Світ не може здолати інфляції

Ціновий виклик Євросоюзу

За даними статистичного агентства "Євростат", інфляція в 15 країнах зони євро, що вважаються ядром економічної стабільності Євросоюзу (ЄС), різко виросла 2008 року з 2,1% у грудні й досяглася історичного максимуму - 4% у червні у порівнянні з відповідними місяцями минулого року. У цілому по ЄС, що складається з 27 країн, інфляція в червні 2008 року по відношенню до червня 2007 склала 4,3%.

Настільки сильне відхилення від цільового рівня Європейського Центробанку (ЕЦБ) - 2% на рік - стало головним болем багатьох чиновників. "Регіон зіштовхнувся з рекордним за останні 16 років інфляційним тиском. Європейська економіка поки не може впоратися зі зростанням цін на нафту, продовольство й споживчі товари. У найближчі місяці знизити темпи росту цін не вдасться", - визнав недавно голова ЕЦБ Жан-Клод Тріше.

Банкіри розводять руками -- рушійної силою нинішніх інфляційних процесів є зовнішні, незалежні від Євросоюзу фактори: глобальний ріст цін на продукти харчування, а також рекордне подорожчання імпортних нафти, газу й електроенергії.

Утихомирити зростання цін в умовах ринкової економіки можна лише двома способами: або збільшити обсяг товарів і послуг, або зменшити кількість грошей. Європа вибрала більш легкий шлях - 3 липня ЕЦБ підняв процентну ставку з 4% до 4,25%, що обмежило доступність банківських кредитів і тим самим остудило бізнес-процеси, послабивши ріст заробітних плат.

Коли заробітки підвищуються повільніше за інфляцію, люди змушені менше купувати. Зниження споживчої активності вже привело до економічного спаду в Данії та Ірландії, а також каталізувало соціальні хвилювання у багатьох великих містах Європи, включаючи столицю ЄС - Брюссель.

Європейці мітингують, вимагаючи компенсувати зниження реальних доходів, однак Єврокомісія навідріз відкидає подібну ідею, побоюючись виникнення інфляційної спіралі, коли зростання прибутків дає новий імпульс підвищенню цін.

"Ми змушені визнати, що не можемо нівелювати зовнішні фактори підвищення цін, але ми можемо й повинні не допустити "ефект другого кола". Зарплати повинні рости відповідно до продуктивності: це найкращий спосіб захистити купівельну спроможність населення й уникнути інфляційної спіралі", -- стверджує комісар ЄС із фінансових питань Хоакін Альмуніа.

Глобальні тенденції

Усі інфляційні процеси характеризуються великою інерційністю. Фундамент для нинішнього зростання цін закладався п'ять-сім років тому, коли найпотужніші економіки світу визначили курс на збільшення грошової маси й виробництво біопалива. Саме ці два фактори стали основними двигунами, що штовхають ціни вгору.

Так, на початку десятиліття світові Центробанки для розігріву бізнес-процесів увели безпрецедентно низькі процентні ставки. Дешеві гроші, що наводнили економіку, викликали бурхливий ріст валового продукту в більшості регіонів світу.

Однак виробники сировини й енергоресурсів виявилися не в змозі задовольнити нові апетити глобальних споживачів - тільки за останній рік ціни на нафту виросли майже вдвічі до 140 дол. за барель, тоді як 2001 року ринкова вартість чорного золота дорівнювала 20 дол./бар.

Ще одним маховиком розкручування інфляційних процесів стало біопаливо. Це офіційно визнали лідери країн Великої вісімки на останньому саміті в японському Хокайдо. Євросоюз і США зробили ставку на біопаливо заради скорочення викиду парникових газів і зниження залежності від імпорту нафти. Тим самим вони спровокували дефіцит рапсу, пшениці, сої й інших харчових культур, урожай яких частково був спрямований на виробництво екологічного палива.

Згідно з розрахунками провідного економіста Світового банку Дона Мічела, 70-75% росту цін на продукти харчування обумовлений скороченням запасів продовольства через виробництво біопалива, спекулятивною активністю та введенням експортних заслонів. Інші 25-30% інфляції відбулися через падіння долара й подорожчання енергоресурсів, що викликало підвищення вартості добрив і транспортних послуг.

