Аверсу "Одеса–Броди" замало політики

Аверсний напрямок нафтогону "Одеса-Броди" давно не обговорюється захисниками енергетичної безпеки держави. Натомість звернення керівників двох західноукраїнських підприємств до вищих державних діячів України спричинено тією критичною ситуацією на цих підприємствах, яка виникла внаслідок як дефіциту сировини, так і їх технологічної відсталості, що не дозволяє НПК "Галичина" й ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" випускати конкурентоспроможну продукцію на ринку в умовах зростаючого тиску на ринок імпортних нафтопродуктів. Тобто загроза банкрутства цих підприємств (зараз вони простоюють) змушує їх керівників та власників вишукувати всі можливі засоби для того, щоб забезпечити сировиною свої заводи.

Умови укладеної 26 грудня 2006 р. додаткової угоди до договору від 16 листопада 2004 р. між компаніями ВАТ "Укртранснафта", "Транснефть" і "ТНК-BP" щодо транспортування нафти у обсязі не менше 9 млн т на рік у напрямку МНТ "Південний" дозволяють, у разі підписання контрактів на використання нафтогону у напрямку НПС "Броди", змінити режим перекачування у стислі терміни. Тому наразі не існує ні технологічних, ні юридичних питань перенаправлення нафтового потоку у північному напрямку, а використання системи "Одеса-­Броди" зумовлено радше політичними мотивами Росії та нестійкою позицією української держави, ніж економічними факторами. Наприклад, маршрут транспортування "Кременчук-МНТ "Південний" (Одеса)" є значно коротшим і міг би забезпечити перекачку російської нафти, яка зараз проходить "аверсом", із витратами на $2-3/т меншими. Проте, на жаль, і з боку української сторони дотепер переважали політичні інтереси в цьому проекті, а економічній складовій відводилася другорядна роль.

У 2007 р. нафтопроводом "Одеса-Броди" у "реверсному" режимі протранспортовано 9,06 млн т нафти, в 2006 р. - 3,42 млн т, у 2005 р. - 5,75 млн т, у 2004 р. ­- 1,05 млн т. Усього за час роботи "реверсного" маршруту, станом на 31 грудня 2007 р., було протранспортовано 19,28 млн т сировини, що принесло ВАТ "Укртранснафта" та порту "Південний" $205,4 млн.

[VR]Більшість видів українського палива не відповідають мінімальним європейським екологічним нормам Euro-II, як, власне, і самі національні стандарти на паливо - про що свідчить навіть побіжне порівняння стандартів якості бензину та дизельного палива ЄС та України.[/VR]НПК "Галичина" має щорічну проектну потужність із переробки 4,3 млн т нафти, а ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" - 2,6 млн т. Більшість видів українського палива не відповідають мінімальним європейським екологічним нормам Euro-II, як, власне, і самі національні стандарти на паливо - про що свідчить навіть побіжне порівняння стандартів якості бензину та дизельного палива ЄС та України. Дрогобицький і Надвірнянський НПЗ не спроможні виробляти нафтопродукти, відповідні до цих стандартів. Так, за нормативного значення вмісту сірки в дизельному паливі 0,2%, показник дизельного палива Дрогобицького НПЗ становить 0,65%, Надвірнянського - 0,5%. Нафтопереробна галузь України має низькі показники завантаження, глибини переробки та якості нафтопродуктів, але водночас - великі обсяги виробництва мазуту, що, у свою чергу, зумовлює високу собівартість і ціну нафтопродуктів вітчизняного виробництва, непорівнянні з собівартістю та ціною палива, що імпортуються з Литви та Білорусі.

