Олег Тягнибок: противник популізму і радикал

"Економічна правда" разом з відповідями кандидатів продовжує публікувати власний редакційний аналіз.

Даний аналіз коментує другу частину відповідей кандидата в президенти від громадської організації "Свобода" Олега Тягнибока стосовно галузевої економіки.

З аналізом першої частини відповідей кандидата можна ознайомитися тут.

Блок 4. Державне регулювання і податки

Олег Тягнибок звертає увагу на ті аспекти економічної політики, які залишилися поза увагою інших кандидатів. Водночас, його економічній ідеології бракує системності та розуміння механізмів імплементації оригінальних ідей.

Відсутність концептуальності не дозволяє прогнозувати, яку позицію кандидат займе стосовно того чи іншого питання, що є значним ризиком для макроекономічної стабільності. Економічна політика може спиратися на певну ідеологію, але вона має бути прогнозованою і зрозумілою.

Серед конструктивних положень економічної ідеології Олега Тягнибока варто відзначити його раціональну позицію щодо соціальних видатків держави. Він резонно стверджує, що "під час економічної кризи не слід зменшувати соціальні виплати, але й не можна їх піднімати ціною незабезпечених емісій та скорочення фінансування стратегічно важливих напрямків".

Рекомендації "зменшити популізм і корупцію, реалізовувати програми повернення в Україну незаконно вивезених прибутків та виведення з тіні економічної діяльності, запровадити податки на розкіш та надприбутки, а також встановити пряму залежність розміру пенсії від стажу роботи та допустиме п'ятикратне співвідношення між максимальною і мінімальною пенсіями" є перспективними.

Положення, що "при погіршенні ситуації краще скоротити соціальні виплати, але продовжити фінансування інфраструктурних проектів, стимулювання ринків та фінансування армії" свідчить, що Олег Тягнибок, на відміну від інших кандидатів, не є прихильником політики соціального популізму і не спекулює на ній.

Такий висновок підтверджує також теза кандидата про те, що виходити з кризи треба шляхом цільового стимулювання вітчизняних ринків та виробників з одночасним мораторієм на популізм незабезпеченого підняття соціальних виплат.

Досить раціональний підхід Олег Тягнибок демонструє і у питаннях оподаткування малих підприємств. Його теза про те, що "хоч ставки єдиного податку для підприємців є заниженими, але з огляду на економічну кризу їх треба залишити незмінними", виглядає доречною.

Варто зазначити, що, не будучи спеціалістом у фіскальній політиці, кандидат порушив важливу проблему, яку оминули майже всі інші кандидати: використання єдиного податку як методу ухилення від сплати податків.

Йдеться про випадки, коли замість одного великого підприємства, що має сплачувати збори на загальних підставах, формується кілька невеликих, які обходяться у розрахунках з бюджетом єдиним податком. Отже, кандидат добре знає проблематику даного питання.

Водночас, як і в питаннях блоку 1, Олег Тягнибок не продемонстрував достатнього володіння необхідною інформацією. Зокрема, він пропонує законодавчо визначити поняття "фіктивне підприємництво", "фіктивне підприємство", "фіктивні операції", "безтоварна операція" та внести зміни до Кримінального кодексу, передбачивши відповідальність за здійснення такої діяльності.

Тимчасом, стаття 2005 Кримінального кодексу дає визначення фіктивному підприємництву і передбачає штраф від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років.

Пропозиція Олега Тягнибока запровадити наджорсткі покарання за корупцію, максимальною мірою яких має стати смертна кара за завдані державі збитки в особливо великих розмірах, видається небезпечною в українських умовах, бо в такий спосіб можна стратити весь державний апарат.

Більш раціональним методом бачиться боротьба з факторами та стимулами, які провокують високий рівень корупції.

Радикалізм кандидата у питаннях націоналізації може стати більшою економічною проблемою, ніж фінансова-економічна криза. Один з ключових факторів стабільності економіки - довіра інвесторів до країни, однак запропоновані механізми націоналізації можуть повністю її підірвати.

Отже, окремі пропозиції Олега Тягнибока видаються корисними для економіки, проте вони можуть бути девальвовані реалізацією його спірних ідей.

Блоки 5 і 6. Паливно-енергетичний комплекс та промислова політика

Експерти Олега Тягнибока, очевидно, вірять у свою спроможність чесно і непідкупно керувати державними монополіями, нафтогазовими і промисловими. Однак досвід свідчить, що коли імпортер газу і нафти є державним монополістом, він не може ефективно управляти жодною з цих сфер. А команда Тягнибока пропонує, до того ж, не допускати діяльність недержавних трейдерів іще й на внутрішній ринок.

Сумніви в можливості адекватного управління нафтогазовим монополістом посилюються, після пропозиції формувати базову ціну на газ для внутрішніх споживачів з урахуванням надходжень від транзиту газу. Саме такий підхід протягом останніх років призводить до занепаду української ГТС.

