репутації і майбутніх доходів. Покупцям, у свою чергу, легше зробити правильний вибір і уникнути придбання чергового "лимона".
Досьє лауреата
Джордж Акерлоф народився 1940 року у Нью-Хейвені, штат Коннектикут, США. Навчався у Єльському університеті та Массачусетському технологічному інституті.
Працював у Берклі, Комітеті економічних радників при президенті Ніксоні, викладав в Індійському статистичному інституті та Лондонській школі економіки.
Фахівець з інформаційної економічної теорії та поведінкових фінансів.
Економісти про Акерлофа: Михайло Довбенко, Юрій Воронов