Віктор Ющенко: знайти нафту і поговорити з Росією

Друга частина відповідей кандидата в президенти Віктора Ющенка на запитання "Економічної правди".

З першою частиною, де кандидат відповів на запитання стосовно фінансового сектора та державних фінансів, можна ознайомитися тут.

У цій частині тексту Віктор Ющенко розповів, як досягти паливно-енергетичної незалежності України та яким чином можна зробити газові контракти більш вигідними для України.

Він також зробив наголос на ринкових механізмах розвитку економіки України.

Блок 5. Паливно-енергетичний комплекс

Імпорт/транзит газу

- Якою, на вашу думку, повинна бути схема постачань газу і нафти в Україну? Чи можливо досягти більшої диференціації шляхів і джерел постачання, ніж є зараз? Яким чином можна цього досягти?

- В сьогоднішніх умовах для України пріоритетом має стати максимально ефективне використання ресурсів паливно-енергетичного комплексу. Саме реалізація цього завдання допоможе значно зменшити гостроту проблеми й полегшити її розв'язання, оскільки знижує потребу в експортних поставках палива.

Проте, згідно з європейською декларацією про постачання енергоресурсів, обсяги імпорту із одного джерела не повинні перевищувати третини. Відповідно, пошук і реалізація альтернативних російському варіантів надходження нафти і газу є нагальним завданням для України.

З цією метою Україна долучається до будівництва газопроводів, проводить розробку родовищ в країнах із значними запасами природного газу.

Україна підтримує проект "Набукко", який допоможе диверсифікувати постачання газу до Європи, і готова взяти в його реалізації активну участь з метою використання цього газопроводу для постачання газу в Україну.

Має бути також забезпечено постачання каспійської нафти в Україну. При цьому, крім Азербайджану, доцільно також враховувати можливості Казахстану, який має втричі більші запаси нафти. Нині власниками українських нафтопереробних заводів разом з російськими є і казахські компанії, які зацікавлені у переробці своєї нафти.

Необхідно реалізувати перспективні проекти в Лівії. НАК "Нафтогаз України" у поточному році отримано ліцензію на здійснення діяльності у сфері будівництва на території цієї країни нафтогазових об'єктів та прокладання нафтогазопроводів.

Реалізація інтересів нашої країни на світовому ринку енергоресурсів полягає в успішній інтеграції енерготранспортних мереж України в загальноєвропейську систему.

- Чи маєте ви намір змінювати або переукладати "газовий" договір з Росією? Якщо так, то яким чином ви збираєтеся розривати нинішній? Як добитися зменшення контрактних обсягів закупівлі російського газу до рівня фактичного споживання?

- Для Української сторони виконання своїх зобов'язань є занадто обтяжливим через низку неринкових принципів, закладених у січневих контрактах 2009 року, підписаних між державними компаніями НАК "Нафтогаз України" і ВАТ "Газпром".

24 листопада цього року в Москві керівниками "Нафтогазу" і "Газпрому" письмово врегульовано частину проблемних питань, зокрема щодо незастосування штрафних санкцій за 2009 рік і частково - стосовно зменшення обов'язкових обсягів закупівлі газу в 2010 році.

Але це не відвертає основних ризиків щодо поставок і транзиту російського природного газу і загрози банкрутства державної компанії НАК "Нафтогаз України".

Основні чинники цієї загрози залишаються й надалі - несправедливо завищена ціна на газ для України, вдвічі занижена транзитна ставка і несиметричні умови відповідальності за виконання зобов'язань щодо предметів контрактів.

За таких умов невідкладним є внесення змін в окремі положення цих документів, а саме:

1) у контракті купівлі-продажу газу необхідно вдосконалити формулу розрахунку ціни газу для України, зокрема, встановити економічно обґрунтовані базову ціну та параметри енергоносіїв заміщення;

2) у контракті про обсяги та умови транзиту природного газу через територію України: вдосконалити формулу розрахунку транзитної ставки, зокрема, визначити економічно обґрунтовані базову ставку та інфляційні параметри;

3) в обох контрактах передбачити симетричні умови відповідальності Сторін за ризики та передбачити симетричні економічно обґрунтовані штрафні санкції до обох Сторін, які б стимулювали без порушень виконувати умови контрактів.

