Юрій Костенко: Монетизація соціальних пільг та Національний банк реконструкції і розвитку

"Економічна правда" починає публікувати відповіді кандидатів в президенти.

Незважаючи на те, що встановлений редакцією граничний термін підготовки відповідей складав 30-45 діб з моменту опублікування, - редакція пішла назустріч кандидатам і збільшила цей термін.

Загалом почали готувати відповіді вісім найбільш рейтингових кандидатів у президенти, однак не всі з них у підсумку вирішили надсилати їх "Економічній правді".

Відповіді кандидатів містять їхнє бачення розвитку економіки України в цілому та підходи до вирішення тих чи інших галузевих проблем.

Зрозуміло, що переможе лише один кандидат, але кожен з них матиме шанси потрапити до Верховної ради на наступних парламентських виборах. Саме з цієї точки зору дуже важливим є бачення ключових проблем економіки найбільш рейтинговими кандидатами у президенти.

Єдиним, хто вклався в окреслені терміни для надання відповідей, був кандидат від Української народної партії Юрій Костенко.

Він намагався розкрити, яким чином реалізовуватиме головний принцип своєї передвиборчої кампанії: "Роби українське, купуй українське, захищай українське". Його відповіді також важливі тому, що він представник ледь не єдиної політичної сили, яка відкрито називає себе "правою".

"Економічна правда" публікує першу частину відповідей  кандидата: державні фінанси та фінансовий сектор. Відповіді подаються без редакційних правок.

БЛОК 1. Бюджетна політика і політика держборгу

- Як ви оцінюєте з методологічної точки зору існуючу систему прийняття бюджету і існуючу схему міжбюджетних відносин (бюджетнийкодекс)? Що і в які терміни ви маєте намір у ній змінити, прийшовши до влади?

- Фактично, в Україні системи прийняття бюджету як такої нема, бо відсутня система довгострокового планування та система захисту балансу. Макроекономічні показники, на основі яких має здійснюватися формування державного бюджету, стають жертвою маніпулювання в угоду політичній доцільності.

Бюджетний процес в Україні потребує змін, однак в першу чергу треба змінювати саму ідеологію бюджету. Бюджет втратив свою функцію механізму національного відтворення та справедливого перерозподілу національних статків на користь осіб, хто позбавлений можливості повнокровно заробити собі на життя.

По суті він перетворився на годівницю для тих, хто мають доступ до бюджетних коштів. При цьому, 2009-й рік став знаковим у оздобленні цієї годівниці - її тепер повністю заховали за ширмою кулуарних домовленостей та кланових перепусток. Чого вартий один лише Стабілізаційний фонд - незрозуміле утворення, що претендує на роль тіньового бюджету.

Для виділення коштів з цього урядового резервуару вже не потрібен дозвіл парламенту - кожна поїздка прем'єра в регіони коштує платникам податків сотні мільйони гривень. Інша річ, що коштів в Стабілізаційному фонді немає - одні лише боргові розписки.

Що стосується новоспеченого і ветованого Бюджетного кодексу, то передвиборчі перегони - не найкращий час для експериментів із системою міжбюджетних фінансових стосунків. Безумовно, базові щаблі місцевого самоврядування - села, селища, міста - мають отримати значно більшу, аніж нині, ресурсну частку - з відповідними видатковими повноваженнями.

Однак територіальний манекен місцевих бюджетів виготовлений настільки непропорційно, що який би вишуканий та багатий одяг ти на нього не приміряв би, однаково десь буде завелике, а десь тиснутиме.

Іншими словами, коня потрібно поставити перед возом: повноцінна адміністративно-територіальна реформа має передувати перегляду матриці бюджетних стосунків. Тільки не так неоковирно, як це робилося у Макарівському районі на Київщині в 2005 році.

- Яким, на вашу думку, повинен бути в Україні фіскальний відсоток ВВП (сума  податків і зборів до бюджетів усіх рівнів, як відсоток від валового внутрішнього продукту)? У 1997 році він становив 43%, до 2002 року впав до 32% і до 2008 року знову виріс до 38% ВВП на тлі підвищення соціальних виплат усіх типів. Чи повинні і далі в країні підвищуватися податки та соціальні стандарти? На якій позначці знаходиться грань балансу, згідно з розрахунками ваших економістів?

- Вимушені констатувати, що наведена статистика є неповною і половинчастою. Насправді, рівень перерозподілу ВВП через публічні фонди в Україні є набагато вищим і становить 47,6 відсотка ВВП.

