Українська правда

Коломойський та Пінчук розійшлися на користь ЛДПР

6 липня 2007, 18:24

Останні події навколо Нікопольського феросплавного заводу мимоволі змушують робити висновки про існуючі домовленості між президентом та урядом. Принаймні тому, що саме зараз Генпрокуратура разом з Кабміном злагоджено відіграли партію на користь Віктора Пінчука, відмовившись від своїх претензій до останнього за півкроку до перемоги.

Один знайомий журналіст якось сказав: "Я знаю, яка партія виграє дострокові вибори в Україні. Це – ЛДПР". Всі ми знаємо, що за місце українського Жиріновського – аналога лідера Ліберально–Демократичної Партії Росії – йде зараз у Києві боротьба не на жарт, а на смерть, але без авторської допомоги годі було розшифрувати всім відому абревіатуру. Виявляється, ЛДПР – це "Любі Друзі і Партія Регіонів".

Все це можна було б сприймати справді як жарт, якби не кілька документів, абсолютно не секретних, які раптом перетворили цю комедію на реальність, яка загрожує стати трагедією.

Отже, йдеться про Нікопольський завод феросплавів. А головними дійовими особами цієї трагікомедії є Віктор Пінчук, керівник Промислово-фінансового консорціуму "Придніпров’я", відомий своїми родинними зв’язками з екс-президентом України Леонідом Кучмою, та Ігор Коломойський, відомий і як генеральний спонсор Блоку Юлії Тимошенко на виборах 2006-го, і як генеральний спонсор блоку Віктора Ющенка "Наша Україна" на майбутніх дострокових виборах (багато хто записує пана Коломойського також у піонери рейдерського руху в Україні). А ще - Фонд Державного Майна України (ФДМУ) в особі його керівників – Михайла Чечетова, представника Партії Регіонів (до 2005-го), та Валентини Семенюк, представниці Соціалістичної Партії України (з 2005-го).

Почнемо з того, що НЗФ – унікальне у металургійній галузі підприємство, яке приносило (свого часу) чималий прибуток до українського бюджету. Тому, мабуть, за президента Кучми державний пакет акції НЗФ було передано в управління консорціуму "Придніпров’я" Віктора Пінчука. А 24 лютого 2003-го року наказом ФДМУ (голова - Чечетов) 50% плюс одна акція НЗФ, які до того належали державі Україна, були продані тому ж "Придніпров’ю" за номінальною вартістю 37942247,75 грн. (близько 7,5 млн. доларів). Зрештою, цей пакет акцій і не можна було нікому іншому продати, окрім "Придніпров’я", бо умови конкурсу щодо цього продажу, оголошені ФДМУ, були такими, що ніхто, крім Пінчука, й мріяти не міг про володіння імперією феросплавів.

Ніхто, крім Ігоря Коломойського. 2005-го до влади в Україні прийшли "помаранчеві". Не те щоб ці "помаранчеві" люди відрізнялися від "дітей" Кучми, бо свій початковий капітал, власне, й зробили за сприяння екс-президента, але вони хотіли перерозподілу власності.

Того ж року, заручившись підтримкою тодішнього прем’єра Тимошенко, тодішнього керівництва Міністерства внутрішніх справ та рішенням Полтавського (?) суду, міліціонери під керівництвом тодішнього заступника міністра внутрішніх справ намагалися увійти до приміщення НЗФ і посадити там керівництво, визначене Коломойським. На перешкоді їм стали пікет робітників НЗФ, десант народних депутатів, організований Пінчуком, та широкий розголос цих подій у мас-медіа, контрольованих зятем екс-президента.

Пінчук святкував перемогу. Але не довго. ФДМУ під керівництвом нового голови, соціалістки Семенюк, через суд (Постанова Вищого господарського суду України від 26 серпня 2005) домігся рішення про повернення згаданого пакету 50% плюс одна акція НЗФ у державну власність. Втім, зі зрозумілих причин "Придніпров’я" не поспішало виконувати рішення про передачу державі спірного пакету акцій; всі знають про якість вітчизняного виконавчого провадження. Набагато серйознішими за рішення суду були "неформальні" претензії пана Коломойського, власника 26% акцій підприємства, щодо управління НЗФ, які "Придніпров’я" змушене було задовольнити.