Уряду України та НАК "Нафтогаз України" необхідно невідкладно продовжити переговори з російською стороною щодо перегляду всіх проблемних положень газових контрактів від 19 січня 2009 року з метою встановлення взаємовигідного, прозорого і партнерського співробітництва в газовій сфері.

- Як, на вашу думку, повинен бути влаштований внутрішній ринок газу? Чи варто зберегти статус "Нафтогазу України" як єдиного імпортера і продавця? Чи мають бути конкуруючі трейдери-продавці на внутрішньому ринку? Чи потрібно допустити на внутрішній ринок газу іноземні компанії? Чи може Україна займатися реекспортом газу? Якщо так, то як цього досягти?

- Висока ступінь монополізації у газовій сфері зумовлена тим, що нині НАК "Нафтогаз України" за рахунок промисловості фактично дотує населення і ТКЕ. У разі лібералізації газового ринку, нові учасники спрямують свої зусилля на задоволення потреб більш ліквідного споживача - промисловість.

Це призведе або до неможливості утримання низьких цін для пільгових категорій споживачів, або до банкрутства НАКу.

Проте я переконаний, що Україна має перейти до конкурентного ринку газу. Для цього необхідно встановити економічно обґрунтовані ціни на цей енергоресурс для всіх категорій споживачів та економічно обґрунтовані тарифи на транзит і зберігання газу. І це необхідно робити невідкладно.

Сьогодні Уряд наполегливо дотує власників великих маєтків, які споживають значну кількість газу за заниженою ціною. Так не може продовжуватись. Тарифи мають бути економічно обґрунтованими для всіх споживачів. Малозабезпеченому населенню, яке не зможе їх сплачувати, необхідно надавати адресну допомогу.

Тому збереження монопольного статусу НАК "Нафтогаз України", єдиного імпортера і продавця природного газу, доцільне лише до проведення відповідних реформ у цій сфері.

Що стосується питання реекспорту газу, то відповідь на це питання знаходиться у січневих газових контрактах. Відповідно до взятих до 2019 року зобов'язань, Україна не має такого права, хоча зрозуміло, що з урахуванням повної ринковості цін, за якими ми отримуємо газ, його наявність була б абсолютно логічною.

- Якою повинна бути ціна імпортного (російського, середньоазіатського) газу для України порівняно з європейською? На які вчинки ви здатні піти, щоб добитися такої ціни газу для України?

- За останні три роки базова ціна російського природного газу для Української сторони зросла майже втричі і на сьогодні перевищує середньоєвропейську ціну, а ставка за транзит російського природного газу територією України є у 2,5 - 3 рази нижчою в порівнянні з ціною для інших європейських країн - транзитерів.

З огляду на те, що Україна є основним транзитером (за значно нижчим тарифом) природного газу Російської Федерації до країн Європи, і газ для власного споживання наша країна отримує на кордоні Росія-Україна, то є всі економічні підстави для висновку про те, що ціна такого газу має бути нижчою, порівняно з європейською.

Для врегулювання цієї ситуації немає потреби для якихось визначних вчинків. Необхідно просто відстоювати інтереси своєї країни і якомога швидше з урахуванням європейської практики, та набутого досвіду разом з російською стороною внести відповідні зміни у формулу розрахунку ціни газу для України.

- Що треба зробити для збільшення виробництва вітчизняних нафтопродуктів і збільшення їх частки на внутрішньому ринку? Як перешкодити тотальному експорту вироблених в Україні нафтопродуктів та їх заміщенню російськими?

- Нині Україна експортує в інші країни в основному мазут (66%). Натомість завозить з Російської Федерації продукти глибокої переробки. Відповідно, це не є головною проблемою.

Збільшення частки українських нафтопродуктів на внутрішньому ринку перш за все дозволить створення умов для доступу українських НПЗ до сировини. Необхідно прискорити розвідувальне буріння, пошук і освоєння нових родовищ, зокрема на шельфі Чорного і Азовського морів.

Уряд має більш ефективно використовувати механізми, закладені у Законі України "Про угоди про розподіл продукції". Нафтопровід "Одеса-Броди" має запрацювати в аверсному режимі та постачати в Україну сировину, альтернативну російській.

Проте і власники вітчизняних НПЗ мають вжити відповідних заходів, зокрема провести модернізацію заводів. Це дозволить покращити якість нафтопродуктів і посилити їх конкурентні переваги на ринку.