Саме така частка валового внутрішнього продукту перерозподілена в 2009 році в Україні через видатки бюджету та соціальних фондів, в т.ч. Пенсійного. Ресурси соціальних фондів обов'язково мають братися до розрахунку при визначенні частки фіскального навантаження на економіку, але в Україні чомусь про це традиційно забувають.

47,6 відсотка ВВП - це вже граничний показник, він на рівні Франції та скандинавських країн. Однак рівень соціальної захищеності мешканців тих країн годі порівнювати з рівнем соціального захисту українців. Тож ставки "податків по-українськи" мають прямувати лише донизу, однак при цьому повинна розширюватися база оподаткування.

Треба орієнтуватись на світову тенденцію справляння корпоративного податку - його ставки зменшуються у більшості країн Організації Економічного Співробітництва та Розвитку, однак надходження від цього джерела як частка ВВП не скоротилися. Цим шляхом має прямувати й Україна.

Соціальні стандарти повинні удосконалюватися і набувати адресності. Соціальна відповідальність і безвідповідальний патерналізм, на голку якого популістські уряди посадили мільйони українців, це площини, які не перетинаються.

- Які з існуючих податків, на ваш погляд, повинні бути скасовані, а які нові запроваджені? Як повинні змінитися ставки існуючих податків? Система стягнення яких податків, на вашу думку, має бути змінена у першу чергу і яким саме чином?

- В Україні в цілому існує хрестоматійний набір податків, в якому бракує хіба що класичного податку на нерухомість, із обов'язковим спрямуванням його надходжень в місцеві бюджети. Натомість, із цього фіскального набору мають бути вилучені кілька місцевих недолугих податків, на кшталт зборів за перегони на іподромі.

Крім того, підприємці та їхні бухгалтери не повинні простоювати в чергах під дверима чотирьох соціальних фондів з деклараціями, а сплачувати єдиний соціальний внесок.

Пенсійний Фонд має перебувати в зоні особливого контролю, оскільки постійні передвиборчі шарпання з пенсійними виплатами і надвисоке навантаження на фонд заробітної плати в результаті дають гримучу суміш, що колись обов'язково вибухне.

Хіба 15 мільярдів гривень непогашеної позики Пенсійний Фонд перед Казначейством цього року не є доказом того, що в такому вигляді він - не жилець?

Балачки про заміщення ПДВ середньовічними податками з обороту вважаємо шкідливими і неприпустимими. Україна цілком здатна адмініструвати ПДВ по-європейськи.

Збалансованість державного бюджету та викорінення корупції з податкової служби відкриють шлях для неупередженого та справедливого відшкодування ПДВ, що врешті-решт зробить цей податок дійсно нейтральним для виробника.

- Яким, на вашу думку, повинен бути розмір дефициту бюджету України у найближчі два роки і чому? З яких джерел має покриватися цей дефіцит? На скільки відсотків на  рік, на вашу думку, допустимо прирощувати державний зовнішній і внутрішній борг?

- З дефіцитом бюджету в Україні та ж сама сумна історія, що із розміром фіскального навантаження на бюджет. Кожен називає різні цифри, більшість яких має мало спільного з дійсним станом речей.

Якщо Україна цього року вкладеться у шестивідсотковий (у відсотках до ВВП) ліміт дефіциту сектору державного управління (включно з балансом Нафтогазу), то це буде дивом. Насправді ж обсяг цього дефіциту значно вищий, хоча це старанно маскується від суспільства.

Чого варті одні лише запозичення на рекапіталізацію банків, які перетворилися у передвиборчі шоу за рахунок платників податків, та на порятунок Нафтогазу, який розплачується монетизованими рекапіталізаційними бондами з Газпромом.

Такими розмірами дефіциту уряд веде Україну до кола фіскально безвідповідальних країн. Дефіцити мають бути істотно скорочені, і відповідати, в кращому разі, обсягу видатків на першочергові капітальні витрати, фінансування яких збільшує вартість державних активів.

- За останні півтора роки розмір державного зовнішнього боргу (включаючи субординований) збільшився більш ніж у два рази. Чи вважаєте ви, що Україна повинна тепер повернутися до процесу його поступової виплати та зменшення, як це було, починаючи з 2001 року? Або, можливо, критичної межі ще не досягнуто і Україна може і повинна ще брати в борг, направляючи гроші до бюджету?

- Знову ж таки, постає питання щодо критеріїв виміру державного боргу. Оскільки уряд дає благословення на реструктуризацію боргів Нафтогазу під державні гарантії, було би логічно і методологічно вірно вважати борг цього суб'єкта господарювання державним боргом.

