Навіщо Деркачу Хмельницька АЕС?

Резонансний протокол про наміри про співробітництво в галузі використання атомної енергії між державним концерном "Укратомпром" та російським Федеральним агентством з атомної енергії не має жодних підстав для хвилювання. Ядерній енергетиці України не загрожує нестримна експансія російського капіталу, якщо робити висновки виключно з цього документу. Водночас, низка заяв та намірів, озвучених нинішнім керівництвом "Енергоатома", дає привід говорити про те, що український монополіст на чолі з Андрієм Деркачем планує вивести з вітчизняної атомки ряд активів.

У братерських обіймах

Зазначений протокол є нічим іншим як черговою декларацією намірів. Майже аналогічні підписувались за часів Кучми чи не кожним з керівників "Енергоатома", і всі вони клалися під сукно. В документі окреслені лише напрями співробітництва. А наповнити його змістом сторони мали до 1 липня цього року, підготувавши список конкретних проектів зі співробітництва. Втім, скоріше за все через резонанс у цій справі, цей перелік не підготовлено. І дай Боже для Андрія Деркача, аби ми не помилялися.

Адже перспективи співробітництва озвучені обома сторонами змушують нервувати. Так, на сайті "Енергоатома" повідомляється, що в рамках підписаного протоколу сторони домовилися про взаємну участь в атомно-промислових активах Росії й України. "Ми повністю готові йти на обмін активами, здійснюючи придбання активів на території України, вкладаючи сюди гроші, - сказав Сергій Кирієнко, голова Федерального агентства з атомної енергії РФ. – Ми готові надати "Укратомпрому" відповідні активи на території Росії, зокрема з фабрикації палива".

Що пропонує Росія? Її цікавлять, за словами Кирієнка, крім підприємств з фабрикації ядерного палива урановидобувні, енергомашинобудівні активи і науково-проектні інститути. Ласий шмат українського середмашу.

Натомість, як зазначалося вище, голова федерального агентства пропонує частку російських потужностей для фабрикації українського палива для АЕС.

Це бентежить. Це не може не бентежити, оскільки за проектом стратегії розвитку вітчизняного атомпрому, що готувалася попереднім керівництвом "Енергоатома", у планах було будівництво власного заводу. Це цілком відповідало загальному курсу держави на диверсифікацію джерел поставок в Україну різних видів палива з метою мінімізації загрози енергобезпеці від майже монопольного постачальника – Росії.

До того ж власний завод на власних теренах – це нові робочі місця зі стабільною зарплатою, це податки до держбюджету. Форма власності заводу може бути будь-яка. Це може бути навіть спільне підприємство із чи не 90% того ж російського капіталу. Але завод цей має бути в Україні, аби гарантувати, що поставки палива на АЕС відбуватимуться поза залежністю від температури двосторонніх відносин.

Нафтова конВЕРСІЯ Укратомпрому

У цьому зв'язку варто нагадати, що концерн "Укратомпром" було створено не так давно – у березні 2007 року на виконання постанови КМУ від 29 грудня 2006 р. Зміст цієї постанови викликав подив в експертів, оскільки ідея створення Укратомпрому, що виникла ще в середині 1990-х, традиційно ототожнювалася з необхідністю створення в Україні власного виробництва ядерного палива.

Адже сьогодні практично все воно виробляється в Росії, про надто тісні енергозв'язки з якою зайвий раз нагадувати не варто. А якщо врахувати, що атомні станції виробляють половину всієї української електроенергії, ця залежність набуває загрозливих форм.

При цьому в Україні є уран, видобуток якого зараз забезпечує потреби України тільки на третину (але його можна істотно збільшити, запаси досить великі), елементи цирконієвого виробництва (але потрібно освоювати нову технологію), виробництво смол. Тобто, говорячи брутально, для створення власного виробництва ядерного палива Україні потрібні технології і кошти. Ось і ставилося завдання об'єднати профільні підприємства, аби всі вони працювали не на експорт, а на єдину мету – створення власного ядерного палива.

Але ані в грудневій постанові уряду, ані в наступній його постанові "Деякі питання державного концерну "Укратомпром" №456 від 14 березня 2007 р. про створення власного виробництва ядерного палива не сказано ані слова. Хоча спектр діяльності концерну, передбачений в уставі, надзвичайно широкий. Наприклад, координація такої діяльності своїх учасників, як реалізація нафти й продуктів її переробки, а також виробництво, переробка й реалізація сільгосппродукції...