- Чи варто зберігати низькі тарифи на газ для населення? Якщо так, за рахунок яких коштів має розвиватися вітчизняна видобувна промисловість?

- Тарифи на газ для населення повинні бути економічно обґрунтованими.

Поступове (поетапне) приведення цін на газ для населення до економічно обґрунтованого рівня, який повинен містити в повному обсязі інвестиційну складову для нарощування власного видобутку газу.

Зберігаючи низьку ціну на газ для населення ми не стільки допомагаємо людям із низьким рівнем доходів, скільки допомагаємо тим, хто використовує багато газу для опалення своїх багатоповерхових осель і розкішних садиб.

Тому, разом з поетапним приведенням цін до економічно обґрунтованого рівня, необхідно запроваджувати механізм адресної допомоги соціально вразливим групам споживачів.

Вугільна галузь

- Собівартість видобутку вугілля в Україні - одна з найвищих у світі. Щорічно на дотування галузі держава витрачає понад 1,5 мільярда доларів грошей платників податків. У чому полягатиме пріоритет вашої політики у вугільній галузі: у поступовому закритті збиткових шахт і створенні альтернативних робочих місць для шахтарів, чи у підтримці існуючого рівня дотацій і збереженні існуючої кількості робітників?

- Значна собівартість видобутку вугілля в першу чергу зумовлена тим, що українські підприємства вугільної галузі здійснюють видобуток у гірничо-геологічних умовах, яких практично не мають інші країни світу.

Це і великі глибини ведення гірничих робіт, і значна загазованість пластів, і мала потужність вугільних пластів, і незадовільний якісний склад вугілля через великий рівень зольності і вмісту сірки, і багато інших об'єктивних причин.

Все це доповнюється надзвичайно високою зношеністю основних фондів шахт, недосконалою схемою провітрювання і підземного транспорту. Як наслідок такого стану - величезна собівартість видобутку вугілля.

Необхідно зауважити, що українська виконавча влада замість проведення реальних реформ у вугільній галузі зосередилася на збільшенні із року в рік бюджетного фінансування вугільної галузі.

Мушу зазначити, що основні напрямки реформування цієї сфери були закладені ще під час мого прем'єрства у програмі "Українське вугілля". Це запровадження ринкових механізмів функціонування ринку вугілля, перехід на формування ціни на товарне вугілля, виходячи з його споживчої вартості, створення умов для залучення дієвих власників до управління вугледобувними підприємствами.

Ми маємо величезну кількість шахт, які можуть бути прибутковими. Разом з цим керівництво галузі робить усе для того, щоб ці підприємства мали збитки і знаходилися під постійним донорським фінансовим впливом.

Ми повинні докорінно змінити підходи до управління вугільною галуззю, створити умови для того, щоб шахтарі мали змогу самі заробляти.

Для цього необхідно визначити ті базові підприємства, які можуть забезпечити необхідний для країни рівень вуглевидобутку. А для суб'єктів господарювання, які не відповідають необхідному економічному рівню, створити умови по заміні їх власника.

Держава має залишити за собою лише питання контролю за виконанням новим власником зобов'язань із забезпечення належного рівня безпеки праці, вирішення соціальних питань для шахтарів і членів їх сімей, виконання природоохоронних та інших заходів.

Якщо держава приймає рішення щодо майбутньої ліквідації підприємств, попередньо мають бути створені нові робочі місця, проведено перепідготовку працівників, що будуть звільнені. Крім цього необхідно забезпечити виконання екологічних і соціальних заходів.

- Опишіть інші свої плани та пріоритети щодо розвитку та реформування вугільної галузі.

- Необхідно провести докорінну зміну організації ринку вугілля, розробивши механізм визначення вартості вугілля, виходячи із показника калорійності для енергетичного вугілля і рівня його корисності для коксівного.

Також має бути комплексний підхід для розробки корисних копалин, які є супутніми для вугілля, змінити підхід для використання відходів вуглезбагачення. Зараз ми маємо величезні запаси шламів, які використовуються різноманітними недержавними господарюючими суб'єктами при повному потуранні місцевих органів влади та міністерських керівників. Також величезний потенціал ми мали би завдяки повторній переробці териконів, які вміщують величезні залишки вугілля.