Якщо так, то борг держави виріс навіть більше, аніж удвічі - як частка ВВП він нині прямує до 40 відсотків з рівня тих комфортних 16 відсотків, якими Україна могла похизуватися ще півтора роки тому. Прикро, що левова частка цих запозичень була пущена на вітер поточних і неефективних витрат, а дещо і безкарно розкрадено.

Україна не в силах витримати 100 відсотковий (у відсотках до ВВП) тягар державного  боргу, як це можуть дозволити собі індустріально розвинуті держави. Подвійний стрибок державного боргу вже в наступні фіскальні періоди позбавить медицину і освіту, армію і національне відродження мільярдів гривень, які натомість підуть на сплату боргів кредиторам.

- Назвіть, будь ласка, три ключові напрямки, що мають отримати статус найбільш фінансованих державним бюджетом.

- Аргументований, виважений і адресний соціальний захист. Сфери, що забезпечують інтелектуальне і демографічне відтворення нації - охорона здоров'я (обов'язково із запровадженням основ медичного страхування), освіта та духовний розвиток.

Точкові капітальні вкладення - в першу чергу, пов'язані зі збереженням навколишнього середовища, енерго- та ресурсозбереженням, які взагалі у найближче десятиліття мають стати основним напрямком державних інвестицій.

БЛОК 2. Банківська система

- Чи повинен Національний банк бути зовсім незалежним від  уряду, президента, Верховної Ради та будь-яких інших органов влади? Або, навпаки, Національний банк має бути підконтрольний Міністерству фінансів чи Кабінету міністрів? Якщо другий варіант, то з яких питань інші органи влади мають впливати на рішення Нацбанку?

- Національний банк повинен залишатись незалежною інституцією. Пряме підпорядкування Національного банку уряду чи міністерству фінансів неминуче призведе до бажання використати емісію заради закриття дірок в бюджеті, що безперечно загрожуватиме стабільності національної валюти.

У той же час потрібно законодавчо закріпити норму щодо представництва в Раді Національного банку міністрів фінансів та економіки за посадою. Очевидно, що Національний банк має сприяти політиці уряду - в тому обсязі, який не шкодить ціновій та курсовій стабільності гривні.

У будь-якому випадку відносини та ефективна співпраця між урядом та центральним банком - це в першу чергу питання політичної культури та професіоналізму і одних, і інших.

- Чи повинна банківська система бутиь переважно з вітчизняним капіталом? Яке ваше ставлення до того, що нерезиденти володіють українськими банками? Якщо ви за обмеження їх участі, то якою має бути частина нерезидентських банків у сукупному капіталі та сукупних активах банків?

- Держава має бути зацікавлена в більш широкій представленості національного капіталу в банківському секторі. В той же час будь-які кількісні квоти щодо участі іноземного капіталу в банківській системі є неефективними, їх однаково тим чи іншим чином будуть обходити. Крім того, такі обмеження лише шкодитимуть розвитку економіки та зменшуватимуть  можливості для залучення кредитів, необхідних для розвитку економіки.

На сьогодні постійне зменшення частки національного капіталу в банківському секторі є результатом відсутності професійної політики уряду та Національного банку, яка мала б бути спрямована на забезпечення банків дешевими кредитними ресурсами. Це і створює переваги для банків з іноземним капіталом.

- Чи потрібні взагалі державні банки? Якщо так, якою має бути частка державних банків у банківській системі? Які функції повинні виконувати державні банки? Вони мають створювати конкуренцію комерційним банкам і приносити державі прибуток, чи вони мають забезпечувати державні суспільно важливі програми, нехтуючи прибутком? Світовий досвід показує, що це дві протилежності.

- Чи має існувати в країні державний банк розвитку для фінансування винятково інвестиційних проектів? Чи, навпаки, держава має створювати умови для того, щоб інвестиційні проекти фінансували звичайні банки, і лише передбачати, наприклад, пільги або компенсації за такими програмами?

- Чи підтримуєте ви ідею відновлення спеціалізованих державних банків? Наприклад, окремий банк для "Нафтогазу", міністерства транспорту, іпотечних програм? Чи мають державні установи та підприємства обслуговуватися винятково у державних банках?

- Держава за визначенням є неефективним власником. Управління комерційною власністю не притаманне державі. Крім того, як правильно зазначає редакція "ЕП", отримання прибутку, що є метою діяльності будь-якого комерційного підприємства, як правило, не співпадає з метою реалізації державою суспільно важливих програм.

