Економіка України скривилася

Міжнародні експерти сумніваються, що Україна утримає нинішні темпи економічного росту (7,4% на рік). Вперше в історії свого існування Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) проаналізувала Україну. Уважно вивчивши національну економіку та розібравшись у причинах росту ВВП, "світовий клуб" оголосив висновок: нашій країні просто пощастило.

Економічний ріст в Україні став можливий, головним чином, завдяки стрімкому зростанню світових цін на чорний метал, що займає 40% у структурі національного експорту та формує 17,4% вітчизняного ВВП. Саме потепліла цінова кон'юнктура зовнішніх ринків, а не внутрішні чинники, витягнула українську економіку із кризи 90-х років і продовжує підтримувати її ріст. З 2001-го по 2006 рік умови торгівлі для України покращилися загалом на 17%, завдяки чому обсяг експорту виріс на 27%, а його вартість у доларах збільшилася в 2,5 рази. Однак за цей час економіку країни перекосило так, що експерти засумнівалися в її подальших перспективах.

Перекіс №1: податки

Українська економіка - це економіка контрастів. У ході тривалої боротьби за президентське та парламентські крісла, численні уряди в 2004-2006 роках незмінно підвищували пенсії, змагаючись за голоси виборців. Внаслідок майже трикратного росту пенсійних видатків, їхнє відношення до ВВП країни збільшилося з 9% (наприкінці 2003 року) до 14%, що стало одним з найвищих показників у світі.

Ці видатки настільки великі, що довгострокова стабільність пенсійної системи при збереженні поточних несприятливих демографічних тенденцій неможлива без підвищення пенсійного віку або залучення робочої сили з азіатських або африканських країн. Крім того через пенсійний тягар уряд України побоюється зменшити винятково високі податки на зарплату, змушуючи більшість національних компаній занижувати офіційні оклади й рівень зайнятості своїх співробітників.

Багато фірм, використовуючи переваги "надто спрощеної" системи оподатковування, істотно полегшили свій податковий тягар, зареєструвавши найманих робітників як приватних підприємців. Відповідно до чинного законодавства фізичні особи можуть працювати, виплачуючи єдиний податок у розмірі від 20 до 200 грн. на місяць, якщо їхній річний дохід не перевищує 119 000 грн. При цьому вони звільняються від ПДВ і сплати податку до фонду оплати праці (15% зарплати), зберігаючи за собою право на одержання державної пенсії.

На цьому проблеми податкової сфери не закінчуються. Аналітиків насторожують заяви деяких впливових політиків про намір знижувати ставку ПДВ, підвищуючи роль непрямого оподатковування - акцизних зборів. Досвід інших країн показав, що в цьому випадку країну охопить бум контрабандної торгівлі. Експерти настійно порекомендували Україні зосередитися на вдосконалюванні адміністрування ПДВ, базова ставка якого "у жодному разі не є високою".

Перекіс №2: дотації

За офіційними даними, близько 48% основного капіталу України досі перебуває в держвласності, а ще 10-відсотками активів держава володіє разом із приватними структурами. Така висока частка присутності органів влади в управлінні держкомпаніями створює конфлікт інтересів між роллю держави як регулятора та її роллю як власника. При цьому через слабкість корпоративного управління більшість державних підприємств генерують збитки, і на їхню підтримку країна витрачає необґрунтовано багато коштів.

За оцінкою Міжнародного валютного фонду, на субсидії і трансферт капіталу на користь вугільної й енергетичної галузей сьогодні йде 4% ВВП України. Подібна практика дотування слабких гравців сильно скривила конкуренцію в багатьох секторах промисловості. Застаріли енергоємні підприємства не звільняють ресурси, необхідні економіці. До того ж, вони ще й одержують субсидії, які спустошують бюджет, обмежують можливості реструктуризації галузей і перешкоджають приходу на ринок сильних гравців.

Втім, найбільш суворі перешкоди нові компанії зустрічають не при вході на ринок, а на шляху розвитку. Незалежно від розмірів бізнесу, його ріст в Україні буде стримуватися тягарем ліцензійно-дозвільного режиму, що стрімко посилюється, а також зайвою вагою заплутаної маси правил і нормативів, що регулюють питання реєстрації прав власності, та інших угод. Більшість таких перепон здебільшого не переслідують жодних цілей, крім безглуздого підвищення транзакційних витрат часу та грошей.

