За рахунок енергетики врятують промисловість?

Енергетичні підприємства на відміну від металургів та машинобудівників поки що не вимушені зупиняти виробництво через фінансову кризу.

З проханням допомогти розібратися, як вона впливає на електрогенерацію, "Економічна правда" вирішила звернулася до колишнього члена Національної комісії регулювання електроенергетики Василя Котка, який неодноразово виступав прихильником якомога швидшої приватизації обленерго.

Як відомо, найбільше від кризи страждають експортно-орієнтовані підприємства через спад попиту на їх продукцію закордоном. Однак промисловість України споживає більш ніж 50% електроенергії в країні. Металургія, хімія, цементна промисловість теж  дуже енергоємні. Спад попиту на їхню продукцію спричинив спад попиту на електроенергію.

У жовтні загальне споживання енергії в Україні скоротилося на 6% порівняно з жовтнем 2007 року. А вже за першу половину листопаду - на 15%. Очевидно, це наслідок скорочення споживання промисловими підприємствами.

"Спад нерівномірний. Полтавська область скоротила споживання на 16%, за першу частинку листопада - на тому ж рівні. Основний споживач електроенергії в області - "Полтавський ГЗК" в жовтні скоротив обсяги виробництва через падіння попиту на руду", - відзначив Василь Котко. "Рекордсменами" зі спаду виробництва  на сьогодні є Дніпропетровська область, - на 26% у жовтні і на 40% у перші дні листопада; Запорізька - 15% і 27% відповідно.

"Великі підприємства споживають енергію переважно за рівним графіком, а ті, хто на диферинційному тарифі, переважно в нічний час. Через скорочення їх долі у загальному обсязі споживання зросла нерівномірність графіка навантаження енергосистеми, а це вимагає під'єднання додаткових блоків теплових електростанцій", - розповів президент Енергетичної асоціації України.

За його словами, минулого року в пікові години піднімали 7 блоків, нині - вдвічі більше. А таке "смикання" негативно відбивається на їх технічному стані.

"Атомні електростанції скорочують потужності; через те, що впало базове навантаження, питома вага теплових електростанцій навпаки зростає. Оскільки вони набагато дорожчі, ніж атомні електростанції, це  збільшує оптову ринкову ціну на електроенергію. А вона вже й зараз досить висока", - відзначив голова асоціації. А це, відповідно, веде до втрати конкурентоспроможності нашої енергетики на зовнішніх ринках.

Таким чином Україна може втратити експортні можливості. "Вже зараз наші ціни близькі до рівня європейських. Єдине, на що ще можна сподіватися, це на подальше зростання цін в Європі", - розмірковує він.

За прогнозами, підвищаться тарифи і на транспортування електроенергії. Адже обленерго мають мережі, які треба обслуговувати незалежно від того, скільки кіловат-годин через них проходить. Споживання скорочується - виручка зменшується, а витрати залишаються ті ж самі. "Ці два фактори призведуть до зростання відпускних цін для споживачів", - впевнений експерт.

Усе це погіршує фінансово-економічний стан підприємств. Теплові електростанції останній рік і так мали рентабельність нижче 10%. А зараз вона мінусова. І без того обмежені інвестиційні можливості енергопідприємств скорочуються. "Відкладається реалізація інвестиційних проектів, масштаби яких і так не вражали", - розповів пан Котко.

В Україні не здійснюється в належних обсягах модернізація енергопідприємств. "У нас найбільші в Європі витрати палива на 1 кВт електроенергії", - додає експерт і нагадує, що, за прогнозами, вже 2015 року потужностей не вистачатиме.

З іншого боку, може з'явитися можливість купувати більш дешеву російську електроенергію. "Раніше в них не було надлишку, але зараз він може з'явитися: попит з боку промисловості в Росії теж падає", - припустив Котко.

Не дивлячись на досить сумні перспективи генерації, експерти не очікують хвилі відпусток або скорочень працівників енергетичної галузі. У короткостроковій перспективі цього не варто очікувати. Навіть якщо енергоблок розвантажений, його все одно треба обслуговувати. І цей фактор також буде впливати на ціни.

"Якщо ми допустимо, щоб електростанції на якийсь час зупинилися, їх важко буде підняти. А відновлення незалежності в енергетичній сфері буде коштувати Україні дуже дорого. Станції всі старі: поки вони працюють, вони ще живуть, але якщо зупиниш - буде дуже важко відновити", - заявив він.

Ще більше хвилює енергетиків можливе повернення масових неплатежів за електроенергію.

"Два роки тому ми нарешті подолали проблему неплатежів. Вдалося змінити психологію споживачів, урядовців тощо. Через неплатежі 1993-2000 років, ми маємо 92% зношеності обладнання. У нас найгірше в Європі устаткування і наростаючі проблеми із забезпеченням економіки електроенергією у перспективі. А неплатежі відкинуть Україну на десятки років назад". Експерт також пророкує можливі "віяльні відключення".

"1995 року в нас було потужностей "вище голови": своє вугілля, російське, польське - лише купуй. І разом з тим - величезні перебої у постачанні енергії. Енергетикам не платили, і вони, відповідно, нічого не могли купити, у тому числі вугілля. У дев'яності роки накопичилася заборгованість споживачів на мільярди гривень", - згадує пан Котко.

Сьогодні всі звертаються до уряду за допомогою: металурги, вугільна промисловість, хіміки. Енергетики лише просять, аби не вирішувати проблеми металургів та вугільної промисловості за рахунок енергетиків.

Декілька місяців тому для вугільних підприємств встановили пільговий тариф: віднесли усіх вугільників до споживачів 1-го класу. Різницю в тарифах між другим і першим класом через дотаційні сертифікати переклали на решту споживачів.