Виконання цих заходів дозволило би підприємствам вугільної галузі забезпечити себе необхідними фінансовими ресурсами, створити додаткові робочі місця, зменшити навантаження на бюджет.

Я глибоко переконаний, що, незважаючи на існуючі об'єктивні і суб'єктивні проблеми, українська вугільна галузь повинна і може стати економічно ефективною.

- Що ви плануєте робити з "копанками" - несанкціонованими міні-шахтами?

- Нажаль, розповсюдження так званих "копанок", стало масовим через закриття шахт та утворення депресивних регіонів, де в людей практично не було іншої можливості вижити.

У доповнення до соціально-економічної проблематики, з'явилися також і питання безпеки. Адже нелегальні копанки, де не дотримувалися елементарних правил гірничого нагляду, стали загрозою й для населених пунктів, під якими вони поширювалися, і безпосередньо для людей, які там працювали.

Тому необхідно створити умови введення в правове русло діяльності з видобутку вугілля підприємствами недержавної форми власності.

Розрахунки свідчать, що створення шахт з приватною формою власності дозволить забезпечити народне господарство України цінним паливом і організувати нові робочі місця, що переводить дану проблему в розряд державних.

Головний напрям рішень у цій сфері - це створення кадастру списаних запасів, розробка та підготовка дозвільних документів, розробка проектів з експлуатації цих пластів шахтодільницями, виставляння пакету зазначених документів на торги і закріплення через механізм тендерних торгів права на видобуток вугілля.

В цьому випадку державний підхід до видобутку списаних запасів і організація роботи шахтодільницями дозволяють досягти наступних результатів: збільшити обсяги видобування вугілля, створити нові робочі місця з безпечними і нешкідливими умовами праці і зменшити міграцію робочої сили.

Впровадження представлених пропозицій лише по шахтодільницях Торезького регіону дозволить одержати економічний і соціальний ефект в розмірах, зіставних з ефектом при відкритті нової шахти.

Електроенергетика

- Яке ваше концептуальне бачення стратегії розвитку різних секторів енергетичної галузі - ядерної, гідроенергетики, теплової та альтернативної?

- Ядерна енергетика є флагманом енергетичної галузі. Атомна енергетика в Україні має і надалі розвиватися. Мають бути якнайскоріше введені в дію довгострокові державні програми розвитку ядерної енергетики та атомної промисловості з чітким визначенням джерел їх фінансування (як бюджетних, так і позабюджетних).

Гідроенергетика посідає відносно незначне місце в електроенергетиці України, однак має значний потенціал, який повинен бути реалізований. Слід зважати на те, що гідроенергетика використовує відновлювані джерела, - це екологічно чисте виробництво, яке має унікальні маневрові можливості.

Її розвиток дозволяє забезпечити потреби в електроенергії найвіддаленіших районів і безперебійну роботу національної енергетичної системи у пікові періоди. У таких країнах, як Норвегія і Швейцарія, понад 90% всієї електроенергії виробляється на гідроелектростанціях.

Важлива роль в електроенергетиці належить централізованому виробництву тепла, яким опалюються великі міста країни.

Проблеми теплових електростанцій пов'язані з тим, що вони є великими забруднювачами атмосфери. Це зумовлено використанням застарілих технологій спалювання палива. Тому важливим для ТЕС є їх модернізація, налагодження очистки викидів у атмосферу.

Маючи значний потенціал альтернативної енергетики, нам необхідно активно її використовувати для збільшення її частки в структурі виробництва електроенергії.

- Яка ваша позиція щодо створення замкнутого циклу виробництва ядерного палива в Україні? Як, на вашу думку, Україна повинна в перспективі вирішувати проблему поховання ядерних відходів, які сьогодні вивозяться в Росію у статусі тимчасового зберігання?

- Нам необхідно створити всі умови для повного забезпечення потреб в ядерному паливі за рахунок власного виробництва.

Проте брак фінансування, а в значній мірі і непослідовність та неузгодженість дій виконавчої влади призвели до того, що протягом 2008-2009 років лише накопичувалися проблеми у цій сфері.

У зв'язку з цим, із значними затримками вирішуються питання щодо створення власного ядерно-паливного циклу, розвитку уранового та цирконієвого виробництв, будівництва заводу з фабрикації ядерного палива.

