"Набукко" не зашкодить транзитному потенціалу України?

Четвер, 16 липня 2009, 18:04 -
Спрямовуючи газ на "Південний потік" з інших країн, "Газпром" створює ілюзію необхідності такого проекту, адже за рахунок перепродажу імпортованого газу Росія може лише покрити власний дефіцит у законтрактованих поставках для ЄС. Про розширення обсягів поставок мова не йде.

Самміт щодо "Набукко", якиий відбувся в Анкарі 13 липня 2009 року, став холодним душем для активної діяльності в рамках розробки проекту газопроводу "Південний потік". Транзитні країни таки підписали Міжурядову угоду.

Остаточні крапки в розвитку обох проектів не поставлено. Ні "Набукко" не можна назвати проектом, який відбудеться на сто відсотків, ні "Південний потік" не можна списувати з рахунку.

Що ж отримує Україна, беручи до уваги, що обидва газопроводи обходять її територію?

Сочинські домовленості

Знаковій події в Анкарі передувало засідання у Сочі, яке відбулося 15 травня 2009 року. Тоді керівники сербської газової компанії "Сербіягаз", грецької DESFA і болгарської Bulgraian Energy Holding підписали з російським "Газпромом" базову угоду про будівництво газопроводу "Південний потік".

Раніше, 10 березня 2009 року, під час візиту угорського прем'єр-міністра Ференца Дюрчаня в Москву було досягнуто згоди про приєднання Угорщини до "Південного потоку".

Сочинські домовленості фактично стали кроком "Газпрому" на випередження. Після Будапештського самміту щодо "Набукко", проведеного 27 січня 2009 року, стало відомо, що країни-учасниці до кінця червня повинні підписати міжурядову угоду, яка надасть офіційний старт реалізації проекту.

Про те, що це був саме крок на випередження, свідчить озвучена в Сочі декларація збільшити проектну потужність "Південного потоку" з 31 мільярда кубометрів до 63 мільярдів кубометрів на рік.

Не останню роль в ухваленні такого рішення відіграла січнева газова криза, яка завдала значних збитків Сербії та Болгарії, підштовхнувши їх до пошуку шляхів поставки природного газу в обхід України.

Генеральний директор компанії "Сербіягаз" Душан Баятович підкреслив, що цей проект дозволить Сербії позбутися монопольного становища України у сфері транзиту газу та створить більш сприятливі умови для переговорів з Угорщиною про транспортування блакитного палива через її територію.

Відразу ж постає проблема обсягів газу для нового газопроводу, адже "Південний потік" є трубою без родовищ. Він націлений на поставку центральноазіатського газу або ж на перекидання обсягів з транзитного напрямку через Україну.

Якщо йдеться про перекидання, то виникає логічне питання: навіщо вкладати у "Південний потік" 20 мільярдів євро для поставки тих же обсягів газу для тих же споживачів?

У Росії відсутні обсяги газу для цього трубопроводу - "Газпром" має проблеми з видобутком. За підсумками 2009 року, цей обсяг може зменшитися на 7-18% до 450-510 мільярдів кубометрів проти 549,7 мільярда кубометрів у 2008 році.

Росія має підписану угоду з Туркменистаном на щорічну поставку 60 мільярдів кубометрів газу. Але з квітня Росія взагалі припинила закупівлю туркменського палива. Газове питання між двома країнами залишається невирішеним.

В цілому ж, контроль поставок блакитного палива з регіонів Центральної Азії і Каспію дозволить Росії маскувати дефіцит власного видобутку.

Спрямовуючи газ на "Південний потік" з інших країн, "Газпром" тільки створює ілюзію необхідності такого проекту, адже за рахунок перепродажу імпортованого газу Росія може лише покрити власний дефіцит у законтрактованих поставках для Європи. Про розширення обсягів поставок мова не йде.

