Як Україна готується
до наступної зими

Олександр Крошка про плани стійкості та нові ідеї
для теплопостачання на випадок аварій
Спецпроєкт
08 квітня 2026
Після масованих атак на енергетичну інфраструктуру стало очевидно, що централізовані системи, побудовані за логікою минулих десятиліть, вразливі не лише до зношеності. У відповідь держава і регіони почали формувати комплексні плани стійкості, які мають не просто відновити зруйноване, а змінити сам підхід до теплопостачання.
З настанням весняно-літнього періоду фокус уваги до питання теплопостачання знизився, однак саме в цей час вирішується, якими будуть для українських домогосподарств наступні зими.
За гучними заявами про затвердження планів стійкості стоїть низка практичних питань: чи готова система до швидкого відновлення, як синхронізувати управлінські рішення з інтересами регіонів та якими можуть бути нові технічні рішення на випадок аварій, які в умовах війни, що триває, незворотні.
Про те, як формується нова модель, "Економічна правда" поспілкувалась з Олександром Крошкою, членом правління компанії-виробника теплогенеруючого обладнання "Колві".

Про поточну ситуацію: плани стійкості, досвід Києва та "модульність"

запитання
– У попередньому інтерв’ю, говорячи про підходи до розв’язання проблем теплопостачання в умовах надзвичайних обставин, ви розділяли їх на планові та надзвичайні. Відтоді минуло понад два місяці. За цей час голови обласних військових адміністрацій представили на засіданнях РНБО плани стійкості регіонів, зокрема і міста Києва, а також, відповідно до постанови Уряду від 4 березня 2026 року, було створено Координаційний центр з реалізації комплексних планів стійкості. Якщо не оцінювати попередні етапи, чи можна нинішні кроки вважати прикладом саме планового підходу?
– Щоб відповісти на це питання комплексно та по суті, потрібно мати можливість вивчити зміст самих планів стійкості. Їх повні версії є документами з обмеженим доступом, однак окремі аспекти нам відомі. На сьогодні очевидно, що підходи суттєво різняться: частина регіонів закладають пріоритетом фінансування децентралізованого теплопостачання та відновлення інфраструктури, тоді як інші, передусім прифронтові, фокусуються на будівництві захисних споруд.
На фото: член правління компанії-виробника теплогенеруючого обладнання "Колві" Олександр Крошка
У цьому сенсі відповідні документи стійкості можна розглядати як умовно планове рішення, але саме в логіці воєнного часу. За мирних обставин такий підхід навряд чи можна було б назвати класичним плануванням у сфері енергетики. Надто стислі строки для повноцінного циклу – від концепції та проєктування до обґрунтування, проведення закупівель і визначення підрядників.
Водночас у нинішніх умовах це радше вимушена адаптація: держава і громади діють у межах доступних ресурсів і часу, намагаючись забезпечити базову стійкість системи тут і зараз.
запитання
– Певна інформація щодо планів стійкості все ж з’являється в публічному просторі, зокрема у заявах посадовців. У цьому контексті хотілося б зрозуміти сам процес підготовки: чи залучалися до розробки планів, принаймні на рівні консультацій, виробники теплопостачального обладнання?
– Як фахівець, який спостерігав за цим процесом, можу сказати коротко: підготовка планів відбувалася досить хаотично, що в принципі закономірно, адже немає усталеної процедури, чітких методик чи єдиного розуміння, як саме має виглядати такий документ і що в ньому є пріоритетом для конкретного регіону. У результаті, кожна область і кожне місто формували свої підходи фактично "з ходу": збирали потреби громад, оцінювали технічний стан інфраструктури, рахували базові параметри. Там, де була сильніша експертиза або доступ до профільних фахівців, ці плани виглядали більш обґрунтовано. Але загалом це радше рамкові документи, з орієнтовними оцінками та без глибокої деталізації.
запитання
– Кожен регіональний план охоплює чотири ключові напрями: захист критичної інфраструктури, розвиток розподіленої генерації, безперебійне теплопостачання та водопостачання. Наскільки передбачений ресурс відповідає реальним потребам громад?
– Якщо подивитися на практику, видно, що регіони обирають різні моделі, і це логічно. Наприклад, одне місто сфокусувалося на укріпленні інфраструктури, а реконструкцію систем теплопостачання планує реалізовувати шляхом кредитного фінансування від міжнародних інституцій. У цьому підході є своя економіка: модернізація дає можливість зменшити споживання енергоресурсів, і внаслідок цієї економії фактично можна обслуговувати кредит. Утім, ми повинні бути з вами реалістами, така модель водночас вимагатиме згодом перегляду тарифів на теплопостачання з урахуванням вартості природного газу, придбаного на ринкових умовах, а враховуючи те, як ворогом руйнується національний видобуток, то потреби в імпорті газу явно не зменшаться. Поточна та прогнозна динаміка цін, зокрема через події на Близькому Сході, гадаю, читачам зрозуміла.
На фото: бмк KOLVI потужністю 12 Мвт в одному із прифронтових міст
Інше місто пішло іншим шляхом – запросило державне фінансування на реконструкцію і децентралізацію системи. І цей підхід також виглядає виправданим, оскільки децентралізація напряму впливає на зниження втрат і підвищення стійкості системи.
Тобто універсального рішення тут немає. Різні інструменти можуть бути однаково доцільними, якщо вони відповідають конкретним умовам і можливостям регіону.
запитання
