Українська правда

Арсеній Яценюк: "Ви повинні "йти в телевізор" і пояснювати людям, що ви робите..."

4 грудня 2008, 15:04

За існуючим порядком, кожному колишньому голові Верховної Ради надається власний кабінет.

Арсенію Яценюку пропонували кілька приміщень у щойно відремонтованих будинках комітетів Верховної ради в центрі міста. Але він вирішив залишитись у будівлі під куполом і отримав там невеличку кімнату.

В кабінеті стоять речі, які зустрічались раніше у будь-якому робочому приміщенні Яценюка.

Це - масивний стіл, два або три комп'ютери та величезний телевізор. Екс-спікер здавна полюбляє дивитись прямі трансляції фінансових новин на каналах BBC та Bloomberg.

Завдяки постійному перебуванню "у потоці", він зрідка "сипле" смачними англомовними термінами.

Цього разу розмова звелася до суто економічних речей. Яценюк свого часу очолював Національний банк і Міністерство економіки і навіть у кріслі спікера дуже часто говорив саме про економіку та кризу.

Зараз екс-спікер жаліється: мало хто хоче вчитися на чужому досвіді.

- Арсенію Петровичу, як, на ваш погляд, можна розрахувати реальний курс гривні в нинішніх умовах? У своїй книзі ви писали, що в свій час розраховували можливу ступінь девальвації...

- З початку фінансової кризи, тобто, фактично, чотири місяці тому середньозважена девальвація національних валют склала від 30% до 40%, в залежності від країни. Були, звичайно, рідкісні випадки, але то швидше виключення.

Коли ми досягли курсу 6 гривень за долар, Національний банк мав би зробити те, що йому пропонувалося: а саме, необхідно було закрити будь-який несанкціонований виток капіталу.

По-друге, використовувати кредит від МВФ як супер-стабілізатор.

По-третє, презентувати легко прогнозовані кроки Національного банку, щоб ринок відчув, що він реально підтримує курс. Тоді ми б зупинилися на позначці 6,1 гривень за долар, з коливаннями плюс-мінус 7-8%. Це б склало близько 25% девальвації.

Але ми не зупинилися в силу різних причин. Такою в Україні стала тенденція середньосвітової девальвації національної валюти. Замість 25% ми досягли верхнього порогу у майже 40%.

- Як відомо, 2004 року ви прораховували варіант різкого обвалу курсу, а після - тримати на новій позначці. Як ви вважаєте, наскільки сьогодні виправдана повзуча девальвація?

- Якщо б ми 2004 року робили девальвацію, то саме так. Треба чітко розуміти: повзуча девальвація була б виправданою, коли не було б такої волатильності: від 5 до 4,5, від 4,5 до 6,2, від 6,2 до 5,7 і знову від 5,7 до 7,5 гривень за долар. Намалюйте графік. Це хаотичні рухи.

Повзуча девальвація в цій ситуації буде означати у свідомості людей просто падіння національної валюти. Вони будуть максимально робити те, щоб девальвація була спринтерською, а не стаєрською.

Тому повзуча девальвація необхідна, але тоді, коли центральний банк не робить надзвичайно різких рухів. Коли у людей є прогнозоване відчуття, що національна валюта буде поступово послаблюватись. Зараз таке неможливо.

Щоб зробити повзучу девальвацію, треба зафіксувати курс хоча б на місяць. Аби в усіх виникло чітке розуміння стабільності. А після цього можна потроху далі девальвувати.

Другий підхід - це прийняття жорсткого рішення про обвал, а після цього - жорстке утримання на новому рівні. Це означає продавати ринку стільки валюти, скільки треба. Але тут немає арифметичного підходу. Це рішення на рівні банкірського відчуття, наскільки можна опустити курс, щоб він утримався.

- Тобто Стельмах буде на свій власний розсуд визначати межу девальвації? Але чи може Нацбанку допомогти досвід кризи 2004 року у 2008 році?

- Так. Ці кризи тотожні, за винятком однієї принципової речі: 2004 року не було зовнішнього фактора. Тобто не було зовнішньої кризи ліквідності, банківської та валютної криз. Тому було набагато легше подолати проблеми всередині країни. А зараз я би сказав, що зовнішні і внутрішні фактори домінують однаково.

А що стосується інструментів, 2008 року я не можу придумати нічого іншого, окрім того, що було 2004-го з додаванням стабілізаційного пакету в розрізі галузей та нової якості бюджетної політики.

 

- На сьогодні головна зовнішня проблема - масовий відтік капіталу закордон. Чи варто його будь-якими методами обмежувати?

- У цій ситуації, звичайно, варто, тому що зробили рефінансування. Якщо б воно покрило існуючи кредитні портфелі, у мене не виникало б питань. Але рефінансування пішло виключно на поточні рахунки і в депозити фізичних осіб. Тобто емітований ресурс витік з банківської системи.

Після цього банки знову пішли до Нацбанку. Він знову зробив емісію і на них знову купили долари із золотовалютних резервів.