Щоправда, проект "Південний потік" дає Росії чимало політичних дивідендів. Зокрема, Москва контролюватиме поставки центрально-азійського і каспійського газу та розширить мережу збуту газу в інших країнах Західних Балкан - Хорватії, Македонії, Боснії і Герцеговині.

Згідно з підписаними у Сочі домовленостями, в кожній із зазначених країн мають створити окрему компанію для реалізації проекту "Південний потік". Вона стане спільним підприємством, де "Газпром" отримає щонайменше 50% акцій.

Прискорення для "Набукко"

Одразу після самміту в Анкарі у Росії з новою силою спалахнула хвиля критики проекту "Набукко". Щоправда, критика базується на старих аргументах.

Так, російський прем'єр-міністр Володимир Путін закликав ЄС перед вкладанням мільярдів доларів у "трубу" ще раз подумати, звідки візьметься для неї газ.

Підтримав його і віце-спікер Держдуми, президент Російського газового співтовариства Валерій Язєв. "Шансів практичної реалізації у проекту "Набукко" набагато менше, ніж у газопроводу "Південний потік", - наголосив він.

Утім, російські можновладці не кажуть, що "Південний потік" дорожчий, ніж "Набукко": 20 мільярдів євро проти 7,9 мільярда євро.

Підписання угоди засвідчило провал намагань Росії переконати ключові країни, в першу чергу Туреччину, відмовитися від "Набукко". Туреччині Москва пропонувала альтернативний проект - другу гілку "Блакитного потоку".

Натомість турецький прем'єр Реджеп Тайіп Ердоган в Анкарі запропонував транспортувати російський газ по "Набукко". Це означає можливість збільшення обсягів поставок по "Блакитному потоку" за умов будівництва його другої гілки для наповнення "Набукко" і відмови від реалізації "Південного потоку".

Інтерес Туреччини очевидний: країна прагне збільшити свої транзитні можливості.

Болгарія, яка також уклала угоду з "Газпромом" щодо реалізації проекту "Південний потік", напередодні зустрічі в Анкарі вирішила переглянути свої зобов'язання.

Бойко Борисов, вірогідний керівник нового уряду і лідер партії "Герб", яка щойно перемогла на виборах, заявив про необхідність призупинення переговорів щодо спільних енергетичних проектів з Росією, маючи на увазі "Південний потік". Тим самим Болгарія продемонструвала бажання приєднатися до проекту "Набукко".

Отже, підписання Австрією, Угорщиною, Румунією, Болгарією і Туреччиною міжурядової угоди щодо "Набукко" стало офіційним початком реалізації цього європейського проекту, а сам договір - гарантією легальних рамок транзиту газу через території країн-учасниць.

Угода також зафіксувала методологію транспортних тарифів і створення політичного комітету за участю представників всіх держав. Німеччина не є учасницею угоди, оскільки не є транзитною країною, але вона підтримала проект.

До 2014 року газопровід "Набукко" має бути введений в дію з початковим обсягом поставок 8 мільярдів кубів щорічно з подальшим виходом на проектну потужність 31 мільярд. Існує перспектива розширення можливостей до 60 мільярдів кубів.

Наступним кроком стане укладання угод щодо детального технічного планування і оцінок соціального та екологічного впливів. Одночасно консорціум "Набукко" починає переговори з банками.

На самміті в Анкарі були присутні представники Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) та Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), що створює умови для фінансового забезпечення амбіційного проекту.

Президент ЄІБ ще на Будапештському самміті повідомив, що банк готовий профінансувати 25% вартості будівництва газопроводу "Набукко", а в червні 2009 року свою готовність долучитися до проекту задекларував ЄБРР.

Укладена країнами-транзитерами угода позитивно вплинула на постачальників. Вона стала своєрідною гарантією реалізації проекту "Набукко", чого вимагав, наприклад, Азербайджан. Ця країна підтримує проект, про що на початку липня заявив керівник Державної нафтової компанії Азербайджану Ровнаг Абдуллаєв.

