Цукровий ринок "злипається" від надвиробництва

Українські цукровиробники прогнозують обвал цін на свою продукцію у зв'язку з початком 1 вересня сезону цукроваріння. Про це заявив заступник губернатора Вінницької обл. з питань АПК Василь Чорний, виступаючи минулого тижня на виїзному засіданні колегії Міністерства аграрної політики. Нагадаємо, що 7 березня поточного року Кабмін своєю постановою затвердив мінімальну ціну на цукор, вироблений за квотою "А" (для реалізації на внутрішньому ринку), у розмірі 2 500 грн/т. на 2007-2008 маркетинговий рік.

Реалізація цукру за дешевшими цінами тягне за собою штрафні санкції для підприємств. Тому сьогодні в Україні, як повідомив віце-прем'єр з питань АПК Віктор Слаута, середня ціна на цукор становить 3 320 грн/т. Однак можна припустити, що дана цифра не відбиває достовірну ситуацію на ринку, оскільки великі підприємства знайшли досить просту й ефективну схему продажу цукру за більш низькою ціною. Укладаючи договір про продаж цукру за 2500 грн/т., вони пізніше у той чи інший спосіб повертають покупцеві частину сплаченої суми. У підсумку виходить, що трейдер придбав партію цукру за нижчими цінами, десь близько до 2 200 грн/т.

На 1 вересня нереалізовані запаси цукру в Україні склали 1,08 млн т. Як прогнозує Мінагрополітики, в 2007-2008 МР виробництво цукру в Україні складе 1,8 млн т. Підсумовуючи ці цифри й віднявши щорічне внутрішнє споживання 2,04 млн т. (включаючи промпереробку), отримаємо надлишок у розмірі 840 тис. т. У таких умовах обвал цін на цукор дійсно представляється неминучим, незважаючи на урядову постанову про мінімальні ціни. У зв'язку із цим заступник губернатора Вінницької обл., основного цукровиробляючого регіону України, запропонував ... запровадити тимчасову монополію держави на реалізацію цукру на внутрішньому ринку. Для цього, за його словами, варто створити структуру на зразок ДАК "Хліб України". Міністерство агрополітики публічно виступило проти такої ідеї. Хоча це не означає, що про неї назавжди забули.

До речі, зазначена ініціатива регіонального керівника багато чого пояснює в плані того незавидного положення, в якому сьогодні виявився вітчизняний цукорпром. Його як і раніше намагаються регулювати в ручному режимі, не бажаючи враховувати реалії ринку.

В 2006-2007 МР з України було експортовано лише 7,7 тис. т. цукру, що у порівнянні із загальним обсягом виробництва становить величину, близьку до нуля. У поточному маркетинговому році Мінагрополітики прогнозує збільшення показника до 25 тис. т., але це ніяк не впливає на ситуацію в цілому - незважаючи на більш ніж трикратний ріст у порівнянні з попереднім роком.

Відсутність експорту як така пояснюється рядом причин. Одна з них - на буряковий цукор в Україні дотепер не затверджений технічний регламент. Наразі цей документ знаходиться на узгодженні в Держспоживстандарті й про строки його затвердження в Мінагрополітики вважають за краще не говорити.

І все-таки, на думку експертів, головна причина низького експорту полягає в іншому. А саме – в низькій конкурентності українського цукру на світовому ринку в порівнянні з його очеретяним аналогом. Так, в 2006-2007 МР, за даними аграрного відомства, середня собівартість виробництва цукру в Україні склала 3000 грн/т., тоді як середньосвітова ціна - 400 дол/т., або 2000 грн/т. Висока вартість цукру на вітчизняному ринку обумовлена наявністю великої кількості дрібних цукрозаводів, де собівартість продукту вища за великі підприємства. Вони не мають можливості на вигідних умовах залучити кредити для заміни застарілого обладнання на більш сучасне, що дозволило б знизити витрати. На сьогодні з 1,5 млрд. грн., вкладених до цукропрому, 170 млн. грн. виявилися пільгами, за якими держава з бюджету частково компенсує процентну ставку.

Настільки незначний обсяг держпідтримки в МінАПК пояснюють неповерненням заводами раніше взятих кредитів. Також заводи скаржаться на недостатність обігових коштів для розрахунків з постачальниками сировини. Цим вони мотивують і повсюдне поширення давальницької схеми, що у свою чергу відображається на фінансовому становищу виробників цукрового буряка. Замість грошей вони одержують від заводів цукор, із продажем якого, як уже говорилося, існують серйозні проблеми.

Мінагрополітики виступає, звісно, за мінімізацію давальницької схеми. Перш ніж на хвилину уявити, до чого приведе реалізація даної ініціативи, а також скасування мінімальних цін на цукор і цукровий буряк, на чому наполягають великі учасники ринку, треба сказати, кому вигідна їхня наявність. Всім тим же дрібним виробникам з високою собівартістю. Великі гравці можуть її знижувати за рахунок більших обсягів виробництва. Однак їм не дають скористатися своєю перевагою, фіксуючи ціну на оцінці, що дозволяє виживати дрібним виробникам цукру й буряка.

Таким чином, при лібералізації внутрішнього ринку незабаром на ньому залишилося б 7-10 великих компаній. Їхня продукція була б цілком конкурентною навіть у порівнянні із тростинним цукром. Оскільки навіть у нинішніх умовах собівартість у них не вище 1980 грн/т.

До речі, саме такий варіант Україні пропонувала Єврокомісія. Однак якщо в самім керівництві профільної асоціації "Укрцукор" тримаються за квоти й мінімальні ціни, то чого тоді очікувати від аграрного блоку уряду? Ініціативи асоціації нагадують лікаря, що пропонує болезаспокійливі таблетки при виразці шлунка. Звичайно, вони здатні трохи полегшити стан пацієнта, але ніяк не сприяють його видужанню. Це відноситься, наприклад, до пропозиції "Укрцукру" увести заборону на ввіз в Україну цукровмістних рідин. Їх щорічний імпорт становить 250-300 тис. т. На таку величину у випадку введення заборони можна збільшити обсяг внутрішнього споживання, тобто до 2,34 млн. т., підкреслюють в асоціації. Проте навіть тоді залишається відкритим питання, куди запроторювати ще півмільйона тонн цукру.