Десять кроків назустріч людям

Існує стала закономірність: що вищі доходи громадян та менше соціальне розшарування, тим на вищому рівні розвитку перебуває держава. Можна говорити про різні показники соціального стандарту життя (рівень освіти, середній валовий дохід на душу населення тощо), але найбільш узагальнюючим показником соціального здоров'я суспільства є співвідношення доходів 20% найбагатших та 20% найбідніших громадян.

Звернемося до цих показників у різних державах світу: країни ЄС - 5,7:1, Японія - 4,3:1, Швеція - 3,5:1, Мексика - 14:1, Бразилія - 24:1, Гондурас 38:1, Україна - 30:1.

Можна сперечатися, наскільки висновки експертів центру Разумкова (саме їхні дані наведені вище) відповідають реальному стану речей, оскільки рівень тінізації економіки України за різними оцінками складає 50-60%. Але надто красномовна картина: Україна не рухається до розвинутих країн. Навпаки, віддаляється від них.

Економічна система породила це майнове і фінансове розшарування в суспільстві і продовжує його поглиблювати: Ахметов інтенсивно нарощує власні статки, а реальні доходи основної маси громадян ростуть не надто.

Розглянемо економічні причини, які призводять до росту показника співвідношення доходів 20% найбагатших і 20% найбідніших громадян України.

Причина перша: надто велике податкове навантаження на фонд заробітної плати - 33% відрахування у Пенсійний фонд, ще три соціальні фонди (соцстрах, нещасні випадки та безробіття) плюс податок на доходи громадян тощо. Загалом навантаження складає понад 54% (у США - близько 10%).

Роботодавцям та найманим робітникам вигідніше декларувати мінімальну зарплату, а решту - віддавати в "конверті". Майже все населення порушує законодавство - отже чинить злочин. Чи влада така наївна і про це не знає?

Причина друга: оподатковується не споживання, а виробництво. Основними джерелами податкових надходжень до бюджету є податок на додану вартість та податок на прибуток підприємств. Обидва вони є "удавкою" для суб'єктів господарювання.

Податок на додану вартість (надалі ПДВ) вилучає обігові кошти у виробничників, оскільки його необхідно сплатити ще до того, як товар буде реалізовано. А реалізація може затриматись. ПДВ стягується на всьому ланцюжку: від виробництва сировини до реалізації готового товару із складними схемами взаємозаліку та повернення з держбюджету.

Такий механізм стягнення податку вигідний, і нечистим на руку бізнесменам (які мають доступ до влади або самі є представниками влади), і податківцям. Бо можна придумати цікаву для обох сторін схему повернення ПДВ, нічого не виробляючи і не надаючи жодних послуг.

Можна також повернути ПДВ з бюджету, в першу чергу за відповідний хабар. Хто нездогадливий, той чекатиме на повернення довго (в бюджеті завжди бракує коштів). А звичайних громадян обібрано двічі: спочатку їм не доплачують зарплату, бо необхідно сплатити ПДВ, а потім з цієї недоплаченої зарплати, при оплаті товарів і послуг, стягується ПДВ, яке закладено в собівартості товарів і послуг.

То чому ж олігархічному, близькому до влади панству не випереджати всіх у Європі за статками?

ПДВ сплачує кінцевий споживач. Тоді чому податківці не запропонують сплачувати ПДВ (чи податок з продажу) при придбанні кінцевого продукту?

А цього вголос казати не треба. Ну хіба що під час виборів до Верховної Ради. Згадайте дві останні кампанії: 2006 і 2007 років. Як гарно виглядали обіцянки Тимошенко відмінити ПДВ. Одразу після виборів запал згас. У проекті коаліційної угоди про відміну ПДВ не сказано ані півсловечка.

Перед виборами міського голови Києва про зміну порядку стягнення ПДВ заговорив Микола Катеринчук. Зараз знову тиша.