Країна готова забезпечити обсяги газу власного видобутку - йдеться про паливо з другої черги родовища "Шах-Деніз 2" обсягом 12 мільярдів кубометрів з 2014 року. Саме на азербайджанський газ на початковому етапі і розраховує "Набукко".

10 липня 2009 року президент Туркменістану Гурбангули Бердимухамедов заявив: "У Туркменістані накопичуються залишки товарного газу. У нас є можливість продати їх на кордоні нашої держави. Це відкриває перед нами перспективи у реалізації ряду проектів, у тому числі - проект "Набукко".

Прем'єр Іраку Нурі аль-Малікі заявив, що Ірак готовий надавати "Набукко" 15 мільярдів кубів газу щорічно. Пізніше паливо може надійти із Сирії, Ірану і Єгипту.

Отже, "Набукко" продовжує набирати обертів і значно випереджає "Південний потік". Європейський Союз, напевно, розуміє, що дорогий "Південний потік" не є диверсифікацією джерел і шляхів транспортування газу до ЄС та намагається протидіяти намірам Росії монополізувати поставки палива зі Сходу.

Україна не втрачає?

Звучить багато заяв про те, що "Набукко" є обхідним проектом для України і значно зменшує її транзитний потенціал.

Одночасно президент Віктор Ющенко ще до самміту в Анкарі привітав практичні кроки ЄС з реалізації цього проекту, а 14 липня заступник глави Секретаріату Андрій Гончарук офіційно висловив підтримку "Набукко".

По-перше, "Набукко" не є конкурентом Україні в джерелах поставки газу. Територією України поставляється газ із Туркменистану. Але ці обсяги законтрактовані Росією, а для "Набукко" передбачаються додаткові або надлишкові обсяги газу туркменського видобутку.

По-друге, реалізація проекту "Набукко" зменшує шанси "Південного потоку", який, в умовах скорочення видобутку природного газу в Росії, взяв би на себе ті обсяги транзиту, що транспортуються через українську ГТС. Росія також переключила б поставки туркменського газу з українського напрямку на "Південний потік".

По-третє, Україна залишається транзитером газу до ЄС принаймні на наступне десятиліття. І навіть після виведення "Набукко" на повну потужність ЄС не зможе повністю замінити транспортні можливості України - 178,5 мільярдів кубів на рік.

По-четверте, диверсифікація для ЄС означає можливість отримувати газ кількома маршрутами і збільшувати поставки по одному з них у випадку виникнення проблем на іншому.

Крім того, Україна протидіятиме транзитній монополізації Туреччини. Підвищена увага ЄС до Києва у газовій сфері відіграла не останню роль у тому, що Туреччина погодилася на домовленості з ЄС.

Український напрямок має велику перевагу перед іншими. Він може забезпечити стабільність поставок в умовах сезонних коливань потреб за рахунок можливостей накопичення і зберігання газу в підземних газосховищах.

А ще існує можливість приєднання України до проекту "Набукко" і отримання газу з цього газопроводу через відгалуження у Румунії. Хоча з врахуванням спроектованих обсягів поставок газу та великої кількості його споживачів Україна не зможе зробити значний крок у напрямку диверсифікації.

Але в сукупності з іншими заходами - підвищенням енергоефективності, скороченням внутрішнього споживання, альтернативними енергоресурсами, використанням скрапленого газу - паливо з "Набукко" сприяло б зміцненню енергетичної безпеки України.

Щоправда, негативні наслідки все ж є. Це і менші шанси українського проекту "Білий потік", і зменшення ролі України як головного транзитера російського і центрально-азійського газу до ЄС, і можливість пониження рівня уваги до українських газотранспортних проблем з боку Євросоюзу.

В умовах жорсткої конкуренції Україні слід приділяти більше уваги розвитку і реформуванню газового сектору, як про це сказано у декларації міжнародної конференції "ЄС - Україна" щодо модернізації газотранспортної системи.

 

Віталій Мартинюк, аналітик УНЦПД