Тепер НЗФ контролюють фактично двоє – Пінчук і Коломойський. І вони пішли в атаку на ФДМУ. 14 березня 2007 року Верховний Суд України скасовує згадану Постанову Вищого господарського суду та рішення інших судів у справі про передачу державі Україна пакету акцій НЗФ і спрямовує цю справу у суд першої інстанції. І вже 6 червня Господарський суд Києва, розглянувши позов Генпрокуратури в інтересах КМУ до ФДМУ та "Придніпров’я", залишає позовні вимоги (про незаконність купівлі-продажу акцій НЗФ у 2003-му) без задоволення.

Тут варто відзначити один важливий момент. Оскільки ФДМУ (під керівництвом Семенюк) не міг подати до суду на самого себе (нехай і під іншим керівництвом), рішення ФДМУ Чечетова про продаж контрольного пакета акцій "Придніпров’ю" оскаржила Генеральна прокуратура України в інтересах Кабінету Міністрів України. ФДМУ (один із відповідачів) в особі Семенюк не тільки не був проти такого позову, більше того, теперішній ФДМУ повністю визнавав позов, а саме те, що умови конкурсу про продаж акцій НЗФ, вироблені ФДМУ зразка 2003-го року, не відповідають українському законодавству. І зовсім неможливо припустити, що Кабінет Міністрів, як фактичний позивач, міг займати принципово іншу позицію, не визнаючи якісь із заявлених в його інтересах вимог Генеральної Прокуратури України. Зрештою, як могло б бути інакше, адже позов подано в інтересах самої держави.

Втім, як виявилося, КМУ дотримувався такої позиції лише до пори до часу. А саме – до 20 червня 2007-го року. З цього моменту точка зору уряду змінюється на прямо протилежну. У "Повідомленні", спрямованому до Господарського суд Києва першим заступником міністра Кабінету Міністрів Оленою Лукаш, якій за підписом Віктора Януковича довірено представляти КМУ в судах загальної юрисдикції, зазначено, що "акти Фонду державного майна України та договори купівлі-продажу цінних паперів, що оскаржуються (цікаво, але ці акти оскаржувалися більше ніж 2 роки саме в інтересах Кабінету Міністрів за неодмінної участі його представників – авт.), не порушують інтереси держави".

З огляду на це КМУ відмовляється "від подальшого оскарження в апеляційній та касаційній інстанціях судового рішення від 6 червня 2007 року", а по суті – від своїх же позовних вимог. Коректно переклавши останню цитату на більш просту і зрозумілу мову, отримаємо один до одного наступне: "Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувані нами впродовж двох років акти та договори не порушують наших інтересів, за захистом яких в наших інтересах у судовому порядку звернулась Генеральна прокуратура України".

ФДМУ не погодився з цим рішенням і подав апеляційну скаргу (таким чином згадане рішення не набрало законної сили). Парадокс у тому, що це рішення оскаржив саме відповідач – ФДМУ - в той час як позивачі, які начебто програли справу – КМУ, а за ним і Генпрокуратура - відмовилися від подальших дій.

Відмовилися в інтересах власників НЗФ? Виходить, що так, адже іншої прямо зацікавленої сторони у цій справі немає.

Але залишається питання: чому уряд змінив свою позицію і чому саме зараз, після домовленостей між Ющенком і Януковичем щодо дострокових виборів, у яких один з власників НЗФ - Ігор Коломойський - виконуватиме роль "касира" "помаранчевих", а інший власник – Віктор Пінчук - тримає медіа-імперію, яка, без сумніву, впливатиме на думку виборців?

Після подій осені 2004-го року при владі в Україні, як і за часів Кучми, залишився великий капітал. Різні угруповання всередині цієї соціальної групи, яку традиційно називають олігархами, продовжили конкурувати між собою. І саме незадоволення ходом конкуренції з боку капіталу, який концентрується навколо президента, стало причиною політичної кризи, яка спалахнула в Україні навесні. Втім, капітал уміє не лише конкурувати, а й домовлятися. Очевидно, предметом домовленостей між президентом і прем’єром – лідерами найпотужніших економіко-політичних угруповань – були не лише речі суто політичні (дострокові вибори), а й економічні. Швидше за все, НЗФ став предметом таких домовленостей так само, як свого часу державні банки ("донецькі" і "помаранчеві" розділили Ощадбанк і Ексімбанк).

Так що перемога на виборах в Україні ЛДПР – зовсім не жарт.

Володимир Чемерис, Інститут "Республіка", Олег Левицький, Київське юридичне товариство