Щодо поховання відпрацьованого ядерного палива, то хочу наголосити, що це вкрай важливе і актуальне питання сьогодення. У 2013 році до України мають повернутися з Російської Федерації відправлені на тимчасове збереження відходи ядерного палива, накопичені за роки роботи українських АЕС.

Для їх зберігання в Україні має бути побудоване відповідне сховище. На його спорудження необхідно щонайменше чотири роки. Водночас Уряд зволікає з початком будівництва цього об'єкту.

Відповідно, зазначене питання має бути вирішено у самі стислі терміни.

- Які ви бачите можливості для диверсифікації ринку енергетичних ресурсів України?

- Адаптація українського законодавства до енергетичного права Євросоюзу передбачає дотримання вимог Енергетичної хартії ЄС, однією з яких є диверсифікація постачання енергоресурсів.

Диверсифікація сприятиме зниженню залежності України від імпортних постачань нафти і газу з однієї держави, підвищить надійність постачань, створить умови для рівноправної співпраці з Російською Федерацією, що, у свою чергу, дозволить підвищити не лише енергетичну, але політичну й економічну безпеку України.

На даний час активно вивчаються варіанти надходження нафти та газу з Казахстану, Азербайджану, Туркменистану та Ірану, котрі вже підтвердили свою зацікавленість у здійсненні постачань вуглеводнів до України та держав Європи.

Опрацьовується можливість поставок в Україну лівійської нафти для переробки на українських НПЗ. Також останнім часом опрацьовується можливість поставок американського ядерного палива.

- Який напрямок є для країни найбільш виправданим: розвиток видобутку власних енергоносіїв чи запровадження енергозберігаючих технологій? Де швидше можна досягнути позитивних результатів?

- Я не бачу протиріччя між цими напрямами. Україна має по максимуму використовувати свій потенціал як у сфері енергозбереження, так і збільшення видобутку енергоресурсів.

Я переконаний, що головним чинником досягнення позитивних результатів у цій сфері є встановлення економічно обґрунтованих цін на енергоресурси. Це має підштовхнути владу, підприємців, населення до втілення енергозберігаючих та енергоефективних проектів.

Лише за таких умов будуть вкладені кошти у запровадження енергозберігаючих технологій, збільшення видобутку власних енергетичних ресурсів, розвитку альтернативних і відновлювальних джерел енергії.

Звичайно, держава має створити належні умови для прискорення реалізації енергозберігаючих проектів, в першу чергу для таких простих, як заміна вікон у навчальних закладах, лікарнях, об'єктах соціальної сфери тощо.

Виключно малозабезпечене населення має отримувати адресні дотації для оплати за спожиті енергоносії. Решта має сплачувати ринкові ціни, які примусять економити.

Блок 6. Промислова політика

- Не враховуючи підприємств ВПК, Мінпромполітики сьогодні управляє лише трьома державними підприємствами. Вся інша промисловість знаходиться у приватних руках і управляється керівництвом приватних ФПГ і ВІКів. Чи вважаєте ви, що ви що в Україні взагалі потрібна державна промислова політика? Якщо так, то в чому вона повинна полягати? Поділіться, будь-ласка, своїми поглядами на державне регулювання промисловості.

- Дійсно, значна частка української промисловості на сьогодні знаходиться у приватній власності. Проте держава залишається власником значної кількості стратегічно важливих підприємств у енергетичній сфері, галузях транспорту та зв'язку, більшість з яких є монополістами на своєму ринку.

Крім того, промислова політика як складова економічної політики держави спрямована на регулювання діяльності усіх підприємств, а не лише державних.

Тому я переконаний, що промислова політика необхідна Україні, як і будь-якій іншій державі.

Ефективна промислова політика повинна ґрунтуватися на розробці довгострокової стратегії науково-технологічного розвитку, виборі пріоритетних шляхів розвитку економіки, виходячи з національних конкурентних переваг, державній підтримці пріоритетних виробництв, формуванні сприятливого регуляторного середовища.

Причому державна підтримка має здійснюватись не лише за рахунок прямого бюджетного фінансування державних цільових програм, а й шляхом пільгового кредитування інвестиційних проектів, через механізми державних закупівель, надання державних гарантій, підтримки експорту.

- Які сектори промисловості є, на ваш погляд, найбільш перспективними? Якими способами з незаборонених у СОТ держава має їх підтримувати?

