Європа страйкує, Україна боїться

Наприкінці вересня по Європі прокотилася хвиля масових маніфестацій. Найбільший - стотисячний - мітинг відшумів під стінами Європарламенту в час, коли депутати обговорювали урізання соціальних витрат у країнах співдружності.

На думку голови Єврокомісії Жозе Мануеля Барозу, без суворого обмеження усіх бюджетних витрат не обійтися. Уряди країн, які почали готувати бюджети на 2011 рік, зрозуміли його заклик дослівно.

Португалія знижує державні виплати за усіма статтями на 5%, Іспанія піднімає ПДВ на 23%, Британія закликає громадян підтягнути паски, бо дефіцит державного бюджету становить 11% від ВВП. Реакція населення ЄС не забарилася.

Після підписання Лісабонської угоди - своєрідної конституції ЄС - громадяни Європи позбавлені прямого впливу на формування загальних засад життя союзу.

Тому робітники Європи згадали про страйки, якими вони вибороли собі високі соціальні стандарти. А зараз ці привілеї у них почали відбирати, пояснюючи це потребою економити і пережити кризу. Втім, громадяни не збираються так просто здаватися. Забутий за роки процвітання профспілковий рух знову набирає сили.

Ситуація, на думку британського видання Independent, може сягнути напруження 1968 року, коли в Європі вибухнуло останнє велике робітниче повстання, яке поєдналося з кризою буржуазної ідеї та піднесенням лівої суспільної філософії.

Поки що профспілковий рух у Європі розрізнений, але коли нові бюджети будуть прийняті і соціальні виплати зменшаться, ситуація може змінитися кардинально.

Початок хвилі

Фахівці Інституту Гувера у дослідженні профспілкового руху 2003-2008 років умовно поділили країни Європи на два табори.

У першому традиції страйків були розвиненими, і маніфестації проходили часто. Цю групу очолила Франція, де працівники державних підприємств виходили на загальнонаціональні демонстрації майже двічі на рік. Потім йшла Великобританія, де не так масово, але постійно страйкували робітники різних компаній.

До другої групи увійшли більш стабільні країни - Бельгія, Ірландія, Німеччина, Ісландія. Тут страйки відбувалися не так часто і не набували великого резонансу, бо профспілкам вдавалося знаходити спільну мову з державою чи підприємцями.

За даними Єврокомісії, у цей період більшість маніфестацій закінчувалося підписанням угод між працівниками і власниками компаній. Тоді прибутки фірм постійно зростали, і вони могли поліпшувати умови праці робітників.

За інформацією Міжнародної організації праці, у 2005 році на залагодження трудових конфліктів уряди ЄС витратили близько 300 мільйонів євро.

Ситуація змінилася з початком економічної кризи. Глави держав стали несміливо заявляти, що робітникам потрібно буде обмежити свої витрати. Особливо гучно про це заговорили навесні 2010 року, коли Греція опинилася на межі дефолту, а майже збанкрутіла Ісландія відчайдушно просила міжнародної допомоги.

Уряди наочно впевнилися, до чого призводить потурання високим соціальним стандартам. Країнам довелося вибирати: або нормальні зарплати і пенсії, або збереження балансу державного бюджету та власної фінансової спроможності.

Афіни, які намагалися балансувати на межі, закінчили масовими страйками і переддефолтним станом одночасно. А коли європейські лідери разом з МВФ виділили майже 900 мільярдів доларів і поставили умову навести лад у державних фінансах, Греція просто перестала звертати увагу на маніфестантів.

Її прикладом скористалися інші країни. Заявляючи про потребу економії, вони піднімають пенсійний вік і скорочують зарплати державним службовцям.

Уже не йшлося про угоди з робітниками, бо в державних бюджетах на це не було коштів. Населення відповідало маніфестаціями, кількість протестуючих зростала. З початку 2010 року, за даними Eurostut, чисельність страйкуючих зросла на 25%. Уряди і далі намагалися не помічати цього і проводили політику економії.

Причиною такого спокою європейських президентів і прем'єрів, на думку оглядачів EuroNews, може бути їхня впевненість у тому, що найбільші європейські профспілки зараз дезорганізовані і не будуть проводити масові акції.