Тому в державній власності мають залишатись лише стратегічні підприємства, які забезпечують національну безпеку України. Слід також зважати на досить розповсюджену в Україні практику використання урядовцями державних підприємств, в тому числі банків, з метою власного збагачення. Подолання цього явища як одного з проявів корупції - процес дуже тривалий, тому правильніше було б зменшити передумови для неї.

У зв'язку з цим доречно використовувати європейській досвід, пов'язаний зі створенням державою так званих фінансових установ другого рівня, які напряму майже не видають кредитів суб'єктам господарювання.

Класичним є приклад діяльності Європейського банку реконструкції для розвитку та Європейського інвестиційного банку. На наше переконання, було б доречним створення державою такого потужного Національного банку реконструкції для розвитку (НБРР) другого рівня.

Цей банк міг би реалізовувати державні програми підтримки окремих галузей,  регіонів, суб'єктів малого та середнього бізнесу в основному через комерційні банки. Крім того, він міг би бути управителем державного гарантійного фонду для малого та середнього бізнесу.

Для діяльності цього банку могли би бути використані бюджетні кошти, кошти залучені за кордоном, довгострокові цільові кредити Національного банку. Зрозуміло, банк має бути самоокупним, але в той же час головна мета його діяльності - реалізація державної політики в сфері сприяння розвитку бізнесу та регіонів.

При такому підході після початку економічного відновлення потрібно було б розпочати процес приватизації всіх державних банків, направивши отримані гроші на збільшення капіталу НБРР та Державної іпотечної установи (ДІУ).

Зрозуміло, що в цьому випадку на законодавчому рівні має бути досить жорстко регламентована їхня діяльність, щоби не допускати сьогоднішньої ситуації з ДІУ, коли рішенням уряду фактично змінена вся ідеологія цієї установи та відбувається використання її в ручному режимі для реалізації невластивих для неї функцій.

Очевидно також, що створення НБРР не відміняє потребу формування стимулів для фінансування комерційними банками інвестиційних проектів.

- Україна повинна мати  великих банків або будь-яку кількість банків різного розміру? Перший варіант припускає потужні банки, які здатні фінансувати великі проекти, Але які також схильні до картельних домовленостей та підконтрольності політичним силам або олігархічним групам. Богато різних банків означає конкуренцію, Але великі ризики банкротства і потенційно слабшу систему нагляду.

- Держава має стимулювати формування потужних приватних банків, в той же час не роблячи штучних перепон для створення малих та середніх банків. Питання ж нагляду є іншою проблемою. При цьому банківський нагляд за великими банками, насправді, навіть складніший, і ризиків серйозної дестабілізації всієї банківської системи вони створюють значно більше, аніж велика кількість малих банків.

- Чи має Нацбанк емітувати гривню для фінансування видатків уряду? Якщо так, то за якими напрямками, і як ви бачите гарантування цільового використання коштів та їх повернення? У яких обсягах має бути ця емісія? Якщо ні, то якими ви бачите джерела фінансування суспільно важливих програм? Чи виступаєте ви, у такому разі, за повну незалежність Національного банку від будь-яких державних програм?

- Пряме фінансування державного дефіциту Національним банком заборонено законом, і це є правильним.

Що стосується фінансування суспільно важливих державних програм, то слід виокремити ті, що можуть бути самоокупними, і ті, реалізація яких не має прямого комерційного ефекту. Перші потрібно кредитувати через НБРР, а другі - фінансувати з державного та місцевих бюджетів в межах можливостей фондів розвитку.

- Чи повинен Нацбанк здійснювати нагляд за комерційними банками і бути цілком незалежним? Чи, навпаки, цю функцію треба делегувати окремому державному органу, а Національний банк послабити у можливостях впливати на банки?

- У міжнародній практиці існує дві різні моделі нагляду за кредитними установами. Перша передбачає збереження такого нагляду за центральним банком, друга - створення державного органу, що займається наглядом за всіма фінансовими інституціями. Кожна з цих моделей має свої недоліки і свої переваги.

Головний ризик, який може виникнути в Україні в разі виокремлення функцій нагляду за банками, пов'язаний з можливим конфліктом відповідальності за стабільність банківської системи між Національним банком і таким наглядачем.

В українських умовах, враховуючи вкрай шкідливий, але сталий принцип розподілу державних посад між представниками різних політичних сил, це може привести до загальної втрати контролю за функціонуванням банківського сектору. Дія чи бездіяльність Національного банку може суттєво зашкодити забезпеченню стабільності банківського сектору.

