Електроенергетика потребує приватизації

Наприкінці листопада уряд затвердив план заходів для реалізації Концепції функціонування і розвитку оптового ринку електроенергії, який передбачає, що вже в 2009 р. в Україні почнуть укладати прямі договори між виробниками електроенергії та її постачальниками.

Однією з необхідних умов для виконання цього плану фахівці вважають завершення приватизації енергетичних компаній, оскільки гравці на цьому ринку повинні бути "з однієї вагової категорії" - з обох боків мають бути господарі, що однаково уважно ставляться до своєї власності.

Напівприватизована галузь

Сьогодні прямих контрактів між виробниками електроенергії і її постачальниками в Україні немає. Всю електроенергію продають через оптовий ринок. Така модель діє в Україні із середини 90-х років.

При її впровадженні планувалося, що й обласні енергопостачальні компанії, і генеруючі, створені на базі теплових електростанцій, будуть приватизовані. Але на сьогодні приватизовані тільки 13 обленерго з 27, причому востаннє приватизаційні конкурси відбувалися в 2001 році.

Приватизація ж генеруючих компаній навіть не починалася. У 90-х її планували проводити після завершення приватизації обленерго - передбачалося, що саме приватизовані обленерго змусять споживачів розраховуватися повністю і грошима. Адже в 90-ті грошові розрахунки за електроенергію були винятком.

Але перша хвиля приватизації, що завершилася наприкінці  90-х, не виправдала цих сподівань. А на початку 2004 р. президент Кучма видав указ про створення НАК "Енергетична компанія України", що взагалі заморозило приватизацію в енергетиці.

"Східне" начало

Утім, одна цілком приватна  генеруюча компаніяв Україні є. Це - ТОВ "Східенерго", що належить Ринату Ахметову, в котру входять три електростанції, що раніше належали державній Донбасенерго.

Деякі фахівці вже тоді говорили, що генеруючі  потужності треба негайно приватизувати. Тим паче, що Україна набагато відстає від своїх сусідів як на сході, так і на заході із темпів роздержавлення енергетики.

Але, на жаль, висновків ніхто так і не зробив.

Поява в 2002 р. Східенерго на ринку електроенергії збіглася в часі з однією знаменною подією: серед виробників намітилася реальна конкуренція. Щоправда, вона охоплює тільки теплові електростанції. Таким чином, конкурентний сегмент становить 45-47% ринку виробництва електроенергії.

Спершу задумували, що теплові генеруючі компанії повинні працювати на підставі своїх цінових пропозицій. Що нижча цінова пропозиція (вона, у свою чергу, залежить від витрат компанії на виробництво), то більше шансів бути включеними в роботу. У 90-х здійснити цей задум не вдалося - електроенергії бракувало, а в умовах дефіциту не до конкуренції.

У 2003-2004 р. Східенерго за обсягами вироблення електроенергії була на третій позиції (усього в Україні п'ять теплових генеруючих компаній). Незважаючи на введений під тиском Мінтопенерго тимчасовий порядок обліку обсягів нагромадження вугілля "газової" групи на теплових електростанціях, що означало для Східенерго штучні обмеження у виробленні електроенергії, компанія за підсумками 2005 року виявилася вже на другій позиції серед підприємств теплової генерації.

А в 2006 році - вже на першій, зробивши на 2,4 млрд кВт/год більше, ніж наступна за нею Західенерго. У порівнянні з 2005 р. Східенерго збільшила виробництво на 28,67%. Інші чотири державні компанії - на 1,45%-15,5%.

У лютому 2006 р. презентували першу в країні приватну вертикально-інтегровану компанію - Донбаську паливно-енергетичну компанію, створену для керування енергетичними активами Групи СКМ (Ринат Ахметов).

Рішення про створення ДТЕК прийняли ще в 2005 р. (можливо, до цього часу серед власників Східенерго відбулися зміни, адже спочатку її пов'язували з Андрієм Клюєвим). Основою ДТЕК стала не тільки Східенерго, але й Шахта "Комсомолець Донбасу", а також Павлоградвугілля, приватизоване у 2004 р.

Переваги інтегрованої вертикалі

Повідомлялося, що вертикальна інтеграція дозволяє покривати до 90% потреби Східенерго у вугіллі. А у вересні цього року в інтерв'ю "Дзеркалу тижня" генеральний директор ТОВ "Донбаська паливно-енергетична компанія" Максим Тимченко говорив уже що вугіллям, яке видобувають підприємства ДТЕК (близько 16 млн тонн у рік), можна майже повністю забезпечити крім власних ще дві теплові електростанції.

На думку фахівців, власна сировинна база дозволяє ДТЕК серйозно впливати на якість вугілля, що поставляється на електростанції. Але при цьому компанія проводить збалансовану інвестиційну політику і вкладає значні кошти у розвиток сировинної бази і в енергогенеруючі потужності. Державним генкомпаніям, навпаки, постачальників вугілля фактично нав'язують, і якість палива, що їм поставляють, гірша, а ціна вища.