– Як ми вже згадували, 4 березня 2026 року Уряд створив Координаційний центр з реалізації комплексних планів стійкості регіонів і окремих міст. Цей Центр вже виконує якусь конкретну роботу??
– Ми поки не отримали ніякого зворотного зв’язку від Координаційного центру. Але я не можу бути експертом в держуправлінні. Можливо, Центр якось координує виконання планів стійкості, терміни їх реалізації чи щось інше. Поки що я бачив лише хаотичність дій у підготовці самих планів і безліч коментаторів, які почали оцінювати дії державної інституції.
запитання
– Загальна вартість реалізації Комплексних планів стійкості оцінюється у 216, 32 млрд грн. Джерела фінансування різні: державний і місцеві бюджети, підтримка міжнародних партнерів, зокрема через Фонд підтримки енергетики України та постачання обладнання. Водночас у попередніх інтерв’ю ви наголошували: для того щоб такі стратегії працювали, фінансування має бути стабільним і передбачуваним. Адже без контрактів, визначених підрядників і замовлення обладнання неминуче зсуваються строки, а отже, під питанням опиняється готовність до опалювального сезону. Скажіть, будь ласка, чи є вже зараз реальний рух у бік укладення контрактів і завантаження виробництв?
– Якщо говорити відверто, повністю відновити те, що знищено, до початку опалювального сезону – нереалістично. Частину робіт встигнуть зробити, можливо, на рівні 50–70%, у кращому разі – до 80%. Якщо пощастить, всі працюватимуть синхронно і без затримок, то, можливо, на 100% вийти на кінець грудня. Однак варто врахувати, що президент та представники Уряду зазначають, що графіку і планам відновлення вже протидіє ворог, тому потрібно бути реалістами. Ну, і ми повинні розуміти, що державне фінансування будь-яких заходів залежить від наповнення доходами бюджету. У квітні Уряд очікував на частину кредиту в 90 млрд євро, рішення по цих коштах заблоковані на рівні ЄС, і коли ці кошти надходитимуть і як розподілятимуться – це відкрите питання. Тому слід розуміти, що бюджетне фінансування не означає, що кошти десь лежать і чекають свого отримувача.
Те, що сьогодні відбувається, значною мірою тримається на готовності самих виробників брати на себе ризики. Українські підприємства вже починають працювати "на склад", не маючи чітких довгострокових контрактів. І це насправді один із ключових викликів – відсутність системного діалогу державних управлінців з національним виробником. Якби було розуміння по обсягах і можливостях – хто, де і скільки може виготовити, – можна було б заздалегідь формувати запаси й не втрачати час.
Ми зі свого боку як виробник, знання якого засновані на досвіді десятиліть роботи в різних областях та який має успішно реалізовані проєкти з децентралізації теплопостачання вже в умовах повномасштабного вторгнення в Миколаєві та Харкові, запропонували підхід, який, на нашу думку, відповідає тим викликам, з якими наша держава зіштовхувалась цієї зими. Назвемо його умовно "модульність". Суть рішення в тому, щоб котельні збиралися як конструктор із типових взаємозамінних блоків. Ключовий елемент – котел – має бути таким, щоб його можна було замінити буквально за 2–3 години. Незалежно від того, чи це Київ, Харків, Миколаїв чи будь-яке інше місто.
На фото: процес відвантаження модулю котельні Колві
Читайте також: Мобільні блочно-модульні котельні зігрівають великі українські міста
Мова про логіку системи. Якщо в одному місті тепліша погода і є резерв потужності, ці блоки можна тимчасово перекинути в інший регіон, де ситуація критична. Фактично створити мережу взаємопідтримки між містами.
Ми для себе вже визначили базовий стандарт: один модуль – це приблизно 4 МВт. Саме 4 МВт є оптимальним для транспортування і швидкого монтажу. Великі котельні можуть складатися з таких блоків – 8, 12, 16 МВт і більше. Менші блоки (1–3 МВт) виготовляються швидше, але вони не дають тієї гнучкості на рівні системи. Тому зараз ми, знов-таки, на власний ризик вже виробляємо такі модулі, щоб у разі потреби їх можна було швидко комбінувати й вводити в роботу.
Адже, якщо згадати Київ, то там до кризи також готувалися – були поставлені аварійні котельні від донорів. Але питання не в наявності обладнання, а в його реальному використанні. Я не бачив жодного випадку, коли аварійні котельні на дизелі запрацювали як рішення. Вони чомусь простояли на складах. Систему тоді втримали не вони, а люди з регіонів – інженери, які вручну "перешивали" мережі, перемикали подачу, ліквідовували наслідки аварій.
Тому, на мою думку, ключ не в кількості "аварійних" рішень, які стоять на складах, а в тому, щоб будувати стаціонарні, але модульні системи. Такі, де окремі елементи можна швидко замінювати та переміщувати. І тоді це вже не точкове реагування, а керована система, яка здатна адаптуватися до навантаження і кризових ситуацій.
Щодо Києва, то найбільшу активність, принаймні на рівні сприйняття досвіду того, як децентралізація теплопостачання відбувалась в інших містах, проявляв лише голова району, мешканці якого ледь не найдовше провели поточну зиму без опалення (мова про голову Деснянської РДА Максима Бахматова. – Ред.). Можливо, він не знав, як відновлювати інфраструктуру, але збирав наради, консиліуми, спілкувався з проєктантами, виробниками обладнання, об’їхав міста України, які такі роботи вже провели, переймав досвід відбудови, вивчав це питання. Принаймні на організаційному рівні він докладав зусиль, тому має перспективи підготувати район до приходу холодів.

Когенерація – не універсальне рішення

запитання
– Зараз доволі активно звучать заяви експертного середовища про необхідність розвитку когенерації. Фактично під цей термін часто підводять різні рішення. Як ви оцінюєте такі підходи?
– Я б тут почав із простого: кого ми називаємо експертами? Бо, на мою думку, експерт – це насамперед людина, яка має технічну освіту і практичний досвід реалізації подібних проєктів.
Ми, наприклад, займалися відбудовою ТЕЦ і впроваджували рішення з децентралізації ще до повномасштабного вторгнення, зокрема в Харкові. І тоді це розглядалося передусім як інструмент підвищення ефективності та економії. Тому, коли сьогодні говорять про когенерацію як універсальне рішення, я до цього ставлюся доволі стримано.
Когенерація не може існувати сама по собі, без базової генерації тепла. По суті, когенераційна установка – це двигун внутрішнього згоряння, який потребує обслуговування, зупинок тощо. І тут виникає просте питання: що відбувається в момент пікового навантаження, коли, умовно, на вулиці мінус 20 і установку потрібно зупинити на технічне обслуговування? Чим у цей момент перекривати потребу в теплі?
На фото: Олександр Крошка, член правління компанії-виробника теплогенеруючого обладнання  "Колві"
Тому базова генерація – чи це ТЕЦ, чи великі котельні – нікуди не зникає. Вона має бути як основа системи. Когенерація може доповнювати її, але не замінювати.
Я б бачив її як допоміжний елемент. Наприклад, поруч із котельнею потужністю 10 МВт може працювати когенераційна установка, яка забезпечує електроенергією насоси та іншу інфраструктуру. Частина тепла при цьому може використовуватись основною генерацією, яка є більш гнучкою з погляду регулювання. Але робити на це ставку як на єдине джерело – це ризиковано та економічно сумнівно. Якщо рахувати окупність, вона часто виходить довшою за строк експлуатації обладнання, не говорячи про те, що чомусь всі соромляться називати вартість 1 кВт енергії виробленої такими установками, нагадаю, що в основі цієї вартості буде вартість газу та інвестицій в обладнання.
Ключове завдання зараз – забезпечити швидке відновлення у разі пошкодження. І тому ми знову повертаємося до ідеї модульності. Не до аварійних котелень, які стоять на складах і незрозуміло як застосовуються, а до систем, де окремі вузли можна швидко замінити. Під це вже є і фахівці, і зрозуміла логіка роботи, і відповідальність виробника за результат. Місця під’єднання уніфікуються, обладнання знайоме фахівцям в різних областях, з яких би вони не прибували та де б не виникла потреба в аварійному ремонті.

Чому будівельні норми треба переглядати

запитання
– Чи відомо вам про пріоритетні області з погляду фінансування видатків за стратегіями стійкості? Також, можливо, ви володієте інформацією про те, на скільки ця програма розрахована з погляду планування? Мова йде про два-три роки чи всі плани повинні бути профінансовані та виконані в поточному році?
– Плани були сформовані під час проходження найскладнішого опалювального сезону за час повномасштабної війни, на основі реального досвіду цієї зими – атак, відключень, аварій і відновлень. Основний фокус – прифронтові території. Тож ці плани – не на одну зиму. Це довгострокові рішення, які, сподіваюсь, працюватимуть роками, посилюючи стійкість громад.
запитання
– До слова, як зазначають фахівці, Фінляндія – країна з подібним до України кліматом – перейшла на розподілену модель теплопостачання ще у 1990-х. Втрати тепла в мережах становлять 5–7% проти київських 28%. Водночас в Україні, коли мова заходить про блочно-модульні котельні в міській забудові, цитують будівельні нормативи, мовляв, потрібна 30-метрова труба, санітарна зона тощо. Чи дійсно існують такі проблеми, та чи відомо вам про те, що вони вирішуються на рівні державного регулювання?
– ДБН (Державні будівельні норми – Ред.) "Котельні" писалися років 50 тому під котли з ККД 80% і температурою відхідних газів 150–250°C. У нашої продукції станом на зараз ККД 90–96%, температура відхідних газів лише 40–60°C.
Певні нормативні обмеження дійсно існують. Це і правила безпечної експлуатації, і вимоги до розміщення об’єктів, і так звані охоронні зони. Але важливо розуміти їхню природу. Наприклад, охоронна зона – це, по суті, вимога безпеки у випадку аварії. І вона може вирішуватися не лише відстанню, а й інженерними рішеннями, наприклад, укріпленням периметра, захисними конструкціями. Це – нормальна практика. У місті достатньо прикладів, коли об’єкти підвищеної небезпеки, наприклад, АЗК, функціонують у щільній забудові саме завдяки таким рішенням.
Щодо димових труб і екології, то тут, на мою думку, питання часто перебільшується. Сучасні котельні, навіть якщо їх буде десяток, суттєво не вплинуть на загальну екологічну ситуацію. Вони мають нові системи спалювання, пальники, значно нижчі викиди. Якщо порівнювати, наприклад, із твердопаливними котельнями – там рівень викидів об’єктивно вищий.
На фото: член правління компанії-виробника обладнання розгалуженої теплогенерації "Колві" Олександр Крошка
При цьому маємо певний парадокс. У надзвичайній ситуації використовуються дизельні котельні, часто без повноцінних димових труб і без серйозного контролю викидів. І в цей момент питання екології відходить на другий план. Але коли мова заходить про стаціонарні, значно більш ефективні та чисті рішення, ми впираємося у вимоги на кшталт 30-метрової труби. Це виглядає абсурдно.
Очевидно, що багато положень ДБН потрібно переглядати, з урахуванням реальних показників сучасного обладнання. І це якраз той напрям, де держава, зокрема через відповідні координаційні органи, могла б відіграти ключову роль.
Водночас я б не став закликати ігнорувати норми як такі. Будувати потрібно правильно, навіть якщо ці норми потребують оновлення. Інше питання – що ці правила мають відповідати сучасним технологіям.
© 2005-2026, Економічна правда.

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Економічну правду".

"Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна". Назва агентства "Інтерфакс-Україна" при цьому має бути оформлена як гіперпосилання.

Матеріали з плашкою PROMOTED та НОВИНИ КОМПАНІЙ є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються.

Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах.

Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.