Такий багатовекторний, такий газовий Туркменістан

Для України значення цієї середньоазіатської країни є непересічним з огляду на те, що Туркменістан забезпечує природним газом до 60% потреб вітчизняної економіки за посередництвом "Газекспорту" (дочірня компанія "Газпрому") та "РосУкреЕнерго". Умови поставок щодо обсягів і ціни обумовлені договором "Газекспорту" із "Туркменнафтогазом". Ним передбачено у період 2007- 2009 рр. поставляти до України 162 млрд куб. м.

Після укладення російсько-туркменської газової угоди щодо викупу "Газпромом" практично всіх наявних у Туркменістані експортних ресурсів в період до 2028 р., можливість для України самостійного впливу на власне забезпечення з середньоазіатських джерел обмежилась до мінімуму. Положення ще більше ускладнилось після підписання російсько-української угоди від 4 січня 2006 р. "Про врегулювання відносин у газовій сфері", після чого Україна перестала фактично бути суб’єктом переговорного процесу щодо формування цін на "блакитне паливо" із країн Центральної Азії.

Підтверджені газові запаси Туркменістану станом на 01 січня 2006 р. оцінюються на рівні лише 2,5 трлн куб. м, що явно недостатньо для виконання наявних угод та розвитку нових проектів із будівництва газопроводів "Туркменістан–Китай", "Туркменістан-Афганістан-Пакистан", "Nabucco", Транскаспійського та Прикаспійського газопроводів. Заяви урядовців цієї центральноазіатської країни щодо прогнозних запасів на рівні понад 20 трлн куб. м і більше  поки що не знайшли свого підтвердження, хоча, безумовно, аргументовані підстави для того, щоб вважати Туркменістан однією з провідних газових держав світу, існують. З метою визначення об’єктивної оцінки запасів Туркменістану відома американська компанія "DeGoyler&McNaughton" провела відповідний аудит, але вже протягом більше ніж 2 років Туркменістан не надає з цього питання жодної інформації.

Зовнішня політика цієї середньоазіатської країни не передбачає входження до міждержавних угруповань під проводом Росії, Євросоюзу або США. Водночас Туркменістан не хоче опинитись під впливом лише однієї зовнішньої сили (Росії, США або Китаю), що стимулює його використовувати тактику лавірування між центрами сили, щоб не надати переги комусь одному із потужних світових політичних гравців, зберігши таким чином для себе (наскільки це можливо) свободу дій у реалізації зовнішньої та внутрішньої політики.

Туркменське керівництво, у зв’язку з активізацією у регіоні політики США й Росії, перебуває у складній ситуації. Для захисту своїх інтересів Туркменістан потребує політичної підтримки обох країн, які мають протилежні політичні цілі. Приїзд до Ашхабаду у березні поточного року першого заступника помічника Державного секретаря США з питань Центральної та Південної Азії С. Манна засвідчив важливість у політиці США цієї країни, що має потужні вуглеводневі ресурси, які можна спрямувати на міжнародні ринки, оминаючи територію Росії за маршрутом Транскаспійського газопроводу.

Із приходом до влади після смерті Ніязова нового президента Туркменістану Бердимухамедова, зовнішня політика цієї країни стала активнішою й відкритішою до світу. Керівництво країни не влаштовує ситуація монополізму "Газпрому" у встановленні ціни на газ, який виник унаслідок односторонньої залежності туркменських експортних поставок від газової труби російської корпорації. Тому Бердимухамедов докладає максимум зусиль для втілення політики диверсифікації експортних маршрутів постачання газу, а також для залучення потужних інвесторів до освоєння великих запасів цієї прикаспійської держави.

Так, 20 серпня 2007 р. Казахстан та Китай зробили черговий крок на шляху до ліквідації монопольного впливу Росії у Середньоазійському регіоні. Лідери двох країн уклали угоду про будівництво газопроводу "Туркменістан–Китай". Угодою передбачено поставляти в Китай щорічно 30 млрд куб. м туркменського газу протягом 30 років, починаючи з 2009 р. Водночас із боку Туркменістану лунали заяви про перспективність його приєднання до газопровідних проектів ("Транскаспійський газопровід", "Nabucco") з транспортування "блакитного палива" до Європи в обхід Росії. Однак це не завадило Туркменістану в цьому році укласти угоду з Росією й Казахстаном щодо спорудження Прикаспійського газопроводу потужністю 30 млрд куб. м, який проходитиме територією цих країн до ринків Європи. Це є наглядним прикладом "багатовекторної" політки Туркменістану.

Останні доволі успішні поїздки Бердимухамедова до США та Брюсселю засвідчили поступове збільшення уваги до Туркменістану з боку провідних геополітичних сил, що сприяє більш впевненій його позиції на переговорах із РФ. Бердимухамедов на зустрічі з представниками американського бізнесу, яка відбулася підчас його перебування з візитом у США, назвав переговори з Росією стосовно ціни природного газу "напруженими", хоча раніше офіційні представники "Газпрому" повідомляли, що Ашхабад обіцяв залишити ціну на продаж свого газу незмінною до кінця 2009 р.

Ще більше має зміцнити вагу Туркменістану як суб’єкта зовнішньої політки укладена Угода про взаєморозуміння, яка надає британським енергетичним компаніям доступ до вуглеводневих ресурсів цієї центральноазіатської країни. Угоду підписали під час візиту до Ашхабаду у вересні цього року міністра енергетики Великобританії М. Вікса. Представник департаменту бізнесу, підприємництва і регулювання реформ уряду Великобританії підтвердив існування подібної угоди, яку з туркменського боку ратифікував міністр нафти, газу, промисловості і мінеральних ресурсів Туркменістану Ходжамухаммедов.

Наразі склалася така ситуація у "газовому трикутнику" Туркменістан-Росія-Україна, що наша держава усунута від прямих відносин із Туркменістаном. У зв’язку з посиленням його зовнішньополітичних позицій, здається малоймовірним збереження подальшого цінового диктату "Газпрому" стосовно Туркменістану. А це означає, що Україна надалі не зможе лишатися практично єдиною країною в Європі, в якій ціноутворення відбувається не в залежності від формули ціни, що пов’язує вартість газу з ціною на нафтопродукти й пічне паливо на міжнародних біржах (принцип так званої голландської концепції, діє вже понад 40 років), а виходячи із "мудрих" непрозорих схем.

Поступовий до 2011 року перехід на загальноприйняту європейську модель ціноутворення кардинально знизить політичну залежність України від РФ та усуне такий нонсенс для європейського співтовариства, як надання директив політичного керівництва держави на переговори стосовно встановлення конкретної вартості газу.