Меморандум як маскхалат адміністративного свавілля

Останнім часом українським споживачам доводиться все частіше чути про підписання меморандумів, за допомогою яких уряд намагається стримувати зростання цін на важливі товари. Яка ж користь від підписання меморандумів, чи є такі документи ефективною формою в роботі чиновників і чи не означає це приховане адміністративне втручання в економіку? Для пошуку відповіді розглянемо декілька прикладів.

21 серпня 2007 р. минув рік з моменту підписання меморандуму про партнерство між Кабінетом Міністрів України та підприємствами і компаніями, які провадять діяльність на внутрішньому ринку нафти та нафтопродуктів. Цей документ розглядався учасниками підписання як інструмент створення умов для стабільного, прогнозованого та конкурентного розвитку внутрішнього ринку нафти та нафтопродуктів, модернізації вітчизняних нафтопереробних підприємств з метою досягнення відповідності нафтопродуктів вимогам європейських стандартів, більш ефективної взаємодії влади та бізнесу в цій сфері. Для цього серед широкого кола взятих зобов’язань уряд проголосив про запровадження з 1січня 2008 р. державних стандартів на моторні палива, що відповідають нормам Євро-3.

Нові стандарти на пальне – це нагальна потреба захисту навколишнього середовища та забезпечення ефективної роботи економіки держави у автотранспортній та паливо-енергетичній галузі. Слід зазначити, що країни Європейського Союзу вже декілька років застосовують стандарт Євро-4, а в Москві з січня 2006 р. заборонено продавати бензин, якість якого нижче стандартів Євро-3. Однак в Україні проголошена важлива мета так і залишиться на папері.

По-перше, до початку наступного року вже недостатньо часу, щоб українські НПЗ завершили модернізацію технологічного обладнання для випуску бензину, який відповідав би вимогам ЄВРО-3, оскільки власники цих підприємств не квапляться здійснювати необхідні інвестиції. Окрім цього навіть при переході НПЗ на випуск бензину кращої якості його обсяги навряд чи одразу задовольнять попит. Такі фактори роблять український ринок пального ще більш залежним від Росії, де обсяги бензину стандарту Євро-3 зростають з року в рік. Купуючи російський імпортний бензин, щоб задовольнити внутрішній попит, українці фактично будуть фінансувати розвиток відповідної галузі в сусідній державі, а власні нафтопереробні заводи так і будуть очікувати модернізації та державної підтримки.

По-друге, Державний комітет з питань технічного регулювання й споживчої політики (Держспоживстандарт) разом з Мінпаливенерго, Мінекономіки та іншими зацікавленими органами центральної виконавчої влади не затвердив нових стандартів на моторні палива, які відповідали б вимогам Євро-3 та Євро-4. Хтось може сказати, що це справа одного-двох тижнів, мовляв у грудні підпишемо папери й до терміну, встановленого у меморандумі, встигнемо, але це хибна думка. Закон України "Про стандартизацію" передбачає, що в розробленні стандартів, як прозорому і публічному процесі, забезпечується участь не тільки зацікавлених міністерств, а й фізичних і юридичних осіб.

Однак до цього часу широкого обговорення влада ще не організовувала. До того слід згадати, що Україна, при розробці нових стандартів, несе зобов’язання на міжнародному рівні. Так, відповідно вимог Угоди з технічних бар’єрів в торгівлі (Кодекс доброчинної практики), на початковій стадії підготовки конкретного технічного регламенту, повинні опублікувати в пресі повідомлення про нововведення, для того щоб інформувати зацікавлені сторони. На все це необхідно чимало часу, а його практично не залишається.

В цей час, коли уряд, домовившись з нафтотрейдерами за ціни, не квапиться виконувати зобов’язання, визначені меморандумом стосовно підготовки нових стандартів для бензину, пальне, яке купують українські водії, викликає багато нарікань. Фактично така якість, що викликає справедливе обурення, є наслідком необхідності утримання "договірних" цін на бензин. Так, під маркою високооктанового бензину часто продають бензин з домішками пального гіршої якості, що негативно впливає на роботу двигунів та й просто є банальної крадіжкою з гаманця українського споживача. Хоча меморандум від 21 серпня 2006 р. містив положення про створення системи контролю за якістю нафтопродуктів, що реалізуються на автозаправних станціях, Уряд затвердив порядок проведення перевірки показників нафтопродуктів лише через 8 місяців.

