Без п’яти хвилин ЮКОС

Ігри з "Укртатнафтою" можуть коштувати Татарстану "Татнєфті"

Попри всі намагання Татарстану, йому так і не вдалося дістати підтримку Москви у конфлікті за "Укртатнафту". Причина –  конфлікт, що назріває між бюрократичними власниками "Татнєфті", замкнутими на президента РТ Мінтимєра Шаймієва, та російським керівництвом, яке реалізує політику "одержавлення" компаній нафтогазового сектора.

Ба більше, конфлікт навколо Кременчука може навіть прискорити конфіскацію "Татнєфті" у клану Шаймієва. Адже чим значніші фінансові махінації татарстанських нафтовиків будуть виходити назовні, тим глибше у Кремлі замислюватимуться над тим, куди клан Шаймієва витрачає ці тіньові кошти.

Татарстан – не Росія

Намагання вивести конфлікт щодо зміни менеджменту Кременчуцького НПЗ на рівень міждержавного були притаманні татарським акціонерам від самого початку. Про це свідчать різкі заяви керівництва Татарстану, яке є фактичним власником "Татнєфті". Та, попри мобілізацію лобістських ресурсів, "Татнєфті" не вдалося заручитися підтримкою вищого керівництва Росії. На захист татарських акціонерів "Укртатнафти" наважилися виступити лише представники другого і третього ешелону бюрократії та зацікавлені представники з-поміж українських вищих посадовців.

Так, керівництву "Татнєфті" вдалося отримати заяви на підтримку від російських Мінпромполітики та МЗС. Характерно, обидві витримані у безперсоніфікованій формі як загальна позиція міністерств. Обережно на підтримку "Татнєфті" висловилися лише кілька офіційних осіб, зокрема мастодонт російської політики в Україні – Віктор Черномирдін. Колишній відомий газовик і теперішній посол РФ має непогані стосунки із власниками російської нафтової компанії, про що свідчить розташування представництва "Татнєфті" в Києві у будинку на Набережно-Луговій, який належить одній зі структур Черномирдіна. Більш відверте сприяння дозволив собі лише Андрій Клюєв – відомий лобіст і союзник татарських акціонерів.

Але з боку вищого керівництва РФ – жодного слова на підтримку різких заяв Татарстану щодо України досі не прозвучало. А конфлікт, нагадаємо, триває вже півмісяця.

Судячи з усього, це дуже непокоїть керівництво "Татнєфті". Про бажання заручитися або хоч би імітувати підтримку Кремля свідчать ПР-потуги татар. Взяти хоча б дивну "новину" одного з українських інформагентств, у якій джерело "в Кремлі" гнівно засуджує Україну за поганий захист татарських інвесторів, але чомусь на засадах анонімності. Це ж інформагентство написало і про "крайню стурбованість ситуацією російських експертів". І хоча думки і заклики експертів займали ледь не дві сторінки друкованого тексту, жодного імені у "повідомленні" також нема.

Враховуючи, що інформагентство дуже відоме і солідне, можна лише уявляти, скільки коштували татарам вказані відхилення від "високих журналістських стандартів".

На тлі показової непідтримки Кремля, привертає увагу заява президента "Газпромнєфті" Олександра Дюкова 29 жовтня. Голова "Газпромнєфті" офіційно проголосив наміри постачати нафту на Кременчуцький нафтопереробний завод – тобто на "Укртатнафту" – через українського акціонера заводу НАК "Нафтогаз України". Іншими словами, найдержавніша з усіх державних компаній Росії публічно відмовилася підтримати "Татнєфть" у бійці за Кременчук. Ця заява дочірньої компанії "Газпрому" може бути ключем до розуміння позиції Москви не стільки щодо локального конфлікту навколо українського заводу, скільки щодо самої нафтової компанії Татарстану.