Маніфестації 30 вересня доводять це, бо найбільші робітничі організації вивели людей на вулиці окремо і не змогли узгодити свої дії у різних країнах світу.

Зараз представники великого бізнесу вимагають від профспілок та уряду Британії повідомляти про страйки заздалегідь, аби вони мали час підготуватися. Представники профспілок уже заявили, що, можливо, приймуть таку пропозицію.

Дослідники New Economics Foundation з Британії вважають, що найважче криза може вдарити по громадянах Європи уже восени і взимку. Саме тоді бюджети жорсткої економії почнуть працювати, тож профспілковий рух має пожвавитися.

Крім того, європейці відчувають себе обдуреними. Криза почалася з фінансового сектора, де великі банки захопилися ризикованими операціями і не спромоглися втримати ліквідність. У підсумку, до протестів приєднаються антиглобалісти - люди не хочуть платити за помилки банків і корпорацій.

Податкові мітинги

Хоча з 2008 року обсяги зарплат і соціальних виплат в Україні значно скоротилися, а рівень життя населення погіршився, до масових заворушень поки не дійшло.

Досі мітингів у країні, окрім ситуативних виступів на місцях, не відбувалося. Якщо у Європі профспілки лише частково на боці керівників підприємств, то в Україні взагалі неможливо розрізнити їх інтереси.

Навіть гірше - коли у розпалі передвиборної боротьби 2009 року Партія регіонів запропонувала закон про підвищення соціальних стандартів, керівництво Національної федерації профспілок, очолюваної регіоналом Василем Харою, висловилося проти. Аргумент - погіршення фінансового стану підприємств.

Втім, підвищення ціни на газ влітку ситуацію дещо змінило - ігнорувати 50-відсоткове збільшення вартості палива профспілки не змогли.

У Києві, Харкові та інших містах пройшли мітинги міських профспілок, які вимагали від Кабміну скасувати рішення, "прийняті з порушенням законів і Генеральної угоди". Голова уряду Микола Азаров відповів, що підвищення тарифів відбулося на вимогу МВФ, тож скасуванню не підлягає. Нових маніфестацій не було.

Друга спроба підняти суспільну хвилю протесту пов'язана з проектом податкового кодексу. На стадії написання проти нього виступали в основному представники великого бізнесу, іноземні компанії та потужні галузеві асоціації.

Однак після публікації остаточної версії проекту стало зрозуміло, що найбільше постраждають малий і середній бізнес, тож тепер ініціативу перехопили вони.

З середини вересня у новинах почали з'являтися повідомлення про ті чи інші виступи підприємців. У першу чергу, вони вимагають зберегти спрощену систему оподаткування, суттєво обмежену проектом кодексу.

Урядовці, зокрема, керівник робочої групи з розробки кодексу віце-прем'єр Борис Колесніков та голова Держкомпідприємництва Михайло Бродський, не раз заявляли, що змін не буде, "всі платитимуть податки на рівних умовах".

Однак певні зрушення є: єдиний податок для підприємців, які працюють не за місцем реєстрації, у проекті зменшений з 1 500 гривень до 600 гривень.

Що ж буде далі? "Протестні настрої серед населення ростуть. Наслухавшись обіцянок влади, люди не побачили позитивних змін. Більше того, ціни зростають, а закони стають все жорстокішими", - вважає перший заступник голови Конфедерації вільних профспілок України Анатолій Акимочкін.

За його словами, працівники зараз часто звертаються до профспілок, вимагаючи конкретних дій. Втім, такої думки притримуються не всі.

"У разі ускладнення ситуації уряд може використовувати непопулярні методи. Однак це не свідчить, що будуть нові мітинги. Працівники навряд чи будуть страйкувати, бо уряд іде на легалізацію зарплат і підняття платоспроможності людей", - каже президент Спілки орендарів та підприємців Віктор Хмелевський.

На його думку, малий бізнес завжди може домовитися з найманими працівниками, а на великих підприємствах є давно сформовані профспілки, які самі обстоюють інтереси своїх членів перед власниками виробництва.

Втім, навіть серед прихильників страйків ніхто не може сказати, чи стануть заворушення такими ж масовими, як у Європі. "Всі бояться втратити роботу, адже відомо, на кого у нас працюють судді", - підкреслили в одній із профспілок.