Тому в цій ситуації немає іншого виходу, крім як фактично закривати сірий відтік капіталу. Я підкреслюю - сірий. Тому що є публічний відтік капіталу. Якщо ви забороните виводити капітал інвесторам, які мають право на стягнення боргу, це поведе до послідовної реакції по всіх інших боргами. Але перекриття сірого відтоку - це один з основних елементів боротьби з валютним кризою та кризою ліквідності.

- В комерційних банках ходять чутки, що Нацбанк фінансував витрати Кабміну, надаючи рефінансування під придбання ОВДП державними банками. Чи відбувалося на практиці фінансування Нацбанком витрат Мінфіну і чи було воно виправдане?

- Пряме кредитування бюджету за рахунок непокритої емісії Національного банку заборонене законодавством. По суті, у центрального банку є тільки одна покрита емісія - під купівлю долара. Але, чого гріха таїти, коли виникав дисбаланс у доходах бюджету, завжди більшою чи меншою мірою існувала така модель.

Один з державних банків викуповував ОВДП, а потім під ці державні папери отримував рефінансування у Нацбанку. Порушення закону немає, якщо це робиться в межах мінімальних стандартів.

Я пам'ятаю, що ми це робили з двох причин.

По-перше, аби Мінфін не пропав з ринку внутрішніх запозичень.

І, по-друге, щоб показати ринку ставку за ОВДП. Зрозуміло, що вона не зовсім відповідала ринку: Мінфін розміщував тоді під 7,8% при інфляції 12%. Однак для публічної статистики це було позитивно.

Але системне фінансування дефіциту бюджету за рахунок будь-яких джерел, які мають відношення до емісії, - це катастрофа. Цього взагалі робити не можна. Тому що ми тоді повертаємося у 1990 рік.

- Чи не отримаємо ми тоді повторення ситуації? І чи можна розраховувати, що Нацбанк і далі буде викуповувати ОВДП, емітовані Мінфіном?

- Він не зможе робити викуп тому, що у Національного банку є так звані "маяки" по широких і вузьких грошах.

Тобто обсяг рефінансування, який навіть теоретично може бути виданий, обмежений. І в цьому сенсі, до речі, є плюс програми МВФ. Вона не дозволяє безконтрольно друкувати гроші.

- Ви можете зі свого боку проаналізувати дії НБУ по боротьбі з панікою населення? Що не так робить Нацбанк? І чим це закінчиться?

- Давайте краще проаналізуємо, чого не було зроблено. Я декілька разів просив Володимира Стельмаха: ви повинні "йти в телевізор" і пояснювати людям, що ви робите, чого від вас очікувати, що може статися. Навіть якщо це буде гірка правда, ви зобов'язані це говорити. Вам люди повинні повірити.

Ми ж 2004 року втрималися лише тому, що нам повірили. Ми говорили і робили. Говорили, що девальвуємо на 10% - девальвували і завмерли. Тому перше, що не було зроблено, - це відсутність публічного, зрозумілого пояснення своїх дій.

Друге - не можна смикати ринок. Умови ринку повинні бути для всіх однакові. Немає більш наближених і менш наближених. Якщо ми виходимо на ринок з продажем, то виходимо з продажем для всіх, в межах ліміту. А не так, як мені розповідають деякі банки: два місяці вони подавали заявку і жодного разу не змогли придбати валюту.

Це ж стосується взагалі правил і процедури продажу валюти. Відсікайте заявки купівлі під те, чого не можна, а не під те, що можна. Тоді це зрозумілий механізм.

Третє - прозорий і цільовий характер рефінансування комерційних банків. Основна мета якого - надання ліквідності і поступове відновлення кредитування.

Зробіть для всіх рівний доступ. Створіть фактичний контроль за тим, куди йде рефінансування. Національний банк надав 40 мільярдів гривень! Так зв'яжіть цю суму з обсягом золотовалютних резервів, що були продані!

Отримаєте, що лише перші три мільярди продали за рахунок внутрішнього ринку. А все інше пішло на рефінансування. Скільки надрукували, стільки продали з резервів: цифри лежать просто на поверхні.

- Історія навколо націоналізації ПІБа... Занадто очевидні були два табори, і ви - в одному з них. Чи належали ви до якогось табору, і які були ваші інтереси?

- Я був і залишаюся в одному таборі, що і чотири місяці тому - це перехід ПІБу до складу активів одного з найбільших державних банків. Більш зрозумілим в цій ситуації є "Укрексімбанк", тому що в нього не було мережі.

Якщо дати йому мережу "Промінвестбанку", ми б мали дуже добре капіталізований банк. Збільшилась би частина державної власності в банківському секторі України.

Але потім почалась політична та фінансова гра. Коли голосували антикризовий закон, однією з ключових вимог опозиції було вилучення звідти пункту про націоналізацію "Промінвестбанку". І цей пункт було вилучено!

Вони говорили про те, що вважають це неправильним. Я розумію, чому: у них була чітка домовленість.

І, наскільки мені відомо, процес пішов, але ще нікуди не прийшов. Тому що грошей немає. Акції купити - купили... Далі - де гроші? Необхідне негайне виконання програми виводу банку з кризи і контроль за процесом.

У другій частині інтерв'ю з Арсенієм Яценюком читайте про те, як видозміниться криза в лютому-березні 2009 року, хто є власниками України, якими є інтереси росіян в нашій країні та якою буде ціна на газ.