У вказаному зверненні, зокрема, зазначається, що на адресу НПК "Галичина" та НПК "Нафтохімік Прикарпаття" надійшли комерційні пропозиції "про поставку з метою подальшої переробки легкої каспійської нафти загальним обсягом не менше 5 млн т на рік". Керівники заводів О. Лазорко й О. Шиляєв запевняють президента Ющенка, прем'єр-міністра Тимошенко й голову правління НАКу Дубину, що підприємства мають технічні можливості переробки такого обсягу нафти. Вони також просять "рекомендувати ВАТ "Укртранснафта" укласти відповідні контракти щодо наповнення нафтопроводу "Одеса-Броди" каспійською нафтою загальним обсягом не менше 5 млн т на рік та щодо її транспортування у напрямку "Одеса-Броди" для подальшої переробки на наших підприємствах". У контрактах керівники НПЗ вважають за можливе передбачити безумовну оплату послуг на користь ВАТ "Укртранснафта" за принципом "качай, не качай - плати".

В Україні, починаючи з 2005 р., активно продовжує змінюватися структура поставок нафтопродуктів у бік імпорту, частка якого збільшилася з 14% у 2005 р. до 39%. Якщо не вживуть заходів - як державні органи, так і власники нафтопереробних підприємств для підвищення якості вітчизняних нафтопродуктів, то вплив імпорту на ціноутворення стане визначальним. У цьому разі прогнозується, що частка імпортних продуктів вже у 2009 р. зросте до 50%. Унаслідок чого залежність внутрішніх цін від кон'юнктури світового ринку посилиться. Перспективи продовження своєї роботи мають тільки ті НПЗ, які виробляють нафтопродукти за стандартами Євро-3, Євро-4.

[VR]Лише політичної підтримки та пропозицій стосовно поставки нафти на два неконкурентні на сьогодні західноукраїнські заводи для успішної реалізації проекту такого рівня недостатньо.[/VR]Власники НПК "Галичина" й ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" добре знають, що їхні заводи технічно не налаштовані на економічно обґрунтовану переробку каспійської нафти. Отримані нафтопродукти будуть просто неконкурентоспроможні на ринку також через низьку глибину переробки, низьку якість продукції, яка не відповідає навіть найменш жорстким європейським нормам, та з причини більш витратної логістики у порівнянні з прямими поставками трубопровідним транспортом. Звідси й походить пропозиція "рекомендувати ВАТ "Укртранснафта" укласти відповідні контракти щодо наповнення нафтопроводу "Одеса-Броди" каспійською нафтою загальним обсягом не менше 5 млн т на рік та щодо її транспортування у напрямку Одеса-Броди для подальшої переробки на наших підприємствах". А це означає, що приватні власники всі ризики з постачання каспійської нафти на себе брати не бажають, а хочуть їх перекласти на державне підприємство ВАТ "Укртранснафта".

ВАТ "Укртранснафта" слід обмежитися укладанням із західноукраїнськими заводами довгострокових договорів на транспортування за принципом "ship or pay", а контракти на постачання з власниками каспійської нафти, якщо, як ми бачимо, керівництво двох західноукраїнських нафтопереробних заводів вважає вигідними, воно має підписати самостійно. Така схема є загальноприйнятою у Європі. Нонсенсом в європейській практиці є ситуація, коли угоди на постачання укладаються транспортним підприємством.

Зрозуміло, лише політичної підтримки та пропозицій стосовно поставки нафти на два неконкурентні на сьогодні західноукраїнські заводи для успішної реалізації проекту такого рівня недостатньо. Це потребує гармонійного збалансування питань енергетичної безпеки з комерційними інтересами, без чого сподівання, як засвідчує досвід, на ефективну роботу "аверсу" марні. Питання не в тому, щоб закуповувати нафту для переробки, - власники каспійської нафти продали, "відбили" своє й забули, - а в тому, скільки будуть коштувати на ринку нафтопродукти від операції. Чи здатна продукція застарілих НПЗ бути конкурентоспроможною в умовах, коли сусіди створюють сприятливі умови для експорту готової продукції, а не сировини, в той час як українська економічна політика сама сприяє деградації вітчизняної нафтопереробки за допомогою існування безмитного режиму імпорту світлих нафтопродуктів за відсутності гнучкого реагування на виклики ринку.