Путін як газовий привид українського парламентаризму

Відчувається, як преса скучила за економічними сенсаціями на тлі нескінченних політичних баталій. Тому указ президента Ющенка стосовно призупинення постанови Кабміну щодо особливостей транспортування та розподілення газу територією України викликав неабиякий резонанс: від банкрутства НАК "Нафтогаз України" до відновлення "газової війни" з Росією.

Відкинувши емоції, ми спробуємо розглянути ситуацію з точки зору здорового глузду, а не за принципом "проти кого будемо товаришувати?".

Аспект правовий

Отже, почнемо з правового аспекту. Постанову кабміну №31 від 16 січня 2007 року було зупинено лише частково у питанні транспортування та розподілення газу територією України. Президент вважає, що укладання прямих угод між постачальником газу та споживачем з наступною оплатою послуг підприємств-транзитерів є хибною практикою та є намаганням усунути з ринку газу відповідних суб’єктів господарювання. На його думку, рішення кабміну порушує статтю 42 Конституції України, що гарантує право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відтак, постановою порушуються й положення частини другої статті 8, за якою нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй, а також частини другої статті 6, частини другої статті 19 та частини третьої статті 113 Конституції України, які зобов’язують кабінет міністрів керуватися у своїй діяльності Конституцією та законами України, діяти на підставі та у спосіб, що ними передбачені.

Аспект політичний

З політичної точки зору, репутація Конституційного суду протягом останніх місяців вже зазнавала нищівних ударів з боку керманичів всіх гілок влади, тому будь-яке рішення КС буде розглядатися перш за все як політичне. Напередодні передвиборчої компанії аналітики та експерти акцентують увагу на тому, що "газове питання" стане одним з головних аргументів політичних сил.

Політолог Володимир Фесенко наголошує, що "тема газу вже присутня у передвиборчій риториці представників політичних партій". Стосовно ж самого Указу, експерт не виключив "опосередкованої участі президента у парламентських виборах на боці опозиційних сил". Нагадаємо, що контроль над шістьма західними облгазами приписують Олегу Бахматюку та ще по два Олексію Шкрибляку ("Наша Україна") та Богдану Губському (БЮТ). Не виключено також, що перерозподіл фінансових потоків дозволить цим достойникам стати більш привабливими кандидатурами для перших місць у партійних списках на майбутніх виборах.

У сенсі політики було б доречно розглянути й міждержавні стосунки, оскільки ряд видань почали лякати пересічних громадян поновленням російсько-українського газового конфлікту. Якщо поглянути на внутрішньополітичну ситуацію в Україні, стає зрозумілим, що будь-які дії державників не зможуть значною мірою вплинути на існуючий сьогодні в країні перманентний безлад. І це є об’єктивним фактором, підтвердженим російським президентом, який вбачає прийдешню тиранію на тлі співіснування опозиційно-коаліційних сил у влади. Більше того, розглядати сьогодні дії Президента України на користь Сполучених Штатів настільки ж безглуздо, як вважати Віктора Януковича виконавцем політики Кремля в Україні. Останнім часом Віктор Федорович неодноразово демонстрував достатньо високий рівень державного адміністрування у зовнішньополітичних питаннях, відстоюючи національні інтереси не тільки на Заході, а й у Кремлі.

Тому, на мій погляд, недоречно було б розглядати ситуацію тільки з огляду на власне надумане "про", особливо, коли на північному сході існує достатньо серйозне, реальне та агресивно налаштоване до всіх економічне "контра".

Економічний аспект

Нарешті, ми можемо розглянути найбільш реальний варіант передумов виникнення конфлікту. Для цього необхідно поринути у недалеке минуле, коли починаючи з 2003 року НАК "Нафтогаз України" став монопольним постачальником газу на українському ринку, витіснивши при цьому російську "Ітеру", що займала приблизно 20% внутрішнього ринку. Однак, на початку 2005 року ситуація кардинально змінилася. По суті, "Нафтогаз" втратив можливість розпоряджатися всіма обсягами імпортованого газу та майже 2/3 ринку опинилися під контролем "РосУкрЕнерго", засновниками якої є приватний підприємець Дмитро Фірташ та РАТ "Газпром". Для роботи на внутрішньому ринку на паритетних засадах між "РУЕ" та НАК "Нафтогаз України" було створено ЗАТ "УкрГаз-Енерго", яка на сьогодні постачає весь обсяг газу для промислових споживачів. НАКу же залишилось лише 20 млрд. кубів газу власного видобутку для потреб бюджетної та комунальної сфер.

Володимир Фесенко не виключає, що конфлікт став причиною "лобіювання власних інтересів окремими бізнес-групами". Безумовно, що власники облгазів зацікавлені у збільшенні обігових коштів для покращення фінансового стану газорозподільчих підприємств. Втім, не факт, що усі підприємства будуть свідомо порушувати платіжну дисципліну, що може призвести до збитків НАК у розмірі 900 млн грн.

Що ж до іміджу України у цивілізованому світі, то тут дуже перейматися не варто. Російський газовий монополіст має у своєму розпорядженні набагато більш надійний ресурс для створення "необхідного" абрису для будь-якої з країн пострадянського простору. Та й у випадку, коли внутрішні мережі за рахунок "належного" фінансування дійдуть "до ручки" та стануть легкою здобиччю для чергового газового консорціуму, у "Газпрому" теж знайдеться необхідна аргументація для західноєвропейської спільноти. Тому українським енергетикам, мабуть, варто хоч іноді перейматися не власним іміджем на Сході чи Заході (або у очах власного електорату), а питаннями створення стабільно функціонуючої схеми роботи паливно-енергетичного комплексу держави.