Судячи з заяв чиновників, комбінація нафтової та продовольчої інфляції вийшла з-під контролю. "Уряди ніколи ще не мали так мало впливу на те, як усе працює у світі. Глобальні процеси можуть придушити будь-які заходи грошової або фіскальної політики", - заявив нещодавно екс-голова Федеральної резервної системи США Алан Грінспен.

У першу чергу від глобальних інфляційних процесів постраждали країни, залежні від імпорту енергоресурсів та продуктів харчування. Причому в державах, що розвиваються, де ці складові займають більш вагому частку споживчого кошика, темпи росту цін виявилися, у середньому, удвічі вищими, ніж у ЄС та США.

Так, у Китаї річна інфляція в червні досягла 7%, в Індії - 12%, у Росії - 15%, у Казахстані - 20%, у В'єтнамі - 25%, у Венесуелі - 32%. За прогнозом Міжнародного валютного фонду, інфляція в країнах , що розвиваються, 2008 року складе 9,1% проти 3,4% у розвинених державах.

Українські пріоритети

Інфляція в Україні обумовлена тими ж факторами, що й у Євросоюзі, і багатьох негативних процесів не можна було уникнути. Загальносвітові тенденції стали причиною різкого подорожчання імпортних енергоносіїв і продуктів харчування в країні.

Однак через особливості національної економіки інфляційні процеси закрутилися в Україні набагато сильніше, ніж у ЄС. За даними Держкомстату, у першому півріччі 2008 року інфляція в країні досягла 15,5%, а в річному показнику - 29,3%, що стало одним з найвищих результатів у світі.

Україна вимушена імпортувати більше 70% нафти і газу, які споживає. Така залежність від зовнішніх поставок енергоносіїв не дозволяє ефективно регулювати цю статтю витрат.

Харчовий фактор специфічний тим, що середньостатистичний українець, згідно з підрахунками Держкомстату, витрачає на продукти й безалкогольні напої 53% своїх грошей, тоді як громадянин ЄС - 15-20%. Відповідно, загальносвітова тенденція подорожчання продовольства створює в Україні більшу інфляцію, ніж в Євросоюзі.

Можливо, ефективному регулюванню інфляційних процесів заважає те, що у представників вищого керівництва країни кардинально відрізняються погляди на природу національної інфляції та методі боротьби з нею.

Так, Президент Віктор Ющенко заявив у липні, що зовнішні фактори могли збільшити інфляцію тільки на 2-3%, а зафіксовані у січні-червні 15,6%, за його словами, вийшли через внутрішню політику країни, орієнтовану на споживання, а не на розвиток.

Голова Кабінету Міністрів Юлія Тимошенко вважає інакше. "Це абсолютний абсурд, коли говорять, що соціальні витрати можуть впливати на ріст цін. Країна вже давно все споживає за світовими цінами, а заробітні плати має в 6-10 раз менші за світові. Це говорить про те, що збільшення заробітних плат і пенсій, виплати заощаджень не ведуть до інфляції", - заявляє Тимошенко, стверджуючи, що істотною причиною внутрішнього росту цін стали успіхи уряду в боротьбі з контрабандою на митницях.

Погляди аналітиків на вітчизняну інфляцію також неоднозначні. Деякі експерти навіть радять уряду підвищувати ціни.

"Існує перелік цін на товари й послуги, які повинні бути підвищені незалежно від інфляційних процесів. Мова йде про комунальні платежі, розцінки на газ, електроенергію. Для багатьох категорій населення необхідно скоротити частину пільг. Країна повинна навчитися жити згідно зі своїми можливостями", - говорить директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураківський.

За даними Держкомстату, номінальні зарплати в Україні за рік (червень до червня) виросли на 36,3%. Доходи населення, завдяки нарощуванню соціальних виплат - на 45%. Попит стимулювався також кредитами, які щедро роздавали банки. За даними НБУ, за 2007 банки збільшили сукупний кредитний портфель в 1,74 разу з 245 до 427 млрд. грн.

Зараз спостерігається зворотний процес: банки включили механізми для скорочення грошової маси в економіці й уповільнили процес кредитування. За червень темпи інфляції в Україні знизилися до 0,6%, а в липні в країні була зафіксована дефляція 0,5%.

Експерти Нацбанку очікують, що інфляційні процеси знову закрутяться восени, коли закінчиться сезон відпусток і посилиться бізнес-активність. Але деякі інші експерти застерігають, що цього не станеться, оскільки невдала боротьба з ростом цін шляхом монетарного і адміністративного тиску може нашкодити бізнесу.