В той же час нагляд також непозбавлений ризиків зовнішнього тиску на наглядача, що теж може дестабілізувати всю грошово-кредитну систему країни. Враховуючи це, вважаємо таке розділення функцій Національного банку на цьому етапі розвитку країни недоречним.

- Чи вважаєте ви за необхідне регулювати відсоткові ставки у країні? Якщо так, чи потрібно налагодити постійне рефінансування комерційних банків Національним банком, щоб "запрацювала" облікова ставка? Чи, навпаки, ви за незалежність Нацбанку, який жодним чином не буде стимулювати зниження відсоткових ставок?

- На нашу думку, питання поставлено не зовсім коректно. Регулювання відсоткових ставок є результатом всіх складових грошово-кредитної політики Національного банку та уряду, тому тільки разом вони можуть забезпечити його передбачуваність та позитивну ефективність.

Що стосується Національного банку, то безперечно він повинен налагодити постійне рефінансування комерційних банків і таким чином впливати на рівень процентних ставок, хоча це лише один з наявних у нього інструментів впливу на них.

- Яким чином, на вашу думку, можна було б реально мінімізувати проблему "ошуканих вкладників"? Чи потрібно на це спрямувати кошти бюджету? Або, навпаки, треба визнати, що ці кошти у людей вкрадено, і змиритися з цим?

- Передусім потрібно визначитись щодо самого механізму захисту вкладників банків, які стали неліквідними. У деяких випадках введення тимчасового адміністратора, рефінансування і пошук інвестора можуть бути досить ефективними, і саме такий шлях вирішення проблем Промінвестбанку - яскравий тому приклад. Але замість цього, зараз використовується вибірковий, з очевидною корупційною складовою, процес рекапіталізації окремих банків за рахунок державних коштів.

Для формування сталої практики вирішення проблем вкладників правильніше було б виплатити їм лише кошти в межах, визначених Державним фондом гарантування вкладів фізичних осіб. На жаль, уряд вдався до популістської ідеї фактичного повернення вкладникам всіх їхніх грошей за рахунок коштів державного бюджету, тобто податків всіх українських громадян. 

Якщо вже навіть йти таким шляхом (бо за таким принципом вже повернуті кошти вкладникам банків "Родовід", "кргазбанк, банк "Київ") потрібно скористатись іншою процедурою.

Спочатку провести націоналізацію банків, які не можуть виконувати зобов'язання перед власними клієнтами, за вартістю, умовно, однієї  гривні, заморожування вкладів цих банків на срок до трьох років з одночасним відшкодуванням вкладів фізичним особам в межах, визначених Державним фондом гарантування вкладів фізичних осіб, подальше проведення рекапіталізції цих банків та відновлення їхньої діяльності з наступною приватизацією.

В цьому випадку за участю незалежних аудиторів, представників держави та колишніх співвласників цього банку, могла бути проведена також процедура оцінки вартості його активів та здійснення певного відшкодування інвестицій колишнім власникам після повторної приватизації банку. Зрозуміло, що вся ця процедура має бути прописана у законі.

- Чи будете ви повертати внески вкладників СРСР? Якщо ні, то як ви аргументуватимете вашу позицію перед виборцями? Якщо так, то коли, якими темпами та за рахунок чого? Чи підрахували ваші економісти інфляційні наслідки таких виплат?

- Позиція Української народної партії принципова - українській владі необхідно відновити переговори з Росією щодо визнання зобов'язань по вкладам колишнього Ощадбанку СРСР, так і по іншим знеціненим заощадженням (державного страхування СРСР, облігаціям Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, Державної внутрішньої виграшної  позики 1982 року,  ержавним казначейським зобов'язанням СРСР, сертифікатам Ощадного банку СРСР) перед громадянами України боргом Російської Федерації.

Зрозуміло, що цей переговорний процес буде довготривалим, тому незалежно від нього необхідно започаткувати зрозумілий суспільству механізм проведення компенсації внесків, і це не може ставитись під сумнів.

На нашу думку, послідовність має бути наступна. Спочатку необхідно створити єдиний загальнонаціональний реєстр осіб, які мають право на компенсацію по знеціненим заощадженням, та чітко визначити загальний обсяг таких державних зобов'язань. Вже минуло тринадцять років після затвердження відповідного закону, а такого реєстру досі не створено.