- Україна історично має базу для розвитку високотехнологічних галузей (авіа-, ракето-, приладобування, галузі військово-промислового комплексу, енергетичне машинобудування). Одночасно традиційно значну роль відіграє у нашій країні агропромисловий комплекс, який має значний потенціал для зростання.

Головною підтримкою держави для цих галузей є перш за все повернення до цивілізованих правил взаємовідносин між державою і бізнесом. Маю на увазі й своєчасне повернення ПДВ, відмову від практики стягнення наперед податків, зменшення регуляторного тиску, вирішення повного комплексу питань власності.

Хочу навести лише один приклад. Не так давно ТОВ СП "НІБУЛОН" відкрило новий термінал з відвантаження зернових та олійних культур. Для того щоб його збудувати, підприємству вистачило два місяці. Натомість проходження усіх дозвільних процедур тривало 18 місяців.

Тому головною підтримкою для бізнесу є мінімальне втручання держави і створення належних умов для його розвитку.

Безумовно, необхідно й захищати внутрішнього виробника передбаченими СОТ інструментами - обґрунтовано запроваджувати антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування щодо імпорту товарів в Україну, надавати всебічну підтримку підприємствам в разі загрози  застосування таких інструментів проти українських товарів за кордоном.

Блок 7. Агросектор

- Сьогодні у світі, крім соціалістичних і постсоціалістичних країн, відомо лише дві моделі державної політики "американська" і "франко-голландська"... Скажіть, яка з цих моделей здається вам найбільш прийнятною для України? За допомогою яких інструментів стимулювання або протекціонізму ви маєте намір її втілювати, коли станете Президентом?

- Нині потрібно говорити не про переваги одного чи іншого виду державної політики відносно сільського господарства, а про його розвиток і підтримку. Не держава має встановлювати систему відносин. Ринок сам визначить, як більш вигідно працювати селянину.

Ми повинні зберегти найкращі українські традиції, найкращі види господарювання з метою забезпечення конкурентоспроможності цієї сфери та належного рівня соціальних стандартів на селі.

Я переконаний, що однією з перших задач сьогодення у сільському господарстві є запровадження стандартів та правил ведення аграрного бізнесу максимально наближених до європейських.

Для того щоб сільгоспвиробники могли їх впроваджувати, необхідно встановлення ринкових економічно обґрунтованих цін на продукцію АПК та гарантоване надання держпідтримки в межах, що відповідають нашим домовленостям із СОТ та світовій практиці.

Лише за цих умов аграрії матимуть можливість придбати необхідну їм техніку, запроваджувати сучасні технології виробництва.

Я переконаний, що перехід до нових стандартів продукції АПК надасть поштовх господарствам до об'єднання з тим, щоб їх продукція залишалася конкурентоздатною, але держава не повинна втискати ринок в одну з існуючих моделей.

- Чи варто надавати землі статус товару? Чи плануєте Ви це зробити, ставши Президентом?

- Я неодноразово наголошував, і моя позиція не змінилась - запровадження і продовження мораторію є найбільш масштабним виявом корупційної політики в Україні за останні 10 років.

Гальмування ринку землі, зокрема сільгоспугідь, призводить до щорічних втрат десятків тисяч гектарів, які виводять з категорії продуктивних земель під майданчики для забудови.

Мораторій на продаж землі в Україні продовжували чотири рази, і за цей час тільки на Київщині 12 тисяч гектарів землі було виведено з ужитку. Відбувається чорна торгівля землею. Саме через це в Україні досі немає земельного кадастру і національного реєстру земель.

Через відсутність прозорого врегульованого ринку землі аграрний сектор перебуває на ручному управлінні, а аграрна реформа заблокована.

Мораторій має бути скасований. Адже це ніщо інше, як узаконена форма українського кріпацтва.

Я ініціюватиму прийняття необхідних нормативно-правових актів, які б визначили умови на ринку землі і дозволили цьому найбільшому активу села стати товаром.

Однак я переконаний, що законодавство має чітко визначити, формалізувати відносини на ринку землі, щоб не допустити обезземелення громадян та неефективне використання землі.

Блок 8. Інфраструктура

- Зважаючи на затяжну економічну кризу, в котру увійшла Україна, яким вам бачиться шлях розбудови інфраструктурних галузей країни - будівництва автомагістралей, мостів, трубопроводів, оптико-волоконних ліній, телефонних та інших мереж зв'язку, аеропортів, морських та річкових портів, логістичних центрів?

