Російсько-російська газова війна

Протистояння металургів і газовиків, що вже встигло отримати назву "війни за чотири долари", добігло свого логічного кінця: промисловці стали платити більше, але отримали "моральну" підтримку від Президента. Проте найцікавіша деталь протистояння залишилася непоміченою. Адже мова фактично йде про конфлікт двох ФПГ, що дотично контролюються або будуть контролюватися російським "Газпромом".

Можливо саме з цієї причини можновладці з Грушевського не захотіли втручатись у конфлікт декількох господарчих суб’єктів. Нагадаємо, що основними учасниками суперечки були, з одного боку, компанія "Укргаз-Енерго", що є постачальником природного газу промисловості, з іншого – корпорація "Індустріальний Союз Донбасу" (Сергій Тарута та Віталій Гайдук), та Маріупольський меткомбінат ім. Ілліча нардепа Володимира Бойка (інші металургійні групи, включаючи найбільшу в Україні – "Метінвест" - договори підписали).

Саме ці люди активно протестували проти підвищення цін на газ. Суть конфлікту полягала у тому, що ці підприємства відмовилися підписувати додаткові угоди щодо включення в ціну природного газу витрат на його зберігання в підземних сховищах. Відмовившись працювати за нових обставин, металурги водночас відмовили б собі в енергетичному ресурсі – постачання газу на вказані підприємства були тимчасово обмежені.

Врешті-решт, підприємці погодилися з підвищенням цін: так, зі слів керівництва Алчевського меткомбінату, що належить ІСД, відповідні документи з постачальниками газу найближчим часом будуть підписані. Цікаво, що в той же день свою позицію з цього приводу висловив і Віктор Ющенко, який цілком підтримав ІСД в боротьбі з "Укргаз-Енерго" і наголосив, що проблеми з закачуванням газу до підземних сховищ – цілком на совісті постачальника і їх не варто перекладати на споживача. Трохи запізніла заява Президента може стати хіба що моральним подарунком донецькій корпорації.

Конфлікт вичерпаний, але його повторення за нових обставин буде досить вірогідним, якщо зараз не розставити всі крапки над "і" та не розібратись, що саме стоїть за аргументацією кожної з сторін.

Переписка з країною

Наприкінці травня Федерація металургів України – організація, що лобіює інтереси власників металургійних підприємств, звернулась до віце-прем’єра Андрія Клюєва з листом, в якому намагалася аргументувати неприйнятність підвищення ціни палива. "Вважаємо неприпустимим введення такого підвищення плати за природний газ, та ще й в односторонньому порядку, коли наводиться застереження щодо наявності у сторін права припинити виконання зобов’язань за договорами на постачання природного газу. Такий прояв диктату з боку єдиного постачальника імпортованого газу в Україну потребує негайного втручання Уряду..." - значиться у зверненні.

А далі – найцікавіше, металурги наводять аргументи своєї позиції. "Згідно з проведенним аналізом підсумків роботи металургійних підприємств у першому кварталі 2007 року в порівнянні з відповідним періодом 2006 року, незважаючи на значне зростання чистого доходу (виручки) від реалізації та прибутку, відбулося погіршення фінансової стійкості підприємств". Начебто погіршилися розрахунки з дебіторами і кредиторами, зріс дефіцит власних коштів та посилилась залежність від позичок.

По справедливості, фраза про погіршення фінансовго стану – це, звичайно, необхідна у таких випадках лірика. В перші місяці 2007 року ціни на сталь і прокат йшли вгору, досягши чергових рекордних значень. Зростання цін тільки за перший квартал склало близько 15%: вартість продукції з металу на зовнішніх ринках майже в півтора рази перевищила ціни досить успішного для підприємств 2005 року.

Металурги наростили обсяги виробництва: в першому кварталі виробництво продукції всіх ступенів переробки – від чавуну до прокату – зросло в середньому на 12-13%. Саме це дало привід Мінпромполітики зробити оптимістичний прогноз розвитку галузі на поточний рік: зростання випуску чавуну на 8%, сталі і прокату – на 4%.

Стан кон’юнктури на ринках зумовив навіть перегляд металургійними підприємствами, що звично вже приховують свою реальну рентабельність, офіційних фінансових показників.

Зростання газу на 4 долари за таких умов не має практично жодного впливу на фінансовий стан підприємств: частка зростання газу в собівартості продукції – менш, ніж половина відсотка. Тим не менш, це стало приводом для обговорення цього питання на державному рівні.