Але справа не тільки в сировинній базі. Екс-голова НКРЕ Сергій Титенко, нині нардеп, обраний у парламент за списком Партії регіонів, не погоджувався з тим, що Східенерго виграє в державних компаній тільки за рахунок дешевого вугілля. Просто у Східенерго найнижча  його витрата на виробництво кіловат-години (а газ електростанції Східенерго взагалі використовують у мінімальних кількостях).

Поряд із тим, кількість відмов устаткування в недержавної компанії зменшується вдвічі швидше, ніж в інших, скорочується і тривалість ремонтів. Це свідчить про те, що менеджмент Східенерго кращий, аніж у державних компаній.

Ще одна важлива обставина, про яку говорять фахівці без якої-небудь партійної приналежності, - потужності Східенерго беруть участь у покритті пікових навантажень, на чому також можна заробляти.

Консолідація з боями?

Цього року  ДТЕК дістала можливість контролювати міноритарний (приблизно 40 %) пакет акцій ще однієї великої генкомпанії - Дніпроенерго, стосовно якої ще в 2001 році завели справу про банкрутство.

За станом на вересень цього року з мільярдної кредиторської заборгованості Дніпроенерго 525 млн грн становили визнані судом борги Держрезерву, 120 млн грн - бюджету, 96 млн грн - податковій інспекції, тобто левина частка заборгованості - це борги перед держструктурами.

Дніпроенерго - компанія значима як для галузі, так і для свого регіону. Втім, вона далека від курйозного образу "найбільшого генератора електрики у Східній Європі". Також їй дуже далеко і до потенціалу прибутковості того ж Західенерго - остання контролює золоту жилу, експорт електроенергії в Східну Європу.

До того ж, у її дніпропетровській прописці є й мінус - регіональні бізнесмени в особі групи "Приват" відкрито заявляють про бажання роздобути Дніпроенерго. Якщо раніше йшлося про банкрутство і продаж майна компанії з молотка, то тепер - про деякий реприватизаційний механізм.

Нагадаємо: інвестори - дтеківські підприємства Шахта "Комсомолець Донбасу" і Павлоградвугілля - з урахуванням додемісії дістануть контроль над 38% акцій компанії в обмін на погашення боргів Дніпроенерго і зобов'язання протягом  п'яти років інвестувати в її розвиток близько 1 млрд грн. У сумі з акціями, якими ДТЕК володіла раніше, це становитиме трохи більше 40 %. Статутний фонд Дніпроенерго при цьому збільшується, частка держави зменшується з 76,04% до контрольного пакета 50% +1 акція. Однак фахівці вже говорять, що держава тільки виграла, бо ціна її акцій зросла в кілька разів завдяки реакції ринку на оздоровлення енергетичної компанії.

Аналітики провідних фондових компаній схвально поставилися до цієї угоди - прихід приватного інвестора в цілому сприятливо позначився на фінансовому стані компанії та її перспективі. Суперечки навколо юридичних перипетій не зачепили прагматичних фондовиків.

На їхню думку, угода не суперечила рішенню Ради національної безпеки й оборони про заборону продавати борги енергогенеруючих компаній на аукціонах, оскільки йшлося не про продаж боргів і не про аукціони.

Рішення прийняли цілком у руслі указу президента N678/2007, що зобов'язує уряд і Фонд державного майна України вжити заходів для захисту сектора енергетики від тіньової приватизації. Вказаним рішенням уряд захистив Дніпроенерго від рейдерських атак і розпродажу майна з молотка - настільки бажаного групою „Приват” сценарію.

Такі масштабні події на своїй малій батьківщині приватівці навряд чи могли сприйняти байдуже. Геннадій Корбан, головна ударна сила „Привату”, передавав привіт Ринату Ахметову в інтерв'ю "Українській правді" - що той дарма вкладає гроші в Дніпроенерго. Приватівці будуть позивати, домагатися скасування санації – де-де, а в наскрізь протухлому від корупції судовому співтоваристві України вони почувають себе, як риба у воді.

Існує й політична загроза. Укотре забрати щось в олігархів обіцяє Юлія Тимошенко, що востаннє навіть постраждала від свого бажання посприяти „Привату” перерозподіляти активи на свою користь - вважається, що саме за сприяння „Привату” в боротьбі за Нікопольський завод феросплавів Ющенко змістив її з прем'єрського крісла.

Звичайно, все будуть вирішувати і суди (до краю корумповані, втім), і залізна політична воля нових хазяїв Кабміну.

Як би там не було, поки що серйозна частка конкурентного сектора вітчизняного енергоринку концентрується в руках єдиного досі приватного оператора. А тимчасом сьогодні ставлять задачу лібералізувати енергоринок. Як зможуть конкурувати на ньому інші генеруючі компанії?

Очевидно,  їм теж потрібно стати такими ж вертикально інтегрованими, із власною паливною базою й зацікавленим менеджментом, що бачить перспективу. Чи хоча би просто приватними, що неминуче спричинило би зміни в держсекторі вітчизняного вуглепрому, і ринок вугілля, врешті-решт, таки створили б.

Тобто треба всього нічого - провести приватизацію інших  генеруючих компаній і від нескінченних розмов про таку потрібну й актуальну приватизацію шахт нарешті перейти до справи. Але з цим чомусь у нас ніхто не квапиться.