Те саме стосується ідеї реприватизації ключових українських підприємств, якою команда кандидата планує управляти за допомогою Мінпрому. Чого варті нинішні результати роботи "Укртелекому", "Укрзалізниці" або вугільних підприємств?

До речі, останні пропонується повністю повернути в державну власність, і це якраз схоже на популізм. Не кажучи вже про те, що підтримати їх планується, сприяючи "формуванню культу шахтарської праці в шахтарських регіонах".

З першого погляду привабливо виглядає програма "Карбамід в обмін на скраплений газ", однак, як писала "Економічна правда", в постачанні цієї сировини в Україну набагато більше технологічних, ніж політичних неузгодженостей, зокрема, відсутність інфраструктури для прийому танкерів зі скрапленим газом.

Радикальне вирішення пропонує команда Тягнибока і в контексті розриву газових контрактів "Нафтогазу" з "Газпромом". Його експерти погрожують розпочати відкриту війну проти російської монополії.

Можливо, російська сторона і заслуговує на таке ставлення, однак це може серйозно зіпсувати стосунки і з іншими потенційними партнерами.

Позитивно, що експерти Тягнибока згадали в своїх відповідях можливість надання в оренду підземних сховищ газу. Ця ідея зазвичай ігнорується політиками, хоча могла би принести в бюджет значні прибутки.

Натомість пропозиція приймати інвестиції в нафтопереробну галузь лише з держав, які сьогодні не постачають значні обсяги енергоносіїв, досить наївна. Наприклад, значну частку імпортних бензинів Україна отримує не з Росії, а з Литви та Білорусі.

Що ж до орієнтування енергетичної стратегії на атомні електростанції, а промислової політики - на різноманітне машинобудування, то в цьому є певні раціональні ідеї, які, теоретично, можуть оздоровити українську економіку.

Ось тільки якщо ці машинобудівні підприємства будуть розвивати за допомогою Мінпромполітики, а не приватних власників, то шанси на їх реальний розвиток сильно падають.

Блок 7. Агросектор

Окреслюючи свою позицію щодо перспектив розвитку аграрного сектора України, кандидат в президенти Олег Тягнибок, попри притаманну йому категоричність, продемонстрував дипломатичні здібності.

Він не став обирати для країни одну з двох існуючих моделей - франко-голландську чи американську, оскільки кожна з них, на думку політика, має як позитивні, так і негативні риси.

Перша, яка передбачає розвиток малих селянських господарств, не цілком підходить для держави через значно більший ресурсний потенціал України порівняно з іншими країнами Європи, а друга, яка полягає у державній підтримці великих аграрних холдингів, може призвести до знищення українського села.

Тому в Україні має бути запроваджена "українська модель", суть якої, зокрема, зводиться до "формування енергогенеруючих біоорганічних агроекосистем".

"Україна, з її агрокліматичними умовами та безцінними земельними ресурсами, може стати світовим лідером з виробництва продовольства та енергетичних біоресурсів", - пише Тягнибок.

Якщо селяни перероблятимуть на біогаз і біогумус відходи підприємств інших секторів економіки та стічні води великих міст, це дозволить досягти повної енергетичної незалежності держави та забезпечити екологічне благополуччя довкілля, переконаний кандидат.

У відповідях кандидата конкретні пропозиції часто межують із заскорузлими штампами на кшталт "забезпечити продовольчу безпеку", та традиційними канцеляризмами, притаманними чиновникам, - "створити", "забезпечити", "стимулювати".

Втім, слід віддати належне кандидату - далі він зупиняється на інструментах, які можна використати для виконання його програми.

Серед однозначно позитивних - фіскальне стимулювання виробників та пільгове державне кредитування сільськогосподарських програм. Правда, остання теза згодом наводиться ще раз. Можливо, через неуважність, а може, таким способом автор підкреслює важливість цього положення.

Вистачає у тексті дискусійних думок. Наприклад, Тягнибок пропонує сприяти кооперативному рухові на селі, але не пояснює, як саме.

Він також хоче забезпечувати продовольчі потреби внутрішнього ринку винятково вітчизняними продуктами, за винятком тих, що не виробляються в Україні.

Але ця мета в основному уже досягнута: більше 90% їжі в українських магазинах - вітчизняного походження. Що має намір кандидат зробити із, скажімо, польськими поставками м'яса чи картоплі, він не каже. Просто заборонити імпорт? Якщо так, то як це позначиться на членстві України у СОТ?

Ще одна дискусійна тема - ухвалення державних програм. Їх Тягнибок пропонує прийняти чимало. Однак практика показує: кожен новий уряд починає свою діяльність з розробки програм і до завершення своєї каденції навіть не завжди встигає їх прийняти. Звісно, про їхню реалізацію уже не йдеться.

Радикалізм Тягнибока знайшов свій вихід у ціновій політиці. Він вважає за необхідне запровадити регулювання цін на сільськогосподарську продукцію - абсолютно комуністична теза кандидата-націоналіста.

