Куди прориваємося? Аналіз виборчої програми БЮТ "Український прорив"

За своїм родом занять автор цих рядків регулярно здійснює оцінку державних рішень та їхніх проектів. Вибори зазвичай викликають посилений професійний інтерес, адже вони покликані надати альтернативні бачення розвитку країни, які цікаво оцінювати. Зокрема увагу привернула широко розрекламована програма Блоку Юлії Тимошенко "Український прорив". Незважаючи на минулий досвід (згадаємо, наприклад, "Десять кроків назустріч людям", "Покращення вашого життя вже сьогодні"), гучні назви досі приваблюють.

Перше, що кидається у вічі, це побудова "Українського прориву" на базі раніше презентованого "Монітору конкурентоспроможності": презентаційні документи містять відповідні посилання. Саме це дослідження запровадило поняття "технологія економічного прориву". Проте це тільки вступна частина, яка містить оцінку відставань України від інших країн – таких оцінок вже зроблено купу. Нас з вами цікавить конкретика: цілі, пріоритети та заходи. (До того ж, сам "Монітор конкурентоспроможності" описував саме тільки ключові проблеми, а не систему кроків щодо їх подолання. Тобто новий "креатив" має бути у практичній частині.)

До речі, ще трохи про вступну частину. У презентації стратегії було наведено такий слоган, що його нині можна часто зустріти на вулицях:

Тобто концепція змінилася? Якщо раніше дострокові вибори було спрямовано на боротьбу зі "зрадою" чи на відтворення справедливого відтворення громадського волевиявлення у політичній системі, то тепер – це просто засіб давати громадянам гроші? Тобто у разі формування нового уряду цією політичною силою вже є рецепт: вимагати дострокових виборів, аби забезпечували "справедливість". Дуже небезпечний рецепт, мені здається. До якого прориву ведуть такі "рецепти", ми вже знаємо зі світової історії.

Стратегія як збірка гасел

Чи є насправді "Український прорив" стратегією? Ключовий принцип стратегічного планування полягає в тому, що стратегія – це план переходу з точки А до точки Б із використанням певної кількості ресурсів (які завжди обмежені).

Тепер пропустимо "Український прорив" через прокрустове ліжко цього визначення. Чи є визначення точки Б? Ні. Є цільові показники, сформульовані лише як назви показників: "рівень народжуваності на 1 000 чоловік", "структура смертності", "кількість студентів на 10 000 чоловік", "динаміка споживчої активності населення". Яку ж ми хочемо мати питому кількість студентів або динаміку споживчої активності? Відповідь "якнайкращу" не проходить, адже ресурси обмежені (ну неможливо підвищувати доходи людей вдвічі щороку!). Також є і об’єктивні економічні закони. Економіка не спроможна підлаштуватися під зростання доходів у 50% та більше – наслідком будуть прискорення інфляції, брак вітчизняних товарів і прискорення зростання імпорту (тобто наше прискорене споживання годуватиме інші країни).

І найважливіше (чого бракує більшості українських прожектів) – ресурси. Чи пораховано, скільки коштів потрібно для виконання заявлених положень? Бюджет не гумовий. У великі борги лізти, я думаю, навряд чи автори "Українського прориву" пропонують. Отже спробуємо зробити деякі розрахунки самі.

Прірва грошей для прориву

Кількість потрібних для виконання програми ресурсів порахувати дуже важко, адже більшість пріоритетів сформульовано без чітких числових орієнтирів. Проте є деякі речі, від яких можна "танцювати".

"Український прорив" обіцяє "довгострокові кредити для молодих сімей на 25–35 років під 2–4% річних для придбання житла". Рівень процентної ставки дуже привабливий, якщо не сказати більше. Я думаю, мало хто візьметься прогнозувати на найближчі 5 років інфляцію в Україні у межах 5%. Тобто фактично комусь пропонується кредитувати за від’ємними реальними ставками, значить – мати збитки.

Звісно, жодної благодійності в бізнесі не буває, і різницю доплачуватиме держава. Скільки ж це коштуватиме платникам податків? Зрозуміло, що для отримання кредитів під такі ставки коло молодих сімей суттєво розшириться: навіть літні люди братимуть кредити через молодих родичів. Тому можна очікувати, що під категорію "молоді сім’ї" підпадатиме принаймні половина клієнтів іпотеки.

Нині процентні ставки за іпотекою в Україні становлять 15–20% річних. Це не враховуючи всілякі комісійні, які збільшують реальну вартість кредиту. Але для полегшення розрахунків ми їх відкинемо. Можна припустити, що ставки скоро знизяться до 10%. Тобто матимемо різницю між ринковою та пропонованою ставкою у 6–8%.

2006 року обсяги виданих іпотечних кредитів становили 13,2 млрд. грн. Причому їхні обсяги щороку дуже динамічно зростають. Припустимо щорічні темпи зростання у 50% (це консервативна оцінка). Тобто 2008 року їхня кількість становитиме 19,8 млрд. грн. Половина всіх кредитів, на які претендуватимуть молодь і її родичі, становитиме 9,9 млрд. грн. Відповідно, у разі запровадження цієї схеми 2008 року держава доплатить 6% * 9,9 млрд. грн. = 594 млн. грн. Але це тільки перший рік! Адже зобов’язання держави кумулятивно зростатимуть щороку (доведеться компенсувати ставки і за старими кредитами, і за новими). Як видно з графіками, вже через п’ять років роботи цієї схеми держава сплачуватиме 7,8 млрд. грн. А кредити видають на 25–30 років! Тобто навіть у разі відмови від цього механізму 2012 року на бюджеті і надалі залишатимуться щорічні зобов’язання у 7,8 млрд. грн. Тобто наступні покоління і будуть оплачувати собі дешеві кредити.