Всі ці державні зобов'язання мають бути оформлені спеціальними державними облігаціями зі строком погашення від одного до тридцяти років, з номінальною вартістю одна гривня та електронною формою їх обігу.

Щорічно мають погашатись облігації з відповідним строком погашення та виплачуватись певний процентний купон (на рівні до трьох відсотків річних). У разі формування передумов держава зможе викупати достроково ці цінні папери, скоротивши строк їх обігу.

З точки зору щорічного навантаження на державний бюджет такі виплати будуть відносно не великими і інфляційного ризику не становитимуть.

Крім того, таке оформлення державного боргу потрібно розглядати також в контексті реформи соціального забезпечення. В уряду з'являються підстави визнавати виплати по цим зобов'язанням частиною соціального пакету, який надається державою громадянам.

Слід також зважати, що така секюритизація державних зобов'язань створює можливості для обігу цих цінних паперів, а значить у фізичних осіб у разі термінової потреби  з'являється можливість їх продажу з певним дисконтом.

БЛОК 3. Фондовий ринок

- В Україні є два варіанти розвитку фондового ринку. Перший передбачає сприяння торгівлі акціями українських компаній на закордонних біржах, другий - розвиток власного фондового ринку.

У першому випадку країна отримає швидкий приплив капіталу, Але не буде ефективного інструменту інвестування для громадян України в акції українських компаній. У другому випадку країна отримає реальний приплив інвестицій тільки через кілька років.

Який варіант ви вважаєте найбільш перспективним і правильним для України?

- Взагалі перший варіант не передбачає можливостей розвитку національного фондового ринку.

Очевидним є факт, що українська держава має опікуватись розвитком власного фондового ринку. Ось чому в УНП переконані в необхідності законодавчого встановлення норми щодо введення у лістинг на одній з вітчизняній біржі для публічного розміщення не менше 50% кожної емісії цінних паперів (ЦП) українських емітентів на внутрішньому ринку.

При цьому спочатку має відбуватись розміщення ЦП емітентів на внутрішньому фондовому ринку, а вже потім на зовнішніх.

Зрозуміло, що потрібно сприяти купівлі ЦП українських емітентів на внутрішньому ринку, як українськими, так і іноземними інвесторами.

Усвідомлюючи обмеженість, особливо в умовах економічної кризи, вільних грошових ресурсів в Україні, можна піти на встановлення перехідних положень на срок, наприклад, до кінця 2012 року, якими передбачити розміщення на внутрішньому ринку не менше 30% кожної емісії ЦП.

В той же час, зрозуміло, що для розвитку українського фондового ринку необхідно багато чого ще зробити для розбудови його інфраструктури.

Потрібно також прискорити доопрацювання та внесення змін до Закону України "Про акціонерні товариства" в частині формування більшої прозорості діяльності органів управління АТ та захисту прав міноритарних акціонерів. До того ж необхідно приводити в повну відповідність з міжнародними стандартами систему бухгалтерського обліку в Україні.

БЛОК 4. Держрегулювання і податки

- Чи задоволені ви тим, як сьогодні функціонує система забезпечення антимонопольного законодавства і система захисту прав споживачів? Що саме і в які терміни ви будете намагатися змінити, коли прийдете до влади?

- Система забезпечення антимонопольного законодавства і система захисту прав споживачів майже не діє. Головна причина цього не відсутність нормативно-правової бази, а тотальна корупція та непрофесіоналізм, як безпосередньо самих органів, що відповідають за дотримання антимонопольного законодавства та за захист прав споживачів, так і правоохоронних органів та органів судочинства.

Без приборкання корупції в країні змінити нічого не вдасться. Бо якщо, наприклад, навіть Антимонопольний комітет приймає правильні, законні рішення, то потім підприємства, щодо порушень яких ухвалено певні рішення, з легкістю відміняють їх з допомогою корумпованих суддів.

- Чи буде реприватизація або націоналізація у випадку нашого приходу до влади? Назвіть об'єкти. Охарактеризуйте вашу програму приватизації.

- Ні реприватизації, ні націоналізації УНП та її кандидат в Президенти України проводити не планують. В той же час, необхідно забезпечити посилення контролю за дотриманням інвестиційних зобов'язань, які брали на себе власники приватизованих підприємств.

Крім того, не можна виключати у виняткових випадках можливості націоналізації тих чи інших підприємств.

У разі доведення великих стратегічних підприємств, чи тих, які є містоутворюючими, їхніми власниками до стану стійкої неплатоспроможності, цілком може розглядатись питання націоналізації. Але таку націоналізацію ми розглядаємо лише в контексті санації таких підприємств та їхньої подальшої приватизації.