Окремої уваги заслуговують дотації національного сільського господарства, до якого уряд України демонструє зневажливе або навіть презирливе ставлення. Рівень підтримки виробників сільгосппродукції (оцінений за рівнем трансфертів, що надходять від платників податків і споживачів у валові доходи господарств) в останні роки становить у середньому 3%, тоді як у країнах ОЕСР цей показник дорівнює 30%. При цьому в бюджетних трансфертах, адресованих українській сільськогосподарській галузі, домінують субсидії на поставку ресурсів і оплату продукції, а не інвестиції в розвиток економічної та соціальної інфраструктури села. У підсумку лише 20% цих грошей попадають у руки фермерів, тоді як 80% збагачують посередників, переробників харчової продукції й інших суб'єктів ринку.

Перекіс №3: інвестиції

Ділове середовище України винятково несприятливе. У нинішньому році країна посіла 139-і місце серед 178 країн у рейтингу "Легкість ведення бізнесу", складеному Світовим банком. Торік Україна опустилася на десять позицій (до 78-го місця з 125 країн) у списку конкурентоспроможності Світового економічного форуму.

Найбільше в Україні розчаровує її нездатність залучати прямі іноземні інвестиції (ПІІ). Їхній обсяг у перерахуванні на душу населення дорівнює $372 на рік, що в шість разів менше відповідного показника сусідньої Польщі. Низький рівень ПІІ перебуває в суттєвій диспропорції з можливостями України, адже країна, знаходячись поруч із Євросоюзом, володіє порівняно дешевою але високоякісною робочою силою.

Реалізувати цей потенціал не вдається з ряду причин. Почасти Україна відштовхує інвесторів нестабільною й непередбаченою державною політикою, що у свою чергу сприяє розвитку корупції. Система держуправління в Україні "працює за усередненими моделями організації, практики й мислення", сформованими у радянський час і бурхливих 1990-х роках. Внаслідок цього держапарат дотепер не почав функціонувати як професійний інститут. Норми, що регулюють обсяг завдань державної служби, а також такі питання як статус держслужбовця, порядок його призначення, атестація і просування службовими сходинками, двозначні, а умови оплати праці заплутані. Цими факторами продиктований високий рівень свавілля та неформальності в державних структурах, що у свою чергу підсилює значимість особистих і політичних зв'язків в економічному житті України.

Інша перешкода інвестиціям вимощена надмірною зарегульованістю бізнесу. За вагою адміністративного тиску економіка України посідає 98 місце. Приміром, для одержання всіх необхідних дозволів на будівництво необхідно пройти 50 окремих етапів, що може затягтися на 750 днів, а банальна реєстрація прав власності в 2006 році передбачала виконання десяти процедур, на які в середньому було необхідно 93 дні.

Але головний бар'єр на шляху іноземного капіталу лежить у правовій площині - експерти відносять Україну до категорії гірших юрисдикцій світу відносно захисту прав акціонерів. Існування в Україні двох рівноправних кодексів (господарського і цивільного) при відсутності закону про акціонерні товариства дає судді можливість вибрати будь-який з них при розгляді корпоративних конфліктів. Як наслідок, рішення суду теж можуть виходити "будь-якими", тому що кодекси суперечать один одному в питаннях визначення типів акціонерних товариств і відповідальності материнських компаній за дочірні. Через те, що господарський кодекс багато в чому віддзеркалює радянські юридичні традиції, за його допомоги можна відносно легко анулювати договір на підставі несуттєвих помилок технічного характеру.

Дірява та заплутана законодавча база відкриває неосяжні можливості для судової корупції. Опитування, проведене серед керівників дрібних і середніх підприємств України, показало, що менш 20% з них вважають національну судову систему здатною захистити їхні контрактні права. Такі оцінки можуть бути надто песимістичними, але навіть сприйняття судової влади як слабкої і корумпованої структури обертається економічними збитками, тому що придушує бажання інвестувати та погано впливає на інші ділові рішення.

Відлякуючи ПІІ, Україна тим самим відмовляється від більших можливостей щодо модернізації промисловості. Водночас можна зробити висновок, що кроки, спрямовані на усунення регуляторних та інституційних дефектів, можуть прискорити економічний ріст. Імовірно, у цьому допоможе вступ України у Світову організацію торгівлі (СОТ). Однак не варто очікувати що, опинившись у "цивілізованому клубі", економіка України прискорить ріст завдяки зміні тарифів і поліпшенню доступу на іноземні ринки. Насправді - робить висновок ОЕСР - куди більший ефект дасть рішення внутрішніх проблем, таких як підвищення політичної прогностичності, зміцнення прав власності і скорочення рівня адміністративного регулювання економіки.

Довідково: Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР; Organization for Economic Cooperation and Development) - міждержавний форум, у рамках якого представники економічно розвинених країн спільно вирішують економічні, соціальні й екологічні проблеми. Сьогодні до ОЕСР входять 30 держав, що провадять 2/3 світового ВВП.