- На мою думку, оптимальним шляхом розвитку інфраструктурних галузей економіки є співпраця між державним та приватним секторами за рахунок використання механізмів державно-приватного партнерства, зокрема договорів концесії; оренди державного майна; про спільну діяльність; лізингу; про розподіл продукції.

На сьогодні значна кількість інфраструктурних об'єктів, на розвиток яких у держави просто немає коштів, поступово приходять у занепад. Проте віддати такі об'єкти у приватну власність держава не може через їх стратегічне і важливе соціальне значення.

Державно-приватне партнерство - це якраз той унікальний механізм, який допоможе залучити інвестиції, не поступаючись інтересами держави.

Партнерство між державним та приватним секторами дасть змогу забезпечити суттєву частку інвестиційних потреб інфраструктурних галузей через прямі інвестиції та виконання інвестиційних зобов'язань приватними партнерами.

Натомість держава має забезпечувати мінімальний гарантований обсяг послуг у тій чи іншій сфері. Зокрема, якщо збудовано платний автобан, держава має забезпечити наявність безкоштовного об'їзного шляху тощо.

- Чи повинні зрости податки, щоб бюджет міг продовжувати фінансувати найбільші інфраструктурні проекти, зберігаючи їх у державній власності, чи Україна повинна якомога ширше залучати приватні, у тому числі закордонні інвестиції для прискорення розбудови інфраструктури, не боячись втрачати над нею контроль?

- Я переконаний, що для держави і для кожного громадянина України буде більше користі, якщо інфраструктурні об'єкти будуть працювати із залученням приватного капіталу, надаючи робочі місця і сплачуючи податки в бюджет, аніж ці об'єкти будуть потерпати від браку коштів та переходити в незадовільний стан.

З метою фінансування великих інфраструктурних проектів мають бути реалізовані механізми державно-приватного партнерства, залучено інвестиції та кредити комерційних банків.

Зрозуміло, що деякі найбільші інфраструктурні проекти можуть бути профінансовані за рахунок державного бюджету та збережені у державній власності.

При цьому доцільно опрацювати та запровадити механізм, за яким має відбуватися відбір проектів, які мають залишитися у держави, які мають функціонувати на засадах змішаної власності та які будуть реалізовані  приватним структурам.

Блок 9. Опишіть, будь ласка, принципові положення своєї економічної програми та світогляду  з питань, що не були охоплені цією анкетою, але які ви вважаєте важливими.

Хотів би окреслити такі додаткові положення своєї програми.

1. Забезпечення соціальної справедливості. Необхідно навести порядок у системі нарахування пенсій: розрив їх верхньої і нижньої межі має бути скорочений.

Розмір пенсії має визначати трудовий стаж та заробіток, зростання "ваги" кожного року трудового стажу має бути продовжено. Мінімальна пенсія повинна дорівнювати реальному прожитковому мінімуму.

2. Регуляторна реформа.  Корупція  чиновників не зможе перешкоджати малому та середньому бізнесу. З цією метою буде запроваджено принцип "мовчазної згоди" при реєстрації, додатково обмежена кількість перевірок, ліцензій, дозволів, сертифікатів.

3. Збереження трудового потенціалу. Держава у співпраці з роботодавцями має сформувати ефективну систему прогнозування попиту на робочу силу,  запровадити спеціальні програми трудової мобільності,  гнучкого реагування освіти на ринковий попит у фахівцях.

4. Формування бази економічного зростання. Ключ до зростання економіки - сприятливе конкурентне середовище. Необхідно створити надійні механізми правових гарантій для бізнесу, захисту прав власності. Довіра інвесторів до України має бути повернута.

5. Для забезпечення економічного зростання українська економіка має сповна реалізувати свій інтелектуальний та інноваційний потенціал. Державна підтримка високих технологій та інновацій дасть змогу українським підприємствам і країні в цілому підвищити свою конкурентоспроможність, зберегти і зміцнити позиції на світових ринках наукоємної продукції.

6. Здобуте нами право на футбольний чемпіонат ЄВРО-2012 - це нові робочі місця, це сучасна туристична та спортивна інфраструктура, це новий образ України у світі. Я гарантую - Україна сповна використає цей шанс.