"Собіраніє нєфтєй"

Як відомо, путінська Росія обрала однозначну стратегію на одержавлення її сировинного сектора економіки. Впродовж останніх чотирьох років майже всі приватні російські нафтогазові компанії, з-поміж яких "Ітера", ЮКОС, "Сібнєфть", "Башнєфть", "Руснєфть", а також іноземці "Shell" та "BP", були влиті або втратили свої активи на користь енергетичних монополій, контрольованих державою – "Руснєфті" та "Газпрому". "Татнєфть" залишається, мабуть, єдиною достатньо крупною компанією, до якої досі не дотяглися руки "путінських" нафтозбиральників. По суті, "Татнєфть" сьогодні є першою і єдиною у колись довгій черзі "на одержавлення". Пояснюється це головним чином регіональною політикою Кремля та опорою на панівний у Татарстані клан президента РТ Мінтимера Шаймієва. Втім, така позиція була більш характерною для адміністрації Бориса Єльцина, а нинішньому Кремлю миліші регіональні лідери на кшталт Рамзана Кадрова.

В 2007 році з’явилися ознаки того, що шаймієвський етап "Татнєфті" добігає свого кінця. Так, на початку року російською пресою активно поповзли чутки щодо можливого переходу компанії до "Руснєфті". Виникла інтрига щодо невключення Шаймієва до списку "Єдиної Росії" на нинішніх виборах до Держдуми, яка, втім, закінчилася щасливо для керівника республіки – у пропрезидентську фракцію наступного складу Думи його все ж прийняли. Та якщо на початку каденції нового керівництва Росії Москва платила Шаймієву за лояльність невтручанням у його нафтові оборудки, то лояльність нинішнього Кремля до Шаймієва-президента може стати тим "бакшишем", за який йому доведеться розраховуватися "Татнєфтью".

Реалізація операції з одержавлення "Татнєфті" навряд чи викличе особливі труднощі, з якими, наприклад, стикнулися чиновники при захопленні ЮКОСу. Компанія є вотчиною залежного від влади чиновника, будь-які серйозні інституційні інвестори, які можуть перетворитися на промовистих адвокатів нинішньої структури власності та проявляти активність проти російської влади на міжнародних лобістських та ПР-майданчиках, відсутні. Натомість нинішні татарські власники "Татнєфті" доклали чимало зусиль, щоб зробити компанію та її діяльність непрозорою.

Зокрема, якість корпоративного управління "Татнєфтью" викликає питання у міжнародних рейтингових агентств. Це стало однією із причин відмови рейтингового агентства "Standart&Poor" у підвищенні її кредитного рейтингу восени 2004 року. "Татнєфть" донині практикує сумнівні схеми реалізації нафтопродуктів та капітальних інвестицій, що позначається на зниженні показників прибутку компанії. Відомо, що керують нафтовим гігантом за допомогою "помічників" у вигляді офшорів, які покликані коригувати фінансові потоки у потрібному для власників напрямку. Компанія із подібним тіньовим фінансовим господарством здатна надати достатньо юридичних важелів для будь-якої судової системи, щоби вплинути на її структуру власності, не кажучи вже про залежне російське судочинство.

Конфлікт щодо "Укртатнафти" може надати додаткові аргументи російській владі для зміни статусу "Татнєфті", оскільки він є похідним від непрозорості компанії. Адже на його вістрі – сіра схема захоплення контролю над "Укртатнафтою", яка задумувалася та створювалася Україною і Татарстаном на паритетних засадах, але опинилася під контролем татарської сторони внаслідок махінацій через офшорні компанії "Sea Group" та "AmRUZ Trading".

Шаймієвська структура управління нафтовим бізнесом цілком калькована про-татарським гендиректором "Укртатнафти" Сергієм Глушком. За його керівництва Кременчуцький НПЗ обліпили офшорні "присоски", які завищували ціни на все, що постачали на "Укртатнафту", та занижували вартість усього, що продавав їм завод. Схема "татнєфтівського" управління нафтовим бізнесом завдяки конфлікту у всій "красі" представлена громадськості обох країн.

Не зважаючи на дистанціювання від конфлікту, навряд чи російську владу задовольнить перехід Кременчуку під повний контроль "Нафтогазу". Скоріш за все, Москві буде до вподоби компроміс у вигляді повернення паритету в "Укртатнафті". А отже, "Газпромнєфть" висловлює бажання замінити татарстанських колег як основного постачальника нафти на підприємство. Чи не для того, щоб майбутня зміна влади у "Татнєфті" не резонувала за кордон перериваннями поставок?