Такий собі оксюморон, що свідчить про відсутність не те що стратегії розвитку вітчизняного середмашу, але й взагалі відповідних цілей у чинного керівництва Укратомпрому.

Чи є у Вас план, містере Фікс?

До речі, включення "Енергоатома" до складу концерну виявилося досить несподіваним. Це не планувалося ані урядом Єханурова, ані кабінетом Януковича. Джерела, що заслуговують довіри, стверджують, що проект постанови КМУ з переліком шести підприємств ядерно-паливного циклу - без НАЕК "Енергоатом" восени 2006 р. був затверджений урядовим комітетом без єдиного зауваження. Тоді передбачалося, що "Енергоатом" працюватиме з концерном за договором про спільну діяльність.

На сьогодні ж "Енергоатом" – експлуатуюча організація, котра має відношення до ядерного палива виключно як споживач, але жодним чином, жодною своєю потужністю не бере участь у його виготовленні. Як й інші учасники концерну "Енергоатом" повинен передати в статутний фонд свої виробничі й невиробничі фонди - тобто і ядерні блоки.

А тепер увага. Стежте за рукою. Окремим дорученням президента НАЕК "Енергоатом" від 18.06.2007 пропонується передати майно ДП "СхідГЗК" та Новокостянтинівського родовища уранових руд до статутного фонду концерну "Укратомпром". Окрім цих підприємств пропонується передати до статутного фонду Хмельницьку атомну станцію.

З одного боку підстав для хвилювання немає. Мовляв, всі там будуть. Тобто мають бути. Але чому наразі йдеться тільки про Хмельницьку? Якщо формується статутний фонд, чи не простіше передати туди всі АЕС, а не лише одну, експортно орієнтовану – оскільки і знаходиться неподалік кордону з Європою, і забезпечена лініями передач. Будуй вставку постійного струму й експортуй електрику досхочу.

І все одно, хвилюватися не було б чого, якби не тривалі розмови про корпоратизацію Укратомпрому його керівництва та за сумісництвом керівників "Енергоатому" – президента Андрія Деркача та віце-президента Микити Константінова.

Власне корпоратизація – не завше означає продаж. Досі вона розглядалася виключно як інструмент залучення інвестицій. Якби не одне але.

Варто зазначити, що всі учасники концерну є державними підприємствами, і всі вони, за виключенням "Енергоатома", включені в законодавчо встановлений перелік об'єктів, заборонених до приватизації й корпоратизації. "Енергоатом" за чинним законодавством може бути корпоратизований, але не може бути приватизований...

Дивні збіги корпоратизаційних пасьянсів

5 червня, тобто наступного дня після підписання протоколу (от дивний збіг!), у парламенті був зареєстрований проект закону "Про внесення змін у Закон України "Про перелік об'єктів права державної власності, які не підлягають приватизації", представлений урядом. Законопроект пропонує виключити з переліку об'єктів, що не підлягають приватизації, Східний гірничо-збагачувальний комбінат, Український науково-дослідний і проектно-розвідувальний інститут промислової технології, а також ДП "Смоли" і включити їх у перелік об'єктів, які не можна приватизувати, але можна корпоратизувати. У цей же перелік пропонується включити ДП "Дирекція підприємства, що будується на базі Новокостянтинівського родовища уранових руд".

Взагалі, коли ідея створення концерну тільки обговорювалася, і його, і підприємства, що ввійшли в його склад, передбачалося корпоратизувати з метою розширення інструментарію залучення інвестицій. Проводити для цього приватизацію не треба. Як приклад фахівці приводять "Казатомпром", 100% акцій якого належать державі, а частина уранових шахт передана під спільне виробництво.

Але в кожному разі корпоратизація держпідприємства (перетворення його на акціонерне товариство) однаково несе ризик тіньової приватизації. Можна продати пакет акцій, можна провести додаткову емісію з розмиванням державної частки. І не важливо, яким буде це розмивання, або який пакет акцій буде продано. Далі – відома історія: приватизація менеджменту, рейдерство, суди за будь-яким приводом та без.

