Баланс є. Варто лише придивитися

На цьому тижні Держкомстат оприлюднив дані про зовнішню торгівлю у першому півріччі 2007 року. Аналітики відразу помітили суттєвий "нахил" експорту у бік Росії, зростання споживчої частки у імпорті та занепокоїлися. На перший погляд це означає втрату економічної незалежності. А другий – можна побачити в цьому поступове захоплення ринку, нехай хоч і російського, та інтеграцію України у світову фінансову систему. Час простих питань та однозначних відповідей вийшов – ласкаво просимо до глобальної економіки.

Експорт - Росія

Логіка критиків уряду досить проста - оскільки експорт концентрується у одній країні, це створює ризик для його майбутнього зростання, коли у цієї країни справи підуть не так добре. Масла у вогонь додають російські урядовці – то імпорт української молочної продукції заблокують, то зненацька антидемпінгове розслідування розпочнуть, то радіоактиний брухт знайдуть. Досить умовно надійний партнер.

Проте саме цей партнер і споживає насамперед продукцію українських машинобудівників. А крім того стимулює споживання країнами СНД, що майже всі знаходяться у полі його інтересів. А пострадянська економіка країн СНД, і насамперед Росії – досить неповороткий та інерційний монстр, що навряд чи здатний швидко переорієнтуватися щодо поставок обладнання з інших країн. Відтак, кожна зароблена сьогодні гривня на експорті у Росію - це декілька гривень експорту у майбутньому.

Натомість дві третини російського експорту в Україну складають енергоносії, таким чином Росія для нас зараз – надзвичайно бажаний та вигідний партнер. Звинувачувати уряди останніх років у такому стані справ - абсолютно несправедливо, ситуація розвивалася десятиріччями. А започаткована та штучно законсервована була за союзних часів.

Загалом у структурі експорту української продукції частка Російської федерації зросла з 21% у першому півріччі 2006 року до 25% у першій половині поточного року. Темпи приросту були суттєвими, близько 61%. Натомість імпорт у структурі зменшився з 32 до 28%, чим насамперед слід завдячувати теплій зимі. Завдяки цьому вдалося зменшити від’ємне сальдо торгівлі товарами між двома країнами з 2.9 до 1.9 млрд. дол. США.

Якщо порівнювати приріст експорту до країн СНД (61%) з експортом до інших країн світу (21%), бачимо суттєвий розрив. Проте товарна структура свідчить про падіння за рік у структурі експорту питомої ваги мінеральних продуктів та недорогоцінних (насамперед чорних) металів з 55 до 52.4%. Натомість частка машин та механізмів зросла з 8.4 до 9.4%. Наведені дані підтверджують припущення про те, що саме країни СНД споживають продукцію машинобудування, а інші країни світу – українські метали та сировину.

Це не добре і не погано, це – данина консервативній українській економічній думці, що десятиріччями бідкається про сировинну спрямованість економіки та практично нічого не робить, аби її перебудувати.

Споживання

Українці давно закрутилися у вирі споживчого буму. Ряд автомобільних дилерів скаржиться на 12-годинний робочий день. Сервісні станції не встигають встановлювати сигналізації та проводити передпродажну підготовку автомобілей. Періодично виникає дефіцит сезонних товарів, останній – кондиціонерів. На кожному розі банки пропонують товари широкого вжитку у кредит за будь-якими схемами, аж до кредитування за кредитними картками.

Цифри підтверджують гірші сподівання – машини та механізми у структурі експорту за рік зменшилися з 17.2 до 16.8%, натомість автомобілі зросли з 10.8 до 12.3%. Тобто наразі мова не йде про інвестиційний імпорт, що дасть можливість для технологічного прориву у майбутньому. Навпаки, споживання виступило головним чинником попиту на імпорт. З позитивів можна очікувати зростання сервісної та інфраструктурної мережі у майбутньому, зміцнення фінансових установ за рахунок масових та досить дорогих за європейськими мірками кредитів тощо.

Не слід забувати і про роль іноземних банків, що активно нарощують свою присутність і саме на роздрібному ринку банківських послуг, що лише стимулює подальше споживання - така собі глобальна програма стимулювання експорту розвинених країн.

Що робити?

Як завжди, вирішення проблеми знаходиться у компетенції як державної влади, так і експортерів. При цьому чітко не окреслені цілі державної зовнішньоекономічної політики. Що це? Стимулювання експорту несировинної та неметалевої продукції до інших країн світу (крім СНД)? Зменшення залежності від енергоресурсів з Росії та Туркменистану? Чи навпаки, створення спільних підприємств на теренах колишнього СНД та використання фактору спільного технологічного укладу (третього) у наших країнах? Інакше, якщо і надалі віддати на відкуп структуру економіки виключно власникам окремих підприємств, ситуація не зрушиться з місця. Коливання економічних показників, насамперед доходів населення, буде залежити практично від двох світових трендів: цін на метали та цін на енергію.

А насправді рішення просте – знайти свою "гусячу печінку", тобто ту конкурентну перевагу, що здатна стати локомотивом швидкого зростання. Так було у Тайвані та Китаї – почали з легкої промисловості, закінчили тотальною експансією на ринках окремих високотехнологічних товарів. На жаль, металургія не може бути такою галуззю – фактор зношення виробничих потужностей, моральна застарілість обладнання та суттєве зростання заробітних плат навряд чи дозволить успішно конкурувати українським металам вже у найближчий час. Остання перевага – нехтування металургами екологічними технологіями також не є безмежною і у металургів тільки додасться статей витрат.

Але це все у стратегічній перспективі. Щодо поточного року слід зауважити несприятливі для української економіки тенденції – зростання у липні ціни на нафту на світових ринках та деяке зниження (ряд експертів вважає це корекцією) цін на метали. Масла у вогонь додало знецінення долара США, що автоматично зробило виробництво українських металів менш конкурентоспроможним на зовнішніх ринках. А ще варто згадати про посуху та традиційно незграбні дії уряду при регулюванні експорту зерна. Таким чином можна припустити щонайменше утримання негативного сальдо торгівлі товарами, а за негативного варіанту розвитку подій – навіть його збільшення.