Зобов’язання держави з компенсації ставки за пільговими кредитами, млрд. грн. Джерело: НБУ. Розрахунки та прогноз автора

До речі, далі в "Українському прориві" йдеться про зниження вартості ВСІХ кредитів на житло до 2–6% річних, так що бюджетні видатки будуть радувати не тільки окреслену нами групу позичальників. Тобто забезпечення дешевих кредитів ще більше коштуватиме платникам податків.

"Український прорив" пропонує "збільшення виплати при народженні першої дитини до 10 400 гривень. Запровадження виплат по народженню другої дитини не менше 15 000 гривень, третьої і далі – 25 000". Скільки це коштуватиме? За даними Держкомстату, дві третини сімей з дітьми мають одну дитину, ще майже третина – двох. Тобто для спрощення випадок з "третьою і далі" дитиною відкинемо. 2006 року в Україні народилося 460 тис. дітей. Розподілимо їх за групами: 310 тис. – перша дитина, 150 тис. – друга дитина. Поточний рік виплат при народженні дитини становить 8,5 тис. грн. Тобто на рік така програма додатково коштуватиме бюджету 310 тис. * (10,4 тис. – 8,5 тис.) + 150 тис. * (15 тис. – 8,5 тис.) = 1,5 млрд. грн. Звісно, якщо це рішення забезпечить збільшення народжуваності (принаймні така мета за ним стоїть), то сума може зрости до 2 млрд. грн. на рік або навіть більше. Це порівняно невелика сума: ця пропозиція варта підтримки.

На жаль, це практично єдині пріоритети стратегії, що піддаються більш або менш точній кількісній оцінці. "Український прорив" містить багато положень про витрати (будівництво двох НПЗ, створення українського замкненого ядерного циклу, розбудова сучасних аеропортів, створення української Силіконової долини), що передбачають великі видатки, проте нічого не відомо про те, коли мають виконуватися ці проекти.

Хибні пріоритети

Стратегія містить низку пріоритетів, які видаються нелогічними з погляду перспектив розвитку України. Зокрема одним з пріоритетів зазначено "будівництво нових нафто- та газогонів з метою створення альтернативних шляхів енергопостачання України". Проблема полягає в тому, що Україна не може завантажити наявний нафтопровід "Одеса–Броди". Навіщо будувати нові (а це досить дороге задоволення), якщо не можемо використати наявні? Водночас ми маємо розуміти, що левова частина енергоресурсів упродовж наступних 10–15 років прямуватиме до нас через Росію, тому рішення про нові нафто- та газопроводи прийматимуть у Кремлі, а не у нас.

"Український прорив" планує ліквідувати ПДВ. Нині цей податок дає близько третини всіх бюджетних доходів. Тобто він критично важливий для фінансування видаткових статей, які планується сильно збільшити. Чим заповнити бюджетну діру від скасування ПДВ? Автори стратегії не дають відповіді на це питання. Зрозуміло, що у передвиборній програмі про збільшення/запровадження податків мало хто говорить, але все ж таки?

"Український прорив" передбачає "розробку експортної стратегії України з чіткими стратегічними пріоритетами українського експорту на географічних та товарних ринках". Навіщо вкотре витрачати урядові ресурси на написання нікому не потрібних документів? Більшість наших експортерів – приватні компанії, які краще за уряд знають, що їм експортувати і куди. Адже від цього залежать їхні прибутки. Якщо ми плануємо відновити планову централізовану систему контролю над зовнішньою торгівлею, про це потрібно відверто говорити. Якщо ні – то відмовитися від написання чергового документа про "сприяння посиленню".

Стратегія передбачає в рамках захисту прав міноритарних акціонерів "гарантовану виплату їм щоквартального прибутку в повному обсязі". Абсолютно незрозуміло, яким чином забезпечуватимуть цей пріоритет? Що таке повний обсяг прибутку? Рішення про виплату дивідендів ухвалюють збори акціонерів. Частину прибутку (часто більше половини) зазвичай спрямовують на реінвестування. Як бути з цими грошами? Дискримінувати великих акціонерів, аби на них ліг весь тягар розвитку підприємства?

Чорні діри

На жаль, "Український прорив" жодним чином не реагує на давно наболілу проблему реформування житлово-комунального господарства.

Цікаво, що стратегія уникає відповіді на критичне для нашого розвитку питання про вільний продаж землі, поставивши пріоритетом пасивне і вже набридле "забезпечення умов функціонування ринку землі". Тобто вічна підготовка України до капіталізації аграрної галузі та розширення доступу селян до кредитів триватиме. Водночас задекларовано "забезпечення вільного доступу сільськогосподарських товаровиробників до кредитних ресурсів за пільговими ставками", проте головною передумовою для цього є саме можливість використання землі як застави. "Убалакати" банки на нижчі ставки не можна, якщо не доплачувати їм різницю, як у випадку іпотеки.

А як нам бути з пенсійною системою? У описовій презентації сказано, що "критичною є не старість населення України, а низький пенсійний вік". Тобто пенсійний вік буде підвищено? Про це у стратегії – ані слова.

Що більше, велика кількість заявлених пріоритетів не мають відповіді на питання "Як?". Наприклад, "створення системи ефективного енергозбереження в державі". Цей пріоритет мають усі. А як це зробити? Зокрема найкращою передумовою для ефективного енергозбереження є підвищення вартості енергоресурсів. Тобто якщо такі заходи і передбачено, то про це варто написати.

Або ж "перехід на систему довгострокового (10–20 років) кредитування малого та середнього бізнесу". Як це зробити? Зобов’язати банки давати гроші на такий термін? Цікаво, яким буде результат. Не думаю, що дуже позитивним з огляду економічного розвитку країни.

Олексій Блінов, Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД)