Газові диверсії

Очевидно, що скоро наступає час фінальної стадії переговорів по газу з Росією. Російські високопосадовці роблять приголомшуючі заяви, а в Україні знову Інтернетом почали гуляти відскановані копії протоколів газових мудреців. Цей процес накладається на боротьбу за владу всередині країни.

Київ і Москва вже кілька місяців ведуть переговори про визначення ціни природного газу для України в наступному році. Попередні оцінки результату перемовин різняться від оптимістичних, згідно яких міністр палива та енергетики Юрій Бойко спрогнозував подорожчання палива не більше ніж на 10%, до невизначених, на кшталт останньої зави посла Росії в Україні Віктора Чорномирдіна про те, що ціна змінюватиметься згідно ринкових умов.

Разом з тим, в Україні є низка політичних персон, бізнесові інтереси яких напряму пов’язані з ринком енергоносіїв. Як показали останні події, вони здатні "світити" чутливу інформацію, що може зашкодити національним інтересам України, про які вони так люблять говорити.

Джерела "ЕП" в НАК підтверджують автентичність документу, що опублікував один із українських сайтів – "Протокол між Кабінетом міністрів Україн і урядом Росії про врегулювання відносин у газовій сфері". Цікаво, що інтернет-сайт входить до медіа-холдінгу колишнього першого помічника президента Олександра Третьякова, якому приписують принаймні певне бажання впливати на фінансові потоки у газовій сфері.

"Це виглядає як виключно епізод певної боротьби між окремими представниками влади за контроль над газовими потоками", - вважає Олександр Дергачов, провідний науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України.

Проект розроблюваного документу мав би визначити умови поставок і транзиту природного газу через територію України і є спробою уряду повернути на порядок денний взаємозв’язок між ціною російського газу і ставкою транзиту. Невідомий досі у економічній журналістиці автор звинуватив Міністерство палива та енергетики України, яке є безпосереднім учасником переговорного процесу, у здачі всього транзиту природного газу через Україну до 2030 року, але на цю риторику навряд чи варто зважати. Навпаки, за словами Володимира Саприкіна, директора енергетичних програм центру ім. Разумкова, є підстави сумніватися, що описана у документі схема домовленостей взагалі буде реалізована. Оскільки не відповідає "енергетично імперським" амбіціям Росії.

Якщо вірити документу, він пропонує насправді повернення до старої схеми газових відносин, що існувала між Росією та Україною до злощасної зими 2005-2006 року, коли РФ вдалася до грубого шантажу України.

Проект, що оприлюднений в інтернеті, містить гарантії Росії транспортувати через територію України зростаючі об'єми природного газу. Це дозволить нашій країні в повній мірі скористатися своїм статусом найбільшого транзитера енергоносіїв.

Російська сторона гарантує завантаження української газотранспортної системи в тих же обсягах, в яких українська сторона гарантує транзит. Укладання угоди в такій редакції призвело б до збільшення завантаження української газотранспортної системи в порівнянні з існуючим:
- у 2008-2013 рр. - на 5 млрд. куб. м щорічно (додаткова виручка "Нафтогазу України" у разі збереження діючого тарифу на транзит складе не менше $80 млн. на рік);
- в 2014-2030 рр. - на 25 млрд. куб. м в рік (додаткова виручка "Нафтогазу України" - не менше $400 млн. в рік).

Чинна угода між НАК "Нафтогаз України" і ВАТ "Газпром" на 2003-2013 рр. гарантує транзит через Україну в Європейські країни лише 110 млрд. куб м. природного газу на рік.

Саприкін називає ключовими моментами документу ціни на газ та транзитний тариф. Водночас, за його словами, великий сумнів викликають такі моменти, як задеклароване бажання України брати участь у нових проектах з поставок або транзиту газу в кооперації з "Газпромом". Досі в бюджеті української компанії бракувало відповідних коштів.

Тим не менше "окрім російських поставок, жодних джерел на середньострокову перспективу не передбачається. Самостійно розширювати пропускну спроможність ГТС без забезпечення додатковими обсягами газу – немає сенсу".

Невідомо і те, чи погодиться сам "Газпром" на паритетні зобов’язання з інвестування в українську ГТС – досі стратегія росіян полягала навпаки в обході України новими газовими маршрутами. Те ж саме стосується зафіксованих гарантій транзиту через Україну зростаючих (до 145 млрд. куб м на рік) обсягів газу до 2030 року – "прив’язати" росіян так надовго до українського транзиту було б рожевою мрією українців.

Багато інших моментів протоколу дають підстави припускати – оприлюднений документ є квінтесенцією найбільш бажаних Україні змін у газових відносинах, який, на жаль, найвірогідніше викличе спротив з боку Росії.

Екс-міністр фінансів Віктор Пинзеник не піддає сумнівам достовірність оприлюдненого протоколу. "Там специфічний комп’ютерний шрифт, я його пам’ятаю. Швидше за все, документ є реальним", - говорить Пинзеник.

Протокол дає відповідь на ту частину питань, що стосуються Росії, і про Україну там недостатньо інформації, вважає екс-міністр. "Про умови транзиту і поставок там йдеться із посиланням на баланс газу. Але його теж ще немає, - підкреслює Пинзеник. - Тобто це не є однозначна величина, яка буде сприйнята російською стороною. Але ми не маємо зафіксованих гарантій стабільності поставок, обсягів, цін. Цей протокол мав би дати відповідь на ці питання".

В той же час варто відзначити, що така передчасна "засвітка" позиції української сторони може послабити позиції України у переговорах з "Газпромом". Подібні документи зазвичай проходять тривалий процес узгодження у міністерствах та відомствах.

Ймовірно, передаючи документ для оприлюднення, хтось з чиновників посприяв тому, щоб переговорні позиції української делегації були заздалегідь відомі у Москві, що автоматично послабить позиції Києва у непростих переговорах про визначення ціни газу на наступний рік.

До речі, обвинувачення в тому, що, закріпивши гарантований об'єм заповнення магістральних трубопроводів російським газом, Україна поставить хрест на диверсифікації імпорту газу, не відповідає істині. Українська газотранспортна система збудована таким чином, а сама Україна географічно розташована так, що може транспортувати газ лише російського походження або той, що проходить через Росію.

Якщо ж Україна врешті-решт схоче урізноманітнення свого газового меню, то це можна зробити у два способи: або збудувавши термінал з приймання зрідженого газу в одному з Чорноморських портів, або добудувавши імпортний газогін з однієї з європейських країн, наприклад, Польщі. На думку Саприкіна, справжня диверсифікація неможлива навіть у середньостроковій перспективі.

Не засмучує й поява в тексті проекту протоколу фрази про те, що у разі будівництва нових маршрутів транспортування газу в Європу Україна і Росія візьмуть в них участь з вигодою для обох сторін. Для України це обіцяє виключно додаткові вигоди. Адже або Росія будуватиме нові газогони в Україні, а не в Балтійському морі, сплачуючи відповідні транзитні ставки, або Україна постачатиме обладнання та труби для нових маршрутів, заробляючи на цьому. Зауважимо, до останнього часу нас ніхто до подібних проектів не запрошував, а на власні українські запрошення, зокрема приєднатися до Одеса-Броди, особливо не реагував.

На тлі останніх заяв Путіна щодо газових стосунків з Україною, російська преса може найближчим часом підхопити тему і, політизувавши її зі свого боку, створити складнощі для реалізації бажаного для української сторони сценарію розвитку подій. На тлі російських президентських перегонів, це було б природно.

Як великий контраст на фоні російської сторони, українці не виступають єдиним фронтом в переговорах – серед впливових груп в українському правлячому класі йде боротьба за право контролю газових потоків, і в цій боротьбі інтересами держави жертвують без вагань. За таких умов важко розраховувати на успішний фінал цьогорічного газового раунду.

Прогноз цього матеріалу про очікувані труднощі у переговорному процесі підтвердила сьогоднішня (8 червня) реакція російських ЗМІ. "КоммерсантЪ" із посиланням на "Газпром"  відзначив, що російска сторона скептично ставиться до можливості зафіксувати документально підвищення обсягів транзиту через Україну на середньострокову перспективу.