- Наскільки виправданим є державне регулювання цін на продовольство, зокрема, хліб? Чи не гальмує це розвиток АПК? Якою, на ваш погляд, повинна бути ціна на хліб?

1. Ринковою - без державного регулювання, визначеною на основі попиту та пропозиції.

2. Низькою, шляхом встановлення максимальних цін, за допомогою держрегулювання. Селяни недоотримають своїх можливих прибутків, але найбідніші верстви населення завжди зможуть купувати собі вдосталь цього продукту.

3. Високою, шляхом встановлення мінімальних цін. Хлібороби повинні отримувати достойну плату за свій головний продукт, а найбідніші верстви населення повинен підтримувати та дотувати бюджет, а не цілі галузі народного господарства.

- Ціни на продукти харчування мають бути не низькими чи високими, а ринковими.

Регулювання цін на основні продукти харчування можливе, але мова має йти про вплив на них з допомогою наявних в уряду ринкових інструментів.

Уряд може і повинен створювати та підтримувати у певних обсягах резервні фонди основних видів продуктів харчування, які у разі потреби мають використовуватись для продажу на оптовому ринку, з метою погашення ажіотажного попиту та нівелювання спроб невиправданого підвищення ціни на них.

Зрозуміло, що подібний механізм дієвий при більш-менш стабільних умовах. У разі виникнення тих чи інших надзвичайних ситуацій (техногенних чи природних катастроф тощо) держава повинна встановлювати більш жорсткі обмеження на рівень цін.

Крім того, якщо мова йде саме про виробництво хлібобулочних виробів, то з метою збільшення конкуренції та відповідного зменшення цін,  можливе податкове сприяння цьому виробництву, шляхом зниженням ставки на прибуток від цього виду діяльності та збільшення норм амортизації на певні види обладнання.

- Оцініть стан податкової системи України. Які податки слід скасувати, а які запровадити? Ставки яких податків варто знизити, а яких - збільшити?

- Частково відповідь на ці питання вже дається у першому блоці.

Головні недоліки нашої податкової системи пов'язані з постійними змінами в ній та слабким використанням стимулюючої функції податків.

Що стосується ставок податків, то потрібно говорити не стільки про їх зменшення чи збільшення, скільки про те, яким чином розраховується база оподаткування. Крім того, має бути кардинально змінена система відрахувань в так звані соціальні фонди.

Тому, перше, потрібно здійснити певні корективи в податковій системі, після чого запровадити п'ятирічний  мораторій на зміни, які погіршують умови функціонування підприємств.

Друге, потрібно суттєво збільшити норми амортизації активної частини основних фондів, особливо тих, швидке оновлення яких суттєво сприятиме енерго- та ресурсозбереженню.

Третє, в межах реформи соціальної системи та системи оплати праці потрібно провести брутизацію заробітної плати та перейти на систему сплати єдиного соціального внеску, половину з якого сплачує працедавець, а іншу - найманий працівник.

Необхідно також надати цьому єдиному соціальному внеску статус податку, а контроль за сплатою його покласти на податкові органи.

Четверте, потрібно прискорити розробку і впровадження земельного кадастру та єдиного державного реєстру прав на землю та інше нерухоме майно і встановлення податку на нього, як одного з основних податків місцевих громад;

П'яте, потрібно принципово змінити систему звітності та оподаткування  малих підприємств, запровадивши для них систему подання звітності один раз на рік та сплату податків не частіше двох разів на рік.

Цю систему бажано застосовувати для малих підприємств, що здійснюють діяльність не менше двох років, і власники та директори яких погоджуються нести солідарні зобов'язання за вчасну сплату податків.

- Із кризою неможливо боротися лише заробітних плат, пенсій, соціальних витрат - у багатьох країнах світу їх скорочують. Чи є у вашій програмі заходи, які доходи  населення  або іншим чином тимчасово заморозять або знизять доходи окремих категорій громадян заради боротьби з кризою?

- Кризу потрібно долати не шляхом зниження доходів громадян, а за допомогою сприяння українському виробництву та створення робочих місць. В той же час, що стосується регулювання доходів, які громадяни, особливо топ-менеджери, отримують у вигляді заробітної плати на державних підприємствах, то необхідно встановлювати процедури, які обмежують їх розмір та прив'язують до фінансових результатів їхньої праці.

