Інвестиційний фонд замість Nescafe

Інвестиційні фонди (інститути спільного інвестування, ІСІ) в Україні поступово набувають ваги і складають конкуренцію таким інструментам заощадження як банківські вклади. Особливий режим, визначений законодавством щодо управління та оподаткування інвестиційних фондів, відкрив також значні можливості для застосування їх у схемах оптимізації фінансування інвестиційних проектів.

Нагадаємо, що відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" кошти спільного інвестування, а саме: кошти, залучені від інвесторів ІСІ, доходи від здійснення операцій з активами ІСІ та доходи, нараховані за активами ІСІ, не включаються до складу валового доходу.

Крім того, згідно із Законом України "Про податок на додану вартість" не є об'єктом оподаткування цим податком операції з випуску (емісії), розміщення у будь-які формі управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, включаючи інвестиційні сертифікати, а також корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах; обміну зазначених цінних паперів та корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, на інші цінні папери; діяльності з управління активами відповідно до закону.

Прийняття Закону "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" суттєво наблизило вітчизняну законодавчу базу до міжнародних стандартів у цій сфері. Закон визначив види інститутів спільного інвестування та, відповідно, правовий режим емітованих ними цінних паперів. За законом, ІСІ поділяються на дві групи: корпоративні інвестиційні фонди та пайові інвестиційні фонди.

Корпоративний інвестиційний фонд створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність із спільного інвестування. Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою і являє собою активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.

Станом на кінець першого півріччя 2007 року в Єдиному державному реєстрі інститутів спільного інвестування було зареєстровано 651 інвестиційний фонд. При цьому, найбільшу частку, а саме 521 з 651 складають венчурні фонди. Така статистика пояснюється тим, що венчурні інвестиційні фонди з огляду на певні особливості користуються найбільшою "популярністю" при реалізації схем інвестування "для своїх". Венчурні фонди порівняно з іншими видами ІСІ є найбільш ризикованими для інвесторів, що пояснюється відсутністю жорстких законодавчих вимог щодо складу і структури активів цих фондів та операцій з ними, які характерні для інших ІСІ.

Втім, підвищена ризикованість венчурних фондів не відлякує інвесторів, позаяк компенсується широкими інвестиційними можливостями таких фондів.

Венчурні фонди належать до фондів закритого типу, тому беруть на себе зобов’язання викупати емітовані ними цінні папери лише при ліквідації чи реорганізації. Цілком логічно, що створюються вони на певний строк, встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого ліквідуються або реорганізуються.

Венчурним фондам як фондам закритого типу надається право нараховувати та сплачувати дивіденди. Вони визнаються недиверсифікованими ІСІ (фонди без жорстких вимог щодо розосередження своїх активів серед різних об’єктів інвестиційної діяльності), що уможливлює знаходження у портфелі фонду контрольних пакетів емітентів,  цінних паперів, що недопущені до торгів на фондовій біржі або торговельно-інформаційній системі.

Крім того, венчурні фонди на відміну від інших фондів мають право надавати позики емітентам, частка у корпоративних правах яких входить до складу активів таких венчурних фондів. Якщо зважити на те, що компанія з управління активами венчурного фонду на відміну від компаній з управління активами інших ІСІ бере участь в управлінні діяльністю емітентів, корпоративні права яких перебувають в портфелі фонду, то стає зрозумілим, що використання венчурних інвестиційних фондів в інвестиційних проектах потенційно створює зручний механізм управління фінансовими потоками в проекті.

В практиці організації фінансування проектів будівництва побудова схем з використанням венчурних інвестиційних фондів набула значного поширення через можливості в рамках реалізації такої схеми здійснити на законних підставах за допомогою, зокрема, операцій з цінними паперами забудовника акумулювання значної частки прибутку на рівні фонду без податкових втрат. В подальшому ці надходження можуть бути спрямовані на фінансування наступних проектів. При цьому, протягом усього часу доки активи знаходяться в управлінні, операції з ними звільнені від сплати податку на прибуток підприємств.

Як узагальнюючий висновок до викладеного слід зазначити, що використання венчурних інвестиційних фондів знаходить все більшого поширення при розробці механізмів організації фінансування інвестиційних проектів і ефективне управління активами венчурних фондів у поєднанні з встановленими законодавством податковими пільгами може виявитися доволі прибутковим як для інвесторів, так і компаній, що здійснюють управління їхніми активами.

Костянтин Пільков, старший юрист ЮФ "Лавринович і Партнери"