НКРЕ

Ще одну тезу з приводу підвищення ціни – начебто незаконність включення в ціну газу витрат з його зберігання - відбила Національна комісія регулювання електроенергетики.

Граничний рівень ціни на природний газ для промислових споживачів та інших суб’єктів господарювання встановлений без урахування податку на додану вартість, збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифу на його транспортування, розподіл і постачання та, зокрема, витрат із зберігання газу, - зазначається у відповіді НКРЕ. Відповідний тариф зі зберігання визначений постановою цього ж органу регулювання від 11.05.2006 №75.

Окрім того, зазначається в листі, "відповідно до ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України".

І далі: "Згідно з абзацом сьомим статті 6 Господарського кодексу, одним із загальних принципів господарювання в Україні є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб в господарські відносини". А тому, будь-які апеляції до влади будь-яких організацій щодо підвищення цін на газ, що передбачено існуючим договором, навряд чи є виправданими, що, очевидно, українські металурги не зрозуміли.

Втім, їм прийшлось прийняти існуючий стан речей. Підписавши договори на поставку газу за новою ціною, ІСД фактично визнала свою поразку. Конфлікт окремих металургів із газовиками та перемога останніх є досить логічною в світлі зазначених фактів.

Всі дороги ведуть до "Газпрому"?

Не виключено, що масована кампанія навколо підвищення ціни та й взагалі самої ролі "Укргаз-Енерго" на українському ринку мала інші, більш вагомі причини, ніж банальне бажання не платити чотири долари. Наприклад, це міг бути своєрідний сигнал "про реальну значимість в Україні" майбутньому партнеру по спільному металургійному бізнесу.

На початку 2007 року група ІСД оголосила про плани об’єднання з російською компанією "Газметал", що належить близькому до "Газпрому" Алішеру Усманову. Ця людина займає поважне місце – фактично Усманов відповідає за роботу із боржниками "Газпрому". Окрім того, він від імені Кремля курує медійний ресурс російської монополії (компанія "Газпром-медіа") та з нещодавних пір володіє впливовим в Росії видавничим домом "Комерсантъ".

Оскільки капіталізація "Металоінвесту" майже вдвічі перевищує вартість активів ІСД, майбутнє об’єднання є поглинанням, а не злиттям. Фактично, угода між цими компаніями буде передачею цінних металургійних активів в руки Росії.

На об’єднання з російськими металургами, що є традиційними конкурентами українських на зовнішніх ринках, поки що не пішла навіть компанія "Метінвест" (хоча в неї, враховуючи масштаб бізнесу, більше підстав говорити саме про злиття), хоча такі пропозиції були. Компанія вирішила вибудовувати власну стратегію розвитку, що передбачає самостійну гру на металургійному ринку. Доля поглинання з великою вірогідністю очікує і на ММК ім. Ілліча.

Це підприємство, що утримує велику соціальну інфраструктуру та методи господарювання якого майже нічим не відрізняються від радянських. Навіть дві-три сотні мільонів на рік, що ідуть на капбудівництво, є мізерною сумою для такого великого підприємства (фактично, друге за обсягами виробництва після "Міттал Стіл Кривий Ріг").

Не виключено, що покупцем ММК теж стане одна з російських металургійних груп – Магнітогорський МК, "Северсталь" чи група "Євраз". Так чи інакше всі вони узгоджують свою зовнішню політику з Кремлем, оскільки конфлікт із місцевою владою може бути фатальним для будь-якого бізнесу в Росії.

Отож виходить цікава ситуація – ІСД, з одного боку, виявилося єдиною "слабкою ланкою" серед українських олігархів, що зрадила свого союзника – ММК ім. Ілліча, з іншого, імітує гіперпатріотизм та непримиренну боротьбу з інтересами Москви в Україні.

Навіщо? Питання скоріше риторичне. Мова, наприклад, може йти про бажання "культурно прибрати" бізнес Фірташа і Ко з України і самим зайнятися транспортуванням і продажем середньоазійського газу за допомогою того ж самого Усманова.

Або в якості "середньозваженого" варіанту спробувати провести через Україну і далі в Європу на свої польські і угорські підприємства узбецький газ, який і зараз купується через близький британський оффшор Eastern Distribution.