До речі: в Німеччині ПДВ стягується при реалізації продукції кінцевому споживачеві.

Податок на прибуток підприємств також душить виробництво. Складна і заплутана регламентація визначення складу витрат на виробництво дозволяє податківцям тримати "на гачку" будь-кого з виробників.

Причина третя: наявність одночасно трьох систем оподаткування: загальна система, єдиний та фіксований податок.

Приватний підприємець (ПП), заплативши від однієї до кількох тисяч гривень на рік єдиного податку, може отримати без оподаткування і соціальних відрахувань до 500 000 гривень доходу в рік. Добре, якщо він працює і утримує сім'ю, не вимагаючи при цьому жодних соціальних виплат.

А коли ПП є родичем власника чи власників більшого підприємства на загальній системі оподаткування, тоді гроші "перекачуються" на рахунок ПП, і маємо на законних підставах поважні суми готівки. Велике підприємство при цьому працює з мінімальним прибутком і мінімізує відрахування до бюджету. Це - надзвичайно потужне джерело інфляції.

Чи про це не знає влада? Дивні запитання ставимо...

Причина четверта: небачено високий рівень корупції. Про боротьбу з нею не говорить тільки лінивий урядовець чи нардеп, але ефективних механізмів, які б економічними методами звели це явище до прийнятних розмірів, влада не пропонує. Все більше налягають на створення різних каральних органів. А це - додаткові витрати і... зростання корупції.

Влада так себе поводить, бо суспільство дозволяє. Суспільство неорганізоване і не виробило для себе орієнтирів, з якими змушені були б рахуватися політики.

Окрім того, політикам вигідно, щоб народ був не надто заможним, бо тоді виборців можна дурити всілякими подачками, обіцянками. Заможну людину цим не купиш.

Ефективна боротьба з корупцією полягає не в тому, щоб створювати все нові і нові каральні органи і при цьому на всіх перехрестях галасувати про свою мужність у боротьбі з цією самою корупцією. Найкраще, якби брудні гроші не було можливості використати.

У Верховній Раді зареєстровано законопроект, згідно з яким оплата за товари і послуги вартістю понад десять тисяч гривень повинна здійснюватися через банківські установи. Важко повірити, що нардепи підтримають це починання. Бо як тоді пояснювати правоохоронним органам, звідки в них гроші на дорогі авто та нерухомість.

Один знайомий нардеп більше п'яти років тому, жартуючи, заплатив готівкою сто двадцять тисяч доларів за шикарну квартиру у престижному районі Львова. І це при скромній тоді депутатській платні близько п'яти тисяч гривень на місяць.

Хоча вони (народні обранці) "необмацувані", але навіщо приймати закони, які можуть створити їм проблеми в майбутньому.

Який же вихід?

Необхідно змінити податкову систему.

Стягувати ПДВ при продажі товарів і послуг кінцевому споживачу, отримані кошти направляти в бюджет безпосередньо. Так ліквідовуються всі можливості їх розкрадання.

Варто скасувати податок на прибуток підприємства, звільнивши виробничу сферу від втручання державних органів.

Слід завершити розпочату реформу системи пенсійного забезпечення, коли громадяни самі будуть відкладати кошти на персональні пенсійні рахунки. Поповнення Пенсійного фонду для виплат пенсіонерам, які не мають накопичених коштів на персональному пенсійному рахунку, здійснювати за рахунок ПДВ.

Запровадити мінімальний неоподатковуваний дохід громадян, який би гарантував рівень споживання відповідно до світових норм.

Знизити мінімальну ставку податку на доходи громадян з 15% до 10% та ввести прогресивний податок на доходи громадян.

Ввести податок на майно, ліквідувати всі пільги (в тому числі державним службовцям) і перейти до цільових соціальних виплат.

Для викорінення корупції прийняти і впровадити закон, за яким оплата товарів і послуг вартістю понад визначену законом суму здійснюється лише через персональні банківські рахунки громадян.