Протягом цього часу серйозні компанії, які реалізують пальне на оптовому та роздрібному ринку та зацікавлені у збережені власного високого іміджу, запроваджують власну ініціативу, спрямовану на контроль якості. Нашим водіям доводилося бачити на дорогах пересувні лабораторії відомих нафтопереробних компаній. Однак для повної ліквідації фальсифікату пального на АЗС цього виявляється недостатньо.

Сьогодні відомі факти, що з перевірених Держспоживстандартом з початку 2007 р. 120 компаній, які здійснюють продаж бензину на АЗС, у 80 виявлені порушення його якості. При цьому мізерні штрафи за порушення на АЗС не впливають на зменшення фальсифікації. Тобто підписаний меморандум про партнерство між державними органами та підприємствами на ринку нафтопродуктів фактично не призвів до помітних позитивних змін. Може, в інших важливих галузях економіки механізми, що містяться у документах такого типу, є ефективними?

Для вирішення проблем, що виникли на ринку зерна у вересні 2006 р. було підписано меморандум про партнерство між МінАП та професійними об’єднаннями (великими зернотрейдерами). Однак незважаючи на цю подію гострота на ринку не спала, а заборона на експорт зерна спричинила потужну критику Уряду В. Януковича та суттєво пошкодила імідж України. Чиновників звинуватили у застосуванні неринкових методів, коли вони намагалися здійснити закупівлю зерна до державного резерву за цінами, що не влаштовували зернотрейдерів. Реакцією на принципову позицію зернових компаній стало запровадження урядом експортних ліцензій, які трейдери не мали змоги отримати. Такі дії української влади носять деструктивний характер з огляду на процес приєднання України до СОТ, та головне – вони дають негативні сигнали підприємствам, які працюють на ринку зерна, зменшують рівень довіри до держави, а про партнерські відносини тут годі й говорити.

В середині серпня 2007 р. схема "меморандумного" керування гострими економічними питаннями була знов застосована в аграрному секторі – підписано меморандум про фіксацію цін на м’ясо. Так, за досягнутими домовленостями ціна за кілограм м’яса птиці до кінця року не повинна перевищувати 11 грн. На зазначений проміжок часу буде продовжено обмеження на ввіз давальницької м’ясопродукції.

Якщо мова йде про м’ясо, слід проаналізувати фактори, які спричиняють загострення кризових явищ на цьому ринку. На фоні того, що населення України з року в рік зменшується (за шість місяців 2007 р. чисельність населення скоротилася на 156 тис. чол.), а обсяги реалізованої на забій худоби та птиці у живій вазі за половину року зросли на 117 тис. тонн (збільшення до попереднього року на 25%), ціни на м’ясні вироби зростають. З початку 2007 р. на 40-50% зросли ціни на комбікорми, також на 40% збільшилася вартість газу, а ці складові у собівартості м’ясопродукції становлять 70-80%. Ще одним фактором, що впливає на збільшення цін, є небажання посередників зменшувати свої доходи, навіть незважаючи на зменшення закупівельної ціни у селян.

Виконати обіцянки про відносно невисоку ціну на м’ясо добропорядним підприємствам буде достатньо важко, а ось для тіньового бізнесу ситуація не така скрутна. Для цього в них є цілий арсенал заходів: неправомірне використання скасованих податкових пільг у СЕЗ та ТПР; реалізація на українському внутрішньому ринку ввезеної без сплати митних зборів та податків давальницької сировини; залучення у свої схеми нечистих на руку працівників судових органів. Окрім цього, тіньовики годують населення України м’ясом, що може бути небезпечним для здоров’я.

Декларації високих чиновників про ринкові методи управління за допомогою окреслених вище меморандумів фактично маскують їх адміністративне втручання, а та чи інша галузь економіки залишається з гострими проблемами. Низька ефективність меморандумів, які лише фіксують якісь безвідповідальні домовленості, не в змозі вирішити проблеми для простих громадян, які збільшення цін відчувають власним гаманцем. Скоріше цей документ сьогодні є заспокійливим засобом для електорату, а відтак можна констатувати, що чергове підписання меморандуму – це небажання серйозно вирішувати серйозні проблеми.