Утім, якщо він бажає повернутися до порожніх прилавків свого радянського дитинства, то може сміливо впроваджувати у життя цю геніальну ідею: уся фракція КПУ та мільйонний загін її літніх прихильників аплодуватимуть стоячи.

Низько вклоняться вони Тягнибоку і за інше програмне положення: заборону ринку аграрної землі.

"Надавати землю можна лише у довгострокове володіння українським громадянам із правом родинного успадкування", - переконаний він.

Продати наділи нинішні законні власники при президенті Тягнибокові зможуть лише державі. Очевидно, за цілком державною ціною. Якщо ж земля була набута незаконним способом, право на неї не визнаватиметься. Що влада робитиме у такому разі - незрозуміло. Швидше за все, землю просто відберуть.

Кандидат дозволить оформити право власності на землю лише на присадибні земельні ділянки та ті, що перебувають під житловими будинками й іншою нерухомістю. Іноземці та особи без громадянства про таке право можуть забути.

"Реабілітує" Тягнибока теза про необхідність ухвалення закону про земельний кадастр і проведення повної інвентаризації земельних ділянок. Якщо, прийшовши до влади, він виконає лише цей пункт, то згодом може розраховувати не лише на вдячність українців та іноземних інвесторів, а й на прижиттєвий пам'ятник.

Блок 8. Інфраструктура

Кандидат в президенти в зазначених пропозиціях розвитку інфраструктурних проектів України використав гасло "Будівництво за рахунок внутрішніх резервів врятує країну".

При наявності в програмі деяких обґрунтованих конструктивних пропозицій, у відповідях не було враховано сьогоднішні можливості вітчизняної галузі будівництва та матеріальної бази.

Зважаючи на це, варто виділити декілька положень, реалізація яких може зменшити ризики для розбудови інфраструктурних проектів в майбутньому.

По-перше, це наміри кандидата розібратися з корупційними механізмами в будівельній галузі й оптимізувати бюджети. Ніхто вже сьогодні не приховує того, що великі обсяги коштів втрачаються при будівництві інфраструктурних проектів саме через "дерибан".

На жаль, Тягнибок не запропонував ефективний механізм контролю для уникнення масових розкрадань.

По-друге, наявність такого пункту як підтримка українських компаній теж викликає повагу.

Зайнятість українців й розвиток вітчизняного сектору будівництва можуть допомогти державі побороти безробіття й впоратися із стагнацією на будівельному ринку.

З іншого боку, бачення кандидата містить багато суперечливих тез, які неможливо не помітити.

Тягнибок пропонує фінансову ти інфраструктурні проекти за рахунок емісії. Чомусь усі вважають, що такий варіант завжди можна використати. Однак кандидат не наводить власних підрахунків як такий тиск вплине на розвиток сектору і інфляцію.

Наступним пунктом, який викликає занепокоєння, є обмеження участі в українських інфраструктурних проектах іноземних інвестицій. Скільки тоді треба державних облігацій випустити під емісію, щоб закрити усі "дірки" у перерахованих інфраструктурних галузях?

Також не зрозуміло як бути з тим, що вітчизняні компанії можуть будувати сьогодні тільки логістичні центри та автомагістралі, і знову ж таки, не без допомоги консультацій німців або італійців.

Транзитний потенціал України сьогодні теж не додає бонусів у скарбницю. Його важко реалізувати без належної інфраструктури, тому спочатку потрібні готові об'єкти, а вже потім можна говорити про дивіденди від будівництва нових інфраструктурних проектів.

Блок 9. Програма захисту українців

Умовний розділ "Різне", тобто питання, які не порушила "Економічна правда" у своїх запитаннях, кандидат сформував на основі своєї передвиборної програми.

Показовими є пропозиції створити велике державне замовлення на переозброєння армії - очевидно, з огляду "загрози з північного-сходу", ліквідувати ЖЕКи і забезпечити обслуговування багатоквартирних будинків на конкурентних засадах, а також дозволяти передавання у власність, очевидно, приватну, історичних об'єктів.

Серед дискусійних - ідея заборонити видачу кредитів в іноземній валюті. Звісно, такі позики збільшують ризики для національної фінансової системи, однак вони значно дешевші гривневих, а тому більш привабливі для споживачів. Очевидно, мова мала б іти про покращення регулювання сектора з боку НБУ, а не про чергові заборони.

Командно-адміністративні підходи, які переважають у програмних засадах Тягнибока, вінчає пропозиція "зобов'язати будівельні монополії зводити соціальне житло за доступними цінами".

Що таке "доступні ціни" і яка міра покарання чекає злісних порушників цієї норми, політик не вказує, однак, судячи з усього, вона буде не менш революційною, ніж переважна більшість ідей кандидата.

Автори: Олексій Молдован, Артем Захарченко, Іван Коваль, Дмитро Дєнков