"Металургам зараз теж дали пільговий тариф. Це збільшує систему перехресного субсидування в енергетичній галузі. Сьогодні вона досягла гіпертрофованих розмірів. Ніде у світі такого немає, щоб більше 25% тарифів забирало таке субсидування", - пояснює він.

2005 року були введені так звані "єдині тарифи". Між регіонами задіяли перехресне субсидування, щоб промислові східні регіони допомагали західним. В результаті в Дніпропетровській, Запоріжській, Донецькій і Луганській  областях, де розташовані проблемні насьогодні гіганти промисловості, на десятки відсотків були підвищені тарифи. І це створило проблеми. Зараз продовжуємо йти цим безглуздим шляхом. До того ж існуюче перехресне субсидуювання гальмує впровадження реформ в енергетиці, зокрема перехід до прямих контрактів.

Керівника асоціації непокоїть подорожчання вугілля. "Навіть цього року воно подорожчало більш ніж на 70%. На електроенергію ціни зросли відсотків на 40", - каже пан Котко.

В Україні цього року вже є рекордні запаси вугілля, у нас за 5 останніх років стільки не було. З одного боку це добре, але з іншого - для того, щоб оплатити це вугілля, потрібна виручка. А падіння виробництва електроенергії на 15% - це серйозне зменшення доходів, особливо у період закупівлі вугілля. Та ще й банки кредити особливо не роздають.

"Разом з тим, не можна скорочувати споживання і відповідно видобуток вугілля. Як свідчить досвід останніх 17 років, якщо скоротити виробництво вугілля, потім воно або зовсім не відновлюється, або відновлюється, але ціною великих затрат. Вугільну промисловість варто підтримати", - запевнив експерт.

З іншого боку знизити ціни в вугільної промисловості сьогодні можливості нема. "Вугільна промисловість в Україні, як і енергетика, технічно відстала. Її треба модернізувати, щоб зменшити витрати виробництва, а відповідно і ціни. Але модернізація вимагає дуже великих коштів. І заробляються  вони через ціни і тарифи", - продовжує він.

"Тарифи на електроенергію останніми роками зростали непоганими темпами. А що ми за рахунок цього вирішили? Покрили витрати на вугілля, яке подорожчало, та на газ, - розповів Василь Котко.

Нагадаємо, що сьогодні металурги мають пільги, населення платить за третину ціни. На думку енергетиків біля 30% населення, здатне платити за енергію спокійно не 20 а 60 копійок за кіловат годину. Сім'я, що споживає 100-150 кВт.год. платить 20- 30 гривень на місяць. Ще 60-90грн - це субсидія, що перекладається на промисловість

"У нас зараз заможних людей, які споживають 1000 і більше кіловат на місяць, немало. Зараз вони платять 200-300 гривень і отримують субсидію у розмірі 600-900 гривень на місяць, яка їм не дуже потрібна і про яку, до речі, вони нікого не просили. Навіщо їх підтримувати?" - переконує співрозмовник ЕП.

На його думку, нехай середній клас і багаті платять нормальну ціну, а бідним краще надавати адресну допомогу. Це буде невелика група людей, до 40% споживачів. А 60% нормальні тарифи платитимуть. "Або так: споживаєш менш ніж 150 кВт - тариф помірно підвищуємо чи не підвищуємо взагалі. Решта споживачів платить нормальний тариф. Навіть збільшення тарифу удвічі не вирішує проблеми. У нас одна з найбільш енергоємних економік. Так було за радянських часів, так є й зараз і великою мірою через низькі тарифи для споживачів, які навіть за високої інфляції в країні не переглядаються роками", - констатує він.

"Маємо також явно занижені тарифи для теплової генерації. Як наслідок -  інвестиції туди не надходять сьогодні, не підуть і завтра. Хто піде в бізнес, де мінусова рентабельність?" - запитує енергетик.

Однак, уряд пішов своїм шляхом, минулого тижня Кабмін заявив про план антикризових заходів для підтримки в умовах світової фінансової кризи підприємств вугільної галузі. І на час кризи уряд, зокрема, хоче перевести вугільні підприємства в I клас споживачів електроенергії, "що на 10-11% знизить для них її вартість".

Знову було оголошено про наміри приватизувати обленерго. "Якщо вони нормально працюють, то енергорозподіл - бізнес привабливий, - визнає співрозмовник видання. - Інвестиції в електроенергетику, особливо у розподільчі мережі, хороші тим, що там завжди є збут. Електроенергія завжди потрібна. Рентабельність не дуже висока, але стабільна. Навіть в умовах кризи такі підприємства можна продати за непогану ціну".

Енергетики самі завжди підтримували ідею приватизацію в галузі. "Різна мотивація у керівників  державних і приватних підприємств. Звідси різні можливості в плані конкуренції. Керівники держпідприємств мають слабку мотивацію працювати на результат. Вони не менші професіонали, ніж приватники, однак повинні виконувати вказівки влади, бути лояльними до неї. Це для них важливо, бо саме влада ставить і звільняє, і робить вона це постійно, бо сама влада змінюється ледь не щорічно", - пояснює Василь Котко

При затвердженні програми реформування енергетики у 1995р. вирішили: розділимо існуючі енергокомпанії по видах діяльності, створимо енергоринок і приватизуємо енергорозподільчі компанії та теплові електростанції. Не будемо приватизувати гідро- та атомні електростанції.

Фактично було приватизовано половину обленерго, з них третина прозоро, на відкритих конкурсах. З поміж компаній, що експлуатують теплові електростанції, приватизована лише одна, в результаті продажу майна за борги. Чотири компанії ТЕС залишаються державними. "То давайте доведемо приватизацію до логічного кінця", - каже експерт.