За прикладами ходити далеко не треба. Саме шляхом приватизації менеджменту наприкінці 1990-х під контроль приватних акціонерів потрапив цілий ряд "обленерго", контрольний пакет яких належав державі. Ситуація не змінилася й на сьогодні. Зараз опрацьовується можливість проведення додаткової емісії акцій найбільшої генеруючої компанії "Дніпренерго", внаслідок чого держчастка може зменшиться до 50% + 1 акція. Мовляв, лише так можна відновити платоспроможність компанії, що перебуває в банкрутстві з 2001 р. При цьому "Дніпроенерго" належить до НАК "Енергетична компанія України", створення якої в 2004 р. супроводжувалося забороною на будь-яке відчуження акцій і переданого їй майна з державної власності.

Ще один шлях до тіньової приватизації - це корпоратизація концерну, без корпоратизації підприємств, що входять до його складу. У травні в інтерв'ю газеті "Бізнес", розміщеному і на офіційному сайті НАЕК "Енергоатом", Микита Константінов повідомив, що ухвалено рішення проводити акціонування "Енергоатома" й "Укратомпрома" одночасно. Зараз проводиться оцінка активів "Енергоатома", їх реальної ринкової вартості, а незабаром планується зайнятися й "Укратомпромом". А от корпоратизації всіх ДП - учасників "Укратомпрому" не планується.

Як вважають фахівці, такий шлях ще небезпечніше, оскільки "Укратомпром" ще не встигли внести в жоден список заборонених ані до приватизації, ані до корпоратизації. Тобто корпоратизація структури "Укратомпрома" без всіх його учасників навіть не вимагає згоди парламенту. Її можна провести без зайвого галасу.

Без шуму та пилу

Тож що ми бачимо в переліку активів, підготовлених до затвердження наказом Мінпаливенерго вже у липні (інформовані джерела стверджують, що такі документи Деркач заносить на підпис до Бойка напряму, без попереднього обговорення чи тим більше належного візування). СхідГЗК та уранове родовище, що цікавлять, як зазначалося вище, Росію не лише через дефіцит її власних ресурсів, скільки з огляду на тенденцію росту світових цін на уран. Ну і звісно експортноорієнтовану, як вже теж зазначалося, Хмельницьку АЕС.

Після такої корпоратизації (та згаданого вище механізму емісії) два атомних енергоблоки та два майданчики під нові можуть опинится у будь-чиїх (навіть не обов’язково російських) руках. Тобто соціальна сфера, виплата зарплат та премій, кадрова політика, ядерні ризики залишаться в НАЕК "Енергоатом", тоді як електрика, що її вироблятиме ХАЕС, належатиме зовсім іншим людям чи-то установам.

У цьому зв'язку дуже насторожують заяви Сергія Кірієнка про готовність інвестувати в будівництво атомних станцій, у тому числі з можливістю експорту електроенергії в Європу (нагадаємо, на ХАЕС ведуться підготовчі роботи до добудови третього та четвертого енергоблоків, що були закладені в проект цієї АЕС).

Безумовно, спільний з Україною експорт електроенергії в Європу дуже цікавить росіян уже хоча б тому, що спільного кордону з європейським енергооб'єднанням UCTE у неї немає. Зараз і Росія, і Україна беруть участь у проекті грандіозного за масштабами об'єднання енергосистем СНД й UCTE, але цей проект, за оцінками фахівців, помітно відстає від проекту самостійної євроінтеграції енергосистеми України. Тому Росія не може бути не зацікавлена отримати можливість експортувати електроенергію з української території. У нашому випадку - тим більше, адже ядерні блоки розташовані на українській території і всі ризики нестимемо ми.

Наступ росіян у газовому секторі, у тому числі і створення РосУкрЕнерго в 2004 р., приніс бажані для Кремля результати – про диверсифіковані джерела природного газу Україна тепер може тільки мріяти. Тепер на кону – українська електроенергетика. А саме – понад 52% її генерації.

Наостанок зауважимо, що звісно вітчизняний атомпром важко розвивати самотужки – не маємо ані грошей, ані технологій. Тому ми жодним чином не виступаємо проти кооперації з Росією в цьому сегменті ПЕК. Питання лише в тому – на яких засадах і наскільки прозоро. Задати його напередодні виборів, коли рішення ухвалюються надоперативно та надкулуарно, на наш погляд, цілком доцільно.