Якщо мова йде про виплати громадянам за рахунок державного бюджету та соціальних фондів, то потрібно говорити про зміну всієї ідеології соціальної політики в державі і виходити з того, що соціальна функція держави, в першу чергу, полягає в захисті найменш забезпечених верств населення.

Що стосується будь-яких додаткових соціальних благ і виплат вище меж соціального мінімуму, то це переважно функція  системи приватного соціального страхування, розвитку якого має сприяти держава.

- Як боротися з тіньовою економікою? Причини її існування - це "відкати", хабарі, необхідність фінансувати передвиборчі кампанії. Назвіть який-небудь справді дієвий оригінальний спосіб боротьби з "тінню".

- Не існує якоїсь оригінальної методики боротьби з тіньовою економікою. Всі причини виникнення тіньової економіки добре відомі, як і відомі методи детенізації економічної діяльності.

Причини виникнення "тіньового" бізнесу - несприятливі умови веденню бізнесу, надмірний податковий та адміністративний тиск, відсутність очевидних стимулів для роботи підприємств "по-білому", тотальна корупція державного апарату.

Отже і методи по "детенізації" діяльності суб'єктів економічної діяльності добре відомі. Це створення сталих, сприятливих умов для бізнесу, прозорий механізм надання державних послуг, відкрита процедура закупівлі товарів та послуг за рахунок бюджетних коштів, публічний без жодних обмежень аукціонний продаж державних активів, державне сприяння діяльності українських підприємств в частині регуляторної, податкової, кредитної та гарантійної політики, приборкання корупції в органах державного управління та місцевого самоврядування, у правоохоронних органах та судах.

- Пільги "з'їдають" бюджет, часто фактично не надаються, наприклад - безкоштовна медицина. Як ви ставитеся до монетизації пільг?

- Ми виступаємо за безумовну монетизацію пільг, бо певні верстви пільговиків, наприклад сільські жителі, взагалі позбавлені можливостей отримати деякі з них.

В той же час для реалізації політики монетизації пільг потрібно прискорити створення єдиного національного реєстру осіб, що мають право на додаткові соціальні виплати за рахунок коштів державного бюджету чи Національного фонду соціального страхування (НФСС), який має бути створений на базі існуючої системи фондів соціального страхування. 

Що стосується безкоштовної медицини, то це питання більш складне. Медичні послуги, як до речі і будь-які інші послуги,   зрозуміло, взагалі ніколи не бувають безкоштовними. Питання лише в тому, хто, чому, яким чином  і скільки платить за це. 

У будь-якому випадку фінансування медичної сфери має здійснюватись з чотирьох основних  джерел:

1) державного фінансування;

2) відшкодування витрат по наданим медичним послугам з боку НФСС, внески до якого мають здійснювати: фізичні особи та працедавці, а також держава (за непрацюючих осіб віком до 18 років, інвалідів,  вагітних жінок, та тих, хто протягом трьох років  після народження дитини слідкує за нею, громадян пенсійного віку);

3) фондів приватного медичного страхування, які формуються за рахунок коштів  працедавців та фізичних осіб;

4) витрати на медичне обслуговування та ліки, які здійснюють безпосередньо  громадяни.

Питання полягає лише у співвідношенні цих джерел фінансування медичних витрат. 

Безумовним є лише те, що за рахунок коштів державного бюджету має фінансуватись, при чому  в достатньому обсязі, мережа національних наукових медичних центрів, система пологових будинків, мережа системи невідкладної медичної допомоги, лікування хворих деякими видами суспільно небезпечних чи складних хвороб, наприклад, таких як туберкульоз, СПІД, тощо).

Не заглиблюючись в усі особливості медичної проблематики, можна зазначити, що УНП виступає за як найшвидшу реформу системи соціального страхування та наявності в ній медичної складової. При цьому мають бути створені податкові стимули для розвитку приватного медичного страхування.

- Чи варто підвищити ставки підприємцям - платникам єдиного податку, які приймалися десять років тому?

- Питання невідповідності розміру ставки підприємцями - платниками єдиного податку дійсно існує. В той же час в умовах кризи та практично фізичного виживання багатьох з приватних підприємців, підвищення ставок у 2009 році, та скоріше за все, щонайменше у першому  півріччі 2010 року є недоцільним.

При цьому ця невідповідність в першу чергу відчувається в частині внесків на соціальне страхування, а це знову ж таки питання прискорення проведення реформи системи соціального страхування та її персоніфікації для кожного громадянина.

Дапі буде...

З повним переліком питань та посилань на опубліковані відповіді можна ознайомитися тут.